Постанова 4811 № 466/4827/19

Справа № 466/4827/19 Головуючий у 1 інстанції: Невойт П.С. Провадження № 22-ц/811/3362/21 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я. Категорія:44 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 грудня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мельничук О.Я., суддів: Ванівського О.М., Шеремети Н.О., без участі сторін, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 30 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, третя особа: Львівське комунальне підприємство «Збоїще 408» про відшкодування шкоди, В С Т А Н О В И В : 12.06.2019 ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовною заявою, яку в подальшому від 11.06.2021 уточнив та просив стягнути з Шевченківської районної адміністрації на користь ОСОБА_1 суму спричиненої шкоди у розмірі 46 076,45 грн., вартість проведення дослідження у розмірі 1500 грн. та судові витрати. В обґрунтування позову зазначає, що 31.07.2018 за адресою: м.Львів, вул.Липинського, 58 на автомобіль марки «Skoda Octavia» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 впало дерево. Згідно експертного висновку щодо визначення матеріальної шкоди завданої, то така складає 46076,45грн. В добровільному порядку завдана шкода не відшкодована, тому позивач змушений звернутися до суду за захистом порушеного права. Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 30 липня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради на користь ОСОБА_1 46076,45 грн. на відшкодування шкоди, 1500 грн. вартість проведення експертного дослідження, 3960 грн. за надання правової допомоги, 768,40 грн. судового збору, а всього 52304,85 (п`ятдесят дві тисячі триста чотири гривні 85 коп.) Рішення суду в апеляційному порядку 14 вересня 2021 року оскаржив відповідач - Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради. Вважає рішення суду незаконним та необгрунтованим. Зазначає, що вина районної адміністрації жодним чином не доведена, питання вини взагалі не досліджувалось, оскільки жодних протоколів про адміністративне правопорушення відносно посадової особи Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради за вчинення порушення, що призвело до пошкодження автомобіля внаслідок падіння дерева та інших матеріалів складено не було, про факт повалення дерева та пошкодження автомобіля Шевченківська районна адміністрація не повідомлялась, представники не викликались, відтак оглянути зламане дерево були позбавлені можливості. В апеляційній скарзі не згідний з тим фактом, що працівниками Шевченківського відділу поліції складено висновок по матеріалах перевірки без здійснення перевірки місця події, не викликано представників районної адміністрації. Також зазначає, що жодних звернень від позивача до Шевченківської районної адміністрації з метою досудового врегулювання спору отримано не було. Стверджує, що судом не взято до уваги та не надано належну оцінку поданому відповідачем доказу-листу Львівського регіонального Центру з гідрометеорології від 18.06.2021 року №9912-08/05.3-568, яким підтверджено несприятливі погодні умови, які відбувались 31.07.2018 року. Не погоджується з висновком експертного автотоварознавчого дослідження судового експерта Галамай Б.І. від 26.10.2018 року №146, який покладено в основу позовних вимог, так як ним лише встановлено вартість відновлювального ремонту автомобіля, вартість матеріального збитку з технічної точки зору, проте не зазначено, що необхідність такого ремонту зумовлена саме падінням дерева на автомобіль. Просить рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 30 липня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити. Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 07 грудня 2021 року, є дата складення повного судового рішення 20 грудня 2021 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради до задоволення не підлягає із наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд виходив з тих обставин, що дерево, яке впало на належний позивачу по справі на праві власності автомобіль, було розташовано на землі комунальної власності, і отже, його власником є територіальна громада міста. З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин. 31.07.2018 за адресою: АДРЕСА_1 на автомобіль марки «Skoda» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 впало дерево. Факт падіння дерева зафіксовано 102 телеграма № 19106 від 31.07.2018 о 15:51:23, що стверджується оглянутими в судовому засіданні витребовуваними з Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області матеріалами перевірки повідомлення оператора 102 та письмового звернення гр. ОСОБА_1 від 31 липня 2018 року. Згідно листа Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області від 30.07.2018 №58-21/4698 «В найближчу годину 30 липня із збереження на добу 31 липня грози, місцями сильні зливи, шквали 15-20м/с, град. Вночі та вранці 31 липня подекуди туман видимістю 200-500м.». Рекомендовано «…вжити організаційних та практичних заходів щодо запобігання надзвичайних ситуацій внаслідок складних погодних умов» /а.с.34/. Згідно листа в.о. голови Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради С.