Постанова Рівненський апеляційний суд № 949/407/21

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 грудня 2021 року м. Рівне Справа № 949/407/21 Провадження № 22-ц/4815/1543/21 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчук Н. М., суддів: Боймиструка С. В., Хилевича С. В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Державна установа «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державна санітарно-епідеміологічна служба України розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» та ОСОБА_1 на рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 01 вересня 2021 року у складі судді Отупор К. М., ухвалене в м. Дубровиця Рівненської області о 10 годині 08 хвилин, повний текст рішення виготовлено 06 вересня 2021 року, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державна санітарно-епідеміологічна служба України, про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що перебував з відповідачем у трудових відносинах. 22 липня 2015 року позивача звільнено з займаної посади, відповідно до наказу т.в.о. голови ДСЕС України №71-о на підставі пункту 8 статті 36 Кодексу законів про працю України та пунктів 6.2.5.2 і 6.2.5.11 трудового контракту з достроковим припиненням дії останнього. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 вересня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано незаконним та скасовано оспорюваний наказ №71-о від 22 липня 2015 року і поновлено на попередньо займаній посаді директора Державної установи "Рівненський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України". Після чого Наказом Держсанепідемслужби України від 23 грудня 2015 року №118-о позивача поновлено на зазначеній посаді, однак 11 січня 2016 року наказом №1-о знову звільнено. Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року визнано незаконним і скасовано оспорюваний наказ про звільнення та ОСОБА_1 поновлено на посаді директора Державної установи "Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України", стягнуто з Державної установи "Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України" заробіток за час вимушеного прогулу за час із 23 липня 2015 року по 11 січня 2016 року у розмірі 45009,92 гривні та з 12 січня 2016 року по 27 лютого 2017 року у розмірі 112524,80 гривень. Рішення в частині поновлення допущено до негайного виконання. На виконання вказаного рішення в частині поновлення на роботі, яке набрало законної сили в момент проголошення, судом 17 березня 2017 року було видано виконавчий лист. Проте, відповідачем рішення в цій частині виконане не було. Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 03 вересня 2019 року по справі №560/85/16-ц з відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток за час затримки виконання рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року за період з 11 березня 2017 року по 02 вересня 2019 року у розмірі 287208,18 грн. На даний час рішення суду від 10 березня 2017 року по справі №560/85/16-ц в частині поновлення позивача на роботі і надалі залишається не виконаним, а відтак має місце продовження прострочення виконання відповідачем рішення суду в цій частині. Рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 вересня 2020 року, позов ОСОБА_1 до Державної установи "Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України" про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, було задоволено частково та стягнуто з Державної установи "Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за період з 03 вересня 2019 року по 10 вересня 2020 року включно, у розмірі 139468,20 грн. Проте, станом на день звернення до суду із даним позовом, рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року по цивільній справі № 560/85/16-ц в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі залишається невиконаним, а відтак має місце продовження прострочення виконання боржником рішення суду в цій частині. З огляду на вказане, вважає, що є підстави для звернення до суду із даним позовом, предметом якого є стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 11 вересня 2020 року по 31 березня 2021 року включно. З урахуванням збільшення позовних вимог просив суд стягнути з Комунального підприємства «Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період із 11.09.2020 року по 31.08.2021 року в сумі 89 971,89 грн. та усі фактично понесені ним судові витрати по справі у вигляді сплаченого судового збору в сумі 908 грн. та витрат на правову допомогу адвоката у сумі 22 771,50 грн.. Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 01 вересня 2021 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто із Державної установи «Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, зокрема, за період з 11 вересня 2020 року по 31 травня 2021 року, у розмірі 70 542,06 грн. ,що визначено без утримання передбачених законом податків та зборів. Стягнуто із Державної установи «Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору пропорційно до задоволених вимог у розмірі 711,91 грн.. У задоволенні вимоги позивача про стягнення із Державної установи «Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу відмовлено. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення вмотивоване конституційно гарантованим принципом обов`язковості судових рішень та передбаченим ч. 7 ст. 235 КЗпП України обов`язком негайного виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та обґрунтоване належними і достовірними доказами, здобутими у ході розгляду справи, які свідчать про те, що такий обов`язок відповідачем не був дотриманий, що, в свою чергу, призвело до порушення трудових прав позивача. Судом також проведено розрахунок суми середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, який є меншим, ніж заявив у своїх вимогах позивач, та обрахований за коротший, ніж вказував позивач, період з 11 вересня 2020 року по 31 травня 2021 року включно, оскільки датою поновлення позивача на посаді є 01 червня 2021 року відповідно до наказу № 86-к від 01.06.2021р.. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу вмотивоване ч. 3 ст. 137 ЦПК України, яка передбачає, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та обґрунтоване тим, що представником позивача адвокатом Рудиком Олександром Андрійовичем не було надано акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), що унеможливлює стягнення цих витрат з позивача на користь відповідача. Судом також взято до уваги, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, а тому повинен бути підтверджений документально та доведений. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Державна установа «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» та ОСОБА_1 оскаржили його в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі Державна установа «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Пояснює, що трудові відносини із ОСОБА_1 припинені, а тому стягнення коштів у вигляді заробітної плати із Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» є безпідставним. Додає, що подаючи цей позов, ОСОБА_1 свідомо зловживає процесуальними правами з метою отримання неправомірного доходу, незважаючи на те, що він уже отримав понад 400 000,00 грн., а в загальному за період поновлення на роботі ним отримано722 922,49 грн.. Стверджує, що порушені права позивача були відновлені рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 11.03.2017 року, яке виконане шляхом поновлення на роботі, що підтверджується рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2020 року та в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню. Додає, що виконавче провадження з виконання зазначеного судового рішення було закрите 12.05.2021 року у зв`язку із фактичним виконанням рішення суду. Зазначає, що жодних доказів, які підтверджували б факт невиконання рішення суду чи прострочення виконання відповідачем цього рішення, позивач суду не надав. Щодо виконання рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10.03.2017 року зазначає, що роботодавцем ОСОБА_1 є Державна санітарно-епідеміологічна служба України і як безпосередній роботодавець голова комісії з ліквідації Державної санітарно-епідеміологічної служби України Лапа В. І. виніс наказ від 22.12.2018р. про припинення контракту з позивачем, який став підставою для звільнення останнього. Звертає увагу на те, що рішення суду має бути виконане кожним з відповідачів у своїй частині, а оскільки в частині немайнових вимог про поновлення на роботі ОСОБА_1 є саме Державна санітарно-епідеміологічна служба України, то вимоги в цій частині до Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» є безпідставними. Покликається на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2020 року у справі № 910/6920/20, на постанови про закінчення виконавчого провадження від 12.05.2021р. № 55168936 та від 27.05.2021р. № 53655435 у зв`язку з фактичним виконанням рішення, на наказ Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» від 01.06.2021р. № 86-к «Про вчинення дій, спрямованих на виконання наказу про поновлення на роботі ОСОБА_1 », на лист Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» від 04.06.2021р. № 08-06/1167 про надання трудової книжки для внесення відповідного запису як на підстави для відмови у позові. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 11.09.2020 року по 31.05.2021 року в розмірі 70 542,06 грн. та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду в повному обсязі в сумі, що була ним заявлена, а також в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Доводить, що судом неправомірно скорочено період невиконання рішення суду про поновлення його на посаді до 01.06.2021 року та помилково встановлено, що дата 01.06.2021 р. є датою поновлення його на посаді директора Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України». Пояснює, що на час прийняття відповідачем наказу № 86-к від 01406.2021р. в його штатному розписі була відсутня посада директора, а тому неможливим є поновлення на неіснуючій посаді, а відтак неможливим є і виконання рішення суду на цю дату. Стверджує, що суб`єкт видачі наказу Державна установа «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» - не уповноважений поновлювати його на роботі, оскільки трудовий контракт був укладений ним із Державною санітарно-епідеміологічною службою України і саме остання уповноважена приймати кадрові накази про поновлення на роботі. Звертає увагу, що сторона відповідача жодним чином не стверджувала, що наказ № 86-к від 01.06.2021р. і є власне наказом про поновлення ОСОБА_1 на роботі. Акцентує увагу на тому, що він фактично не був допущений до виконання своїх посадових обов`язків директора установи, а сам факт ознайомлення його зі змістом наказу № 86-к від 01.06.2021р. не підставою для висновку про поновлення на роботі з цього дня. В частині відмови місцевим судом у задоволенні його вимог про стягнення витрат на правничу допомогу доводить, що його витрати на оплату послуг адвоката Рудика О. А. були підтверджені належними доказами, як-то: договір про надання правничої допомоги, ордер адвоката, квитанцію про оплату, фінансовий звіт, які були подані в судове засідання 31.08.2021 р. Додає, що Акт приймання-здачі наданих послуг на загальну суму 22 771,50 було складено 03.09.2021 року між ним та адвокатським бюро «Олександра Рудика» в особі адвоката Рудика О. А. у відповідності до умов договору про надання правової допомоги, а тому стягнення цих витрат з відповідача є обґрунтованим. З наведених підстав просить змінити рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду в повному обсязі в сумі, що була ним заявлена, а також в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 11.09.2020 року по 31.08.2021 року в сумі 89 971,89 грн., а також стягнути витрати на правову допомогу адвоката у сумі 22 771,50 грн. та здійснити розподіл судових витрат в частині судового збору, понесеного у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції. У поданому на апеляційну скаргу ОСОБА_1 відзиві Державна установа «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» вважає її необґрунтованою, такою, що суперечить встановленим обставинам справи та просить її відхилити, враховуючи доводи апеляційної скарги Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України». Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» не підлягає до задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частковоз наступних підстав. Згідно ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Судом встановлено, що сторони у справі перебували у трудових відносинах. Наказом т.в.о. голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України від 22 липня 2015 року №71-о, ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади директора, відповідно до пункту 8 статті 36 Кодексу законів про працю України, з підстав, передбачених пунктами 6.2.5.2 та 6.2.5.11 контракту від 26 березня 2014 року №32 та достроково припинено дію контракту. Зазначений наказі своє звільнення ОСОБА_1 оскаржив у судовому порядку. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 вересня 2015 року скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 та поновлено його на посаді директора Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України». Наказом Державної санітарно-епідеміологічної служби України від 23 грудня 2015 року №118-о позивача було поновлено на посаді директора Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України». 11 січня 2016 року ОСОБА_1 було повторно звільнено з посади директора Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України» на підставі наказу №1-о «Про звільнення з посади та дострокове припинення дії контракту з ОСОБА_1 ». Цей наказ також був оскаржений до суду позивачем, і рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року по справі №560/85/16-ц ОСОБА_1 поновлено на посаді директора Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України». Рішення в частині поновлення позивача на посаді директора набрало законної сили в день його проголошення та допущено до негайного виконання. Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 03 вересня 2019 року у справі №560/1680/18 позов ОСОБА_1 до Державної санітарно-епідеміологічної служби України, Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» задоволено частково та серед іншого стягнуто з Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» середній заробіток за час затримки виконання рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року по справі №560/85/16, яке набрало законної сили в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» за період з 11 березня 2017 року по 02 вересня 2019 року в розмірі 287 208,18 грн.. Постановою Рівненського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року рішення Дубровицького районного суду від 03 вересня 2019 року по справі №560/1680/18 в вказаній вище частині залишено без змін. Зазначеним рішенням встановлено, що станом на день звернення до суду із вищевказаним позовом 20 листопада 2018 року та станом на день розгляду справи та оголошення по ній рішення (вступної та резолютивної частини), рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року по справі №560/85/16-ц не виконане. Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 вересня 2019 рок, позов ОСОБА_1 до Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, було задоволено частково та стягнуто з Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за період з 03 вересня 2019 року по 10 вересня 2020 року включно у розмірі 139 468,20 грн.. Конституція України гарантує обов`язковість рішень суду і ця конституційна гарантія дублюється, зокрема, у ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якої, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. Відповідно до ч. 7 ст. 235 Кодексу законів про працю України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення (ст. 236 Кодексу законів про працю України). Судом встановлено, що на день звернення ОСОБА_1 до суду з цим (02 квітня 2021 року) рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року по справі №560/85/16-ц в частині поновлення на роботі залишалося не виконаним. Як вбачається із наказу Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» №86-к від 01 червня 2021 року «Про вчинення дій спрямованих на виконання наказу про поновлення на роботі ОСОБА_1 » та копії наказу №87-к від 07 червня 2021 року «Про виправлення описки у наказі від 01 червня 2021 року №86-к «Про вчинення дій спрямованих на виконання наказу про поновлення на роботі ОСОБА_1 », відповідач визначив: - вважати ОСОБА_1 поновленим на посаді директора Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» та допустити його до виконання посадових обов`язків; - старшому інспектору з кадрів вчинити необхідні дії щодо внесення запису у трудову книжку ОСОБА_1 щодо скасування наказу Державної санітарно-епідеміологічної служби Українивід 11 січня 2016 року №1-о «Про звільнення з посади та дострокове припинення дії контракту з ОСОБА_1 »; - контракт від 26 березня 2014 року №32, укладений із ОСОБА_1 , вважати припиненим із 26 березня 2017 року, у зв`язку із закінченням терміну його дії. Судом встановлено, що із зазначеним наказом ОСОБА_1 ознайомлений, що він підтверджує і у своїй апеляційній скарзі. Отже, рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року по справі №560/85/16-ц в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі не було виконане до 01 червня 2021 року, тобто до дня винесення вищезазначеного наказу №86-к «Про вчинення дій спрямованих на виконання наказу про поновлення на роботі ОСОБА_1 », який апеляційним судом розцінюється як відновлення порушених прав позивача в частині поновлення на роботі. Покликання апеляційної скарги ОСОБА_1 на те, що 01 червня 2021 року не може вважатися датою відновлення його трудових прав та виконання відповідачем рішення суду про поновлення на роботі, оскільки на той час не існувало посади директора Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України», а також тому, що він не був допущений до роботи, апеляційним судом оцінюються критично. Так, як визначено статтею 65 Закону України «Про виконавче провадження», рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеномустаттею 63цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Згідно статті 235 Кодексу законів про працю України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою-підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Щодо дати фактичного виконання рішення, слід зазначити, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у цивільній справі № 760/9521/15-ц, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. Таким чином, свій передбачений законом обов`язок з виконання судового рішення в передбаченому законом порядку відповідач Державна установа «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» щодо позивача ОСОБА_1 виконала 01.06.2021 року, видавши наказ № 86-к. У зв`язку з наведеним, період невиконання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на роботі становить з 11 вересня 2020 року по 01 червня 2021 року включно. Стаття 236 Кодексу законів про працю України передбачає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Сторонами не оскаржено порядок розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення (позивачем оскаржується період невиконання рішення суду про поновлення на роботі, відповідачем сам факт невиконання), а тому розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, який належить до стягнення з відповідача на користь позивача апеляційним судом в силу положень ч 1 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається. Вимоги позивача про стягнення на його користь понесених судових витрат у вигляді витрат на правничу допомогу, на думку, апеляційного суду є обґрунтованими. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша-друга статті 133 ЦПК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України) 3) Розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України). Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Наведене правове обґрунтування надає можливість суду ефективно захистити порушені права заявника, забезпечити реалізацію принципу цивільного судочинства відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, але у порядку, передбаченому законом. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18). Судом встановлено, що 24 березня 2021 року між ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Олександра Рудика» в особі адвоката Рудика Олександра Андрійовича було укладено договір про надання правової допомоги (а.с.26). Відповідно до пункту 1.1. договору виконавець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується надати замовнику юридичні послуги з представництва в суді, органах досудового слідства та органах державної виконавчої служби, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги в розмірі та на умовах, визначених цим договором. Пунктом 1.2. Договору визначено, що на підтвердження факту надання виконавцем замовнику юридичних послуг, відповідно до умов цього договору складається акт в 5-ти денний строк з дня закінчення строку його дії. Пунктами 1.3., 1.4. Договору визначено, що виконавець зобов`язується надати правову допомогу з представництва інтересів замовника у суді першої інстанції, яким є Дубровицький районний суд Рівненської області по цивільній справі за позовом замовника до Державної установи "Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України" про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі. Пунктом 4.1. Договору визначено, що загальна вартість (ціна) юридичних послуг, що надається виконавцем в порядку виконання умов цього договору, погоджена сторонами у сумі 20 000 грн. Відповідно до частин 1, 2 статті 134 Цивільного процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Як вбачається з матеріалів справи, до ухвалення рішення по суті спору адвокатом Рудиком О. А. подано до суду клопотання № 31-08/2/21 від 31.08.2021р. про долучення письмових доказів у справі, серед яких, зокрема, наявний Детальний фінансовий звіт про загальну вартість правової допомоги та додаткові витрати за Договором про надання правової допомоги від 24.03.2021 року по цивільній справі № 949/407/21, який містить опис наданих адвокатом послуг із зазначенням вартості за одиницю часу, кількості затрачених годин та загальної вартості в сумі 22 771,50 грн. (а.с. 162). Акт здавання-приймання наданих послуг до Договору про надання правової допомоги від 24.03.2021 року підписаний ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Олександра Рудика» в особі адвоката Рудика Олександра Андрійовича і датований 03 вересня 2021 року, тобто після ухвалення оскаржуваного рішення. Цей акт складений на виконання п. 1.2. Договору про надання правової допомоги від 24.03.2021 року, котрим передбачено, що такий акт складається на підтвердження факту надання виконавцем замовнику юридичних послуг відповідно до умов цього договору в п`ятиденний строк з дня закінчення строку дії договору. Таким чином, акт-приймання передачі виконаних робіт (наданих послуг) не міг бути поданий стороною позивача раніше, тобто до ухвалення рішення. За висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 відступила від висновку щодо застосування положень статті 126 ГПК України, викладеного у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 906/194/18, про необхідність надання доказів, які підтверджують фактичне здійснення учасником справи витрат на професійну правничу допомогу, для вирішення питання про розподіл судових витрат. Враховуючи наведену позицію суду касаційної інстанції та беручи до уваги те, що стороною позивача до ухвалення рішення суду по суті позовних вимог було подано детальний опис наданих послуг (виконаних робіт), зазначений у фінансовому звіті, а також долучено квитанції до прибуткового касового ордера про оплату послуг адвоката на підставі договору про надання правничої допомоги від 24.03.2021, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу. Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За наведеного, апеляційний суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 17 852,00 грн. та судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, сплаченого відповідно до квитанції №0.0.2291404773.1 від 06.10.2021р., пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги в розмірі 711,91 грн. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 01 вересня 2021 року в частині відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу скасувати. Вимоги ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу задовольнити частково. Стягнути з Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 17 852 (сімнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят дві) гривні 00 копійок. Стягнути з Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 711 (сімсот одинадцять) гривень 91 копійку. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Поновити дію рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 01 вересня 2021 року в частині, яка залишена без зміни. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 23 грудня 2021 року. Головуючий Ковальчук Н. М. Судді: Боймиструк С. В. Хилевич С. В.0