Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/7714/21

Головуючий І інстанції: Н.І. Слободянюк ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2021 р. Справа № 440/7714/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Ральченка І.М. , Бершова Г.Є. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.09.2021, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/7714/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та незаконними дій, скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), стягнення моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 /далі - позивач, ОСОБА_1 / звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області /далі - відповідач, ГУ ДПС у Полтавській області/ про: - визнання протиправними та незаконними дій Головного управління ДПС у Полтавській області щодо нарахування боргу (недоїмки) ОСОБА_1 ; - скасування вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2417/51/2277 від 16 червня 2021 року; - стягнення з Головного управління ДПС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн /а.с. 1-11/. Позов обґрунтований тим, що позивач перебуває на податковому обліку як особа, яка провадить незалежну професійну адвокатську діяльність, а також по 2018 рік був найманим працівником. Вимога Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2417/51/2277 від 16 червня 2021 року, якою стягується з позивача недоїмка з єдиного соціального внеску в сумі 4487,96 грн, є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки відповідач вже вчетверте протиправно вимагає сплату ЄСВ за 2017 рік, ігноруючи судові рішення та ту обставину, що в 2017 році за позивача ЄСВ сплачував його роботодавець. Таким чином, наявні підстави для зобов`язання відповідача відкоригувати відомості особової картки платника податків позивача шляхом виключення інформації про наявність недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 8448,00 грн та для стягнення моральної шкоди. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Полтавській області №Ф-2417-51/2277 від 16 червня 2021 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок). Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення в цій частині, та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що позивача взято на облік як фізичну особу, яка займається незалежною професійною (індивідуальною адвокатською) діяльності, а тому є платником єдиного внеску відповідно до статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та має непогашену заборгованість по сплаті єдиного внеску. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративно судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є адвокатом відповідно до свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 1210 від 11 травня 2012 року /а.с. 16/, посвідчення адвоката України №1210 від 26 серпня 2015 року /а.с. 17/ та відомостей з Єдиного реєстру адвокатів України /а.с. 155-156/. Відповідно до записів в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 04 травня 2007 року /а.с.18-21/ ОСОБА_1 у період з 05 березня 2015 року по 25 січня 2018 року працював на посаді начальника відділу правового забезпечення в Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» /а.с. 18-21/. Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за 1 квартал 2017 року по 2 квартал 2021 року /а.с. 108-110/ ОСОБА_1 отримував заробітну плату в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у період з 1 кварталу 2017 року по 1 квартал 2018 року, відомості про отримання доходів від здійснення незалежної професійної адвокатської діяльності за період з 1 кварталу 2017 року по 1 квартал 2018 року відсутні. ОСОБА_1 як особою, яка провадить незалежну професійну діяльність, до контролюючого органу подавалися звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2017, 2018, 2019 та 2020 роки /а.с. 131-138/. 14 лютого 2019 року Головним управлінням ДПС у Полтавській області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2417-51/137, якою ГУ ДПС у Полтавській області вимагало у ОСОБА_1 сплатити недоїмку за платежем з єдиного внеску в сумі 8448,00 грн. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23 січня 2020 року у справі №440/2257/19 /а.с.72-78/, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2020 року /а.с. 79-83/, позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задоволено: визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 14 лютого 2019 року № Ф-2417-51/137. 02 вересня 2019 року Головним управлінням ДПС у Полтавській області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2417-51/6092, якою ГУ ДПС у Полтавській області вимагало у ОСОБА_1 сплатити недоїмку за платежем з єдиного внеску в сумі 8448,00 грн. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року у справі №440/2805/20 /а.с.58-65/, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2021 року /а.с. 66-70/, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задоволено: визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 02 вересня 2019 року №Ф-2417-51/6092. 06 листопада 2020 року №Ф-2417-51/6269 Головним управлінням ДПС у Полтавській області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2417-51/6269, якою ГУ ДПС у Полтавській області вимагало у ОСОБА_1 сплатити недоїмку за платежем з єдиного внеску в сумі 6369,84 грн. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року у справі №440/7557/20 /а.с. 44-49/, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2021 року /а.