Костяка від 22.08.2018 №36-3662 районною адміністрацією регулярно забезпечуються проведення обстежень зелених насаджень району на предмет їх аварійності, в тому числі реагування на звернення фізичних та юридичних осіб. Попередніх звернень щодо аварійності дерев за адресою АДРЕСА_1 не надходило /а.с.37/. Згідно висновку №146 експертного авто товарознавчого дослідження від 26.10.2018 вартість матеріального збитку, з технічної точки зору, завданого внаслідок пошкодження автомобіля марки «Skoda Octavia» реєстраційний номер НОМЕР_1 після пошкодження у ДТП 31.07.2018 з урахуванням пошкоджень становить 46076,45 грн. без ПДВ. /а.с.7-12/. Вартість експертного дослідження №146 від 26.10.2018 становить 1500 грн., яка оплачена позивачем згідно квитанції від 22.10.2018 /а.с.15/. Згідно із частиною першою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України). Необхідною умовою відповідальності за заподіяння шкоди, є причинний зв`язок між дією (бездіяльністю) заподіювача шкоди і майновою або моральною шкодою, що виникла у потерпілої особи. Відповідальність за наслідки, що наступили, можлива лише тоді, коли ці наслідки були закономірним результатом вчиненого особою діяння. Дія або бездіяльність, що є однією з умов виникнення цього результату, але не пов`язані з ним внутрішнім необхідним зв`язком, є лише мотив, але не причина наслідків, що наступили. Для встановлення існування причинного зв`язку слід довести, що: 1) протиправна поведінка передувала настанню шкідливих наслідків; 2) шкідливі наслідки є результатом протиправної поведінки особи-заподіювача шкоди. Обов`язковою умовою виникнення деліктних зобов`язань є причинно- наслідковий зв`язок між діями особи і заподіянням шкоди. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями завдавана, а викликана якимись іншими обставинами. Відповідальність за завдану шкоду може настати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди: протиправну поведінку заподіювана шкоди: причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана: вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова від повільність не настає. Для встановлення існування причинного зв`язку необхідно довести, що протиправна поведінка передувала настанню шкідливих наслідків, шкідливі наслідки є результатом протиправної поведінки особи - заподіювана шкоди. Згідно з пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного суду України №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди по винні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. Вказані висновки в частині необхідності встановлення винної особи та безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду та цієї шкодою. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 17 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» громадяни у сфері благоустрою населених пунктів мають право звертатись до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної майну чи здоров`ю громадян унаслідок дій чи бездіяльності балансоутримувачів об`єктів благоустрою. Спірні правовідносини, що виникають у сфері благоустрою населених пунктів, в тому числі утримання зелених насаджень, регулюються Законом України «Про благоустрій населених пунктів», Правилами утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 105 від 10 квітня 2006 року, Правилами благоустрою міста, затвердженими органами державної влади чи місцевого самоврядування, та іншими нормативно-правовими актами. Так, поняття благоустрою населених пунктів визначене у ч.1 ст.1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», відповідно до положень якого це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також інших заходів, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля. До об`єктів благоустрою населених пунктів належать території загального користування, в тому числі вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки, а також прибудинкові території (п.п.1, 2 ч.1 ст.13 Закону). Елементами (частинами) об`єктів благоустрою є зелені насадження уздовж вулиць і доріг, в парках, скверах, на алеях, бульварах, в садах, інших об`єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях (п.2 ч.1 ст.21 Закону). Згідно з п.п.7 п. «а» ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: організація благоустрою населених пунктів; здійснення контролю за станом благоустрою виробничих територій; організація озеленення; охорона зелених насаджень і водойм тощо. Статтею 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом. Відповідно до ч.5 ст.28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», облік зелених насаджень проводиться органами місцевого самоврядування. Згідно ч.2 ст.18 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» підприємства, установи, організації у сфері благоустрою населених пунктів зобов`язані утримувати в належному стані об`єкти благоустрою (їх частини), що перебувають у їх власності або користуванні, а також визначену правилами благоустрою території населеного пункту прилеглу до цих об`єктів територію; відшкодовувати збитки та іншу шкоду, завдану ними внаслідок порушення законодавства з питань благоустрою та охорони навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, установлених законодавством України. Аналогічні положення містить п.5.5 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 105 від 10 квітня 2006 року, згідно якого відповідальними за збереження зелених насаджень, належний догляд за ними є: на об`єктах благоустрою державної чи комунальної власності - балансоутримувачі цих об`єктів; на територіях установ, підприємств, організацій та прилеглих територіях - установи, організації, підприємства; на територіях земельних ділянок, які відведені під будівництво, - забудовники чи власники цих територій; на безхазяйних територіях, пустирях - місцеві органи самоврядування; на приватних садибах і прилеглих ділянках - їх власники або користувачі. Отже, балансоутримувачем зелених насаджень є уповноважене органом державної влади чи органом місцевого самоврядування підприємство, яке відповідає за утримання та збереження зелених насаджень і на яке закон покладає відповідальність за завдану неналежним утриманням таких насаджень шкоду. Як вбачається з матеріалів справи, а саме листа за підписом заступника голови з питань житлово-комунального господарства ШРА ЛМР С.Костяка на балансі районної адміністрації перебувають саджанці молодих дерев, які закуплені і висаджені за бюджетні кошти за період з 2015 року. Оскільки дерево, яке впало на належний позивачу на праві власності автомобіль, було розташовано на землі комунальної власності, і отже, його власником є територіальна громада міста. При цьому, у матеріалах справи відсутні дані, що вказане дерево у відповідності до вимог ч.5 ст.28 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», перебувало на балансовому обліку, в той час як організація роботи з цього питання проводиться органами місцевого самоврядування. Враховуючи наведене, суд вважав, що обов`язок по відшкодуванню заподіяної позивачу шкоди може бути покладено на Шевченківську районну адміністрацію Львівської міської ради як до виконавчого органу, якого в силу пп.7 п. «а» ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належать організація благоустрою населених пунктів; здійснення контролю за станом благоустрою виробничих територій; організація озеленення та яким не було належним чином забезпечено організацію роботу з питань благоустрою, а саме щодо обліку зелених насаджень, здійснення їх інвентаризації, проведення періодичних оглядів. З таким висновком суду колегія суддів погоджується повністю, оскільки такий відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у Постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 200/22129/16-ц, згідно якого, покладаючи на міську раду обов`язок по відшкодуванню заподіяної позивачу майнової шкоди, місцевий суд правильно врахував, що дерево, з якого впала гілка на належний позивачу автомобіль, було розташовано на землі комунальної власності, його власником є територіальна громада міста. Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини. Таким чином, законодавцем встановлена презумпція вини заподіювача шкоди та саме він повинен довести, що шкоду завдано не з його вини. Непереборна сила це дія надзвичайної ситуації техногенного, природного або екологічного характеру, яка унеможливлює надання відповідної послуги відповідно до умов договору. За нормативними документами, прийнятими в Гідрометслужбі України, небезпечним явищем вважається вітер швидкістю 15-24 м/с, а згідно із листом Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області від 30.07.2018 №58-21/4698 у день події спостерігались пориви вітру 15-20 м/с, Проте, Скаржник - Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради в апеляційній скарзі не посилається на те, що наслідком завдання шкоди позивачу могла бути обставина непереборної сили, тобто екстремальне явище природи катастрофічного характеру, що приводить до раптового порушення нормальної діяльності людей, яке характеризується непередбаченістю та неможливістю своєчасно попередити. За наведеного, відповідачем відсутність своєї вини у заподіянні шкоди позивачу не доведено. Колегія суддів не бере до уваги твердження скаржника стосовно експертного висновку, оскільки наявний у матеріалах цивільної справи висновок №146 експертного авто товарознавчого дослідження від 26.10.2018 складений згідно з нормами законодавства, свідчить про розмір завданої позивачу шкоди внаслідок пошкодження його автомобіля, а тому підстав не брати його до уваги у суду немає. Окрім цього, слід звернути увагу на відсутність доказів, що позивач притягався до адміністративної відповідально за неправильно припаркований автомобіль і таке паркування стало підставою падіння дерева на автомобіль позивача. Інші доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Згідно норм ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Доводи апеляційної скарги Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 30 липня 2021 року залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 30 липня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 20 грудня 2021 року. Головуючий: О.Я. Мельничук Судді: О.М. Ванівський Н.О. Шеремета