LLegalAIпошук судової практики · 2 757 706
← повернутись до результатів

Постанова Херсонський апеляційний суд947/708/20

від 16.12.2021НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи 947/708/20 Головуючий у 1-й інстанції Зуб І.Ю. Номер провадження 22-ц/819/1982/21 Доповідач Полікарпова О.М. Номер провадження 22-ц/819/2018/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2021 року Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Полікарпової О.М. суддів: Базіль Л.В. Приходько Л.А. секретар Савицька А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні апеляційну скаргу адвоката Попової Олени Анатоліївни, яка діє від імені ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області у складі судді Зуб І.В. від 02 червня 2021 року та додаткове рішення цього ж суду від 01 липня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, в с т а н о в и в У січні 2020 року позивач звернувся до суду із позовом, в якому просить стягнути з відповідача на його користь суму збитків у розмірі 15 939,00 грн., моральну шкоду в розмірі 15 000,00 грн., трьох відсотків річних в розмірі 441,00 грн. та суми інфляційних витрат у розмірі 514,82 грн., а також судові витрати. На обґрунтування свого позову зазначив, що під час розгляду цивільної справи № 520/17017/15-ц Київським районним судом м. Одеси за його позовом до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В. про визнання договору про надання споживчого кредиту та договору іпотеки недійсними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення грошових коштів, ухвалою суду від 18.05.2017 року призначено судово-економічну експертизу, на вирішення якої поставлено дев`ять питань. Проведення експертизи доручено судовому експерту Амеліній О.Ю. та направлено їй матеріали цивільної справи. У рахунку № 131 від 19.06.2017 року, який експерт надала на сплату, зазначено кількість годин необхідних для проведення експертизи - 161, ціна за 1 експерто-годину - 99,00 грн., а також вартість експертизи у розмірі 15 939,00 грн., які він оплатив 23.06.2017 року. Однак експерт затягувала проведення судово-економічної експертизи, не реагувала на вимоги суду дотримуватися встановленого судом строку для проведення експертизи та повернути справу до суду. 27.06.2019 року до суду надійшло клопотання експерта Амеліної О.Ю. щодо додаткової оплати судово-економічної експертизи з обґрунтуванням складності її проведення. У рахунку від 24.06.2019 року № 131 зазначено, що за виконання експертизи необхідно ще доплатити 37 680,00 грн., оскільки фактично на її проведення витрачено 240 годин , ціна за 1 експерто-годину 157,00 грн. Зважаючи на відсутність законних підстав, які б надавали експерту право встановлювати нову вартість за проведення експертизи після її закінчення, він відмовився від оплати. Експерт, в свою чергу, не виконала свої обов`язки і не надала до суду експертний висновок. Позивач вважає, що за своєю правовою природою спірні правовідносини з експертом є аналогічними правовідносинам у сфері договірних правовідносин, а тому для відшкодування шкоди підлягають застосуванню норми матеріального права, якими врегульовано відшкодування збитків саме в сфері договірних правовідносин, за аналогією норми права, яка регулює правові наслідки неналежного виконання зобов`язання, хоча таке зобов`язання і виконувалося на підставі ухвали суду. Тому витрати на експертизу в розмірі 15 939,00 грн., яка не була надана суду вважає збитками у розумінні п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України. Крім того, посилаючись на положення ст. 610, ч. 2 ст. 615 ЦК України щодо недопустимості односторонньої відмови від зобов`язання, просив застосувати до відповідача відповідальність за порушення зобов`язання у вигляді трьох відсотків річних, що складає 441,00 грн., суми інфляційних витрат за період з 10.02.2019 року по 13.01.2020 року, що складає 514,82 грн. Також позивач вказує, що у результаті невиконання взятих на себе зобов`язань відповідачем заподіяно йому моральну шкоду, яка полягає у порушенні активної та нормальної життєдіяльності, значному погіршенні психологічного стану та негативному впливі на його сімейне благополуччя, у зв`язку із чим він перебуває у постійному стресі. Розмір моральної шкоди позивач оцінює у 15 000,00 грн. Рішенням суду першої інстанції від 02 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Додатковим рішенням суду від 01.07.2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, понесені на правничу допомогу у розмірі 5000 грн. В апеляційній скарзі на зазначені рішення адвокат Попова О.А., яка діє від імені ОСОБА_1 просить їх скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позов. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказує на те, що судом, в порушення процесуальних норм, не надано належної оцінки доказам та обставинам, на які посилався позивач. На її думку, системний аналіз положень Закону України «Про судову експертизу» у сукупності зі ст.901 ЦК України дає підстави для висновку, що між сторонами у справі склалися правовідносини по виконанню договору про надання послуг, умови якого відповідач порушила. Заподіяні внаслідок невиконання договірних зобов`язань збитки підлягають відшкодуванню на підставі ст.22, 1166 ЦК України. Однак суд першої інстанції при вирішенні спору не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, внаслідок чого ухвалив неправильне рішення. Також вказує, що суд безпідставно прийшов до висновку, що експертом проведено експертизу, адже з судового рішення у справі №520/17017/15-ц вбачається, що експерт висновок суду не надала. Не погоджуючись із додатковим рішенням у даній справі, апелянт зазначає про те, що відповідачем не надано розрахунків її витрат, інших документів, що підтверджують обсяг та вартість послуг на правничу допомогу, в акті виконаних робіт не зазначено, скільки часу витрачено адвокатом на кожну послугу. Копія касового ордеру адвоката не містить необхідних реквізитів, а тому не є доказом сплати адвокату гонорару. Відповідач надала суду відзив, у якому не погоджується із доводами апелянта та просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Заперечення відповідача зводяться до того, що судова експертиза проводилась на підставі ухвали суду, а отже правовідносини між нею та позивачем не є договірними. Вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність її вини у порушенні строків проведення експертизи. На клопотання про оплату рахунку № 131 від 24.06.2019 року на суму 37 680,00 грн. та повторне клопотання про збільшення оплати за виконану роботу в листі від 02.07.2019 року суд відповіді не надав. Тому експертиза суду нею не надана. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів встановила наступне. В провадженні Київського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа № 520/17017/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В. про визнання договору про надання споживчого кредиту та договору іпотеки недійсними, зобов`язати вчинити певні дії, стягнення грошових коштів. Ухвалою цього ж суду від 18.05.2017 року у цій справі призначено судову економічну експертизу. Поставлено на вирішення експертизи дев`ять питань. Проведення експертизи доручено судовому експерту Амеліній О.Ю., яка внесена до реєстру атестованих судових експертів. 21.06.2017 року до Київського районного суду м. Одеси надійшло клопотання експерта про оплату вартості експертизи відповідно до рахунку №

