Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/2791/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "06" грудня 2021 р. Справа№ 910/2791/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Козир Т.П. суддів: Чорногуза М.Г. Кравчука Г.А. при секретарі Вага В.В. за участю представників сторін: від позивача: Кузіної І.П. за ордером; від відповідача: Маринич Н.В. за довіреністю; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.04.2021 у справі № 910/2791/21 (суддя Турчин С.О.) за позовом Приватного підприємства "Фірма "Канфар" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 380 593,79 грн, УСТАНОВИВ: У лютому 2021 року Приватне підприємство "Фірма "Канфар" (далі - позивач) звернулось у Господарський суд міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі відповідач) та просило стягнути 380 593,79 грн, у тому числі: 349 732,14 грн основного боргу, 18 048,65 грн інфляційних втрат коштів та 12813,00 грн - 3% річних. Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов договору поставки товару 327(3)19УК/53-121-11-19-08333 від 25.07.2019 позивач у жовтні-листопаді поставив відповідачу товар, який відповідач прийняв, однак його вартість оплатив не в повному обсязі. Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на те, що умовами договору розмежовано поняття ціни товару і податку на додану вартість та не передбачено здійснення поетапної поставки товару і поетапного надання податкових накладних; обов`язок позивача щодо надання податкових накладних вважається виконаним з моменту надання податкових накладних на всю суму ПДВ (03.12.2020) і саме з цієї дати у відповідача виник обов`язок щодо оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ; оскільки сторонами не встановлено строку виконання відповідачем зобов`язання з оплати суми ПДВ, строк оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ є таким, що не настав; відповідальність покупця за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань у вигляді пені та штрафу не була погоджена сторонами в договорі; є безпідставним нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму ПДВ, оскільки строк сплати цієї суми не настав; позивачем безпідставно нараховані 3% річних на повну суму боргу в день сплати частини заборгованості; розмір заявлених витрат на правову допомогу є неспівмірним, необґрунтованим та непропорційним до предмету спору. Рішенням Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2021 року позов задоволено частково. З Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" стягнуто на користь Приватного підприємства "Фірма "Канфар" заборгованість у сумі 349732,14 грн, 3% річних у сумі 12751,83 грн, інфляційні втрати у сумі 18048,65 грн, витрати на правову допомогу у сумі 9998,39 грн та судовий збір у сумі 5707,99 грн. В іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" ДП "НАЕК "Енергоатом" звернулось з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення 12751,83 грн - 3% річних, 18048,65грн інфляційних втрат коштів, 9998,39 грн витрат на правову допомогу та ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким відмовити у цих вимогах. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки за умовами договору оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, однак не визначено строк здійснення такої оплати, тому у відповідача не виникло зобов`язання щодо оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ, відповідно, є безпідставним стягнення нарахованих на вказану суму 3% річних та інфляційних втрат коштів; позивачем невірно визначено сукупний індекс інфляції за період з 01.02.2020 по 14.05.2020; суд не звернув уваги на те, що позивачем нараховані 3% річних на заборгованість в день її сплати; також стягнуті судом витрати на правову допомогу є неспівмірними зі складністю справи, наданим обсягом юридичних послуг, затраченим часом на надання таких послуг. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що податкові накладні позивачем оформлені протягом терміну, встановленого Податковим кодексом Україні, були передані відповідачу, тому строк оплати повної вартості товару (з ПДВ) є таким, що настав; відповідачем не зазначено, в чому саме полягає помилка у розрахунку сукупного індексу інфляції; судом першої інстанції було вірно встановлені помилки у розрахунках 3% річних і зроблено свій вірний розрахунок; умовами договору позивача з адвокатом було встановлено фіксований розмір гонорару, який становить 20000, тому не потрібен детальний опис робіт, виконаних під час правової допомоги, але стягнуті судом витрати на правову допомогу в сумі 9998,39 є співмірними зі складністю справи. Відповідачем було подано відповідь на відзив, у якому він додержується своїх доводів, які викладені у апеляційній скарзі щодо неправильності розрахунків, також вказує, що договором з адвокатом встановлено не фіксований розмір гонорару, а загальну вартість послуг. За клопотання представника відповідача судове засідання проводилось в режимі відеоконференції. Представник відповідача (апелянта) у судовому засіданні підтримала доводи, викладені у апеляційній скарзі, просила її задовольнити. Представник позивача у судовому засіданні заперечила проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві. Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 25.07.2019 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, був укладений договір поставки товару №327(3)19УК/53-121-11-19-08333 (далі договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар згідно із Специфікацією, наведеною у п.1.1 договору. Пунктом 1.3 договору зазначено, що строк поставки: липень-листопад 2019 року. Згідно із п. 3.1 договору вартість товару за договором складає 625597,00 грн, крім того, ПДВ 20% - 125119,40 грн, загальна вартість складає 750716,40грн. Товар, що поставляється, повинен супроводжуватись наступними документами: 1) видаткова накладна (3 екз.); 2) сертифікат або висновок санітарно-епідеміологічної експертизи (п.4.2 договору). Позивач зазначає, що на виконання умов договору згідно із видатковою накладною №176 від 17.10.2019 поставив відповідачу товар на суму 742997,94грн та згідно із видатковою накладною №291 від 21.11.2019 на суму 7718,46 грн. Факт поставки також підтверджується товарно-транспортною накладною №Р176 від 17.10.2019. На виконання п.3.2 договору позивач здійснив реєстрацію податкових накладних в ЄРПН, а саме, податкових накладних: №169 від 17 жовтня 2019 року та №193 від 21 листопада 2019 року. Податкова накладна №169 від 17.10.2019 була зареєстрована в Єдиному державному реєстрі податкових накладних 05.11.2019 о 12:01, а податкова накладна №19 від 21.11.2019 була зареєстрована 28.11.2019 о 12:27, що підтверджується копіями квитанцій про реєстрацію. Відповідач здійснив часткову оплату поставленого позивачем товару на суму 400984,26 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: №1568 від 31.01.2020, №6848 від 15.05.2020, №6844 від 15.05.2020, №6811 від 15.05.2020, №6849 від 15.05.2020. У зв`язку із викладеними обставинами, оскільки відповідач поставлений товар не оплатив у повному обсязі, позивач звернувся до суду із даним позовом та просив стягнути 349732,14 грн основного боргу, а також нараховані у зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання 12813,00 грн - 3% річних та 18048,65 грн інфляційних втрат коштів. Крім цього, позивач просив стягнути 20000 грн витрат на професійну правову допомогу. Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на відсутність зобов`язання з оплати вартості товару у розмірі суми ПДВ; невірність розрахунків інфляційних втрат коштів і процентів річних; неспівмірність витрат на правову допомогу. За наслідками розгляду даного спору суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення суми основного боргу є доведеними і підлягають задоволенню у повному обсязі, розрахунок 3% річних є невірним, тому задовольнив ці вимоги частково, а розрахунок інфляційних втрат також є невірним, але в меншу сторону, тому задовольнив ці вимоги повністю. Також зменшив суму витрат на правову допомогу до 10000 грн і розподілив її пропорційно задоволеним вимогам. Відповідач у апеляційній скарзі оскаржує рішення суду першої інстанції виключно в частині стягнутих сум 3% річних та інфляційних втрат коштів, а також в частині витрат на професійну правничу допомогу. Частинами 1, 2 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з ч.4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального права в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу, апеляційний господарський суд встановив, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору, який за правовою природою є договором поставки, а предметом розгляду даної справи є матеріально-правова вимога про стягнення неоплаченої частини вартості товару та застосування наслідків порушення строків оплати за поставлений товар. Матеріалами справи підтверджується, що відповідач порушив умови договору щодо своєчасної оплати отриманого товару, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо обґрунтованості та доведеності позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу. Крім суми основного боргу, позивачем були заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати коштів, нараховані у зв`язку із порушенням строків виконання грошових зобов`язань. Статтею 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), яка кореспондується з положеннями ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Умовами пункту 1.2 договору визначено строк поставки товару липень-листопад 2019 року, отже, договором передбачено здійснення поетапної поставки товару, що спростовує посилання відповідача на те, що весь товар мав бути поставлений однією партією. Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Частиною 1 ст. 664 ЦК України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві. Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Наявними у матеріалах справи видатковими накладними, які підписані повноважними представниками обох сторін, підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару загальною вартістю 750 716,40 грн, і відповідач цей факт не заперечує. Частиною 1 ст. 691 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. У відповідності до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У пункті 3.2 договору сторони погодили, що розрахунок за весь товар, поставлений відповідно до п.1.1 договору, здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 45 календарних днів з моменту поставки товару. Оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в ЄРПН у встановлених ПК України випадках та порядку. Відповідно з пунктом 4.3 договору постачальник зобов`язаний надати покупцю податкову накладну за формою, визначеною чинною редакцією наказу Мінфіну України № 1307 від 13.12.2015 року, складену в електронній формі з дотриманням умов щодо її реєстрації у порядку, визначеному законодавством, за електронним підписом уповноваженої платником особи та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) шляхом направлення її на дві електронні адреси покупця pdv1@atom.gov.ua та pdvzaes@mgw.npp.zp.ua протягом терміну, визначеного чинною редакцією ПКУ. Разом з податковою накладною постачальник надає покупцю електронну квитанцію про реєстрацію податкової накладної у ЄРПН. Податкова накладна по поставці 17.10.2019 була зареєстрована в Єдиному державному реєстрі податкових накладних 05.11.2019 о 12:01, а податкова накладна по поставці 21.11.2019 була зареєстрована 28.11.2019 о 12:27, що підтверджується копіями квитанцій про реєстрацію, отже, накладні зареєстровані в межах терміну, встановленого Податковим кодексом України. Вказані податкові накладні були направлені відповідачу на електронну адресу та отримані ним 08.11.2019 та 03.12.2019, що підтверджується наданими відповідачем роздруківками електронної пошти pdvzaes@mgw.npp.zp.ua. З аналізу наведених умов Договору апеляційний господарський суд приходить до висновку, що покупець зобов`язаний сплатити повну вартість товару по відповідній видатковій накладній протягом 45 календарних днів з моменту поставки товару, у разі реєстрації і надання податкової накладної в межах цього строку, а у разі ненадання податкової накладної до закінчення строку відповідач має сплатити вартість товару без ПДВ. Однак, матеріалами справи підтверджується, що позивач надав відповідачу зареєстровані у встановленому порядку податкові накладні до закінчення вказаного строку, а тому є вірний висновок суду першої інстанції про те, що у відповідача виник обов`язок оплатити повну вартість товару (з ПДВ), а строк оплати за товар (45 календарних днів) підлягає відліку з дати поставки всього товару по договору на суму 750716,40 грн, тобто, з 22.11.2019. Отже, відповідач мав оплатити товар у строк до 06.01.2020, але розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.10.2019 №995-р з метою забезпечення раціонального використання робочого часу і створення сприятливих умов для святкування у 2020 році 7 січня Різдва Христового рекомендовано перенести у 2020 році в порядку та на умовах, визначених законодавством, робочий день із понеділка 6 січня на суботу 11 січня. Частиною 5 ст. 254 ЦК України встановлено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Таким чином, відповідач мав оплатити повну вартість товару у строк до 08.01.2020, а з 09.01.2020 виконання грошового зобов`язання з оплати за поставлений товар є простроченим. Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Частиною 2 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Позивач просив стягнути 18 048,65 грн інфляційних втрат коштів за період з 01.02.2020 по 15.05.2020 на суму боргу 442997,94 грн, за період 16.05.2020 по 03.02.2021 на суму боргу 349732,14 грн, а також 12813,00 грн - 3% річних за період з 07.01.2020 по 31.01.2020 на суму боргу 742997,94 грн, за період з 01.02.2020 по 15.05.2020 на суму боргу 442997,94 грн, за період 16.05.2020 по 03.02.2021 на суму боргу 349732,14 грн. Перевіривши розрахунок 3% річних, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що він зроблений не вірно. Зокрема, позивачем не враховано, що зобов`язання є простроченим з 09.01.2020, а не з 07.01.2020, як зазначено у його розрахунках, крім