Постанова Сумський апеляційний суд № 585/2304/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 січня 2022 року м.Суми Справа №585/2304/21 Номер провадження 22-ц/816/70/22 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач), суддів - Собини О. І. , Левченко Т. А. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Менька Дмитра Дмитровича на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 07 жовтня 2021 року в складі судді Євтюшенкової В.І., ухвалене у м. Ромни, повний текст якого складено 18 жовтня 2021 року, в с т а н о в и в: 06 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 141450 грн грошової компенсації вартості за належну позивачці 1/2 частку у спільному майні, яке складається із тимчасових споруд, розміщених по АДРЕСА_1 , а саме: три маленьких альтанки (з лавками та столами); три великих альтанки (з лавками та столами), два торгівельних павільйони, дровник. Також заявниця просила припинити її право на вказану частку у майні з дня отримання грошової компенсації на вказані тимчасові споруди. Позов мотивовано тим, що рішенням суду від 19 жовтня 2020 року заявниці виділено майно на суму 37006 грн, а інше рухоме майно на суму 93726 грн виділено відповідачу та стягнуто на користь заявниці 28360 грн грошової компенсації різниці вартості часток у спільній сумісній власності подружжя. Крім того, постановою Сумського апеляційного суду від 19 січня 2021 року зазначене рішення суду від 19 жовтня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання права власності на 1/2 частину тимчасових споруд скасовано та визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину тимчасових споруд, які є предметом спору у даній справі. Зазначає, що відповідач одноосібно використовує у своїй підприємницькій діяльності спірні тимчасові споруди, які належать сторонам на праві спільної часткової власності, заявниця не має доступу до цього майна і використовувати його за цільовим призначенням не може. Крім того, 14 лютого 2017 року заявниця припинила підприємницьку діяльність, а тому використовувати спірні тимчасові споруди на законних підставах також не може. До того ж, заявниця не може оформити земельну ділянку, на якій розміщене спірне майно, у користування на умовах оренди, оскільки земля перебуває у користуванні на умовах особистого строкового сервітуту у відповідача до 04 січня 2023 року. Також сторони не досягли згоди щодо встановлення порядку користування тимчасовими спорудами, а тому просить захистити її права у обраний спосіб. Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 07 жовтня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Менько Д.Д. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що спірні тимчасові споруди призначенні для здійснення підприємницької діяльності, якою займається відповідач і фактично одноосібно використовує це майно. Зазначає, що іншого ефективного способу захисту прав заявниці не існує, а також те, що згода відповідача на виплату позивачці компенсації не потрібна. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Алфімов В.В. просить відмовити у задоволенні скарги, а рішення суду залишити без змін. Вважає рішення суду законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними. На думку представника, спірні тимчасові споруди можливо поділити в натурі між сторонами, оскільки альтанки є рухомими речами, тобто їх можна перемістити без втрати цільового призначення. Згоду на виплату компенсації відповідач не надає. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 19 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено частково. Виділено ОСОБА_1 наступне майно: холодильник; газову плиту; витяжку кухонну; мийку; кухню; бойлер; пральну машину; стінку меблеву (зала); прихожу; телевізор; софу; крісла 2 шт.; дитячу спальню: стінку меблеву; диван; кондиціонер; всього на суму 37006 гривень. Інше рухоме майно, а саме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (диван, холодильник, телевізор, музичний центр), вантажний автомобіль марки ГАЗ -3307, 1993 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартістю 79269,00 грн., причеп до легкового автомобіля марки КРЕОН 1Б-1-1800, 2017 року випуску, вартістю 8987 грн., а всього на суму 93726 грн., виділено ОСОБА_2 .. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 28360 грн. грошової компенсації різниці вартості часток у спільній сумісній власності подружжя та судові витрати в сумі 17007 грн.. В іншій частині позову відмовлено (а.с.8-12). Постановою Сумського апеляційного суду від 19 січня 2021 року скасовано рішення Роменського міськрайонного суду від 19 жовтня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину тимчасових споруд. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину тимчасових споруд, які розміщені за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: три маленьких альтанки (з лавками та столами), три великих альтанки (з лавками та столами), два торгівельних павільйони, дровник. Судом також встановлено, що листом виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області від 14 травня 2021 року № 03-19/1184 ОСОБА_1 повідомлено, що зазначена в її графічних матеріалах земельна ділянка по АДРЕСА_1 перебуває у користуванні на умовах особистого строкового сервітуту у ОСОБА_2 з 04 березня 2014 року. Даний договір діє до 04 січня 2023 року згідно Положення «Про затвердження порядку надання місць для розміщення тимчасових споруд для прова­дження підприємницької діяльності на умовах особистого строкового сервітуту на території міста Ромни». Згідно п. 2.17 Порядку до закінчення терміну дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту міській раді забороняється передача земельної ділянки, на якій розміщено ТС (групи ТС) у користування або володіння іншим особам, у тому числі шляхом проведення аукціону. Враховуючи викладене, виконавчий комітет Роменської міської ради не має права надати земельну ділянку по АДРЕСА_1 , на умовах оренди до закінчення терміну дії договору особистого строкового сервітуту задля не порушення прав сервітуарія (а.с.16). Згідно висновку експерта за результатами проведеної судової оціночно-будівельної експертизи № 1715/2048 у цивільній справі №585/2774/18, складеного 17 грудня 2018 року, ринкова вартість тимчасових споруд у кількості три маленькі альтанки (з лавками та столами), три великі альтанки (з лавками та столами), два торгівельних павільйони, одного дровника, що розташовані в АДРЕСА_1 , станом на дату складання цього висновку, становила 282900 грн. Ринкова вартість 1/2 частини вказаних тимчасових споруд становить 141450 грн. Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що відповідач не заперечує проти виділу позивачці в натурі тимчасових споруд на її вибір пропорційно до її частки у справі спільної власності. Також суд виходив з того, що належних та допустимих доказів спроможності відповідача виплатити позивачці компенсацію вартості 1/2 частки у спільній власності заявницею не надано і беззаперечної згоди на таку виплату відповідач також не надав. Крім того, судом не встановлено перешкод у реалізації ОСОБА_1 свого права на частину спільного майна шляхом його продажу. За таких обставин суд дійшов висновку про те, що право позивачки на частину спільного майна відповідачем не порушено, а тому суд не знайшов підстав для задоволення позову. Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду з наступних підстав. Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Тлумачення положень ст. 71 СК України дає підстави для висновку про те, що ч. 4 та ч. 5 цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку. Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (ст. 365 цього Кодексу), у першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду. У пунктах 13 ч. 1 ст. 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим. Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки. Отже, у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18 (провадження № 61-19084св20); від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц (провадження № 61-37616св18); від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18); від 30 вересня 2020 року у справі № 552/1514/19 (провадження № 61-21084св19). Згідно із ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Відповідно до ст. 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення - позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (ст. 365 ЦК України). Поряд з цим, статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Положеннями ст. 321 ЦК України встановлено принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Згідно із ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Аналіз наведених норм права свідчить, що для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав, позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди та внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном. Відповідно до статей 12, 76, 77 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Проте, у порушення вказаних вимог процесуального закону стороною позивача не доведено, що відповідач чинить заявниці перешкоди у користуванні спірним майном. Доводи апеляційної скарги про те, що альтанки з лавками та столами, торгівельні павільйони та дровник мають цільове призначення для провадження підприємницької діяльності є безпідставними, оскільки чинним законодавством не передбачено присвоєння такому майну (тимчасові споруди) будь-якого цільового призначення. Не доведено заявницею і неможливість спільного володіння і користування спірним майном. Неможливість відведення позивачці земельної ділянки в оренду, на якій розташовані тимчасові споруди, через дію строкового сервітуту не свідчить, що ОСОБА_1 позбавлена можливості використовувати спірне майно, у той чи інший спосіб позбавлена можливості потрапити до місця його розташування, тощо. Матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження факту одноосібного використання відповідачем спірних тимчасових споруд. Питання щодо можливості чи неможливості користування спірним майном заявницею не було предметом дослідження судових експертиз. Таким чином, за недоведеності заявлених вимог та відсутності підстав для припинення права власності позивачки на належну їй частку у спільній частковій власності у спосіб, запропонований останньою у позові, місцевий суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Отже, оскаржуване рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактичних обставин у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, рішення суду є законним і обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Менька Дмитра Дмитровича залишити без задоволення. Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 07 жовтня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - В.І. Криворотенко Судді: О.І. Собина Т.А. Левченко