Постанова Одеський апеляційний суд № 500/7078/13-ц

Номер провадження: 22-ц/813/3471/21 Номер справи місцевого суду: 500/7078/13-ц Головуючий у першій інстанції Бурнусус О. О. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.12.2021 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Князюка О.В., Таварткіладзе О.М. за участю секретаря: Дубрянської Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа - Комунальне підприємство «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації») про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на спадкове майно, на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області, ухвалене під головуванням судді Бурнусус О.О. 01 жовтня 2020 року у м. Ізмаїл Одеської області, - встановила: У жовтні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_2 (третя особа - КП «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації») про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на спадкове майно (т. 1 а.с. 2-3, т. 2 а.с. 199-203, 237-242). В обґрунтування позову ОСОБА_3 посилалась на те, що 31 липня 1976 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено шлюб. В період шлюбу ОСОБА_2 на підставі договору купівлі продажу придбав у власність 1/6 частину житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Крім цього, на час укладення шлюбу ОСОБА_4 отримав у власність 5/6 частин зазначеного житлового будинку на підставі свідоцтва про право власності за заповітом, виданого Ізмаїльською державною нотаріальною конторою Одеської області від 15.04.1976 року за № 1-1093. Зазначені 5/6 частин житлового будинку ОСОБА_2 отримав за три з половиною місяці до укладення шлюбу з ОСОБА_4 . За період спільного проживання ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 (майже 36 років) домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок спільних трудових та матеріальних витрат подружжя неодноразово переобладнувалось, були добудовані господарськими будівлі та надвірні споруди, здійснювалося будівництво житлової прибудови, проведений природній газ. Зазначений факт підтверджується довідкою, наданою КП «Ізмаїльське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 19.10.2016 року за № 1621, згідно якої за період часу з 19.03.1980 року по 20.09.1990 рік (тобто в період шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ) була здійснена реконструкція та переобладнання житлового будинку літ. «А» на підставі дозволів, було збудовано сарай та житлову прибудову до будинку. Станом на 20.09.1990 року вищезазначений об`єкт нерухомості складався з літ. «А» - житловий будинок (побудований у 1911 році та реконструйований у 1980 1990 роках), приміщення № 1 коридор, №№ 2, 6, 7, 8, 9 житлові кімнати, № 3 кухня, №4 ванна, № 5 столова, загальною площею 91,8 кв.м., житловою площею 75,0 кв.м., допоміжною площею 16,8 кв.м., літ «а1» - навіс (побудований у 1980 році), літ «а2» - ганок, сарай літ. «Б» був зруйнований, але частина житлового будинку була переобладнана під сарай, якому було присвоєно літ. «Б» - сарай (побудований у 1991 році), літ. «В» - вбиральня (побудована у 1974 році), літ. «Г» - сарай (побудований у 1985 році), надвірні споруди №№ 1, 2 огорожі, № 3 ворота , № 4 хвіртка, №№ 5, 6 водопровід, № 7 вимощення. 01.04.1991 року було надано дозвіл на переобладнання частини житлового будинку. Остання технічна інвентаризація проводилась станом на 03.12.2014 року і вищевказаний об`єкт нерухомості складався з: літ «А» - житловий будинок (побудований у 1911 році, реконструйований у 1980 1990 рр.), приміщення № 1 коридор, № № 2, 6, 7, 8, 9 житлові кімнати, № 3 кухня, № 4 ванна, № 5 столова, загальною площею 91,8 кв. м., житловою площею 75,0 кв.м., допоміжною площею 16,8 кв.м., літ. «а1» навіс (побудований у 1980 році), літ «а2» - ганок, літ. «б» - сарай (побудований у 1991 році), літ. «Е» - вбиральня (побудована у 2009 році), літ. «Г» - сарай (побудований у 1985 році), літ «Д» - сарай (побудований у 1991 році), літ «д» - навіс (побудований у 1991 році), літ. «Ж» - душ (побудований у 2009 році), літ. «З» - гараж (побудований у 1991 році), надвірні споруди №№ 1, 2- огорожі, № 3- ворота, № 4 хвіртка, №5, 6 водопровід, № 7 вимощення. Таким чином, за період спільного проживання в зареєстрованому шлюбі ОСОБА_2 з ОСОБА_4 значно збільшилась площа вищезазначеного житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а тому зазначений житловий будинок належав ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, і тому частка ОСОБА_4 в праві спільної сумісної власності на вказаний житловий будинок з надвірними спорудами та господарськими будівлями становить 1/2 частину. Також у позові зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла та державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину вищевказаного будинку у зв`язку із тим, що, згідно ст. 63 Сімейного кодексу України, не виділено право власності на частку в спільному майні подружжя, а правовстановлюючий документ оформлений на чоловіка померлої ОСОБА_2 . Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 , в порядку спадкування за законом, після смерті матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 1/12 частину житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (т. 5 а.с. 68-72). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині незадоволених позовних вимог, в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, на думку апелянта, судом не було враховано, що наданими позивачем доказами підтверджується, що за період спільного проживання в зареєстрованому шлюбі ОСОБА_2 з ОСОБА_4 значно збільшилась площа спірного житлового будинку. Так, ОСОБА_2 вважав свою дружину ОСОБА_4 господинею спірного будинку. ОСОБА_4 працювала та доглядала за будинком, і вважала себе співвласницею будинку. Грошові збереження подружжя витрачало на ремонт будинку (т. 5 а.с 79-92). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 належить житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а саме - 5/6 частин належать йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15.04.1976 року, посвідченого державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області, зареєстрованого в реєстрі за № 1-1093, а 1/6 частина належить йому на підставі договору купівлі продажу від 22.08.1978 року, посвідченого старшим державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 1-2294. Згідно свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 31.07.1976 року, виданого Ізмаїльським відділом РАЦСу, ОСОБА_2 уклав шлюб з ОСОБА_5 . Допитана в судовому засіданні судом першої інстанції в якості свідка ОСОБА_6 пояснила, що з ОСОБА_4 була знайома з 1964 року, оскільки жили по сусідству. ОСОБА_4 вийшла заміж за ОСОБА_2 та з 1982 року вони стали проживати в будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , будинок був невеликий та старий. Потім, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 добудували зазначений будинок, замінили старий дах на новий, вікна замінили на металопластикові та сама площа будинку значно збільшилась, порівняно з тією, яка була у вказаного будинку до цього. Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 пояснила, що з позивачем ОСОБА_3 вчилась в одному класі з 7 класу, тобто з 1989-1990 років, приходила до неї до дому. Бачила, що в подальшому в будинку була обладнана ванна кімната, якої раніше не було. В 1996 році в будинку батьки ОСОБА_1 робили ремонт. Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 пояснила, що з ОСОБА_2 вона знайома з 1961 року, вони проживали неподалеку один від одного та ОСОБА_2 проживав в будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 . Коли ОСОБА_2 одружився з ОСОБА_4 , то вони почали збільшувати та ремонтувати зазначений будинок, оскільки він був маленький та дах будинку був зроблений з череду. Разом, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 змінили дах будинку, дещо добудували до будинку, встановили новий паркан, внаслідок чого, будинок став більше. Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 пояснила, що позивача ОСОБА_1 знає добре, а саме з студентських років, разом навчались. Наприкінці літа 2003 року була в гостях у позивача в спадковому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 . В будинку був зроблений ремонт та позивач розповідала про те, що ремонт в будинку вона робила разом із матір`ю ОСОБА_4 . Також, в 2010 році побачила, що у будинку було встановлено новий дах, замінено франтон, замінено старі вікна на нові, замінені вхідні дверні. На подвір`ї будинку була встановлена плитка, якої раніше не було. ОСОБА_4 була дуже гарною господинею. Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_10 пояснив, що позивача знає добре, вона його дружина. Він проживав разом зі своїми батьками, а в подальшому зі своєю бабусею в будинку розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , що по сусідству з спадковим будинком. Поступово на протязі багатьох років ОСОБА_4 разом із ОСОБА_2 здійснювали благоустрій спадкового будинку. Так, в період з 1985 року по 1989 рік були зацементовані вуличні доріжки та встановлена бесідка на подвір`ї будинку. В 1987 році був замінений старий паркан будинку на новий та було встановлено нові ворота. В 1988 році була зроблена зливна яма, а в літку 2010 року були побудована вбиральня та душ. Влітку 1990 року була відновлена штукатурка на будинку. Навесні 1991 року був змонтований металевий гараж. В липні 2007 року були замінені дерев`яні вікна будинку на металопластикові і встановлені металеві решітки. У всіх перелічених роботах ОСОБА_4 приймала особисту участь. Також, з великою ретельністю ОСОБА_4 доглядала за присадибною ділянкою, вирощувала овочі та фрукти. Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_11 пояснив, що відповідача ОСОБА_2 знає добре, вони живуть по сусідству та разом з 1977 року будували будинки по АДРЕСА_1 , кожен свій і допомагали один одному. ОСОБА_2 пояснював, що отримав у спадок від матері будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 ремонтував будинок, міняв дах на будинку. Також, на час будівництва було дуже важко придбати (дістати) будівельні матеріли такі як цемент та цегла, необхідно було відпрацювати перш ніж отримати будівельні матеріали. Приблизно в 1977 1978 роках ОСОБА_2 також ремонтував будинок, розташований по АДРЕСА_2 . Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_12 пояснив, що відповідач ОСОБА_2 його брат-близнюк. В 1976 році їхня мати залишила заповіт, яким заповіла частину будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , брату. В 1978 році вони з братом ОСОБА_2 продали мотоцикли та викупили решту частини вказаного будинку, а саме 1/6 частину. В 1978 року ОСОБА_2 працював на цегляному заводі в м. Ізмаїлі де отримував цеглу з якої в подальшому будував зазначений будинок. В 1980 році відповідач ОСОБА_2 продовжував ремонт в будинку, в подальшому змінив старий дах будинку на новий. На час проведення ремонту у вищевказаному будинку ОСОБА_2 проживав разом із своєю дружиною ОСОБА_4 та батьками дружини за адресою: АДРЕСА_2 , а саме до 1985 року. Ремонт в будинку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , відповідач ОСОБА_2 робив сам. Його дружина ОСОБА_13 говорила проте, що на зазначений будинок не претендує, оскільки в неї був свій батьківський будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Ремонтні роботи в будинку були закінчені до 1985 року, а природній газ в будинку був проведений в 2000 х роках. Після смерті ОСОБА_4 в будинку були замінені деякі вікна та на вікна були встановлені металеві решітки. Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_14 пояснив, що він рідний брат покійної ОСОБА_4 . Коли ОСОБА_4 одружилась з ОСОБА_2 , вони жили разом із її батьками за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_4 доглядала за своїми батьками, оскільки батько хворів і йому ампутували ногу та у зазначеному будинку вони жили приблизно 8-10 років та весь цей час відповідач ОСОБА_2 ремонтував будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а ремонтувати вказаний будинок йому допомагав його рідний брат. В свою чергу, ОСОБА_2 також і ремонтував будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Спадкодавець ОСОБА_4 свої кошти витрачала на ремонтні роботи батьківського будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , та не витрачала коштів на ремонт будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_15 пояснив, що відповідача ОСОБА_2 знає добре, вони разом працювали на заводі. У 1976 році відповідач ОСОБА_2 одружився з ОСОБА_4 та з цього часу став проживати в будинку батьків своєї дружини, а будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в цей час ремонтував та в цьому йому допомагав його рідний брат та товариші по роботі. Вони з братом продали мотоцикли та ці кошти також витрачали на ремонт. Разом з товаришами з роботи приходили та допомагали виконувати чернові роботи, у той час всі так ремонтували та будували будинки. Ремонтні роботи тривали приблизно 8-10 років та в цей час свідок не бачив ОСОБА_4 при виконанні вказаних ремонтних робіт. Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_16 пояснила, що спадкодавця ОСОБА_4 знає добре. З 1966 року ОСОБА_4 разом із своїм чоловіком ОСОБА_2 проживали в будинку батьків ОСОБА_4 та приблизно у 1985-1986 роках вони переїхали проживати у будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Влітку 1991 року на подвір`ї вказаного будинку, був встановлений металевий гараж. Будинок та город були доглянуті. Згідно пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» СК України, зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом, дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності. Отже, суд дійшов вірного висновку, що спірні правовідносини регулюються нормами Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України (тут і далі - у редакції Закону 2002 року), оскільки вони виникли до 01 січня 2004 року. Згідно статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Згідно зі статтею 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном. Аналогічна норма закріплена у статті 57 СК України. Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя (стаття 25 КпШС України). Відповідно до частини першої статті 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення. Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик (постанова Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1447цс17). У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" судам роз`яснено, що майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. У зв`язку із викладеним, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що до спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , в розумінні ч. 1 ст. 22 КпШС, відноситься 1/6 частина житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки вона придбана ними в період шлюбу, а відповідно належних і допустимих доказів, що вказана частина придбана за особисті кошти одного з подружжя, судам першої та апеляційної інстанцій позивачем не надано. В свою чергу, 5/6 частин належать відповідачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15.04.1976 року і, в розумінні ст.24 КпШС, є особистою власністю ОСОБА_2 . Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 19.04.2012 року, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_4 згідно ст.1220 ЦК України, відкрилася спадщина на спадкове майно, до якої входить 1/12 ( тобто 1/2 від 1\6) частина житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала їй як майно, набуте подружжям за час шлюбу і, відповідно, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно ч. 1 ст. 1220 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Згідно ч. 1 ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. За життя спадкодавець заповіту не залишала, що підтверджено інформаційною довідкою зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) за № 30252770 від 21.04.2012 року. Згідно ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Спадкоємцями за законом першої черги, відповідно до ст. 1261 ЦК України, після смерті ОСОБА_4 є: - чоловік ОСОБА_2 , що підтверджено свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 від 31.07.1976 року, виданого Ізмаїльським відділом РАЦСу. - донька ОСОБА_1 , що підтверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 02.06.1977 року, виданого Ізмаїльським відділом РАЦСу та свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 від 20.10.2016 року, повторно виданого Ізмаїльським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, згідно якого ОСОБА_17 змінила прізвище на « ОСОБА_18 ». Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. 19 квітня 2012 року ОСОБА_1 звернулась до Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області із заявою про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено нотаріально посвідченою заявою від 19.04.2012 року за № 398, а тому вважається такою, що фактично прийняла спадщину відповідно до вимог ст. 1269 ЦК України. Згідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Згідно ч. 1 ст. 1273 ЦК України, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини. ОСОБА_2 звернувся до Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області із заявою про прийняття спадщини, що залишилась після смерті дружини ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено нотаріально посвідченою заявою від 21.04.2012 р. за №

413. Частиною 5 ст. 1269 ЦК України передбачено, що особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку встановленого для прийняття спадщини. У наступному, ОСОБА_2 звернувся до Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області із заявою про відкликання заяви про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті дружини ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено нотаріально посвідченою заявою від 19.05.2012 року за № 498. 11.06.2013 року державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори видано свідоцтва про право на спадщину за законом, відповідно до якого після смерті ОСОБА_4 право власності на житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_2 , оформлено за донькою спадкодавця ОСОБА_17 . 05.11.2013 року державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області позивачу було відмовлено ОСОБА_17 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку із тим, що згідно ст. 63 Сімейного кодексу України, не виділено право власності на частку в спільному майні подружжя, а правовстановлюючий документ оформлений на чоловіка померлої ОСОБА_2 . Згідно із п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження. Судом першої інстанції вірно встановлено, що за життя ОСОБА_4 не порушувала питання щодо віднесення спірного будинку до спільної сумісної власності подружжя, не зверталась до суду з позовом про визнання будинку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя або про визнання за нею права власності на вказане нерухоме майно. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_4 купляла будівельні матеріали для ремонту (будівництва) житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , або оплачувала роботи пов`язані з таким ремонтом (будівництвом). Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком сужу про те, що лише сам факт того, що спірний будинок за час шлюбу істотно збільшився у своїй цінності, без доведення факту того, що вказане збільшення цінності відбулось саме внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, не може бути підставою для визнання судом вказаного спірного будинку спільною сумісною власністю подружжя. Відповідно, вірним є висновок суду про те, що спірні 5/6 частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_2 , а тому не входять до складу спадкового майна, яке залишилось після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі відкладеного, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позов підлягав частковому задоволенню, оскільки 5/6 частин спадкового житлового будинку ОСОБА_2 отримав у спадок до шлюбу з ОСОБА_4 , а тому зазначена частина спадкового будинку не є спільною сумісною власністю подружжя, враховуючи вищевикладені обставини, встановлені судом. А тому, за ОСОБА_1 судом визнано, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 1/12 частину (1/2 частина від 1/6 частини) житлового будинку, придбаного в шлюбі з ОСОБА_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . В задоволенні решти позовних вимог вірно відмовлено за їх необґрунтованістю. Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що наданими позивачем доказами підтверджується, що за період спільного проживання в зареєстрованому шлюбі ОСОБА_2 з ОСОБА_4 значно збільшилась площа спірного житлового будинку. Так, ОСОБА_2 вважав свою дружину ОСОБА_4 господинею спірного будинку. ОСОБА_4 працювала та доглядала за будинком, і вважала себе співвласницею будинку. Грошові збереження подружжя витрачало на ремонт будинку. Колегія суддів зазначає, апелянтом не надано належних та допустимих доказів того, що спадковий житловий будинок є спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та належить їм в рівних частках, а саме по 1/2 частині, оскільки, як вірно вказано судом першої інстанції, 5/6 частин вказаного будинку належать відповідачу на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15.04.1976 року, а 1/6 частина належить йому на підставі договору купівлі-продажу від 22.08.1978 року. Шлюб з ОСОБА_4 було укладено 31.07.1976 року, однак показаннями свідків встановлено, після одруження батьки позивача майже 9 років проживали в будинку батьків ОСОБА_4 , розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки мати позивача доглядала за батьками, а в цей час за особисті кошти та особистим трудом відповідачем виконувався ремонт спірного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 жовтня 2020 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 21 грудня 2021 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді О.В. Князюк О.М. Таварткіладзе