131. У рахунку № 131 від 19.06.2017 року зазначено вартість експертизи 15939,00 грн., виходячи з кількості годин 161, ціни за 1 експерто-годину -99,00 грн., відповідно до Наказу Міністерства юстиції України № 229/5 від 31.01.2017 року, діючого станом на дату складання клопотання. 23.06.2017 року ОСОБА_1 сплатив 15 939,00 грн. по рахунку експерта. 21.01.2019 року позивач подав до Київського районного суду м. Одеси звернення, в якому просив припинити виконання експертизи у зв`язку з тривалим затягуванням експерта у проведенні експертизи та повернути сплачені ним кошти, витребувати у експерта матеріали цивільної справи. 01.02.2019 року Київським районним судом м. Одеси отримано лист експерта Амеліної О.Ю., де зазначено, що висновок експертизи виконаний в повному обсязі й на наступному тижні експерт зможе його надати. Однак в узгоджений строк висновок експертом надано не було. 20.05.2019 року Київський районний суд м. Одеси звернувся до Міністра юстиції України, начальника Головного територіального управління юстиції у Херсонській області з проханням посприяти у поверненні судовим експертом Амеліною О.Ю. матеріалів цивільної справи. 02.07.2019 року судовий експерт Амеліна О.Ю. направила на адресу Київського районного суду м. Одеси клопотання про додаткову оплату судової-економічної експертизи, згідно рахунку № 131 від 24.06.2019 року. Також повідомлено, що судова експертиза буде направлена після виконання клопотання експерта. У зв`язку з відмовою ОСОБА_1 додатково оплатити експертизу експерт відмовилась надати суду експертний висновок. Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що проведення експертизи в межах цивільної справи є процесуальною дією, яка відбувається на підставі відповідного судового рішення, а не на підставі договору або особистого звернення позивача із заявою до експерта, що спростовує позицію позивача про заподіяння збитків внаслідок невиконання договірних зобов`язань. Крім того суд вважав, що належних та допустимих доказів на підтвердження того, що експерт надавала недостовірну інформацію, затягувала проведення судово-економічної експертизи, а можливо її не проводила, позивач суду не надав. В першій своїй частині цей висновок є правильним, а тому колегія суддів з ним повністю погоджується. Згідно із ст. 7-1 Закону України «Про судову експертизу» підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб. Відповідно до положень ст. ст. 3, 12 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертна діяльність здійснюється на принципах законності, незалежності, об`єктивності і повноти дослідження. Незалежно від виду судочинства судовий експерт зобов`язаний, зокрема провести повне дослідження і дати обґрунтований та об`єктивний письмовий висновок. Згідно зі ст.72 ЦПК України експерт має право на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов`язаних з проведенням експертизи і викликом до суду. Призначений судом експерт може відмовитися від надання висновку в тому випадку, якщо надані на його запит матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов`язків. Заява про відмову повинна бути вмотивованою. У відповідності до ст.14 Закону України «Про судову експертизу» експерт несе матеріальну відповідальність згідно з чинним законодавством у разі завдання своїми діями майнової шкоди під час проведення експертизи. Заподіяння експертом Амеліною О.Ю. під час проведення експертизи майнової шкоди позивачу судом у даній справі не встановлено. Апеляційний суд констатує, що положеннями чинного цивільного законодавства не врегульований порядок повернення коштів за проведення експертизи, яка не була проведена. Разом з тим, згідно з роз`ясненнями, які містяться у п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» (із змінами і доповненнями, внесеними постановою пленуму ВССУ від 25 вересня 2015 року № 10) (далі - постанова), згідно із главою 8 розділу I ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується виключно ЦПК України. Зазначені витрати не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися як збитки. Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У силу вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Отже, беручи до уваги, що у справі № 520/17017/15-ц призначено судово-економічну експертизу на підставі судового рішення, а не за замовленням учасника справи на підставі договору, укладеного із суб`єктом експертної діяльності, то суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про відсутність між сторонами у справі договірних правовідносин. Колегія суддів вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів не підлягає задоволенню в обраний позивачем спосіб, адже вказані витрати у сумі 15 939 грн, які він поніс за проведення в іншій справі судової експертизи, не можуть бути відшкодовані шляхом подання окремого позову ні на підставі ст.1166 ЦК, ні на підставі ст. ст. 22, 610, 611 ЦК України. Питання про повернення йому цих коштів повинно вирішуватися в іншій справі щодо визнання договору про надання споживчого кредиту та договору іпотеки недійсними, зобов`язати вчинити певні дії, стягнення грошових коштів, на підставі ухвали замовника експертизи, яким є суд. Непогодження апелянта з твердженням суду про недоведеність вини експерта у ненаданні суду експертизи, на думку колегії суддів, правового значення не мають, оскільки ця обставина не підлягала дослідженню у цій справі, виходячи з неправильно обраного позивачем способу захисту. Законним є і додаткове рішення суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат, понесених нею на оплату послуг на правничу допомогу. Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. При визначенні суми відшкодування стороні, на користь якої постановлено судове рішення, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Як вбачається з матеріалів справи, інтереси відповідача на підставі договору про надання правової допомоги від 18.11.2020 року та ордеру серії ВТ №1006785 від 19.11.2020 року представляв адвокат Сікоза В.О. Адвокатом складений акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 18.11.2020 року, в якому вказані найменування робіт та послуг, виконаних адвокатом на загальну суму 5000,00 грн. Сторонами зафіксовано у договорі суму витрат на правничу допомогу 5000 грн. (т.1, а.с.217). Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №4 від 28.11.2020 року на підставі Договору про надання правової допомоги від 18.11.2020 року відповідачем сплачено адвокату Сікозі В.О. суму 5 000,00 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не зазначає, в чому полягає невідповідність квитанції про сплату гонорару пред`явленим до неї вимогам. Зважаючи на викладене, враховуючи характер виконаної представником відповідача роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення на користь відповідача витрат, понесених на оплату правничої допомоги. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП],§

41. Отже, апеляційний суд вважає, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на положеннях матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. На підставі ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в Апеляційну скаргу адвоката Попової Олени Анатоліївни, яка діє від імені ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 02 червня 2021 року та додаткове рішення цього ж суду від 01 липня 2021 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий О.М. Полікарпова Судді Л.В. Базіль Л.А. Приходько Повний текст постанови складено 24 грудня 2021 року Суддя О.М. Полікарпова

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»