Ухвала КАС ВС № 420/4448/21

УХВАЛА 30 грудня 2021 року м. Київ справа № 420/4448/21 адміністративне провадження № К/9901/47968/21 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року у справі №420/4448/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в с т а н о в и в : Позивач звернувся до суду з позовом в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві (далі - ТУ ДБР у м. Миколаєві) від 24 лютого 2021 року №25-ос про звільнення слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Бурлаченка Д.В. у зв`язку зі скороченням штату державних службовців; поновити його на посаді, що є рівнозначною посаді слідчого Другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві; стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 березня 2021року. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року, у задоволенні позову відмовлено. У поданій касаційній скарзі позивач з посиланням на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд зазначає таке. 08 лютого 2020 набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, що передбачають нові підстави для касаційного оскарження. За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга. У поданій касаційній скарзі позивач зазначає підставу касаційного оскарження судового рішення передбачену пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вказуючи на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. В обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження заявник касаційної скарги зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень: статей 9, 12, 14, 14-2, 14-3 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» від 12 листопада 2015 року № 794-VIII (у редакції Закону України від 03 грудня 2019 року №305-ІХ)», підпунктів 3, 4 пункту 3 «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» від 03 грудня 2019 року №305-ІХ, статей 3,17 та 91 Закону України «Про державну службу» (в редакції саном 01 січня 2021 року), пункту 7 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв`язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року N

414. Водночас, Верховний Суд наголошує, що у постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20 викладено правовий висновок у спірних правовідносинах. Так, відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону). Згідно із пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Частиною третьою статті 83 Закону №889-VIII встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). Водночас, не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Стаття 87 Закону № 889-VIII пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише із скороченням чисельності або штату державних службовців, а й із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. Вжите у частині третій статті 87 Закону №889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні, законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. Отже, суб`єкт призначення не зобов`язаний пропонувати працівнику іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у ДБР. Вказана правова позиція Верховного Суду була врахована судом апеляційної інстанції під час прийняття рішення по суті у справі 420/4448/21. Щодо посилань скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції правових позицій Верховного Суду викладених у справах №380/3422/20, №380/2289/20, №560/586/21, №640/6399/20, необхідним є наголосити, що у порівнювальних справах різним є суб`єктний склад учасників спірних правовідносин, а також нормативне регулювання правовідносин та їх часові проміжки. Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі з цих справ зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновку суду апеляційної інстанції у цій справі та наведених скаржником судових рішеннях суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди. Інші доводи касаційної скарги в частині наведених у ній обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції зводяться до незгоди скаржника із судовим рішенням у цій справі, цитування нормативно правових актів, зазначення що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального та порушення норм процесуального права. Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права. Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України). Згідно із пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Керуючись ст. ст. 169, 328, 330, 332 КАС України, у х в а л и в : Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року у справі №420/4448/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути скаржнику. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддяМ.В. Білак