Постанова Київський апеляційний суд № 757/31806/18-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/10096/2021 справа № 757/31806/18-ц П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 9 грудня 2021 року Київський апеляційний суд в складі: Судді - доповідача: Андрієнко А.М. Суддів: Соколової В.В. Поліщук Н.В. При секретарі Дроздовій Ж.В. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Печерської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2021 року, постановлене суддею Остапчук Т.В. по цивільній справі за позовом Печерської районної в місті Києві державної адміністрації до ОСОБА_1 , треті особи: Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва», Департамент комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради, Громадської організації «Всеукраїнське об`єднання», «Автомайдан», Державне підприємство «СЕТАМ», про витребування майна з чужого володіння, У С Т А Н О В И Л А : В червні 2018 року позивач Печерська РДА в м. Києві звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про витребування майна з чужого володіння - нежитлових приміщень з АДРЕСА_1 , обґрунтовуючи вимоги тим, що Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва звернулося з листом від 02.05.2018 № 432-2361 до Департаменту комунальної власності м. Києва з проханням надати інформацію стосовно того, чи здійснювалося відчуження нежитлового приміщення Головним управлінням комунальної власності м. Києва та чи видавалось Свідоцтво про право власності від 18.03.2004 серія та номер: НОМЕР_1 на нежитлове приміщення загальною площею 112,9 кв. м., що знаходиться в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане свідоцтво відповідно до записів про право власності з Державного реєстру речових прав було підставою для вибуття нежитлового приміщення з комунальної власності територіальної громади міста Києва. Листом від 22.05.2018 №062/02/08-4694 Департамент комунальної власності м. Києва, який є правонаступником Головного управління комунальної власності м. Києва, повідомив, що свідоцтво про право власності за вищевказаними реквізитами не видавалось, приватизація нежитлового приміщення Департаментом не здійснювалась. Також у листі вказано, що рішенням Київської міської ради від 12 липня 2012 року № 717/8054 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 31.03.2011 № 100/5487 «Про програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2011-2012 роки» нежилі приміщення загальною площею 112,9 кв.м. на АДРЕСА_1 внесено до Переліку об`єктів групи А, ще перебувають у комунальній власності міста Києва, які підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні. Тому приміщення вибули із власності територіально громади міста Києва та відання Печерської райдержадміністрації як органу, якому вищезазначене майно передане до сфери управління, незаконно та без відповідної на те волі. Тому просить суд витребувати від власника ОСОБА_1 спірне майно на підставі ст. 388 ЦК України. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, 01.04.2021 року позивач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи тим, що рішення необґрунтоване. Вказує, що рішенням Київської міської ради від 12 липня 2012 року № 717/8054 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 31.03.2011 № 100/5487 «Про програму приватизації комунального майна територіальної громади міста Києва на 2011-2012 роки» нежилі приміщення загальною площею 112,9 кв.м. на АДРЕСА_1 внесено до Переліку об`єктів групи А, ще перебувають у комунальній власності міста Києва, які підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні. Відповідно до Договору від 20.09.2017 № 121/КК/606 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, а саме нежитлового приміщення загальною площею 118,8 кв.м (112,9 кв.м - приміщення, 5,9 кв.м - вхідна група) та до Додаткового договору №1 від 20.03.2018 спірні приміщення перебували в орендному користуванні. Листом від 22.05.2018 №062/02/08-4694 Департамент комунальної власності м. Києва, який є правонаступником Головного управління комунальної власності м. Києва, повідомив, що свідоцтво про право власності за вищевказаними реквізитами не видавалось, приватизація вищевказаного нежитлового приміщення Департаментом не здійснювалась. Житловий будинок АДРЕСА_1 з вбудованими нежитловими приміщеннями належить до сфери управління Печерської районної в місті Києві державної адміністрації. За таких обставин, вважає, що майно підлягає витребуванню у відповідача на підставі ст. 388 ЦК України. В судовому засіданні в апеляційній інстанції представник позивача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції просив скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог. Відповідач ОСОБА_1 та її представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. З-і особи до суду апеляційної інстанції не зявилися, про час та місце розгляду справи належно повідомлені. На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, що не з`явились. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт належності йому спірних приміщень та незаконності набуття відповідачем спірних приміщень на підставі договору дарування. Колегія суддів погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції, з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом з інформаційної довідки № 133652917 від 08.08.2018 року встановлено, що підставою виникнення права власності за відповідачем ОСОБА_1 став договір дарування, серія та номер: 1307, виданий 08.05.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чмирук О. В. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію права та їх обтяження, індексний номер: 41003615 від 08.05.2018, приватний нотаріус Чмирук Олександр Валерійович (Київський міський нотаріальний округ, м. Київ). До ОСОБА_1 спірними приміщеннями володіла її донька ОСОБА_2 , яка придбала спірні приміщення на електронних торгах з реалізації арештованого майна Боржника (СЕТАМ). На підставі свідоцтва від 19.04.2018 року, виданого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чмируком О.В., зареєстрованого в реєстрі за №1057, були внесені відомості про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 . Вказане свідоцтво було видане на підставі Акта про реалізацію предмета іпотеки шляхом проведення електронних торгів з реалізації арештованого майна боржника, затвердженого Начальником Центрального відділу державної виконавчої служби м. Чернігова 17.04.2018 р. До ОСОБА_2 власником спірних приміщень був громадянин ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Коваленко В.В., приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу 16.08.2017 року за р/н 2881. За ОСОБА_4 нежитлові приміщення з АДРЕСА_1 , були оформлені на праві власності згідно свідоцтва про право власності НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.03.2004 року, копія якого надана на виконання вимог ухвали Печерського районного суду міста Києва від 24.09.2019 року про забезпечення доказів та витребувана від приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Коваленка В.В. Дане свідоцтво було зареєстровано в БТІ м. Києва. Департаментом комунальної власності м.Києва повідомлено, що Головним управлінням комунальної власності м.Києва ( яке переіменоване в Департамент) наказ від 17 березня 2004 року за № 931-К7н не видавався, свідоцтво про право власності ОСОБА_4 не оформлялось. Згідно частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Статтею 388 Цивільного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача. Зокрема, згідно частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Як вбачається зі змісту статті 387, частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України, при розгляді справи (позовної вимоги) з`ясуванню підлягає обставина чи вибуло майно з володіння власника у силу зазначених обставин та чи придбав це майно набувач за відплатним договором, і чи не знав та не міг знати він про те, що майно придбане у особи, яка не мала право його відчужувати. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Умови застосування ст. 388 ЦК України, за яких допускається витребування майнау добросовісного набувача , за обставини, набуття на нього права власності за продавцем на підставі «підроблених» документів, висловлено Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у справі №645/4220/16-ц в постанові від 13.11.2019. Відповідно до правової позиції Суду, конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів із нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу нерухомого майна не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку щодо відшкодування збитків, що завдані таким відчуженням. За таких обставинсуд касаційної інстанції зазначив, що задоволення позовних вимог за позовом про витребування спірного нерухомого майна у відповідача, який є добросовісним набувачем, призведе до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, оскільки в такому випадку на відповідача буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Тому в задоволенні цих позовних вимог належить відмовити. Застосування вимог ст. 388 ЦК України повинно відбуватись з урахуванням гарантій права власності добросовісного набувача, які встановлені ст. 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод. При цьому Верховним Судом допускається задоволення вимог про витребування майна з незаконного володіння добросовісного набувача лише за умови компенсації понесених покупцем втрат. Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, оскільки вона отримала його у власність на підставі договору дарування. ОСОБА_2 , дочка ОСОБА_1 , у свою чергу придбала спірне нерухоме майно на електронних торгах з реалізації арештованого майна Боржника (СЕТАМ). На підставі свідоцтва від 19.04.2018 року, виданого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чмируком О.В., зареєстрованого в реєстрі за №1057, були внесені відомості про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 . Вказане свідоцтво було видане на підставі Акта про реалізацію предмета іпотеки шляхом проведення електронних торгів з реалізації арештованого майна боржника, затвердженого Начальником Центрального відділу державної виконавчої служби м. Чернігова 17.04.2018 р. Відповідно до ч.2 ст. 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ОСОБА_2 також була добросовісним набувачем, оскільки придбала майно за відплатним договором в результаті електронних торгів і подарувала його матері. За таких обставин , відповідач придбала майно у особи, яка мала право його відчужувати . Таким чином, виходячи з тих обставин, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, позбавлення її права власності на спірне нерухоме майно, без компенсації понесених втрат, матиме наслідком покладення на неї індивідуального та надмірного тягаря, що призведе до порушення ст. 1 Першого протоколу. Як зазначено Верховним Судом у справі №645/4220/16-ц, набувач не повинен був передбачати наявність ризику того, що право власності на спірну нерухоме майно може бути припинено у зв`язку із шахрайськими діями невстановлених осіб. Згідно із частиною першою статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до ч.2 ст.327 ЦК України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Згідно ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Як вбачається з матеріалів справи, Печерська районна у місті Києві державна адміністрація , звернувшись до суду з даним позовом, обґрунтовує заявлені вимоги про витребування нежитлового приміщення у добросовісного набувача в порядку ст.388 ЦК України, у зв`язку з тим, що спірне приміщення є комунальною власністю та вибуло з володіння територіальної громади міста Києва поза волею власника. Суд першої інстанції також прийшов до правильного висновку про те, що достовірних та належних доказів того, що власником спірних нежитлових приміщень є територіальна громада м.Києва позивачем суду не надано. Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Стаття 1 першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими було набуто майно у власність. Застосовуючи зазначену практику Європейського суду з прав людини та вимоги 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виходячи з обставин справи, слід прийти до висновку, що вилучення спірних приміщень з власності відповідача, який є добросовісним набувачем, за недоведеності права власності територіальної громади м. Києва на спірні приміщення та задоволення вимог позивача призвело б до порушення балансу та рівноваги між інтересом суспільства, територіальної громади та прав особи на майно, яке набуте на законних підставах. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено факт незаконного набуття у власність спірного приміщення ОСОБА_1 . Крім того не надано доказів належності спірного приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 112,9 кв.м територіальній громаді міста Києва. Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку та прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог. Постановлене судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, що наведені в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Печерської районної в місті Києві державної адміністрації залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 29 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 20 грудня 2021 року. Суддя - доповідач: Судді: