Ухвала КАС ВС № 9901/523/21

УХВАЛА (про залишення позовної заяви без руху) 30 грудня 2021 року Київ справа №9901/523/21 адміністративне провадження №П/9901/523/21 Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Васильєвої І.А., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання протиправним та нечинним Указ Президента України від 24 червня 2021 року № 266/2021 в частині, - УСТАНОВИВ: 23 грудня 2021 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшов адміністративний позов (переданий судді 24 грудня 2021 року) ОСОБА_1 (далі - позивач) до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, в якому позивач просив суд визнати протиправним та нечинним Указ Президента України від 24 червня 2021 року № 266/2021 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 червня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» в частині введення в дію пункту 391 Додатку 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 червня 2021 року. Позовна заява підписана представником позивача, адвокатом Ващенко Володимиром Олександровичем. На підтвердження повноважень представляти інтереси ОСОБА_1 до позовної заяви додано ордер на надання правничої (правової) допомоги від 21.12.2021 року № 1171709 та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1296. До того ж в позовній заяві позивач просив суд залучити в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Раду національної безпеки і оборони України (вул. Петра Болбочана, 8, м. Київ, 01601), Службу безпеки України (код ЄДРПОУ: 00034074, вул. Володимирська, 3, м. Київ, 01601) та Національний банк України (код ЄДРПОУ: 00032106, вул. Інститутська, 9, м. Київ, 01601). Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (частина 2 статті 171 КАС України). Ознайомившись з позовною заявою вважаю, що її слід залишити без руху з огляду на наступне. Відповідно до пункту 11 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначається власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. В позовній заяві, підписаній представником позивача, адвокатом Ващенко Володимиром Олександровичем зазначено: «позивач підтверджує, що станом на дату звернення до суду позивачем не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав». Натомість у пункті 11 частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України законодавець визначив однозначно, що письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, повинне бути «власне», тобто особисте, надане безпосередньо позивачем, а не будь-якою іншою особою, в тому числі, її представником. Такий виклад зазначеної правової норми дисциплінує позивача як учасника справи та унеможливлює виникнення ситуацій, за яких позов до цього відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав може бути поданий двома та більше представниками позивача, які діють незалежно один від одного та яким невідомо про подання позовів до цього відповідача (відповідачів) з тим же предметом та з тих же підстав іншими представниками. Отже позивачу слід надати суду власне письмове підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. До того ж, згідно з пунктами 4, 5, 9, 10 частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача; відомості про застосування оскаржуваного нормативно-правового акта до позивача або належність позивача до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Під змістом позовних вимог розуміється, зокрема, визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу, який має формулюватися максимально чітко і зрозуміло, а тому, особа, звертаючись до суду із позовною заявою, повинна чітко зазначити рішення (дії чи бездіяльність) суб`єкта владних повноважень, що порушили її право, та повинна вказати спосіб захисту свого порушеного права. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Відповідно до пункту 18 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України). Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема Президента України, встановлені статтею 266 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини четвертої якої Верховний Суд за наслідками розгляду таких адміністративних справ може: 1) визнати акт Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині; 2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України протиправними, зобов`язати Верховну Раду України, Президента України, Вищу раду правосуддя, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України вчинити певні дії; 3) застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу. Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено повноваження суду у разі задоволення позову, серед яких передбачено можливість прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень, а також про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень тощо. За своїм змістом оскаржуваний позивачем Указ від 24 червня 2021 року № 266/2021 (в частині) є індивідуальним актом. Водночас способом захисту свого порушеного права, позивач обрав визнання його протиправним і нечинним в частині, що стосується застосування санкцій до позивача. Жодних аргументів на користь того, що всупереч приписів статті 5 КАС України належним способом захисту прав позивача у даному випадку має бути визнання індивідуального акту нечинним у позові не наведено. Не містить позов і доводів стосовно того, що позивач вважає Указ № 266/2021 нормативно-правовим актом. Таким чином, має місце неузгодженість між предметом позову та обраним позивачем способом захисту порушеного права, що потребує уточнень позивачем. Суд звертає увагу, що позовні вимоги мають бути сформульовані відповідно до встановлених законом способів захисту порушених прав (свобод, законного інтересу), в межах яких, як це встановлено частиною другою статті 9 КАС України, суд і розглядає позовну заяву. До того ж, викладаючи обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, представник позивача на сторінці 5 позовної заяви зазначив, що позивач не володіє жодними активами на території України, безпосередньо не здійснює жодної господарської та комерційної діяльності в Україні, а також не має ділових зв`язків з банківськими установами та резидентами України. Разом з тим, на сторінці 7 позовної заяви навпаки зазначено, що застосовані санкції унеможливлюють вчинення позивачем будь-яких дій, щодо яких введено обмеження, зокрема: здійснення торгівельних операцій, участь в приватизації, проведення транзакцій у банківських установах, набуття майна, тощо. Отже викладені представником позивача обставини, якими обгрунтовані позовні вимоги є суперечливими та в порушення вимог пунктів 5, 9 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України не містять обґрунтувань, які саме права були порушені оскаржуваним Указом, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать, та якими документальними доказами вказані обставини підтверджуються. Як і не обгрунтовано, що введені оскаржуваним Указом в дію санкції порушують права позивача, а не носять декларативний характер. Суд звертає увагу, що Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право. Крім цього, обґрунтовуючи самостійне вжиття заходів для отримання доказів та інформації, яка стала підставою для застосування санкцій до позивача, в позовній заяві представником позивача зазначено про звернення останнього із адвокатським запитом до Президента України (Офісу Президента України), Ради національної безпеки і оборони України, Служби безпеки України та Національного банку України щодо мотивів застосування санкцій до позивача, а також, як вбачається з наведених запитів, з метою отримання від вказаних органів належним чином засвідчених копій документів, на підставі яких прийнято рішення про застосування санкцій до позивача, та інформації, чи вносились Службою безпеки України, а також Національним банком України на розгляд Ради національної безпеки і оборони України пропозиції щодо застосування санкцій до позивача. Поряд з тим, представником позивача не надано суду доказів надання/або відмови в наданні витребуваних документів та запитуваної інформації на адвокатські запити, враховуючи, що наявність (або відсутність) вказаної інформації впливає на зміст позовних вимог і виклад обставин, якими повинні бути обґрунтовані позовні вимоги в частині порушених прав, а також і на наявність передбачених статтею 49 Кодексу адміністративного судочинства підстав для залучення Служби безпеки України та Національного банку України в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача. Вказане клопотання є передчасним з урахуванням певних розбіжностей в інформації наданій представником позивача щодо змісту оскаржуваного Указу, опублікованого в газеті "Урядовий кур`єр" та на офіційнму сайті Президента України. Відповідно до частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (частина друга статті 169 КАС України). З огляду на викладене, позовну заяву слід залишити без руху, встановивши десятиденний строк протягом якого позивач має усунути вказані судом недоліки, а саме: 1) надати суду власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; 2) навести обґрунтування, які саме права позивача були порушені оскаржуваним Указом, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать, та якими документальними доказами вказані обставини підтверджуються (враховуючи вимоги вказаної ухвали суду); 3) надати суду докази (відповідь) про надання/або відмову в наданні відповіді на адвокатські запити. На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 161, 169, 171 КАС України, суд , - УХВАЛИВ: Позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання протиправним та нечинним Указ Президента України від 24 червня 2021 року № 266/2021 в частині, залишити без руху. Встановити десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків, встановлених в мотивувальній частині даної ухвали суду. Ухвала оскарженню не підлягає. ........................... І.А. Васильєва Суддя Верховного Суду