Постанова Київський апеляційний суд № 759/5703/17

Справа № 759/5703/17 Головуючий в суді І інстанції Ул`яновська О.В. Провадження № 22-ц/824/1163/2021 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2021року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Мельника Я.С., суддів: Матвієнко Ю.О., Поливач Л.Д., за участі секретаря Примушка О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Київський міський психоневрологічний диспансер № 4, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Накемпій Георгій Корнійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лисань Світлана Святославівна, про визнання заповіту недійсним, ВСТАНОВИВ: У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просила визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 , що складений на користь ОСОБА_2 , посвідчений 13 жовтня 2011 року ПН КМНО Накемпієм Г.К. Позовні вимоги обґрунтовані тим, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 , після смерті якої залишилася спадщина у вигляді 37/100 частин будинку по АДРЕСА_1 , однак після смерті матері вона дізналася, що ОСОБА_3 за життя склала заповіт на користь відповідачки ОСОБА_2 , за яким відповідачка успадкувала цей будинок з прибудинковими спорудами. Вказує, що з початку 2000-х її мати ОСОБА_3 стала страждати на вікові хвороби, загальний стан здоров`я погіршився, однак вони разом із сім`єю прийняли рішення лікувати матір на дому та не ставити її на облік у психіатра, в результаті чого протягом більш ніж десяти років вона лікувала матір самостійно та з допомогою її брата, а інші родичі істотної допомоги не надавали, крім цього вважає, що напис і підпис на заповіті значно відрізняється від дійсного підпису ОСОБА_3 та інших документах, де вона розписувалася, через що, на її думку, заповіт не відповідає чинному законодавству і має бути визнаний недійсним. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи. У обґрунтування доводів апеляційної скарги зокрема вказує про те, що місцевий суд не забезпечив належної реалізації прав учасників справи, не сприяв всебічному і повному з`ясуванню усіх обставин справи, оскільки після призначення судової психіатричної експертизи та відновлення провадження у справі суд не повідомив позивачку про наявність клопотання судового експерта про надання доказів, не роз`яснив сторонам необхідність їх надання та на клопотання судового експерта не витребував цих документів у передбаченому законом порядку, оскільки сама позивачка позбавлена можливості отримати такі документи самостійно, крім того суд перейшов до з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами без з`ясування наявності у сторін заяв чи клопотань, через що вважає рішення суду незаконним і таким, що підлягає скасуванню. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надала належних і достатніх доказів, які б підтверджували позовні вимоги. Також, місцевий суд виходив з того, що для вирішення питання щодо визначення психічного стану ОСОБА_3 при складанні оспорюваного заповіту було призначено судово-психіатричну експертизу, однак зазначена експертиза не була проведена, клопотання експерта про надання додаткових матеріалів не задоволено у повному обсязі, після відновлення провадження позивачем клопотання про направлення справи для продовження проведення зазначеної експертизи не заявлялося, а також не було забезпечено явку свідків, про що було заявлено зі сторони позивача. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8). 30 жовтня 2011 року ОСОБА_3 склала заповіт, що посвідчений ПН КМНО Некемпієм Г.К., зареєстрованого в реєстрі 1463, яким всю частину будинку з прибудинковими спорудами (домоволодіння) належні їй на праві приватної власності, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також відповідну земельну ділянку на якій знаходиться зазначене домоволодіння заповіла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 17). Згідно архівного посвідчення №Р6-13/Р10-495 від 30 січня 2004 року виданого державним архівом Литви ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася в селищі Мелегенай, батьки ОСОБА_5 та ОСОБА_3 (а.с. 10). Згідно рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 07 лютого 2017 року, ОСОБА_7 було вселено у будинок АДРЕСА_1 та зобов`язано ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_7 користуватися вказаним житловим приміщенням (а.с. 12, 14-16). ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , згідно довідки №632 від 06 квітня 2017 року виданої Київським міським психоневрологічним диспансером №4 (а.с. 18). Згідно листа КМДА ДОЗ Київський міський клінічний госпіталь ветеранів війни ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в КМКВВ з 2005 р. по 2015 р. на лікуванні не перебувала (а.с. 59). Згідно листа ДОЗ Київська міська клінічна лікарня №6 від 17 липня 2018 року №2630 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 знаходилася на стаціонарному лікуванні в гастроентерологічному відділені з 15.10.2013 року по 27.10.2013 року (а.с. 69). ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 перебувала на обліку КМ ПН №4 згідно листа КМ ПН №4 від 18 вересня 2019 року №061/203/03-1932 (а.с. 101). Згідно зі ст.ст. 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Згідно ч.2 ст.1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Згідно ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною 1 статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Відповідно до роз`яснень п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров`я не усвідомлювала значення своїх дій та(або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу. Згідно ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Разом з апеляційною скаргою ОСОБА_7 заявила і клопотання про витребування доказів та призначення посмертної судово-психіатричної експертизи щодо психічного стану ОСОБА_3 під час складення нею заповіту 13 жовтня 2011 року. Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 січня 2021 року витребувано з Київської міської психоневрологічної лікарні № 2, Київської міської психоневрологічної лікарні № 3, Київської міського психоневрологічного диспансеру № 4, Київської міської лікарні № 6, ТМО «Психіатрія» у м. Києві відомості про те, чи перебувала ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , на лікуванні у цих установах в період з 1990 року по 2015 рік. Ухвалою Київського апеляційного суду від18 березня 2021 року по справі призначена посмертна судово-психіатрична експертиза, проведення якої доручено ДУ «Науково-дослідний інститут психіатрії МОЗ України». Матеріали справи передано до експертної установи, провадження зупинено на час проведення експертного дослідження. 14 вересня 2021 року адміністрація інституту повернула матеріали справи до суду разом з клопотанням експертів про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи. Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року апеляційне провадження по справі поновлено. На виконання вимог ухвали, листом від 20 жовтня 2021 року адміністрація КНП «Київська міська наркологічна лікарня «Соціотерапія» повідомила, що гр. ОСОБА_3 за обліковими даними на наркологічному обліку в «КМНКЛ «Соціотерапія» не перебувала. 30 листопада 2021 року до суду надійшов лист від експертної установи, в якому зазначалося, що 01 листопада 2021 року до інституту звернулася ОСОБА_1 із заявою про повернення сплачених нею за експертизу коштів, які були їй повернуті інститутом в повному обсязі. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що зазначена експертиза не була проведена через процесуальну поведінку позивача, а тому відповідно до приписів ст.109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Таким чином, перевіривши наявні матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано виходив із недоведеності вимог щодо визнання заповіту недійсним на підставі ст.225 ЦК України, як вчиненого у момент, коли особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, оскільки посмертна судово-психіатрична експертиза проведена не була, а будь-які докази щодо неможливості ОСОБА_3 в момент складання заповіту усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними в матеріалах справи відсутні. Твердження апелянта про те, що місцевий суд не повідомив позивачку про наявність клопотання судового експерта про надання доказів, не роз`яснив сторонам необхідність їх надання та на клопотання судового експерта не витребував цих документів, та перейшов до з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами без з`ясування наявності у сторін заяв чи клопотань, оцінюються колегією суддів критично, оскільки спростовуються наявними матеріалами справи. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Так, 08 лютого 2020 року ОСОБА_1 отримала копію ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 28 січня 2020 року про відновлення провадження у справі, 13 лютого 2020 року представник ОСОБА_1 ознайомлювалася з матеріалами справи, що також вказує на те, що вона була обізнана з наявністю в матеріалах справи клопотання експерта про надання додаткових доказів, однак жодних дій з метою їх надання не вчиняла, клопотань про їх витребування не заявляла. До того ж, з протоколу судового засідання від 22 вересня 2020 року вбачається, що в судовому засідання представник позивача жодних клопотань не заявляла та не заперечувала проти переходу до розгляду справи по суті. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: