Постанова Запорізький апеляційний суд № 2-4451/07

Дата документу 22.12.2021 Справа № 2-4451/07 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №1-4451/07 Головуючий у 1 інстанції Добрєв М.В. Провадження № 22-ц/807/4015/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Кухаря С.В. Бєлки В.Ю. за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2021 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Державний виконавець Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Гасанлі Тогрулом Габібіом Огли, ОСОБА_2 на дії державного виконавця,- В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою надії державного виконавця. Скарга обґрунтована тим, що в провадженні державного виконавця Дніпровського ВДВС у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Гасанлі Торгула Габіба огли перебуває виконавче провадження № 64185091 про стягнення з заявника ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно з 20.09.2007 року. Про існування зазначеного виконавчого провадження заявнику ОСОБА_1 стало відомо 27.04.2021 року через електронні послуги «Дія». 15.07.2021 року державним виконавцем Дніпровського ВДВС у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Гасанлі Торгулом Габібом огли було винесено повторно постанову про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон. Заявник вважає, що постанова підлягає скасуванню, оскільки скаржник має проблеми зі здоров`ям, хворіє на ураження поперекових та інших міжхребцевих дисків з радикулопатією, грижі дисків, артроз. 09.06.2021 року ОСОБА_1 було встановлено 3 групу інвалідності. Згідно індивідуальної програми реабілітації інваліда № 505 йому протипоказано навантаження, тривала хода, обмеження до самообслуговування, пересування, трудової діяльності. Внаслідок погіршення здоров`я йому необхідне стаціонарне лікування, в тому числі і за кордоном, його запрошено на медичне обстеження та хірургічне лікування до клініки ОСОБА_4 , що розташована у Німеччині, тому, обмеження у тимчасовому обмеженні у праві виїзду за кордон ставить під загрозу стан здоров`я ОСОБА_1 та порушує його право вільно пересуватися. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2021 року у задоволенні скарги відмовлено. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його скаргу задовольнити в повному обсязі. ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_5 надала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Гасанлі Тогрулом Габібіом Огли надано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити. ОСОБА_1 надав суду відповідь на відзив державного виконавця, в якому просить задовольнити його апеляційну скаргу. ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з клопотанням про допит свідка та з клопотанням про доручення доказів до справи. Колегія суддів не приймає до уваги надані ОСОБА_1 до апеляційного суду докази з таких підстав. Статтею 367 ЦПК України, визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. Так, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Звертаючись до суду, ОСОБА_1 у скарзі виклав обставини, якими обґрунтовував свою скаргу, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, разом з тим, не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів, та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із скаргою із поважних причин. Клопотання про витребування додаткових доказів та інших документів ОСОБА_1 не заявляв. З доданих до апеляційної скарги доказів та доказів які долучені до клопотання про долучення доказів вбачається, що відповідні докази були наявні у ОСОБА_1 станом на час постановлення оскаржуваної ухвали. Про необхідність витребування інших доказів, які датовані датами після постановлення оскаржуваної ухвали ОСОБА_1 не заявляв клопотання про необхідність їх витребування та не зазначав, що є інші докази, які можуть вплинути на розгляд скарги. Клопотання про допит свідків з цих самих підстав не підлягає задоволенню, оскільки в суді першої інстанції таке клопотання не заявлялося. Отже, ОСОБА_1 на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій. Колегія суддів зазначає, що подання доказів після розгляду справи у суді першої інстанції порушує принципи змагальності та диспозитивності сторін, тому не приймає подані ОСОБА_1 долучені до апеляційної карги докази та докази, які долучені до клопотання про доручення доказів, та клопотання про допит та виклик свідка не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не зазначено обставин неможливості подання вказаних документів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Частина 2, 4 ст. 43 ЦПК України встановлено зобов`язання учасників справи щодо сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавання усіх наявних у них доказів в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18 (провадження № 61-17205 св 19). Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що в провадженні державного виконавця Дніпровського ВДВС у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) Гасанлі Торгула Габіба огли перебуває виконавче провадження № 64185091 про стягнення з заявника ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно з 20.09.2007 року. 19.01.2021 року державним виконавцем Гасанлі Т.Г. огли винесено постанову про відкриття провадження. 28.04.2021 року державним виконавцем було винесено повідомлення про внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників. Згідно поданої заяви боржника, він влаштувався водієм автотранспортних засобів у ФОП ОСОБА_6 з 29.04.2021 року та 14.05.2021 року державним виконавцем було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. 09.06.2021 року на користь стягувача ОСОБА_2 було стягнуто 1207,50 грн. (платіжне доручення 5633) та 22.07.2021р. - 612,38 грн. (номер платіжного доручення 7256), а також одноразові витрати на організацію та проведення виконавчих дій у розмірі 372,74 грн. на користь Дніпровського ВДВС м.Запоріжжя. 15.07.2021 року боржник ОСОБА_1 повідомив державного виконавця, що він звільнився з місця роботи за станом здоров`я і йому встановлено групу інвалідності. 15.07.2021 державним виконавцем було винесено постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України та постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами. Згідно Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12ААВ № 389611 від 09.06.2021 року ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності строком до 01.07.2022 року, згідно до якої йому протипоказане важка фізична праця та стато-динамічні навантаження. Суду була надана виписка із медичної карти стаціонарного хворого № 2612 від 23.02.2021р., з якої вбачається, що ОСОБА_1 походив лікування у відділенні реабілітації «Запорізької обласної клінічної лікарні» ЗОР з 23.02.2021 року по 12.03.2021 року і в якій рекомендовано: ЛФК, масаж, корсетування, розтирання, аплікатори ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , пігулки, Курси відновного лікування, санаторно-курортне лікування у профільних санаторіях, нагляд невропатолога, сімейного лікаря. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що твердження скаржника про те, що йому рекомендоване хірургічне лікування саме за кордоном, не знайшло свого підтвердження в суді першої інстанції. З наданого розрахунку заборгованості у ВП № 64185091 від 07.09.2021 року, відповідно до якого за період з жовтня 2008 року по серпень 2021 року, відповідно до якого за вказаний період боржником сплачено аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в сумі 1819,88 грн., а борг складає 199 867,78 грн. В матеріалах справи міститься витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 07.08.2021 року № 12021087050000810 за заявою ОСОБА_2 за ст..164 ч.1 КК України відносно ОСОБА_1 . Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що дії державного виконавця були правомірними. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що заборгованість ОСОБА_1 у ВП № 64185091 від 07.09.2021 року складає 199 867,78 грн. За припсиами п.9 ст.71 Закону «України «Про виконавче провадження» за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови: про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі. Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так само, згідно ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.07.2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Відповідно до ст.447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Частиною 1 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про виконавче державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. 06 лютого 2018 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання, шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів», яким внесено зміни до ряду законодавчих актів, у тому числі й до Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, посилено відповідальність платників аліментів у разі допущення заборгованості, введено відповідні заходи та порядок їх застосування з наданням відповідних повноважень державному виконавцю. Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Як передбачено частиною четвертою статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», строк обчислення заборгованості зі сплати аліментів для застосування заходів, передбачених пунктами 1-4 частин дев`ятої, дванадцятої статті 71 цього Закону, обчислюється з наступного робочого дня після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Відповідно до положення частини дев`ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець виносить вмотивовані постанови, зокрема, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі. Частиною десятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами не може бути застосовано, зокрема, в разі якщо встановлення такого обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування. За пунктом 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд постановляє ухвалу, яка має відповідати вимогам статей 210, 213, 387 ЦПК. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність було прийнято або вчинено відповідно до закону, у межах повноважень суб`єкта оскарження і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. При цьому, визнаючи доводи скарги необґрунтованими і відмовляючи в її задоволенні, суд має зазначити в ухвалі, у зв`язку з чим і на підставі яких саме норм закону він дійшов такого висновку. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що державний виконавець, який діяв виключно в межах своїх повноважень та вимог Закону України «Про виконавче провадження», зобов`язаний вживати заходів щодо примусового виконання рішення, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Встановивши, що за боржником рахується заборгованість зі сплати аліментів на утримання дитини, розмір якої перевищує сукупну суму відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець правомірно виніс постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, відносно ОСОБА_1 до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі. З матеріалів справи вбачається, що на момент винесення оскаржуваної постанови ОСОБА_1 мав заборгованість по сплаті аліментів по виконавчому провадженню, сукупний розмір якої перевищував суму відповідних платежів за шість місяців. Станом на день 12.03.2021 року загальна заборгованість зі сплати аліментів становить 144 771,94 грн. Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що державний виконавець при винесенні оскаржуваної постанови діяв в межах наданих йому законом повноважень, відповідає обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які суд правильно застосував. В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що він має проблеми зі здоров`ям та його запрошено на медичне обстеження та хірургічне лікування до клініки у Германії, а тому тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон ставить під загрозу його життя. Вказані доводи апеляційної скарги колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки боржником не надано суду підтвердження того, що аналогічне лікування неможливо на території України, або ним отримано відмову у наданні медичної допомоги з приводу наявного у нього захворювання будь-яким з українських медичних закладів системи охорони здоров`я. Твердження скаржника про те, що суд не витребував матеріали виконавчого провадження, не відповідає дійсності, оскільки з матеріалів справи вбачається, що у судовому розгляді справи судом першої інстанції приймав участь державний виконавець, який мав з собою всі матеріали виконавчого провадження і відповідав на питання суду та учасників справ із посиланням і демонстрацією документів цього виконавчого провадження. Вказане підтверджується звукозаписами судового засідання. Посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не було встановлено ухилення боржника від виконання зобов`язань. Спростовуються матеріалами справи, а саме» витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо реєстрації кримінального провадження №12021087050000810 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КК України, досудове розслідування якого проводиться Запорізьким районним управлінням поліції ГУНП в Запорізькій області. Також було доведено факт обізнаності боржника з його обов`язком сплачувати присуджені рішенням суду аліменти на утримання своєї дитини з 2008 року. Аналізуючи норми права, якими керувався державний виконавець при винесенні оскаржуваної постанови, вбачається, що достатньою підставою для застосування тимчасових обмежень є встановлення факту наявності заборгованості за певний період, передбачений законом та в певному розмірі. Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року). Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвала є обґрунтованою, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є правильними у зв`язку з чим вона повинна бути залишена без змін, а апеляційна скарга - без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 24 грудня 2021 року. Головуючий Судді: