Постанова 4821 № 712/14750/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 грудня 2021 року м. Черкаси Справа № 712/14750/19 Провадження № 22-ц/821/544/21 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Єльцова В. О. суддів: Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В. за участю секретаря: Литвин-Восколович Ж. В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідачі: ОСОБА_2 , Перша Черкаська державна нотаріальна контора в особі державного реєстратора Починок Юлії Вадимівни представник позивача: адвокат Кожем`як Марина Олегівна розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 грудня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Першої Черкаської державної нотаріальної контори в особі державного реєстратора Починок Юлії Вадимівни про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, в с т а н о в и в :

1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Перша черкаська державна нотаріальна контора, з урахуванням збільшених позовних вимог від 9 січня 2020 року (а.с. 54-55) просила визнати недійсним нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири від 31 січня 2019 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , відповідно до якого останній став власником квартири АДРЕСА_1 , а також скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 . Позов обґрунтовано тим, що вона є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Влітку 2019 року їй стало відомо, що її син продав належну йому квартиру АДРЕСА_1 своєму знайомому ОСОБА_2 . Заявниця зауважила, що її син є інвалідом ІІ групи дитинства та за висновком лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду №380, у зв`язку з наявністю психічного захворювання, має обмеження самообслуговування, обмеження здатності до спілкування, обмеження здатності контролювати свою поведінку. Крім того, медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_3 рекомендовано спостереження у психіатра, проведення постійного підтримуючого психофармакологічного лікування, психотерапія і психокорекція. За таких обставин, на думку заявниці, її син на час продажу вказаної квартири не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, продаж квартири не відповідав його внутрішній волі, а тому договір купівлі-продажу квартири від 31 січня 2019 року повинен бути визнаний недійсним на підставі ст. 225 ЦК України. ОСОБА_1 просила врахувати, що вона та її мати ОСОБА_4 у вересні 2019 року звернулись до Соснівського районного суду м. Черкаси із заявою про визнання ОСОБА_3 недієздатним та встановлення над ним опіки і 7 листопада 2019 року у такій справі було призначено відповідну судово-психіатричну експертизу відносно останнього. Заявниця також зазначає, що у вказаній квартирі вона з сином проживають і на даний час; вона сплачує комунальні послуги. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 31 січня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом Першої черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В. та зареєстрований у реєстрі за № 1-242. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_2 в дохід держави судові витрати у виді судового збору в розмірі 840 грн. 80 коп. Рішення мотивоване тим, що зі змісту висновку судово-психіатричної експертизи № 191 від 5 травня 2020 року, складеного комісією судово-медичних експертів, у ОСОБА_3 1994 року народження, станом на час укладення договору купівлі-продажу квартири від 31 січня 2019 року відмічалися прояви хронічного стійкого психічного розладу у формі органічного ураження головного мозку (патологія раннього періоду розвитку) з вираженими змінами психіки, проявами інтелектуальної недостатності, вираженими емоційно-вольовими розладами і проявами психоорганічного синдрому (F-07.0 за міжнародною кваліфікацією хвороб 10 перегляду) - через що на вказаний період часу він не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. Вказаний висновок свідчить про абсолютну неспроможність ОСОБА_3 розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними в момент вчинення оспорюваного правочину. Суд також врахував, що згідно довідки Серії 12 ААБ № 457476 від 3 квітня 2019 року, виданої за підписом голови обласної МСЕК №2, за результатами повторного огляду ОСОБА_3 , 1994 року народження, йому встановлено ІІ групу інвалідності безтермінове, причина інвалідності: інвалідність з дитинства; рекомендовано - спостереження у психіатра, а відповідно до висновку лікарської комісії КНП «Черкаський обласний психоневрологічний диспансер Черкаської обласної ради» № 380 від 24 травня 2020 року ОСОБА_3 потребує постійного стороннього догляду, за рівнем обмеження життєдіяльності: обмежений в самообслуговуванні; має обмеження здатності контролювати свою поведінку. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись із вказаним рішенням місцевого суду, його в апеляційному порядку оскаржив відповідач ОСОБА_2 , подавши апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24.12.2020, а в задоволенні позову відмовити повністю. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначив, що позовна заява була подана ОСОБА_1 не як опікуном чи піклувальником в інтересах свого сина ОСОБА_3 , а особисто від свого імені, при цьому позивачкою не вказано, яке саме її право порушене укладеним договором, в чому конкретно полягає порушення цього права, належного саме їй як позивачу. Указує, що на момент укладення спірного договору, ОСОБА_3 був повнолітнім та дієздатним, повністю усвідомлював свої дії. Зазначив, що судом не враховано та не надано належної оцінки тому факту, що ОСОБА_3 , будучи дієздатним, сам особисто виявив бажання відчужити належну йому на праві власності квартиру, особисто з`явився до нотаріальної контори для укладення договору, нотаріусом було встановлено особу останнього та підтверджено його дієздатність, про що вказано в самому договорі. Щодо висновку судово-психіатричної експертизи № 191 від 05 травня 2019 року, скаржник посилаючись на ст. 110 ЦПК України, вказав, що вказаний висновок не має заздалегідь встановленої юридичної сили та оцінюється разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 ЦПК України. Крім того, скаржник зазначає, що висновок судово-психіатричної експертизи у даній справі складений експертом Перехрестом В. С., і цим же експертом складався інший аналогічний висновок судово-психіатричної експертизи у справі щодо визнання ОСОБА_3 недієздатним, а тому вказане викликає сумнів у об`єктивності експерта та його здатності скласти висновок, який би міг суперечити попередньому висновку. У відзиві на апеляційну скаргу ,який надійшов до суду 01 квітня 2021 року, представник позивача вказала, що суд першої інстанції з огляду на оцінені докази в їх сукупності, зробив правильний висновок, що на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, а саме станом на 31 січня 2019 року, ОСОБА_3 не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, що є підставою для визнання такого договору недійсним. Надходження апеляційної скарги Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 15 березня 2021 року відкрито провадження. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 25 березня 2021 року справу призначено до розгляду з повідомленням учасників процесу. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 12 травня 2021 року у справі було призначено повторну амбулаторну судово-психіатричну експертизу відносно ОСОБА_5 . Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 , 1994 року народження, що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження. (а.с.10) Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22 лютого 2011 року ОСОБА_3 успадкував після смерті ОСОБА_6 , 1918 року народження, квартиру АДРЕСА_1 . (а.с.76) Згідно з паспортними даними ОСОБА_3 та довідки про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , виданої Відділом реєстрації місця проживання від 16 серпня 2019 року, їх місце проживання зареєстровано у вказаній вище квартирі. (а.с.8,12) Відповідно до наданих відповідачем розписок, 11 грудня 2018 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 100 доларів США, 13 грудня 2018 року - 200 доларів США, 18 січня 2019 року - 300 доларів США, та зобов`язується обміняти сою квартиру АДРЕСА_1 на частину будинку ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 (а.с. 90-92) Згідно з розпискою від 30 січня 2019 року ОСОБА_3 отримав 550 доларів США від ОСОБА_2 за продаж останньому квартири АДРЕСА_1 (а.с. 93). 31 січня 2019 року держаним нотаріусом Першої черкаської нотаріальної контори Починок Ю. В. посвідчено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого ОСОБА_3 продав ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 за 323 932 грн, які було отримано продавцем до підписання цього договору. (а.с.73) Із змісту розписки від 1 лютого 2019 року випливає, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 оплату за продаж йому своєї квартири АДРЕСА_1 в розмірі 350 000 грн. (а.с. 90-94) У судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_7 , який пояснив, що є сусідом відповідача ОСОБА_2 та знає ОСОБА_3 , оскільки останній проживав деякий час у будинку ОСОБА_2 та допомагав йому у господарстві. Свідок не помічав дивацтв у поведінці ОСОБА_3 . Визнав, що ОСОБА_3 дійсно має певні особливості мови, але його можна зрозуміти; сторонньої допомоги хлопець не потребував, обслуговував себе та допомагав по господарству сам. Зі слів ОСОБА_2 , свідку відомо, що він купив у ОСОБА_3 квартиру, як і те, що останнього визнано недієздатним. Явку інших свідків у судове засідання, щодо яких судом було прийнято рішення про допит їх в якості свідків, відповідач не забезпечив, хоча мав для цього достатньо часу та можливостей. Із змісту висновку судово-психіатричної експертизи № 191 від 5 травня 2020 року, складеного комісією судово-медичних експертів, у ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на час укладення договору купівлі-продажу квартири від 31 січня 2019 року відмічалися прояви хронічного стійкого психічного розладу у формі органічного ураження головного мозку (патологія раннього періоду розвитку) з вираженими змінами психіки, проявами інтелектуальної недостатності, вираженими емоційно-вольовими розладами і проявами психоорганічного синдрому (F-07.0 за міжнародною кваліфікацією хвороб 10 перегляду) - через що на вказаний період часу він не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. (а.с.138-142). 2.

Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. 17 грудня 2021 року від ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з його хворобою, у зв`язку з чим, апеляційний розгляд справи було відкладено до 28.12.2021 на 10 год. 00 хв. До початку розгляду справи, 28.12.2021 від представника ОСОБА_2 - адвоката Дем`яненка О. А. надійшли клопотання про перенесення розгляду справи, у зв`язку з хворобою ОСОБА_2 . В свою чергу, адвокат Дем`яненко О. А. про поважність причини своєї неявки, апеляційний суд не повідомив, належних доказів не надав. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників, а відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Також колегія суддів зауважила, що думка ОСОБА_2 в підтримку його апеляційної скарги була з`ясована апеляційним судом в судовому засіданні, яке відбулося 21 квітня 2021 року, крім того було задоволено його клопотання про призначення повторної судово-психіатричної експертизи відносно ОСОБА_3 . Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів та доказів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися. Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши матеріали справи за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог ч. ч. 1 і 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з ч. ч. 1, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду, відповідає приведеним вимогам закону, враховуючи наступне. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови щодо визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Виходячи зі змісту 203, 655 ЦК України договір купівлі-продажу вважається укладеним , якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. Так, звертаючись до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним, ОСОБА_1 зазначає, що її син ОСОБА_5 , в момент вчинення правочину був неспроможним розуміти значення своїх дій та керувати ними, тому такий правочин має бути визнаний недійсним. Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, вказав, що з урахуванням усіх зібраних доказів, дійшов висновку про те, що ОСОБА_5 на момент укладення договору купівлі-продажу від 31 січня 2019 року квартири АДРЕСА_1 не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними, що є підставою для визнання такого договору недійсним. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та враховує наступне. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, ОСОБА_2 вказував на те, що висновок судово-психіатричної експертизи № 191 від 5 травня 2020 року є недопустимим доказом, оскільки складався тим складом комісії, який проводив щодо ОСОБА_5 експертизу з підстав його недієздатності, тому просив призначити у справі повторну судово-психіатричну експертизу відносно ОСОБА_5 . Відповідно, ухвалою Черкаського апеляційного суду від 12.05.2021 клопотання відповідача було задоволено та призначено у справі повторну амбулаторну судово-психіатричну експертизу відносно ОСОБА_5 . Як вбачається з висновку судово-психіатричного експерта № 48 від 07 вересня 2021 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час укладення договору купівлі-продажу квартири від 31.01.2019 виявляв ознаки хронічного стійкого психічного розладу у вигляді помірної розумової відсталості з вираженими емоційно-вольовими розладами, внаслідок чого за своїм психічним станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час укладання правочину 31.01.2019 року (а.с. 67-80 том 2). Згідно ч. 1 ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтересі порушені. Правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину, адже підставою недійсності правочину стаття 225 ЦК України визначає медичний критерій - психічний стан особи в момент його вчинення. Судово-психіатрична експертиза призначається, коли вирішення кримінальної або цивільної справи залежить від визначення психічного стану особи на час вчинення нею певного діяння (бездіяльності) чи укладення угоди за наявності сумнівів щодо її спроможності усвідомлювати значення своєї поведінки внаслідок психічної хвороби або тимчасового розладу душевної діяльності. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц. За таких обставин, як попередній висновок судово-психіатричної експертизи від № 191 від 5 травня 2020 року, так і висновок № 48 від 07.09.2021, свідчать про абсолютну неспроможність ОСОБА_5 розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними в момент вчинення оспорюваного правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Тому, апеляційний суд також враховує, що згідно довідки Серії 12 ААБ № 457476 від 3 квітня 2019 року, виданої за підписом голови обласної МСЕК №2, за результатами повторного огляду ОСОБА_5 , 1994 року народження, йому встановлено ІІ групу інвалідності безтерміново, причина інвалідності: інвалідність з дитинства; рекомендовано - спостереження у психіатра, а відповідно до висновку лікарської комісії КНП «Черкаський обласний психоневрологічний диспансер Черкаської обласної ради» № 380 від 24 травня 2020 року ОСОБА_5 потребує постійного стороннього догляду, за рівнем обмеження життєдіяльності: обмежений в самообслуговуванні; має обмеження здатності контролювати свою поведінку. (а.с.11) Враховуючи зазначені медичні довідки, зміст описової частини висновку судово-психіатричної експертизи № 191 від 5 травня 2020 року, та описової частини висновку № 48 від 07.09.2021, колегія суддів критично оцінює доводи скаржника щодо відсутності психічних розладів у ОСОБА_5 та щодо адекватної поведінки останнього в побуті, оскільки він не є експертом в галузі психіатрії. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що надані відповідачем розписки ОСОБА_5 про отримання грошових коштів від ОСОБА_2 , а також договір № 05-16 від 2 березня 2016 року та заявку - узгодження № 1 (а.с.88-89), укладені між агентством нерухомості «СлавенДім» та ОСОБА_5 , згідно з якими агентство взяло на себе зобов`язання підготувати до продажу та пошуку покупців на належну ОСОБА_5 спірну квартиру не можуть бути аргументованими доказами усвідомлення ОСОБА_5 значення своїх дій. Доводи скаржника про те, що ОСОБА_1 не є належним позивачем та не довела порушення її прав відповідачем - є необґрунтованими, оскільки позивачка є матір`ю ОСОБА_5 , також його опікуном, оскільки його рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 грудня 2019 року, що набрало законної сили 28 січня 2020 року визнано недієздатним в процесі розгляду справи в суді першої інстанції, а відтак і його законним представником. Крім того, у спірній квартирі зареєстровано її місце проживання. За таких обставин, укладення сином позивачки договору купівлі-продажу квартири на користь ОСОБА_2 прямо порушує житлові права ОСОБА_1 . Правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 цього Кодексу). Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Інші доводи апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги слід залишити за особою, яка подавала скаргу, оскільки рішення суду залишено без змін, тому судові витрати не переглядалися апеляційним судом. Керуючись ст. ст. 372, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Першої Черкаської державної нотаріальної контори в особі державного реєстратора Починок Юлії Вадимівни про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 30 грудня 2021 року. Головуючий Судді: