Постанова 4851 № 520/3351/21

Головуючий І інстанції: Сліденко А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 грудня 2021 р. Справа № 520/3351/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Любчич Л.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2021, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 31.03.21 по справі № 520/3351/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: У березні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Харківський обл.), в якому просив суд: - визнати протиправними дій ГУ ПФУ в Харківській обл., які полягають в перерахунку пенсії виходячи з 70% грошового забезпечення 01.01.2016; - зобов`язати перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію у розмірі 80% грошового забезпечення з 01.01.2016., здійснивши виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2016 однією сумою без використання при такій виплаті постанов КМУ чи інших нормативно правових актів, які надають боржнику можливість для відстрочення виплат; - зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській обл. нарахувати та виплатити компенсацію ОСОБА_1 за несвоєчасну виплату пенсії з 01.01.2016, згідно з постановою КМУ № 159 від 21.02.2001 однією сумою без використання при такій виплаті постанов КМУ чи інших нормативно правових актів, які надають боржнику можливість для відстрочення виплат. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській обл. з приводу зменшення з 01.01.2016 розміру пенсії ОСОБА_1 з показника 80% грошового забезпечення до показника 70% грошового забезпечення, зобов`язавши здійснити з 01.01.2016 перерахунок розміру пенсії із збереженням показника 80% грошового забезпечення та провести виплату різниці, здійснивши платіж по виплаті різниці однією сумою, із компенсацією втрати частини доходу у порядку статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Харківській обл. на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 454 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, а позов відповідно таким, що не підлягає задоволенню. Також представником відповідача вказано, що з 01.01.2016 пенсію позивача було перераховано відповідно до ч.4 ст. 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон №2262-ХІІ) та постанови Кабінету Міністрів України Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категорія осіб від 21.02.2018 №103 (далі постанова КМУ №103) з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби, що визначені станом на 01 березні 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі постанова КМУ №704) на підставі довідки, виданої Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Харківській обл. Водночас, представником відповідача вказано, що визнання нечинними п.п.1, 2 постанови КМУ №103 рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018 по справі №826/3858/18, яке набрало законної сили 05.03.2019, не може мати наслідком зобов`язання відповідача до вчинення певних дій щодо повторного проведення перерахунку пенсії позивача. Позивач не скористався своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу. 03.06.2021 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ГУ ПФУ у Харківській обл. залишено без руху. 22.06.2021 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду відкрито провадження за апеляційною скаргою ГУ ПФУ у Харківській обл. 16.07.2021 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ГУ ПФУ у Харківській обл. призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Відповідно до положень ч. 1 ст. 308 , п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається у скарзі, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Судом встановлено обставини, які не оспорено сторонами. ОСОБА_1 проходив публічну службу у системі органів Міністерства внутрішніх справ України, звідки 17.07.2013 був звільнений з посади начальника відділу боротьби з торгівлею людьми ГУ МВСУ в Харківській області з показником вислуги років у 29 років. 18.07.2008 заявнику як атестованому працівнику органів внутрішніх справ у відставці була призначена пенсія у порядку Закону №2262-ХІІ у розмірі 80% грошового забезпечення, яку виплачує ГУ ПФУ в Харківській області. З 01.01.2016 ГУ ПФУ в Харківській обл. проведено перерахунок пенсії відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону №2262-ХІІ та постанови КМУ №103 на підставі довідки Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Харківській обл. виходячи з 70% грошового забезпечення. Не погодившись з даним перерахунком, позивач звернувся до суду з позовом. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. Колегія суддів погоджується частково з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема Закон № 2262-ХІІ. Статтею 13 Закону №2262-ХІІ (у редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу) встановлено, що пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення; б) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають страховий стаж 25 років і більше, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба, служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України (пункт "б" статті 12): за страховий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний повний рік стажу понад 25 років - 1 процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); в) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, які звільняються з військової служби на умовах Закону України "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" (пункт "в" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів відповідних сум грошового забезпечення із збільшенням цього розміру на 3 проценти за кожний повний рік вислуги понад 20 років, але не більше ніж 65 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43). Максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів (ч. 2 ст. 13 вищевказаного Закону). З 01.10.2011 набрав чинності Закон України Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи №3668-VI від 08.07.2011 року, підпунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень якого внесено зміни до Закону №2262-ХІІ, зокрема у частині другій статті 13 цифри 90 замінено цифрами

80. З 01.05.2014 набрав чинності пункт 23 Розділу ІІ Закону України Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні №1166-VII від 27.03.2014, яким внесено зміни до Закону №2262-ХІІ, а саме: у частині другій статті 13 цифри 80 замінено цифрами

70. При цьому, колегія суддів зазначає, що внесені зміни до ч. 2 ст. 13 Закону №2262-ХІІ щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 70% грошового забезпечення стосуються порядку призначення пенсії відповідним категоріям осіб у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм проведення перерахунку пенсії за вислугу років та по інвалідності військовослужбовцям є стаття 63 Закону № 2262-ХІІ. Отже при перерахунку пенсії відповідним категоріям осіб має застосовуватись норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії. Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 24.04.2018 р. у справа № 686/12623/17 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.10.2019 у зразковій справі №240/5401/18. Під час розгляду справи встановлено, що при перерахунку пенсії позивача з 01.01.2016 року відповідачем зменшено відсоток грошового забезпечення з 80% до 70 %, що підтверджується довідкою ГУ ПФУ в Харківській обл. від 10.02.2021 №

