Постанова 4815 № 560/85/16-ц

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 травня 2022 року м. Рівне Справа № 560/85/16-ц Провадження № 22-ц/4815/534/22 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчук Н. М., суддів: Боймиструка С. В., Шимківа С. С. секретар судового засідання - Ковальчук Л. В. учасники справи: скаржник, стягувач - ОСОБА_1 , особа, дії якої оскаржуються - головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровець Андрій Тарасович, боржник - Державна установа «Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України», зацікавлена особа - Державна санітарно-епідеміологічна служба України розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Державної установи «Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» та Відділу примусового dиконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалу Дубровицького районного суду Рівненської області від 09 грудня 2021 року у складі судді Оборонової І. В., постановлену в м. Дубровиця Рівненської області, повний текст ухвали складено 13 грудня 2021 року, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії та постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця Андрія Тарасовича. Просив суд: визнати протиправними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця Андрія Тарасовича щодо закінчення виконавчого провадження (ВП №55168936) про поновлення ОСОБА_1 на підставі рішення господарського суду міста Києва від 14 серпня 2020 року по справі №910/6920/20; визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця Андрія Тарасовича у виконавчому провадженні №55168936 від 12 травня 2021 року про закінчення виконавчого провадження; зобов`язати головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця Андрія Тарасовича поновити виконавче провадження №55168936 з примусового виконання виконавчого листа Дубровицького районного суду №560/85/16-ц від 17 березня 2017 року та вчинити передбачені законом виконавчі дії для його негайного і повного виконання у передбачений законом спосіб. Ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області від 09 грудня 2021 року скаргу задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця Андрія Тарасовича у виконавчому провадженні №55168936 від 12 травня 2021 року про закінчення виконавчого провадження. Зобов`язано головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця Андрія Тарасовича поновити виконавче провадження №55168936 не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення. В іншій частині скарга залишена без задоволення. Не погодившись з ухвалою суду, Державна установа «Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» та Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України оскаржили її в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі Державна установа «Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» вважає ухвалу суду незаконною, необґрунтованою, постановленою за неповного з`ясування обставин справи та відповідності їм висновків суду. Пояснює, що на виконання Дубровицького районного суду Рівненської області від 10.03.2017 року у справі № 560/85/16-ц про визнання незаконним наказу Держсанепідемслужби України від 11.01.2016 року № 1-О, поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Державної установи «Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України», стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було видано два виконавчі листи: 1. в одному виконавчому листі боржником була зазначена Державна санітарно-епідеміологічна служба України, оскільки саме вона укладала контракт з ОСОБА_1 та вона видавала наказ про звільнення його з посади і дострокове припинення дії контракту, а тому вона має видати наказ і про поновлення ОСОБА_1 на роботі ( виконавче провадження № 55168936); 2. другий виконавчий лист видано щодо іншого боржника - Державної установи «Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України», оскільки установа в межах своїх повноважень та виниклих солідарних із Державною санітарно-епідеміологічною службою України зобов`язань повинна вчинити дії, спрямовані на виконання наказу про поновлення ОСОБА_1 на роботі (виконавче провадження № 53655435). Додає, що на виконання рішення Головою комісії із ліквідації Державної санітарно-епідеміологічної служби України винесено наказ № 1 від 22.12.2018 року «Про припинення контракту з ОСОБА_1 », яким скасував наказ Держсанепідемслужби України від 11.01.2016 року № 1-О, а також визнано таким, що припинений з 26.03.2017 у зв`язку із закінченням його дії, контракт від 26.03.2014 року № 32, укладений з ОСОБА_1 , тобто трудові відносини між Держсанепідемслужбою України та ОСОБА_1 припинені 26.03.2017 року. З огляду на припинення трудових відносин вважає безпідставним стягнення коштів у вигляді заробітної плати, а подання позивачем позову - зловживанням процесуальними правами, спрямованим на отримання неправомірного доходу та покликається на факт отримання позивачем за період поновлення коштів у розмірі понад 700 000,00 грн.. Звертає увагу на рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/6920/20, в якому суд дійшов висновку, що відповідачем (Державною установою «Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України») права ОСОБА_1 відновлено та рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10.03.2017 року в частині поновлення на посаді виконано. Стверджує, що відповідачами вжито всіх можливих вичерпних заходів на виконання судового рішення, а також доказів, що підтверджують факт його виконання, у зв`язку з чим постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. про закінчення виконавчого провадження є такою, що прийнята у спосіб та в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». З наведених міркувань просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні скарги на постанову та дії державного виконавця. У своїй апеляційній скарзі Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вважає ухвалу суду незаконною, необґрунтованою, постановленою за неповного з`ясування обставин справи та відповідності їм висновків суду. Пояснює, що на виконанні у Відділу перебувало виконавче провадження № 55168936 з примусового виконання виконавчого листа № 560/85/16-ц, виданого 17 березня 2017 року Дубровицьким районним судом Рівненської області про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Державної установи Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України. Додає, що у ході здійснення виконавчого провадження державним виконавцем встановлено, що на розгляді Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/6920/20 за позовом Державної установи «Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» до Державної санітарно-епідеміологічної служби України про стягнення коштів, у рішенні по якій суд дійшов висновку про те, що відповідачем (Державною установою «Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України») права ОСОБА_1 відновлено та рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10.03.2017 року в частині поновлення на посаді виконано Державною санітарно-епідеміологічною службою України. Вважає такі обставини преюдиційними фактами для цієї справи, що є предметом апеляційного перегляду, і які, разом з тим, не були враховані при розгляді справи судом першої інстанції. Стверджує, що державним виконавцем вжито всіх заходів на виконання судового рішення, у зв`язку з чим постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. про закінчення виконавчого провадження є такою, що прийнята у спосіб та в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». Звертає увагу на порушення судом процесуальних норм, які виявилися в тому, що судом було безпідставно відхилено клопотання Відділу про відкладення розгляду справи, яке було вмотивововано неможливістю забезпечення явки представника через зайнятість у інших судових процесах та отриманням повістки лише напередодні судового засідання. З наведених міркувань просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні скарги на постанову та дії державного виконавця. Відзивів на апеляційні скарги не подано. Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року у справі №560/85/16-ц задоволено позов ОСОБА_1 до Державної санітарно-епідеміологічної служби України, Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання. На виконання вказаного рішення в частині, допущеній до негайного виконання, 17 березня 2017 року Дубровицьким районним судом Рівненської області було видано виконавчий лист по справі №560/85/16-ц про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України». Згідно відомостей з Автоматизованої системи виконавчих проваджень, доданих скаржником до матеріалів скарги, з 20 листопада 2017 року на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України знаходився виконавчий документ, де боржником зазначено Державну санітарно-епідеміологічну службу України (ВП №55168936). Станом на 31 травня 2021 року вказане виконавче провадження є завершеним. Статті 447, 448 ЦПК України встановлюють, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Звертаючись до суду з цією скаргою, ОСОБА_1 зазначав, що рішення про його поновлення на роботі фактично не є виконаним, він не був поновлений на роботі, оскільки відповідний наказ про поновлення його на посаді боржником не видавався. Станом на сьогоднішній день він не перебуває в трудових відносинах ні з боржником (ДСЕСУ), ні з ДУ «Рівненський ОЛЦ МОЗ України». Відтак, після нібито поновлення на роботі, він мав би бути в подальшому звільнений з роботи з підстав, передбачених КЗпП України та умовами трудового контракту, проте такі відомості відсутні в матеріалах ВП №55168936. При цьому, один і той самий наказ боржника ДСЕСУ від 22 грудня 2018 року №1 «Про припинення контракту з ОСОБА_1 » не може бути одночасно і наказом про поновлення на роботі, і наказом про звільнення працівника. А тому постанова головного державного виконавця Назаровця А. Т. у виконавчому провадженні №55168936 від 12 травня 2021 року про закінчення виконавчого провадження, з підстав нібито фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження») є протиправною, адже висновок про повне і належне виконання боржником виконавчого документа виконавець зробив не на підставі поданих боржником первісних документів кадрового обліку (наказів, розпоряджень), а на підставі преюдиційних висновків, викладених в іншому судовому рішенні (рішення Господарського суду міста Києва від 14 серпня 2020 року по справі №910/6920/20). Згідно ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконавче провадження здійснюється, зокрема, з дотриманням засад верховенства права та обов`язковості виконання рішень. Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Як вбачається із оскаржуваної постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А. Т. про закінчення виконавчого провадження від 12 травня 2021 року, виконавче провадження №55168936 з примусового виконання виконавчого листа №560/85/16-ц, виданого 17 березня 2017 року Дубровицьким районним судом Рівненської області про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» закінчено. У постанові про закінчення виконавчого провадження головний державний виконавець Назаровець А. Т. встановив, що підставою для закінчення виконавчого провадження є рішення Господарського суду міста Києва від 14 серпня 2020 року, згідно якого суд дійшов висновку, що відповідачем (боржником) права ОСОБА_1 відновлено та рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10 березня 2017 року по справі №560/85/16-ц в частині поновлення на роботі на посаді директора Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» виконано Державною санітарно-епідеміологічною службою України. У постанові головний державний виконавець Назаровець А. Т. послався на те, що обставини, встановлені у судовому рішенні, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують, а тому, керуючись вимогами п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», прийшов до висновку, що вказане є достатнім для прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження. Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою ст. 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження», рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч. 2 ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження»). Виконавче провадження з підстав, визначених у п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», закінчується у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків. Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. КЗпП не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження» .При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Отже, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. При цьому, працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 702/725/17 та від 16.09.2020 у справі №709/1465/19. Наведені норми дають підстави для висновку про те, що про закінчення виконавчого провадження повинна прийматися мотивована постанова, яка має містити обставини, що свідчать про фактичне виконання судового рішення та засоби їхнього встановлення. Як встановлено судом та не спростовано апелянтами, інформація про фактичне поновлення та допуск стягувача до виконання своїх трудових обов`язків не перевірялася головним державним виконавцем Назаровцем А. Т., хоча у відповідності до вимог ст.ст. 63, 65 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець був зобов`язаний перевірити не лише формальну наявність наказу про поновлення на посаді ОСОБА_1 , а також був зобов`язанні перевірити, чи поновлено боржником стягувача на зазначену посаду та чи фактично забезпечено доступ до роботи і надано можливості виконання своїх обов`язків, що в свою чергу свідчить про невиконання державним виконавцем своїх обов`язків, а відтак, -передчасне винесення постанови про закінчення виконавчого провадження. Наведені обґрунтування спростовують покликання апеляційних скарг про належне виконання судового рішення про поновлення на роботі, та відповідно, правомірність оскаржуваної постанови. У обох апеляційних скаргах - як Державної установи «Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України», так і Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - зазначається про неналежну оцінку судом першої інстанції рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/6920/20, в якому суд дійшов висновку, що відповідачем (Державною установою «Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України») права ОСОБА_1 відновлено та рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 10.03.2017 року в частині поновлення на посаді виконано. Апеляційний суд критично оцінює такі покликання апелянтів з наступних міркувань. Як зазначалося вище, згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Виходячи з того, що обставини, встановлені у судовому рішенні, яке набрало законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують, державний виконавець керуючись вимогами п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», прийшов до висновку, що вказане є достатнім для прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження. Однак, на думку апеляційного суду, г оловним державним виконавцем Назаровцем А. Т. під час прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження помилково трактовано норми законодавства щодо випадків застосування преюдиційних фактів, оскільки таке застосування можливе виключно на стадії судового розгляду справи. Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження з виконання вже ухвалених судових рішень, що набрали законної сили, а тому державний виконавець зобов`язаний діяти в межах закону, який регулює його діяльність з виконання цих судових рішень, не вдаючись до трактування законодавства в частині встановлених обставин справи.. Наведені обставини справи в сукупності з нормами закону, що їх регулюють дають суду підстави для висновку про те, що постанова головного державного виконавця Назаровця А. Т. від 12 травня 2021 року про закінчення виконавчого провадження №55168936 по примусовому виконанні виконавчого листа №560/85/16-ц, виданого 17 березня 2017 року Дубровицьким районним судом Рівненської області про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Державної установи «Рівненський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України» є протиправною, а тому підлягає скасуванню, а виконавче провадження - поновленню у порядку, визначеному ч. 1 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження». Відхиляючи апеляційні скарги, апеляційний суд також враховує конституційно закріплений принцип обов`язковості виконання судових рішень та державну гарантію виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення (стаття 129 Конституції України). Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (ст.235 КЗпП України). Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави. У рішенні ЄСПЛ по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п. 40 зазначається, що …право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті

6. Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. За наведених обставин, апеляційний суд приходить до переконання про те, що оскаржувана ухвала постановлена місцевим судом з дотриманням норм процесуального права, судом першої інстанції в повній мірі з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому апеляційні скарги не підлягають до задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційні скарги Державної установи «Рівненський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення. Ухвалу Дубровицького районного суду Рівненської області від 09 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Повний текст постанови складено 06 травня 2022 року. Головуючий Ковальчук Н. М. Судді: Боймиструк С. В. Шимків С. С.