Постанова 4811 № 439/814/21

Справа № 439/814/21 Головуючий у 1 інстанції: Бунда А.О. Провадження № 22-ц/811/3460/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. Категорія:8 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 грудня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Івасюти М.В. з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львовіцивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бродівського районного суду Львівської області від 30 серпня 2021 року,- ВСТАНОВИВ: у травні 2021 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що вона є власником легкового автомобіля марки «Mazda» модель «3», державний номерний знак НОМЕР_1 , який вона придбала в 2020 році. Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 12 серпня 2005 року шлюб, укладений між нею та ОСОБА_1 , розірвано, однак після розірвання шлюбу вони підтримували дружні відносини, відтак вона передала йому спірний автомобіль у користування з умовою, що на першу її усну вимогу, він поверне автомобіль. Зазначає, що, починаючи з кінця 2020 року, вона неодноразово усно та письмово зверталася до відповідача з вимогою про повернення належного їй автомобіля, однак відповідач на її прохання не реагує, автомобіль не повертає та використовує його у власних потребах без її дозволу, чим порушує її право на володіння, користування та розпорядження своїм майном. Вказує, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. З наведених підстав просить витребувати з чужого незаконного володіння у ОСОБА_1 та передати ОСОБА_2 належний їй на праві власності автомобіль марки «Mazda», модель «3», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2009 року випуску, в належному технічно-справному стані, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та ключі до замка запалення вищезазначеного автомобіля. Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 30 серпня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено. Витребувано з незаконного чужого володіння у ОСОБА_1 та передано ОСОБА_2 належний їй на праві власності автомобіль марки «Mazda», модель «3», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2009 року випуску, в належному технічно-справному стані, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та ключі до замка запалення до вищезазначеного автомобіля. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений нею судовий збір в розмірі 908 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2555 грн. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що автомобіль марки «Mazda», модель «3», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2009 року випуску, придбаний ним за власні кошти 31 липня 2020 року та за домовленістю з позивачем зареєстрований на неї. Зазначає, що після реєстрації автомобіля вони домовилися про те, що він буде користуватися автомобілем, оскільки ОСОБА_2 не має посвідчення водія та не вміє керувати автомобілем, відтак він користується автомобілем на законних підставах, так як ОСОБА_2 сама добровільно йому передала автомобіль, що вона підтвердила в судовому засіданні. Вказує, що незважаючи на наявність рішення Бродівського районного суду Львівської області від 12 серпня 2005 року про розірвання шлюбу, вони не зверталися про отримання свідоцтва про розірвання шлюбу та підтримували фактичні шлюбні відносини, що, на його думку, підтверджує народження ІНФОРМАЦІЯ_1 їхньої доньки, ОСОБА_3 , батьками якої записані вони обоє. Звертає увагу, що ОСОБА_2 отримала свідоцтво про розірвання шлюбу лише 09 грудня 2020 року, тому, на його думку, до цього часу вони юридично перебували у шлюбі, а спірний автомобіль, придбаний під час перебування у шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя, відтак позовні вимоги є безпідставними. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовну заяву залишити без розгляду. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_2 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що саме вона є власником автомобіля марки «Mazda» модель «3» державний номерний знак НОМЕР_1 , 2009 року випуску, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, а відтак, як власник вправі вимагати від відповідача усунення перешкод в користуванні автомобілем. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що з 2020 року ОСОБА_2 є власником автомобіля марки «Mazda» модель «3» державний номерний знак НОМЕР_1 , 2009 року випуску, який вона придбала у 2020 році, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, згідно з яким автомобіль зареєстрований за позивачкою 31.07.2020. На час придбання спірного автомобіля сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі, оскільки відповідно до рішення Бродівського районного суду Львівської області від 12 серпня 2005 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірваний. Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивачка покликалася на те, що вона передала спірний автомобіль відповідачу у тимчасове користування за умови повернення такого на її першу вимогу, і 20 березня 2021 року позивачка з письмовою вимогою звернулася до відповідача про повернення автомобіля (а.с.10), однак на її прохання відповідач автомобіль не повернув. Відповідач не заперечував ту обставину, що в даний час автомобіль знаходиться у його користуванні, що саме він використовує його у власних потребах, відмовляється повернути автомобіль, оскільки вважає автомобіль спільною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Відповідно до ст.ст. 15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до сулу за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправне позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків., встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу. Відповідно до ст.ст.316, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своє волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. А відтак встановивши, що власником автомобіля марки «Mazda» модель «3» державний номерний знак НОМЕР_1 , 2009 року випуску, є позивачка ОСОБА_2 , що безспірно підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, згідно з яким автомобіль зареєстрований за позивачкою 31.07.2020, те, що відповідач ОСОБА_1 , вважаючи такий спільним майном, що не знайшло свого підтвердження в суді, користується ним не на законних підставах, чим порушує право власності ОСОБА_2 на спірний автомобіль, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що право власності ОСОБА_2 на автомобіль підлягає захисту, а відтак позовні вимоги підлягають до задоволення. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який вірно вважав голослівними твердження відповідача про те, що з огляду на те, що після розлучення сторони продовжували проживати разом і придбаний автомобіль є їх спільною сумісною власністю, оскільки такий факт не встановлено судом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції вірно вказав на те, що належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що сторони після розірвання шлюбу у 2005 році продовжували проживати разом та вели спільне господарство, мали спільний бюджет та спільно придбали спірний автомобіль, на що покликався відповідач, суду, в порушення положень ст. ст.12, 81 ЦПК України, не було надано, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім цього, з позовними вимогами про визнання спірного автомобіля спільним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відповідач до суду не звертався. Положеннями ч.2 ст. 114 СК України, відповідно до якої у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням про розірвання шлюбу, спростовуються доводи апелянта про те, що оскільки ОСОБА_2 свідоцтво про розірвання шлюбу отримала лише 09.12.2020 року, то шлюб між ними на момент придбання спірного автомобіля не був розірваний. Колегія суддів погоджується з доводами апелянта в цій частині, що до спірних правовідносин не слід застосовувати статті 387 та 388 ЦК України, оскільки одночасне пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого не власника), і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов це позов про захист права власності від порушень, непов`язаних із позбавленням володіння), є неможливим, оскільки віндикаційний та негаторний позови є взаємовиключними. З огляду на те, що позивачка в обґрунтування позовних вимог покликалася, в тому числі, і на ст. 391 ЦК України, що було враховано судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду саме з цих підстав, такі порушення не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, оскільки таке порушення є формальним, яке не може бути покладене в основу скасування оскаржуваного рішення суду. За фактичних обставин даної цивільної справи обрані позивачкою способи захисту у своїй сукупності, є належними та допустимими способами захисту, які призвели до фактичного відновлення порушеного права позивачки на володіння та користування транспортним засобом, власником якого вона є. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Бродівського районного суду Львівської області від 30 серпня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 23.12.2021 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк