Постанова Київський апеляційний суд № 363/260/21

справа № 363/260/21 головуючий у суді І інстанції Рудюк О.Д. провадження № 22-ц/824/11856/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 грудня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», поданою представником - Криловою Оленою Леонідівною, на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 червня 2021 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: Усічні 2021 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк», з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву б/н від 25.10.2013 року. 14.06.2018 року відбулась державна реєстрація та змінено повне та скорочене найменування позивача з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк». Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредиту. Однак, відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання, щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами, належним чином не виконав, що призвело до утворення заборгованості, розмір якої, станом на 30.11.2020 року складає 64 026,49 грн., з яких: 51 587,65 грн. - заборгованість за тілом кредита, в т.ч.: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредита; 51 587,65 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредита; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 12 438,84 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нараховано комісії. На підставі вищенаведеного позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість, яка станом на 30.11.2020 року складає 64 026,49 грн. та судові витрати в сумі 2 102 грн. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 04 червня 2021 року в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Не погодившись із судовим рішенням Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», через представника- Крилову ОленуЛеонідівну, подало апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуально права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. При цьому, посилаючись на обставини вказані у позовній заяві, зазначає, що належним доказом укладення договору є анкета-заява та отримана за бажанням кредитна карта, користування якої клієнт банку визначає самостійно. Вказує, що відповідачем було підписано Паспорт споживчого кредиту, який є належним доказом, що визначає умови кредитування. Розрахунок заборгованості здійснено банком на підставі узгоджених сторонами умов кредитування. Користування картковим рахунком, на думку позивача, свідчить про погодження з Умовами та Правилами надання банківських послуг. Відповідач не спростував жодними доказами факт укладення кредитного договору, ознайомлення з його умовами та розрахунок заборгованості. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження сторонам було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзив до суду не надійшов. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи викладене, зважаючи на обставини справи та ціну позову 64 026,49 грн. дана категорія справ не підпадає під процесуальну заборону передбачену ч.4 ст. 274 ЦПК України, тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 червня 2021 року не відповідає вимогам цивільно-процесуального законодавства, судом не вирішено питання визначені ст.264 ЦПК України, зміст рішення не містить мотивувальної частини (ч.4 ст. 265ЦПК України). А відтак, оскаржуване рішення є необґрунтованим, ухвалене без повного і всебічного з`ясовування обставин справи. Колегія суддів критично оцінює наявну в матеріалах справи ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 17 листопада 2021 року про виправлення описки та викладення описової та мотивувальної частини рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04.06.2021 року в редакції зазначеної ухвали, оскільки відсутність повного тексту оскаржуваного судового рішення не є опискою, відповідно до вимог ст. 269 ЦПК України. Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції не ґрунтується на вимогах закону, ухвалене зпорушенням норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення. Вирішуючи спір по суті, колегія суддів виходить з наступного. Судом апеляційної інстанції встановлено, що 25.10.2013 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк») для отримання банківських послуг. Зобов`язання за кредитним договором відповідач належним чином не виконав. У зв`язку із чим, згідно наданого позивачем розрахунку, станом на 30.11.2020 року наявна заборгованість по кредитному договору в сумі 64 026,49 грн., з яких: 51 587,65 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредита та 12 438,84 грн. - заборгованість за простроченими відсотками. Позивач вказує, що відповідачем було підписано заяву № б/н, за умовами якої ОСОБА_1 було надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Копія вказаної заяви додана позивачем до матеріалів справи. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими, відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки, умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані позивачем Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також, те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами, та, зокрема, саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. А отже, доводи апелянта в цій частині є не обґрунтованими. Поряд з цим, апеляційний суд звертає увагу на те, що роздруківка витягу із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено, також, у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Крім того, колегія суддів вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (25.10.2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (18.01.2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин, апеляційний суд вважає, що без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися, як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання, як другої сторони до запропонованого договору. Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року. У відповідності до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. А відтак, колегія суддів, вважає доводи апелянта щодо отримання згоди відповідача на Умови надання банківських послуг шляхом особистого підписання заяви-анкети необґрунтованими та такими, що суперечать правовому висновку Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року, який необхідно застосувати при розгляді даної справи. За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, колегія суддів вважає, що безпосередньо укладена між сторонами заява-анкета та підписана сторонами не може підтверджувати існування кредитних відносин між сторонами у справі, так як містить лише ідентифікуючі дані відповідача та його згоду на те, що Заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг складають договір про надання банківських послуг. У вищезазначеній Анкеті-заяві наявні лише відмітки про те, що відповідач обрав банківські послуги «зарплатний пакет» та «послуга накопичення «Копілка», при цьому відсутні будь-які дані про вид кредитних послуг, будь-які умови, які є істотними, зокрема, для кредитного зобов`язання, такі як про обов`язок повернення цих коштів відповідачем, відсутні дані про вид договору, реквізити розрахункових рахунків, номер платіжної карти, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, не зазначена процентна ставка. Таким чином, анкета-заява не дає уявлення про істотні умови кредитного договору, який укладається. До позову також додано копію витягу з Тарифів обслуговування кредитних карток. Разом з тим, цей витяг має чотирі різні видиів кредитних тарифів та не має будь-яких позначок, з які б вказували, який саме вид тарифу був обраний відповідачем та чи взагалі відповідач ознайомився саме із цими тарифами. Витяг не містить підпису відповідача та відповідної дати, тому також не може бути взятий судом до уваги, як належний та допустимий доказ отримання відповідачем кредиту в будь-якому розмірі. Враховуючи все вище викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами в межах заявлених позовних вимог факту укладення із відповідачем кредитного договору на умовах, зазначених позивачем, факту видачі кредитних коштів, невиконання відповідачем умов договору, внаслідок чого утворилася зазначена в позові заборгованість, що свідчить про недоведеність порушення відповідачем прав позивача. Що ж стосується доводів позивача щодо неприйняття судом першої інстанції паспорту споживного кредиту, то колегія суддів оцінює їх критично, оскільки паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» є інформацією, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, який повинен відповідати формі, визначеній ст.13 цього Закону. Включення позивачем паспорту споживчого кредиту в Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Також апеляційний суд звертає увагу на те, що в розділах 4 паспорту споживчого кредиту дано визначення, що загальна вартість кредиту є орієнтовною, реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення. В розділі 7 вказаного паспорту зазначається, що ця інформація зберігає чинність та є актуальною до 03.04.2020 року. За таких обставин, підстави вважати, що між сторонами було укладено договір споживчого кредиту із досягненням згоди щодо усіх істотних умов кредитування, відсутні. Поряд з цим, додані позивачем до позовної заяви розрахунки заборгованості за договором (а.с.5-11) та виписка по рахунку (а.с.58-78), на думку колегії суддів, також не є належними та допустимими доказами наявності цивільно-правових відносин між сторонами у справі, оскільки по суті є калькуляцією та підтвердженням руху коштів по рахунку, якими позивач обґрунтовує розмір своїх вимог, а не свідчить про правильність їх нарахування у відповідному розмірі та списання в подальшому з рахунку. За таких обставин, колегія суддів, з`ясувавши обставини справ в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що позовні вимоги є недоведеними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на вимогах закону, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду необхідно скасувати, ухваливши нове судове рішення про залишення позову без задоволення. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», поданупредставником - Криловою Оленою Леонідівною - задовольнити частково. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 04 червня 2021 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без задоволення. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська В.А. Нежура