854. Враховуючи вище зазначені правові норми та обставини справи, колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Харківській обл., щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 , виходячи з 70% грошового забезпечення з 01.01.2016 та наявність підстав для зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській обл. перерахувати і виплатити ОСОБА_1 пенсію у розмірі 80% грошового забезпечення з 01.01.2016. Посилання апелянта на правомірність проведеного перерахунку пенсії з урахуванням вимог ч.2 ст.13 Закону №2262-ХІІ щодо максимального розміру пенсії, який не повинен перевищувати 70% відповідних сум грошового забезпечення колегія суддів вважає необґрунтованими з урахуванням вище зазначеного. Щодо доводів апеляційної скарги в частині неправомірного ( на думку апелянта) зобов`язання здійснити виплату пенсії однією сумою колегія суддів зазначає наступне. Приписами ч. 3 ст. 51 Закону № 2262-ХІІ визначено, що перерахунок пенсій у зв`язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком. Відповідно до ч. 3 ст. 52 Закону № 2262-ХІІ виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія. Частиною 2 ст. 55 Закону № 2262-ХІІ передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу ПФУ, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Системний аналіз ст. ст. 51, 52, 55, а також ст. 63 Закону № 2262-ХІІ свідчить, що наявність у Кабінету Міністрів України права встановлювати "порядок перерахунку пенсії" не є тотожним праву встановлювати "строки перерахунку пенсії", "строки виплати пенсії". Отже, питання строків виплати доплат до пенсії за результатами проведеного перерахунку, тобто частини пенсії особи, а також розмірів такої доплати не охоплюються поняттям "порядок проведення перерахунку пенсії". Колегія суддів зауважує, що законодавством не передбачено виплати пенсії, належної позивачу, частинами, а отже належним виконанням судового рішення, в даному випадку, є саме виплата суми недоплаченої частини основного розміру пенсії однією сумою. Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). Так, у своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів" (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції"). "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 у справі Ганс-Адам ІІ проти Німеччини"). "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копецький проти Словаччини"). В даному випадку легітимні сподівання позивача на отримання пенсійних виплат, передбачені чинними нормами Законів України, тобто вони є конкретними, а тому на них поширюється режим "існуючого майна". Колегія суддів зазначає, що в даному випадку виплата суми недоплаченої частини основного розміру пенсії однією сумою є фактично способом захисту прав позивача, оскільки, по-перше, вказані суми недоплаченої суми повинні були вже виплачені позивачу і відповідно громадянин має право отримати одразу всю суму на виконання рішення суду, а по-друге, це буде фактично порядком виконання рішення суду, відповідно до вказаної вище норми КАС України, з огляду на спір щодо порядку виконання судового рішення, а тому суд першої інстанції мав визначити спосіб виконання рішення суду. Отже, висновок суду першої інстанції щодо зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській обл. здійснити виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2016 однією сумою також є правомірним. Доводи апеляційної скарги, щодо передчасності вимог про виплату пенсії однією сумою є необґрунтованими з вище зазначених підстав. Щодо зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській обл. нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсації за несвоєчасну виплату пенсії з 01.01.2016, згідно з постановою КМУ № 159 від 21.02.2001 колегія суддів зазначає наступнне. Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом. Отже, з урахуванням викладеного, колегія суддів зауважує, що нарахування та виплата суми пенсії ставить первинною подією щодо компенсації втрати частини пенсії, яка нараховується та виплачується, відповідно, після та за результатом нарахування та виплати основної суми пенсії, а тому в даному випадку вимоги про зобов`язання відповідача нарахування та виплати позивачу компенсації за несвоєчасну виплату пенсії у зв`язку з порушенням строків їх виплати є передчасними. Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах від 10.07.2018 у справі № 404/6317/16-а, від 25.10.2018 у справі № 420/1410/17, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а, від 16.04.2020 у справі №200/11292/19-а. Посилання суду першої інстанції на висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 20.05.2020 по справі №815/1226/18 та від 30.07.2020 по справі №461/5775/16-а, колегія суддів вважає помилковими, оскільки суб`єктний склад по цим справам є відмінним від даної справи. Доводи апеляційної скарги щодо передчасності задоволення позовних вимог в частині зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів колегія суддів вважає належними. З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів дійшла висновку про помилковість висновку суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині. Як наслідок оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській обл. здійснити перерахунок пенсії позивачу з нарахуванням компенсації втрати частини доходу та ухваленням постанови про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог. Щодо інших доводів апелянта колегія суддів зазначає. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно із приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За статтею 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській обл. здійснити перерахунок пенсії позивачу з нарахуванням компенсації втрати частини доходу та ухваленням постанови про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.03.2021 по справі № 520/3351/21 скасувати в частині щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсії позивачу з нарахуванням компенсації втрати частини доходу. Ухвалити постанову , якою в цій частині позовні вимоги залишити без задоволення. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк