Ухвала КЦС ВС № 757/14112/20-ц

Ухвала 24 грудня 2021 року м. Київ справа № 757/14112/20-ц провадження № 61-20513ск21 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Короля Дмитра Володимировича на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року в справі ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа - Федерація велосипедного спорту України, про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 27 грудня 2019 року № 4386/7 «Про відмову у задоволенні скарги»; зобов`язати Міністерство юстиції України повторно розглянути його скаргу від 12 вересня 2019 року вих. № 422/19-К на реєстраційну дію, проведену державним реєстратором Головного територіального управління юстиції у місті Києві Піддубняком В. В. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2021 року провадження у справі закрито. Повернуто ОСОБА_1 сплачений судовий збір згідно з платіжним дорученням від 13 січня 2020 року № 0.0.1579399506.1 в розмірі 1 681,40 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року (повний текст якої складено 03 грудня 2021 року) апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Короля Д. В. задоволено частково. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2021 року змінено, викладено її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. 16 грудня 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Король Д. В. подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Представник ОСОБА_1 - адвокат Король Д. В. заявив клопотання про відстрочення ОСОБА_1 сплати судового збору за подання касаційної скарги, посилаючись на введення в Україні обмежувальних заходів у зв`язку з хворобою COVID-19. Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з частиною першою статті 136 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону України «Про судовий збір», норма якої є спеціальною. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. За змістом цієї практики щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наведеній, зокрема у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Гергел і Георгета Стоїческу проти Румунії» («Georgel and Georgeta Stoicescu v. Romania»), «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland»), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір має бути розумним, таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Великий розмір судових витрат, який не враховує фінансове положення заявників, може бути розглянутий як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя. ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59). Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ у справі «Княт проти Польщі» («Kniat v. Poland») від 26 липня 2005 року, пункт 44; рішення ЄСПЛ у справі «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» («Jedamski and Jedamska v. Poland») від 26 липня 2005 року, пункти 63-64). Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111). Наведені представником ОСОБА_1 - адвокатом Королем Д. В. обставини не можуть бути підставою для відстрочення ОСОБА_1 сплати судового збору, оскільки він не надав доказів на підтвердження того, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу ОСОБА_1 , а його майновий стан на день звернення з касаційною скаргою перешкодив йому сплатити судовий збір у встановлених законодавством порядку і розмірі. Крім цього, предметом позову в цій справі не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Саме по собі посилання заявника на введення карантину та обмежувальних заходів, пов`язаних з поширенням COVID-19, без доведення обставин, які ускладнюють або унеможливлюють сплату заявником судового збору, не можуть бути підставою для задоволення його клопотання. Положення Закону України «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням. Підставою для відстрочення сплати судового збору може бути, наприклад, видана в установленому законом порядку довідка про доходи, про заробітну плату, пенсію, стипендію, про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо. Наведення доводів, обґрунтування пов`язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, а також подання доказів на підтвердження того, що майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановлених законодавством порядку, розмірі і строки, покладається на особу, яка подає скаргу. Враховуючи встановлений законом обов`язок сплатити судовий збір та відсутність у ОСОБА_1 пільг щодо його сплати, можна зробити висновок про те, що належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справи та інтересами заявника стосовно можливості звернення до суду касаційної інстанції (за умови виконання вимог закону щодо оплати касаційної скарги судовим збором в повному обсязі) в цій справі дотримано. Таким чином, ОСОБА_1 необхідно сплатити судовий збір за подання касаційної скарги до Верховного Суду. Відповідно до підпункту 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання касаційної скарги на ухвалу суду фізичною особою становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб обчислюється станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» передбачено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2021 року - 2 270 грн. Отже, судовий збір за подання цієї касаційної скарги становить 454 грн (2 270 х 0,2). Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в розмірі 454 грн має бути перерахований або внесений за реквізитами: ГУК у м. Києві/Печерс. р?н/22030102, код за ЄДРПОУ - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету - 22030102, найменування податку, збору, платежу - «Судовий збір (Верховний Суд, 055)». Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно надати Верховному Суду оригінал квитанції (платіжного доручення). Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, зокрема, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (залишення заяви без руху), про що суддею постановляється відповідна ухвала. Отже, касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Короля Д. В. необхідно залишити без руху з наданням можливості усунути вищевказані недоліки. Керуючись статтями 136, 185, 390, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Відмовити в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Короля Дмитра Володимировича про відстрочення сплати судового збору. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Короля Дмитра Володимировича на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 15 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року залишити без руху та надати для усунення зазначених вище недоліків строк десять днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною і буде повернута заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя В. А. Стрільчук