Постанова Херсонський апеляційний суд № 665/1267/18

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи № 665/1267/18 Номер провадження 22ц / 819/2107/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2021 року Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Приходько Л.А. (суддя-доповідач) суддів: Базіль Л.В., Бездрабко В.О., учасники справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чаплинського районного суду Херсонської області від 14 вересня 2021 року у складі головуючого судді Пилипенко І.О., встановив: У серпні 2018 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі позивач, АТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 17 червня 2013 року укладено кредитний договір б/н за умовами якого відповідачу було надано кредит у розмірі 5000.00грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Своїм підписом у анкеті-заяві позичальник підтвердив, що підписана ним заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами, які викладені на сайті банку www.privatbank.ua, складає договір. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором станом на 17 липня 2018 року виникла заборгованість за договором, яка становить 85608,20грн. Враховуючи зазначене позивач просив суд стягнути з відповідача борг за договором кредиту в сумі 85608,20грн. та судові витрати. Заочним рішенням Чаплинського районного суду Херсонської області від 17 січня 2019 року позовні вимоги задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитом в розмірі 85608, 20грн., вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Чаплинського районного суду Херсонської області від 28 квітня 2021 року заочне рішення від 17 січня 2019 року скасовано та справу призначено до розгляду в загальному порядку. 18 червня 2021 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з заявою про зменшення позовних вимог в якій просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 71963,79 грн., що складається з 52693 грн. 87 коп. тіло кредиту та 19269.92 грн. відсотки, нараховані згідно ст. 625 ЦК України. Рішенням Чаплинського районного суду Херсонської області від 14 вересня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» суму заборгованості за договором від 17 червня 2013 року у розмірі 37847,54 гривень, а також 778,98 гривень в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити АТ КБ «ПриватБанк» задоволені позовних вимог у повному обсязі. Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 02 листопада 2021 року, відповідно до вимог частини 2 статті 369 ЦПК України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. У письмових поясненнях, які за своєю суттю є відзивом на апеляційну скаргу, представник АТ КБ «ПриватБанк» Логвіновська А.А. просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги у повному обсязі. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду відповідає таким вимогам. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів, що укладаючи договір сторони обумовили ціну договору у вигляді процентів за користування кредитними коштами, порядок нарахування та розмір неустойки (штрафу, пені) за невиконання зобов`язань за договором. Стягуючи заборгованість за тілом кредиту суд, виходячи з положень статті 530 ЦК України, дійшов висновку, що стягненню підлягає фактично отримана відповідачем, та не повернута сума кредитних коштів. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи 17 червня 2013 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку в якій виявила бажання оформити на своє ім`я платіжну кредитну карту «Універсальна» та погодився, що дана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. У анкеті-заяві міститься підпис ОСОБА_1 , як позичальника, та відмітка про те, що вона ознайомлена із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення у письмовому вигляді, погоджується з ними. Анкета-заява не містить будь-яких умов кредитного договору, зокрема, розміру встановленого банком на платіжну кредитну карту кредитного ліміту, розміру та порядку нарахування процентів на користування кредитними коштами, неустойки, процентів нарахованими згідно статті 625 ЦК України тощо. Додані до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», у якому зазначені, зокрема, базова процентна ставка, обов`язковий щомісячний платіж, розмір та порядок нарахування пені за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, розмір та порядок нарахування штрафу за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань, а також витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в «Приватбанку» позичальником не підписані. З довідки, доданої позивачем до позовної заяви, вбачається, що між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір №б/н, за яким останній були надані кредитні картки: 14 лютого 2014 року - № НОМЕР_1 , терміном дії 07/17; 24 жовтня 2014 року - № НОМЕР_2 , терміном дії 08/17; 23 жовтня 2017 року - № НОМЕР_3 , терміном дії 07/21 (а.с.105). З виписки по картковим рахункам ОСОБА_1 за період часу з 14 лютого 2014 року по 11 серпня 2021 року вбачається, що на кредитну картку № НОМЕР_1 14 лютого 2014 року був встановлений кредитний ліміт у розмірі 300.00грн., пізніше кредитний ліміт неодноразово змінювався: 28 квітня 2014 року кредитний ліміт збільшено до 2000.00грн.; 24 жовтня 2014 року - до 3000.00грн.; 29 листопада 2014 року - до 5000.00грн (а.с.118- 124). Також з виписки по картковим рахункам вбачається, що ОСОБА_2 активно користувалась кредитними коштами у вказаний період часу: знімала готівку, оплачувала покупки, поповнювала мобільний телефон, користувалась сервісом «Оплата частинами», вносила кошти на погашення заборгованості тощо. Згідно з наданим Банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 31 травня 2021 року становить 71963,79 грн., що складається з: 52693,87грн. - заборгованості за тілом кредиту; 19269,92грн. - заборгованості за відсотками нарахованими згідно статті 625 ЦК України. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких, визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких, визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника від 17 червня 2013року процентна ставка за користування кредитом не зазначена. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за відсотками згідно ст.625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання. Які, як вбачається з розрахунку заборгованості, нараховані банком за період з 01 жовтня 2019 року по 29 лютого 2020 року, виходячи з процентної ставки 84% річних. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі розмір і порядок нарахування боргу, банк, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 17 червня 2013 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms, як невід`ємної частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витягом з Умов та правил надання банківських послуг, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, серед іншого, визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку -50 років, та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил та саме у вказаній редакції розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК України за процентною ставкою, неустойки за порушення строків платежів по кожному з грошових зобов`язань та саме в зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування. В даному випадку також неможливо застосувати до спірних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (17 червня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (у серпні 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, а також умов про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг у Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку, - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Враховуючи, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms, які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 17 червня 2013 року шляхом підписання заяви-анкети. Відмовляючи у задоволені позовних вимог у частині стягнення 84% річних процентів за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України), як таких що не передбачені умовами договору, суд першої інстанції врахував зазначені вище вимоги закону та висновок Верховного суду щодо застосування вказаних норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, а тому доводи апеляційної скарги щодо не врахування судом першої інстанції вказаного та інших висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, що регулюють спірні відносини, колегія суддів відхиляє. Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, щодо не доведення позивачем обставин, що мають значення для справи, а саме не надання доказів щодо отримання позивачем кредитних коштів. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України). Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України встановлено, що обов`язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (статті 77-80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом. Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками є належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Таким чином, надана банком виписка за картковими рахунками позичальника у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджують обставини встановлення та зміни кредитного ліміту, видачі кредиту та сум внесених позичальником на його погашення. На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, суд першої інстанції установив, що позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надав відповідачу кредит шляхом встановлення кредитного ліміту на видані ОСОБА_1 кредитні картки, що підтверджується довідкою про видачу кредитних карток ОСОБА_1 та випискою з особового рахунку відповідача. Частково задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Банку не повернуті, а в силу вимог частини другої статті 530 ЦК України банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Укладений між сторонами кредитний договір від 17 червня 2013 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним). Згідно частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав. А отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що фактично отримані та використані позичальником кошти, які не повернуті банку позичальником у добровільному порядку підлягають стягненню на користь банка. Визначаючи розмір заборгованості за тілом кредиту суд першої інстанції врахував, що з розрахунку кредитної заборгованості та виписки по картковим рахункам наданим банком вбачається, що нараховані за користування кредитними коштами проценти, комісії, як і умови щодо сплати яких сторонами не були узгоджені у встановленому законом порядку, погашалися банком за рахунок кредити, штучно збільшуючи загальну заборгованість за тілом кредиту. З розрахунку кредитної заборгованості та виписки по картковим рахункам позичальника вбачається, що ОСОБА_2 використано кредитних коштів на загальну суму 108 582.49грн., яких повернуто 70 680.95грн. Розмір неповернутої суми кредитних коштів становить 37 847.54грн. Оскільки розрахунок кредитної заборгованості відповідає даним, що містяться у виписці по картковим рахункам, доводи апеляційної скарги про те, що наданий банком розрахунок не є належним доказом колегія суддів відхиляє. Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності заборгованості по тілу кредиту, оскільки вони не знайшли свого підтвердження при перевірці правильності визначення розміру заборгованості по тілу кредиту на підставі даних, що містяться у виписці по картковим рахункам. На підставі наведеного, зважаючи на умови укладеного між сторонами Договору та норми чинного законодавства з відповідача обґрунтовано стягнена на користь Банку заборгованість за простроченим тілом кредиту. Висновки суду в цій частині також відповідають обставинам справи в межах наданих сторонами та досліджених в судовому засіданні доказів та нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі, належних доказах і як такі, що висновки суду не спростовують, підлягають відхиленню. З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог відсутні. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, тому в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Чаплинського районного суду Херсонської області від 14 вересня 2021 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий Л.А. Приходько Судді: Л.В. Базіль В.О. Бездрабко