того, помилково нараховані 3% річних на повну суму боргу в день здійснених платежів 31.01.2020 та 15.05.2020. Таким чином, згідно вірного розрахунку, зробленого судом першої інстанції, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 12751,83 грн - 3% річних. Перевіривши розрахунок інфляційних втрат коштів, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що він зроблений не вірно, а правильний розмір інфляційних втрат коштів становить 22 476,17 грн, що більше заявленої позивачем до стягнення суми 18048,65 грн, але оскільки суд не вправі виходити за межі позовних вимог, судом першої інстанції юридично правильно задоволені ці вимоги в межах заявленої позивачем суми. Крім цього, позивач просив стягнути з відповідача 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, які зменшені судом до 10000,00 грн у зв`язку із неспівмірністю та розподілені на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України). Відповідно до положень частин 1, 3 статті 123, частини 2 статті 126 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Пунктом 2 частини 4 статті 129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати [крім судового збору], пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з положеннями статті 126 ГПК України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. На підтвердження понесення витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано договір №27/02/19 про надання правової допомоги (адвокатських послуг) від 27.02.2019, укладений між позивачем та Адвокатським об`єднанням "ГОРО ЛІГАЛ", завдання клієнта №1 від 10.02.2021 (додаток №1 до договору), ордер серії КВ№394588, платіжне доручення №425 від 10.02.2021. Згідно із завданням клієнта №1 від 10.02.2021 (додаток №1 до договору) Адвокатське об`єднання "ГОРО ЛІГАЛ" надає позивачу правову допомогу в частині юридичного супроводу стягнення заборгованості з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" за договором поставки товару №327(3)19УК/53-121-11-19-08333 від 25.07.2019. Загальна вартість послуг за цим завданням клієнта становить 20000,00 грн, які клієнт сплачує на користь Адвокатського об`єднання протягом п`яти днів з моменту підписання цього завдання. Платіжним дорученням №425 від 10.02.2021 позивачем здійснено оплату на користь Адвокатського об`єднання 20000,00 грн з призначенням платежу: оплата згідно договору №27/02/19 про надання правової допомоги (адвокатських послуг) від 27.02.2019 (завдання клієнта від 10.02.2021). Відповідач у відзиві на позов вважав, що витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 20000,00 грн є неспівмірними, необґрунтованими та непропорційними щодо предмета спору. Заперечуючи щодо заявленої позивачем суми витрат на правовому допомогу, відповідач посилається на те, що справа розглядається у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, ціна позову не значна, робота, проведена адвокатом у даній справі, не потребувала збору доказів. У постановах від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 і від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 11.02.2021 у справі №920/39/20 Верховний Суд зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Врахувавши рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, затрачений ним час на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалось), враховуючи здійснення розгляду цієї справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України,суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову, не є співмірним із складністю справи, ціною позову та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та з обсягом наданих адвокатом послуг, у зв`язку із чим дійшов до висновку, що обґрунтованими є витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10000,00 грн, а тому, враховуючи часткове задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 9998,39 грн, Вказаний висновок суду першої інстанції повністю узгоджується з наведеними нормами Господарського процесуального кодексу України та правовими позиціями Верховного Суду, які підлягають врахуванню всіма судами. За таких обставин доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження в судовому засіданні не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції. Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні. Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов`язані з розглядом апеляційної скарги покладаються на апелянта. Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2021 року без змін.

2. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови підписаний суддями Козир Т.П. та Кравчуком Г.А. - 13.12.2021, суддею Чорногузом М.Г. підписаний після виходу з лікарняного. Головуючий суддя Т.П. Козир Судді М.Г. Чорногуз Г.А. Кравчук