с. 50-56/, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), стягнення моральної шкоди задоволено частково: визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 06 листопада 2020 року №Ф-2417-51/6269, у іншій частині позовних вимог відмовлено. 16 червня 2021 року Головним управлінням ДПС у Полтавській області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2417-51/2277, якою ГУ ДПС у Полтавській області вимагало у ОСОБА_1 сплатити недоїмку за платежем з єдиного внеску в сумі 4487,96 грн /а.с. 130/. З вимогою про сплату (боргу) недоїмки №Ф-2417-51/2277 від 16 червня 2021 року позивач не погодився та звернувся до суду з цим позовом. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з протиправності вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2417-51/2277, якою ГУ ДПС у Полтавській області вимагало у ОСОБА_1 сплатити недоїмку за платежем з єдиного внеску в сумі 4487,96 грн. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю "працівник". Згідно з цією нормою це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. За змістом пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" /далі - Закон № 5076-VI/ адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Статтею 13 Закону № 5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Платників єдиного внеску перелічено у статті 4 Закону № 2464-VI. Так, згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Особливості нарахування ЄСВ в залежності від категорії його платників закріплено у статті 7 Закону №2464-VI. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Отже, системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську, та отримують дохід від такої діяльності. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування єдиного внеску. Проте, з метою забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, законодавцем встановлено, що за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу особа, яка має право провадити незалежну професійну діяльність, зобов`язана самостійно визначити цю базу, але розмір єдиного внеску при цьому не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. Таким чином, задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законом встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Оскільки відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи у трудових відносинах та провадженні нею підприємницької діяльності не було врегульовано Законом №2464-VI до 01 січня 2021 року, суд в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України вважає за необхідне керуватися правовими висновками Верховного Суду, сформульованими у постановах від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19, від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19, від 27 лютого 2020 року у справі № 0440/5632/18 та від 01 квітня 2020 року у справі №140/2475/19. Так, Верховний Суд дійшов висновків, що самозайнята особа зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. Якщо особа є найманим працівником, то така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску самозайнятими особами та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби як самозайнятої особи не впливає на викладені висновки суду, оскільки взяття на облік самозайнятих осіб здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору. Судовим розглядом встановлено не спростовано відповідачем, у період з 22 березня 2010 року до 25 січня 2018 року позивач був найманим працівником в ПАТ КБ "ПриватБанк" та за вказаний період обов`язок сплати за позивача єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування покладений на його роботодавця відповідно до чинного законодавства та його роботодавець повинен сплачувати за позивача єдиний внесок у розмірах, визначених законодавством. Те, що позивач є застрахованою особою в розумінні Закону №2464-VI і єдиний внесок за нього в 2017 році повинен був нараховувати та сплачувати його роботодавець, виключав обов`язок позивача зі сплати у цей період єдиного внеску ще й як самозайнятою особою. Так, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23 січня 2020 року у справі №440/2257/19, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2020 року, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 14 лютого 2019 року № Ф-2417-51/137. При цьому судом встановлено, що припинивши трудові відносини з ПАТ КБ "ПриватБанк", позивач на виконання вимог Закон № 2464-VI подав звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік, відповідно до якого сума нарахованого єдиного внеску становить 9828,72 грн, що підтверджено наданими представником відповідача копіями відповідного звіту та квитанції № 2 від 03 травня 2019 року про прийняття останнього. Також відповідно до наявних в матеріалах справи копій платіжних документів позивачем за 2-4 квартали 2018 року сплачено єдиний внесок за 2018 рік, а саме: від 20 квітня 2018 року № 0.0.107504635.1, від 19 липня 2018 року № 0.0.1085405061.1, від 13 жовтня 2018 року та від 04 січня 2019 року по 2457,18 грн кожна, тобто на загальну суму 9828,72 грн. Відповідні платежі зараховані контролюючим органом, що підтверджено витягом зворотного боку облікової картки платника. В той же час відповідачем самостійно 02 травня 2018 року здійснено нарахування єдиного внеску для позивача в сумі 8448,00 грн терміном сплати 02 травня 2018 року та, з урахуванням несплати позивачем 02 травня 2018 року суми нарахованого відповідачем в це й же день єдиного внеску, відповідачем збільшено недоїмку по нарахуванню єдиного внеску на підставі документу №3981890/ev від 02 травня 2018 року. Платежі по сплаті єдиного внеску за 2018 рік, а саме: в період, коли позивач не працював в ПАТ КБ "Приватбанк", а здійснював незалежну професійну адвокатську діяльність, та які ним були самостійно сплачені на підставі вище вказаних квитанцій, відповідачем на підставі пункту 6 статті 25 Закону № 2464-VI зараховано в рахунок погашення недоїмки нараховано В постанові від 23 березня 2020 року у справі №440/2257/19 Другий апеляційний адміністративний суд дійшов висновків, що законних підстав для самостійного нарахування відповідачем єдиного внеску для позивача за 2017 рік на суму 8448,00 грн у відповідача не було, а відтак відповідачем безпідставно зараховано здійснені позивачем платежі з єдиного внеску за 2018 рік в рахунок погашення безпідставного боргу за 2017 рік та протиправно сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14 лютого 2019 року №Ф-2417-51/137. Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, вищевказані обставини, які встановлені судовими рішеннями у справі №440/2257/19, які набрали законної сили, не доказуються при розгляді цієї справи. В подальшому рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 року у справі №440/2805/20, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2021 року, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 02 вересня 2019 року №Ф-2417-51/6092. При цьому, з інтегрованої картки ОСОБА_1 вбачається, що позивачем за 3-4 квартали 2018 року та за 1-2 квартали 2019 року своєчасно та у повному обсязі сплачено єдиний внесок, однак, сплачені суми зараховувалися відповідачем у рахунок погашення недоїмки в порядку календарної черговості її виникнення з урахуванням погашення недоїмки за 2017 рік, оцінку безпідставності нарахування якої надано судовими рішеннями у справі №440/2257/19, які набрали законної сили. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року у справі №440/7557/20, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2021 року, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 06 листопада 2020 року №Ф-2417-51/6269. При цьому судом встановлено, що з інтегрованої картки ОСОБА_1 слідує, що позивачем за 3-4 квартали 2018 року, за 1-4 квартали 2019 року та за 1-3 квартали 2020 року своєчасно та у повному обсязі сплачено єдиний внесок, однак, сплачені суми зараховувалися відповідачем у рахунок погашення недоїмки в порядку календарної черговості її виникнення з урахуванням погашення недоїмки за 2017 рік, оцінку безпідставності нарахування якої надано судовими рішеннями у справі №440/2257/19, які набрали законної сили. Положеннями частин сьомої та восьмої статті 9 Закону № 2464-VI передбачено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку або на єдиний рахунок. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до податкового органу (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Колегією суддів встановлено, що відповідно до відомостей з інтегрованої картки ОСОБА_1 /а.с. 123-129/ позивачу контролюючим органом нараховано єдиний внесок за 4 квартал 2020 року з терміном сплати 19 січня 2021 року та за І квартал 2021 року з терміном сплати 30 квітня 2021 року, тоді як позивачем самостійно нараховано та сплачено єдиний внесок за цей період 18 січня 2021 року згідно платіжного доручення №@2PL941640 від 18 січня 2021 року та 09 квітня 2021 року згідно платіжного доручення №@2PL479732 від 09 квітня 2021 року відповідно, проте сплачені позивачем суми зараховувалися відповідачем у рахунок погашення недоїмки в порядку календарної черговості її виникнення, оцінку безпідставності нарахування якої надано судовими рішеннями у справах №440/2257/19, №440/2805/20 та №440/7557/20, що набрали законної сили. Відповідно до положень пункту 6 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 469), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953 /далі - Інструкція № 449/, вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили. Оскільки вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 14 лютого 2019 року №Ф-2417-51/137, від 02 вересня 2019 року №Ф-2417-51/6092 та від 06 листопада 2020 року №Ф-2417-51/6269 вважалися відкликаними у день набрання законної сили відповідними судовими рішенням у справах №440/2257/19, №440/2805/20 та №440/7557/20, то у контролюючого органу були відсутні правові підстави для зарахування сплачених позивачем сум єдиного внеску у рахунок погашення безпідставно нарахованої суми недоїмки за 2017 рік в розмірі 8448 грн, та подальшого погашення недоїмки зі сплати єдиного внеску у період з 1 кварталу 2018 року по 1 квартал 2021 року, внаслідок чого в інтегрованій картці позивача станом на 16 червня 2021 року (дата винесення оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2417/51/2277) і виникла заборгованість зі сплати суми єдиного внеску в загальній сумі 4487,96 грн, яку відповідач вимагав сплатити цією вимогою. При цьому позивач сплачував самостійно нарахований єдиний внесок відповідно до поданої ним звітності за 2018-2020 роки у встановлені Законом № 2464-VI строки. На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2417/51/2277 від 16 червня 2021 року прийнята Головним управлінням ДПС у Полтавській області не на підставі, не у спосіб, що визначені законами України, та необґрунтовано, а тому є протиправною та підлягає скасуванню. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 року по справі №440/7714/21 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 по справі № 440/7714/21 залишити без змін . Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.М. Ральченко Г.Є. Бершов