Постанова 4876 № 904/6825/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.06.2021 року м.Дніпро Справа № 904/6825/20 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач), суддів: Березкіної О.В., Антоніка С.Г., розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2021, ухвалене суддею Мельниченко І.Ф., повний текст якого підписаний 23.02.2021, у справі №904/6825/20 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, м. Дніпро до Товариства з обмеженою відповідальністю "Клініка професора Березнюка", м. Дніпро про стягнення неустойки з орендної плати за нерухоме майно в сумі 15 621,90 грн. ВСТАНОВИВ: У грудні 2020 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Клініка професора Березнюка" (далі - відповідач), в якій просить суд стягнути 15 621,90 грн. неустойки, нарахованої відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди нерухомого майна №12/02-4364-ОД від 14.03.2011 щодо вчасного повернення майна після припинення дії договору. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2021 у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі. Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення господарського суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. При цьому в апеляційній скарзі скаржник зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо неустойки. Так, з урахуванням припинення дії договору з 14.12.2019 та повернення майна за актом приймання-передачі 31.12.2019, вважає, що 31.12.2019 було останнім днем користування майном, відтак, позивачем правомірно нараховано неустойку за 18 днів грудня. Крім того, висновок суду про те, що неустойка, нарахована позивачем, є завищеною, оскільки розрахована з урахуванням ПДВ, не відповідає дійсності, тому судом першої інстанції ці обставини справи невірно встановлені. Зазначає, що орендна плата в позадоговірний період розрахована відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 №786 та складає 7810,95 грн, тому позивачем правомірно нараховано неустойку у розмірі подвійної орендної плати за 18 днів грудня 2019 року в сумі 15 621,90 грн, яка підлягає стягненню з відповідача до державного бюджету. Відповідач у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю "Клініка професора Березнюка", відзив на апеляційну скаргу не надав, правом, передбаченим ст.263 ГПК України, не скористався. Про надання часу для подання відзиву на апеляційну скаргу повідомлений ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.04.2021, повідомлення про постановлення якої розміщене на офіційному сайті Центрального апеляційного господарського суду, у зв`язку з припиненням відправлення поштової кореспонденції в Центральному апеляційному господарському суді, про що складений акт від 04.01.2021. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.03.2021 для розгляду справи визначена колегія суддів: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Березкіна О.В., Антонік С.Г. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.04.2021 (суддя Іванов О.Г.) відмовлено у задоволенні клопотання апелянта про відстрочення сплати судового збору; апеляційну скаргу позивача залишено без руху з підстав не подання доказів оплати судового збору у встановленому порядку та розмірі (3153,00 грн), з наданням позивачу строку на усунення недоліків скарги. Вказану ухвалу отримано апелянтом 09.04.2021, отже, недоліки апеляційної скарги мали бути усунені у строк до 19.04.2021 (включно). 19.04.2021 від скаржника до суду надійшло клопотання про усунення недоліків скарги з долученим до нього платіжним дорученням № 827 від 15.04.2021 про сплату 3153,00 грн належного до сплати судового збору. З урахуванням тимчасової непрацездатності судді Антоніка С.Г., згідно розпорядження керівника апарату від 22.04.2021 проведений повторний автоматизований розподіл справи №904/6825/20 з метою дотримання строку на вчинення певної процесуальної дії та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2021 справу №904/6825/20 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Березкіна О.В., Дармін М.О. Ухвалою суду від 26.04.2021 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Іванов О.Г., судді Дармін М.О., Березкіна О.В.) скаржнику відновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2021 у справі №904/6825/20; зупинено дію оскаржуваного рішення на час розгляду апеляційної скарги; з урахуванням вимог частин 1, 10 ст.270 ГПК України та враховуючи суму спору, справу вирішено розглядати без повідомлення (виклику) сторін, в порядку письмового провадження; сторонам наданий строк для подання відзиву, зав, клопотань. 10.06.2021 розпорядженням керівника апарату суду, відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №904/6825/20 у зв`язку з усуненням обставин, що зумовили заміну судді-члена колегії суддів. Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 10.06.2021, справу №904/6825/20 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Березкіна О.В., Антонік С.Г. та ухвалою від 10.06.2021 справу прийнято до провадження вказаною колегією суддів. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи. 14.03.2011 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (правонаступником якого є позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Клініка професора Березнюка, укладено договір оренди №12/02-4364-ОД. В п.1.1. вказаного договору сторонами встановлено, що Орендодавець (позивач у даній справі) передає, а Орендар (відповідач) приймає в строкове платне користування нерухоме державне майно (надалі - майно) приміщення в будівлі гуртожитку №1 , яке розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 33 на першому поверсі 5-ти поверхового будинку, що перебуває на балансі Державного вищого навчального закладу "Придніпровська державна академія будівництва та архітектури" (надалі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку на 26.11.2010 і становить 356416,00 грн. Майно передається в оренду під медичні послуги, які надаються суб`єктом господарювання, що діє на підставі приватної власності. Використання орендованого державного майна не за призначенням забороняється (п.1.2 договору). Відповідно до п.2.1. вказаного вище договору, Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, визначений в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі майна. Пунктом 3.1.договору сторони узгодили розмір орендної плати, що склала 6065,81 грн., яка відповідно до п.3.3. договору визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Пунктом 3.4 договору сторони узгодили, що у разі користування майном протягом неповного календарного місяця (першого та/або останнього місяців оренди) добова орендна плата за дні користування визначається згідно з чинною Методикою розрахунку на основі орендної плати за відповідні місяці пропорційно дням користування. У пункті 3.6 договору визначено співвідношення перерахування орендної плати до державного бюджету 50%, та Балансоутримувачу 50%. Пунктом 3.9 договору сторонами встановлено, що зайва сума орендної плати, що надійшла до державного бюджету та Балансоутримувачу, підлягає заліку в рахунок подальших платежів. Зобов`язання Орендаря за сплатою орендної плати, забезпечуються у вигляді завдатку в розмірі не меншому, ніж орендна плати за три базових місяці, оренди, який вноситься в рахунок плати за три останні місяці оренди (п.3.10). За п.3.11 договору у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов"язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу. Згідно з п.5.5 договору орендар зобов"язався у разі припинення або розірвання договору повернути балансоутримувачу орендоване майно за актом приймання-передачі у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахування нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати /повної або часткової/ орендованого майна з вини орендаря. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі, один примірник якого надається орендарем орендодавцю у триденний термін з дати його підписання, обов"язок щодо складання акта приймання-передачі покладається на орендаря. У разі ненадання у триденний строк з дати підписання акту приймання-передачі орендодавцеві, зобов"язання орендаря по поверненню орендованого державного майна вважаються невиконаними, а орендар зобов"язаний сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за користування державним майном за час прострочення. За умовами договору (п.10.3.) зміни і доповнення або розірвання цього договору допускаються за взаємної згоди сторін і оформлюються додатковими угодами. Додатковою угодою від 17.06.2014 до спірного договору внесені зміни в п, 3.1, відносно орендної плати, розмір якої без ПДВ за базовий місяць склав 5835,86 грн. Співвідношення перерахування орендної плати до державного бюджету, та Балансоутримувачу залишилось незмінним. Дія договору оренди № №12/02-4364-ОД від 14.03.2011 сторонами неодноразово продовжувалася, про що свідчать залучені до матеріалів справи Додаткові угоди від 17.06.14 та 20.01.2017. Остаточна дата пролонгації договору сторонами встановлена до 13.12.2019 включно. Виконуючи умови договору Орендодавець здав, а Орендар прийняв вказане у п.1.1. договору приміщення, що підтверджується актом приймання-передачі від 14.03.2011. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що строк дії договору оренди № №12/02-4364-ОД від 14.03.2011 закінчився 13.12.2019, але майно за вказаним договором відповідач передав балансоутримувачу лише 31.12.2019, про що свідчить акт приймання-передачі, залучений позивачем до матеріалів справи (а.с.22). Зважаючи на те, що орендоване майно повернено з порушенням строків, позивач посилаючись на статтю 785 Цивільного кодексу України, просить стягнути з відповідача неустойку за користування майном, за час такого прострочення, в розмірі 15 621,90 грн за 18 днів прострочення виконання зобов"язання. Вказані вимоги і є предметом позовних вимог. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив із того, що день виконання зобов"язання не може включатись у розрахунок неустойки, відтак, прострочення зобов"язання тривало не 18 днів грудня 2019 року, а 17 днів. Крім того, здійснений позивачем розрахунок неустойки суд визнав завищеним, оскільки до нього включений податок на додану вартість, тому вірною визнав суму неустойки в розмірі 12 093,00 грн. При цьому, згідно із залученого до матеріалів справи розрахунку заборгованості відповідача з орендної плати за спірним договором станом на 09.12.2020, судом встановлена відсутність заборгованості, проте наявність переплати, яка складає 9251,01 грн. Оскільки умовами п.3.9 договору визначено, що сума переплати підлягає заліку в рахунок подальших платежів, втім, договір між сторонами припинив свою дію, і на момент розгляду справи вказана переплата не була повернута відповідачу, суд визнав можливим здійснити її зарахування в рахунок нарахованої неустойки. Також судом зауважено, що розрахунок позивача не містить даних щодо перерахування орендної плати за останні місяці, з урахуванням внесеного завдатку, що суд розцінив як зайву суму орендної плати, тому решту суми неустойки (2841,99 грн) визнав можливим зарахувати в рахунок зайво сплаченої суми орендної плати. Колегія суддів лише частково погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Як вірно встановлено судом першої інстанції, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди, що регулюється §1 глави 58 Цивільного кодексу України, §5 глави 30 Господарського кодексу України, Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції Закону України від 10.04.92 N 2269-XII, до втрати ним чинності з 01.02.2020 (у зв`язку з введенням в дію з 01.02.2020 Закону України від 03.10.2019 N 157-IX "Про оренду державного та комунального майна")). Частиною 1 ст.174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до положень частин 1, 6 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Аналогічні положення містяться у ст.759 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до ч.1 ст.760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Згідно з ч.1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. У відповідності до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч. 1 ст. 785 ЦК України). Частиною другою статті 785 ЦК України визначено, що якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Відповідно до частини другої ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється. Судом апеляційної інстанції встановлено, що договір оренди №12/02-4364-ОД від 14.03.2011 закінчив свою дію 13.12.2019, втім, Відповідачем зобов`язання щодо повернення майна виконано 31.12.2019 згідно відповідного акта приймання-передачі майна, отже, допущене порушення зобов"язання на 17 днів (з 14.12.2019 по 30.12.2019 (включно)). Доводи апеляційної скарги щодо підставного нарахування позивачем неустойки за 18 днів грудня, включно з 31.12.2019, яке позивач вважає останнім днем користування майном, відхиляються колегією суддів, оскільки день виконання зобов"язання не зараховується до розрахунку неустойки, інфляційних нарахувань та відсотків річних, про що існує стала правова

позиція Верховного Суду. Позивачем здійснене нарахування неустойки у розмірі 15 621,90 грн відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 №786 (далі Методика розрахунку), виходячи з орендної плати за грудень 2019 року, розрахованої наступним чином: 13 479,14 грн (базовий місяць розрахунку листопад 2019) х 0,998 (індекс інфляції за листопад 2019) : 31 день грудня 2019 х 18 днів грудня 2019 (кількість днів користування майном в позадоговірний період) = 7810,95 грн. В той же час, з урахуванням виявлення судом помилки у розрахунку щодо фактичних днів прострочення виконання зобов"язання (не 18, а 17), то вірною буде сума 7377,00 грн. Відповідно, вірною сумою неустойки є 14 754,00 грн., а не 15 621,90 грн., як визначив позивач. В той же час, із наданого позивачем розрахунку заборгованості з орендної плати за договором, укладеним між сторонами (а.с.25-27), заборгованість відповідача з орендної плати за спірним договором станом на 09.12.2020 відсутня, втім має місце переплата, яка складає 9251,01 грн. Згідно пояснень представника позивача, наданих в суді першої інстанції, на момент розгляду справи (18.02.2021) вказана сума переплати не змінилася, відповідачеві повернена не була. Також суд апеляційної інстанції зазначає, що до розрахунку заборгованості з орендної плати за спірним договором позивачем вже були включені: 5641,23 грн. (орендна плата за 13 днів фактичного користування майном відповідачем до припинення його дії (п.3.4 договору)) та 7810,95 грн (сума нарахування орендної плати за 18 днів у позадоговірний період, до повернення майна). Отже, з огляду на положення п.3.4 договору та п.5.5 договору, Методики розрахунку, загальна сума нарахувань за грудень (орендної плати за 13 днів грудня в сумі 5641,23 грн та неустойки за 17 днів в сумі 14 754,00 грн (7377,00 грн х 2)) має бути 20 395,23 грн. Колегія суддів враховує в даному випадку висновки, наведені у постанові Об"єднаної Палати касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19 стосовно того, що користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно. Отже, положення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України про свободу договору не застосовуються до договорів оренди в тій їх частині, якою передбачені умови щодо здійснення орендної плати за період від моменту припинення дії договору до моменту повернення орендованого майна, оскільки сторони в такому випадку відступають від положень актів цивільного законодавства (стаття 6 ЦК України). Таким чином, положення п.3.11 договору, укладеного між сторонами у даній справі не застосовуються, а сума 7810,95 грн, наведена позивачем у розрахунку заборгованості з орендної плати, є частиною неустойки за 17 днів позадоговірного користування майном. Оскільки позивачем до розрахунку заборгованості вже були включені орендна плата за 13 днів грудня (5641,23 грн) та 7810,95 грн орендної плати за 18 днів грудня позадоговірного користування (яка не відповідає вірному розрахунку у 7377,00 грн, що встановлено судом апеляційної інстанції, та є частиною неустойки), то донарахуванню в якості неустойки підлягала сума 6943,05 грн (20 395,23 грн 5641,23 грн 7810,95 грн). Таким чином, навіть за умови включення відповідної суми залишку неустойки до розрахунку заборгованості з орендної плати (додаткового нарахування 6943,05 грн), переплата орендних платежів, здійснених відповідачем за договором, в розмірі 9251,01 грн перекриває суму заборгованості (на 2307,96 грн.). З урахуванням п.3.9 договору щодо заліку зайвої орендної плати в наступні платежі та за умови припинення дії договору, з урахуванням встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, за відповідачем обліковується переплата за орендну плату (навіть з урахуванням вірної суми неустойки) в сумі 2307.96 грн, внаслідок чого заявлені позовні вимоги є безпідставними. Відтак, з урахуванням вірного висновку господарського суду, здійсненого у резолютивній частині рішення, втім, невірних висновків суду, зокрема щодо: - безпідставного зазначення про завищення розміру неустойки шляхом включення суми ПДВ, оскільки згідно Методики розрахунку податок на додану вартість взагалі не фігурує в розрахунку орендної плати, яка визначається: - річна множенням вартості орендованого майна, визначеною незалежною оцінкою, на орендну ставку у 20%, яка не тотожна ПДВ; - місячна за формулою: річна орендна плата поділена на 12 місяців року помножена на індекс інфляції за період з початку поточного року (для оренди нерухомого майна від дати проведення незалежної оцінки до дати заключення договору оренди або перерахунку розміру орендної плати) та помножена на індекс інфляції за перший місяць оренди. Тому вказані доводи апеляційної скарги є вірними; - невідповідності висновків суду першої інстанції щодо даних про перерахування орендної плати за останній місяць оренди фактичним обставинам справи (оскільки розрахунок позивача містить дані про сплату 15.01.2020 відповідачем орендної плати в сумі 6746,25 грн за грудень 2019 року), суд апеляційної інстанції вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, але змінити мотивувальну частину рішення суду в редакції даної постанови, решту рішення - залишити без змін. Відповідно до частини першої, четвертої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. З огляду на правильний висновок, здійснений у резолютивній частині рішення про відмову у позові, втім, помилковість висновку суду першої інстанції про включення до суми неустойки податку на додану вартість, відсутність даних щодо фактичної оплати за грудень 2019 року від відповідача, в той час, як розрахунок заборгованості з орендної плати містить такі дані, а неустойка розрахована відповідно до Методики та не включає суми ПДВ, відтак, не відповідність висновків суду обставинам справи, колегія суддів вважає необхідним змінити мотивувальну частину рішення, виклавши її в редакції даної постанови. Доводи апеляційної скарги практично в повному обсязі не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення в апеляційному порядку, тому в задоволенні скарги слід відмовити. Щодо доводів про безпідставне включення суми ПДВ до розрахунку неустойки, які визнані слушними судом апеляційної інстанції, то вказане не впливає на вирішення спору, оскільки позовні вимоги заявлені безпідставно. Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у справі та відшкодуванню не підлягають. Оскільки загальна ціна позову становить 15 621,90 грн., тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України дана справа відноситься до категорії малозначних справ, у зв`язку з чим відповідно до ст. 287 ГПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 281, 282-284, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, м. Дніпро на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2021 у справі № 904/6825/20 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2021 у справі №904/6825/20 змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови. Решту рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2021 у справі №904/6825/20 залишити без змін. Судові витрати Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, м. Дніпро за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне рішення складено та підписано 11.06.2021. Головуючий суддя О.Г. Іванов Суддя О.В. Березкіна Суддя С.Г. Антонік