Постанова 4818 № 643/12492/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «20» грудня 2021 року м. Харків справа № 643/12492/18 провадження № 22ц/818/4215/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач), суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б. за участю секретаря - Колосовської А.Р., учасники справи: позивачка ОСОБА_1 , відповідач Відкрите акціонерне товариство «Трест «Південзахіденергобуд» (Приватне акціонерне товариство «Трест «Південзахіденергобуд»), третя особа Регіональне відділення фонду державного майна України по Харківській області, особа, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_2 , представниця особи, яка подала апеляційну скаргу ОСОБА_3 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 лютого 2019 року в складі судді Довготько Т.М. в с т а н о в и в: У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Трест «Південзахіденергобуд» (Приватного акціонерного товариства «Трест «Південзахіденергобуд»), третя особа: Регіональне відділення фонду державного майна України по Харківській області про визнання права користування житловим приміщенням, який в подальшому уточнила. Позовна заява мотивована тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 перебуває на балансі й обслуговуванні відповідача. Вказала, що 01 січня 2006 року їй з сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є інвалідом з дитинства ІІІ групи за загальним захворюванням, надана для проживання кімната АДРЕСА_2 на підставі договору користування, укладеного між нею та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 , з якою вона перебувала у трудових стосунках, працюючи прибиральницею під`їздів будинку АДРЕСА_1 за вказаною адресою. З 01 січня 2006 року вона постійно проживає в указаному житлі, здійснює капітальний та поточний ремонти, за власні кошти зробила перебудову санвузла, змінила труби каналізації та води, електричну проводку, поставила лічильник на електроенергію, сплачує комунальні послуги, іншого власного житла не має. Просила визнати за нею право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_3 житловою площею 16,7 кв м. Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 - задоволено, визнано за нею право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_3 . На вказане заочне рішення суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що він є власником двокімнатної (житловими площами 13,1 кв м та 16,7 кв м) квартири АДРЕСА_4 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 13 липня 2018 року з ОСОБА_6 , який набув право власності на квартиру АДРЕСА_5 на підставі рішення суду від 01 липня 2017 року. Кімнати 347 та 348 є квартирою АДРЕСА_5 колишнього гуртожитку. ОСОБА_6 проживав у квартирі на підставі ордеру на кімнати №№ 347 та АДРЕСА_2 , а пізніше об`єднав їх в одну житлову площу. Позивачка проживала в кімнаті площею 16,7 кв м на підставі договору найму під час роботи у фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 , а після оформлення права власності ОСОБА_6 - за усною домовленістю з колишнім власником житла. Зазначив, що проживання ОСОБА_1 в спірній кімнаті порушує його права як власника житла, у зв`язку з чим він звернувся до суду з позовом про її виселення. 13 травня 2019 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила апеляційне провадження закрити, а в разі розгляду апеляційної скарги залишити її без задоволення; витребувати у Московському районному суді м. Харкова та оглянути у судовому засіданні цивільну справу № 643/8131/16-ц про визнання за ОСОБА_6 права власності на квартиру АДРЕСА_6 . Вказала, що ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_5 . Вона ж мешкає у квартирі АДРЕСА_2 та за нею визнано право користування саме на цю квартиру. Ніяким судовим рішенням факт того, що квартира АДРЕСА_5 є квартирою АДРЕСА_3 не встановлено, це різні адреси. ОСОБА_6 був зареєстрований у квартирі АДРЕСА_7 , на яку отримав ордер, та на яку за ним визнано право власності за рішенням суду. Він не міг одночасно мешкати в двох квартирах. Договору найму у ОСОБА_6 на кімнати № 347, 348 не було. Самовільна перенумерація квартир у будинку АДРЕСА_1 скасована рішенням суду. Житлова площа квартири АДРЕСА_5 складає 29,8 кв м, загальна 42,6 кв м, натомість площа її квартири 16,7 кв м. Про позов ОСОБА_2 про її виселення їй не відомо. До примірника апеляційної скарги, що отримана нею, додані не всі копії документів. 18 травня 2019 року до суду апеляційної інстанції від Приватного акціонерного товариства «Трест «Південзахіденергобуд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив закрити апеляційне провадження у справі за скаргою ОСОБА_2 або залишити її без задоволення. ОСОБА_1 з сином займає кімнату АДРЕСА_3 з 01 січня 2006 року на підставі договору найму. Ордер на вселення ОСОБА_6 та його родини до гуртожитку не видавався. Квартира (кімната) АДРЕСА_4 відсутня. Перенумерація квартир у будинку визнана незаконною рішенням суду. ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_5 та не має відношення до права користування ОСОБА_1 кімнатою (квартирою) АДРЕСА_2 . Постановою Харківського апеляційного суду від 14 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено; вирішено питання щодо судових витрат. Постановою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Харківського апеляційного суду від 14 червня 2019 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 11 червня 2021 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_2 надійшли пояснення по справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 . Вказав, що він на підставі договору купівлі-продажу від 13 липня 2018 року з ОСОБА_6 набув у власність квартиру АДРЕСА_4 . В цю квартиру об`єднані колишні кімнати АДРЕСА_8 та 348 гуртожитку, де проживав ОСОБА_6 з родиною на підставі ордеру. В подальшому за ОСОБА_6 рішенням суду визнано право власності на квартиру АДРЕСА_5 . ОСОБА_1 намагалась оскаржити це судове рішення, однак провадження за її апеляційною скаргою закрито. Квартири АДРЕСА_2 у будинку не існує. ОСОБА_1 проживала в одній з кімнат квартири за згодою ОСОБА_6 та на підставі домовленості з ОСОБА_5 тимчасово, на час роботи прибиральницею. Їй повідомлено про продаж квартири та необхідність її звільнення, однак вона відмовилась. Оригінал договору найму у ОСОБА_1 відсутній, договір не зареєстрований у журналі. Він звернувся до неї з позовом про виселення, який задоволено. 20 вересня 2021 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_2 надійшли додаткові пояснення з додатками, в яких він підтримав свою апеляційну скаргу та пояснення від 11 червня 2021 року та вважав, що його апеляційна скарга підлягає задоволенню. 20 грудня 2021 року до суду апеляційної інстанції електронною поштою надійшли пояснення від Регіонального відділення фонду державного майна України по Харківській області, в яких Регіональне відділення фонду державного майна України по Харківській області зазначив, що вирішення питання про визнання права користування житловими приміщеннями не належить до компетенції органів приватизації. В судове засідання учасники справи не з`явилися. Матеріали справи містять відомості про належне повідомлення учасників справи. Заяв про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вимог закону, обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутністю учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, заочне рішення суду скасувати. Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для визнання за ОСОБА_1 права користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_3 . Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що гуртожиток у будинку АДРЕСА_1 перебував на балансі Приватного акціонерного товариства «Трест «Південзахіденергобуд». Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області № 1278 від 19 грудня 2007 року будівлю АДРЕСА_1 виключено з числа гуртожитків та присвоєно статус житлового будинку, у зв`язку з чим його мешканцям дозволено закріпити за собою займану житлову площу та відкрити особові рахунки у встановленому законом порядку. В житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 до 2008 року нумерація квартир здійснювалась по блоках та поверхах. Облік мешканців гуртожитку здійснювався покімнатно. Заселення в гуртожиток здійснювалось на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету, видавався ордер. 29 жовтня 2008 року між Будинковим комітетом «Вулиця Гвардійців Широнінців, 39-Б» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 укладено договір про співпрацю, предметом якого є співпраця в сфері житлово-комунальних послуг. У 2009 році проведено загальні збори мешканців будинку та прийнято рішення від 18 лютого 2009 року про зміну нумерації кімнат на 254 квартири у будинку АДРЕСА_1 та складено список мешканців, де навпроти номерів кімнат зазначено номери квартир. Рішенням 14 сесії 6 скликання Харківської міської ради Харківської області від 22 лютого 2012 року № 635/12 вирішено надати згоду на прийняття до комунальної власності міста житлового будинку по АДРЕСА_1 . Зазначені обставини встановлені рішенням Господарського суду Харківської області від 31 жовтня 2016 року у справі № 922/4841/15, яким визнано незаконним дії Органу самоорганізації населення "Будинковий комітет "Вулиці Гвардійців Широнінців, 39Б" щодо проведення перенумерації кімнат у житловому будинку по АДРЕСА_1 та визнано незаконними дії Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" по виготовленню 10 листопада 2009 року технічного паспорту по АДРЕСА_1 (а. с. 49-61 том 1). ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 , працюючи вахтером (з 01 лютого по 01 березня 2006 року) та технічним працівником (з 01 липня 2006 року на один рік) на підставі трудового договору (а. с. 12, 13 том 1). 01 січня 2006 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 , та ОСОБА_1 укладено договір найму житлового приміщення № 105, відповідно до умов якого кімната № 348 житловою площею 16,93 кв м, загальною площею 26,52 кв м у малосімейному гуртожитку будинку АДРЕСА_1 передана ОСОБА_1 в користування для безстрокового проживання (а. с. 11 том 1). З відповіді генерального директора Приватного акціонерного товариства «Трест «Південзахіденергобуд» від 09 листопада 2018 року № 62 вбачається, що ОСОБА_1 ордер на вселення до сімейного гуртожитку не надавався, в трудових відносинах з Приватним акціонерним товариством «Трест «Південзахіденергобуд» вона не перебувала, підстав для проживання та зайняття житлового приміщення, а саме кімнат № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 (квартири АДРЕСА_5 ) у неї та членів її сім`ї немає (а. с. 171 том 1). На час звернення до суду з позовом у цій справі ОСОБА_1 з сином фактично мешкала у кімнаті № НОМЕР_2 (квартирі АДРЕСА_4 , що підтверджується довідкою генерального директора Приватного акціонерного товариства «Трест «Південзахіденергобуд» від 17 серпня 2018 року № 32, довідкою фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 №1/252 від 11 квітня 2013 року, актом, підписаним її сусідами 31 липня 2018 року та їхніми письмовими поясненнями, показаннями свідків, актом обстеження місця проживання від 04 листопада 2018 року, заявою сусідів (а. с. 14, 16, 17-27, 174, 181 том 1). ОСОБА_1 уклала договір про користування електричною енергією за вказаною адресою та сплачувала за комунальні послуги, на підтвердження чого надала копії квитанцій (а. с. 28-47 том 1). ОСОБА_1 зверталась до Відділу реєстрації місця проживання по м. Харкову Управління ведення Реєстру територіальної громади м. Харкова та електронного урядування Департаменту реєстрації Харківської міської ради із заявою про реєстрацію її місця проживання за адресою: АДРЕСА_9 , однак їй відмовлено (а. с. 48 том 1). Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2017 року у справі №643/14938/16-ц, в якому ухвалою цього ж суду від 14 грудня 2017 року виправлено описки, зокрема, визнано за ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 42,6 кв м (а. с. 148-155 том 1). В ході розгляду справи № 643/14938/16-ц встановлено, що ордер від 14 грудня 1999 року на кімнати АДРЕСА_8 та АДРЕСА_3 надавався батьку ОСОБА_6 на склад сім`ї з чотирьох осіб, в якому зазначено і ОСОБА_6 16 травня 2018 року право власності на квартиру АДРЕСА_4 зареєстровано за ОСОБА_6 ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_4 у ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу від 13 липня 2018 року (а. с. 144 том 1). Того ж дня право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру зареєстровано належним чином (а. с. 145 том 1). З договору купівлі-продажу та технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_5 вбачається, що її житлова площа 29,8 кв м, загальна 42,6 кв м, вона складається з двох кімнат площею 13,1 кв м та 16,7 кв м (а. с. 146-147 том 1). ОСОБА_1 та ОСОБА_7 подавали апеляційну скаргу на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2017 року та ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2017 року, в якій ОСОБА_1 зазначала, що право власності за ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_5 визнано незаконно, оскільки вона займає квартиру АДРЕСА_2 , яка після перенумерації разом з квартирою АДРЕСА_8 стала квартирою АДРЕСА_5 на підставі договору з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 з 2006 року та є її законним користувачем. Також, в тексті апеляційної скарги ОСОБА_1 вказала, що квартиру АДРЕСА_5 продано ОСОБА_6 ОСОБА_2 (а. с. 164-170 том 1). Ухвалою Харківського апеляційного суду від 30 червня 2020 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_7 та ОСОБА_1 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2017 року та ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2017 року закрито. Постановою Верховного Суду від 19 травня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Харківського апеляційного суду від 30 червня 2020 року в частині закриття апеляційного провадження за її апеляційною скаргою на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2017 року та ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2017 року залишено без змін. ОСОБА_2 звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення, та рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 квітня 2019 року у справі № 643/18408/18, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року та постановою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року, виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_4 без надання іншого жилого приміщення (а. с. 176-180 том 1, а. с. 27, 108-114 том 2). В ході розгляду справи № 643/18408/18 судами встановлено, що ОСОБА_1 вселилась в кімнату АДРЕСА_3 з дозволу ОСОБА_6 . Крім того, ОСОБА_2 звертався до правоохоронних органів з приводу самовільного зайняття ОСОБА_1 належної йому квартири (а. с. 231-240 том 1). В свою чергу, у вересні 2018 року ОСОБА_1 разом з ОСОБА_8 , ОСОБА_9 також зверталась до прокуратури із заявою, у якій, зокрема, вказала, що мешкає у квартирі АДРЕСА_2 , яка разом з квартирою АДРЕСА_8 перенумерована у квартиру АДРЕСА_5 , та її неправомірно виселяє з цієї квартири ОСОБА_2 (а. с. 16-22, 23 том 2). Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право, зокрема, на апеляційний перегляд справи. У частині першій статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2020 року у справі № 127/26512/16-ц (провадження № 61-47768св18) вказано, що у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті. В той же час, відповідно до пункту четвертого частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Отже, у разі якщо апеляційний суд встановить, що судовим рішенням вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, що не були залучені до участі у справі, це є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 668/411/13-ц (провадження № 61-1521св20) вказано, що у разі подання апеляційної скарги не учасником справи, який не був присутній під час апеляційного розгляду справи, а особою, яка взагалі не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції насамперед має з`ясувати, чи вирішував суд першої інстанції питання про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Оскаржуваним заочним рішенням суду у цій справі визнано за ОСОБА_1 право користування житловим приміщенням квартирою (фактично кімнатою) АДРЕСА_10 , власником якої є ОСОБА_2 , чим порушуються його права на вільне володіння та користування власністю на свій розсуд. Під час звернення до суду з позовом та розгляду цієї справи судом першої інстанції позивачці було достеменно відомо про те, що ОСОБА_2 набув у власність квартиру АДРЕСА_4 , в одній з кімнат якої вона мешкає, та вимагає від неї звільнити займане житло, про що вона зазначала як в апеляційній скарзі на судові рішення у справі №643/14938/16-ц, так і в заяві до прокуратури. Проте, клопотань щодо залучення ОСОБА_2 до участі у справі вона не заявляла. Доводи ОСОБА_1 щодо того, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_5 , тоді як за нею визнано право користування квартирою АДРЕСА_2 , що є зовсім різними адресами, не можуть бути взяті до уваги, зважаючи на те, що ОСОБА_1 сама визнавала, що квартира АДРЕСА_5 утворена з кімнати АДРЕСА_11 , у якій вона мешкає, зазначаючи про це у позовній заяві в цій справі, в апеляційній скарзі на судові рішення у справі №643/14938/16-ц, якими право власності на квартиру АДРЕСА_5 визнано за ОСОБА_6 , у заяві до прокуратури. Також факт проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_5 підтверджується у відповіді генерального директора Приватного акціонерного товариства «Трест «Південзахіденергобуд» від 09 листопада 2018 року та довідкою фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 №1/252 від 11 квітня 2013 року. Крім того, у квитанціях про сплату комунальних послуг, наданих до суду самою ОСОБА_1 , теж зазначено її місце проживання як квартира АДРЕСА_4 . Визнання судом перенумерації кімнат у колишньому гуртожитку в квартири незаконною не свідчить про те, що кімната № НОМЕР_2 та квартира АДРЕСА_5 це різні адреси. Окремої квартири з номером АДРЕСА_2 у будинку немає, адже при перенумераціії кімнат утворено всього 254 квартири. Отже, з таким номером була лише кімната, а не окрема квартира. Факт проживання ОСОБА_1 саме у житловому приміщенні, власником якого є ОСОБА_2 , встановлено й судовими рішеннями у справі за позовом ОСОБА_2 про її виселення, що свідчить про те, що її проживанням у спірній кімнаті порушуються його права. Твердження ОСОБА_1 щодо того, що житлова площа квартири АДРЕСА_5 складає 29,8 кв м, загальна 42,6 кв м, натомість площа її квартири АДРЕСА_2 16,7 кв м не підтверджують того, що вона не мешкає у квартирі АДРЕСА_5 , оскільки ця квартира згідно технічного паспорту складається з двох кімнат, одна з яких саме площею 16,7 кв м. Посилання ОСОБА_1 на те, що ОСОБА_6 був власником квартири АДРЕСА_7 , отже за ним не могло бути визнано право власності на квартиру АДРЕСА_5 , є безпідставними, оскільки судове рішення, яким визнано за ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_5 , на даний час є чинним, апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_1 закрито. Договір купівлі-продажу, на підставі якого ОСОБА_2 придбав квартиру у ОСОБА_6 , також є чинним, його право власності зареєстровано належним чином, не скасовано та не оспорено. Клопотання ОСОБА_1 , викладене у відзиві на апеляційну скаргу щодо витребування у Московському районному суді м. Харкова та огляду у судовому засіданні цивільної справи № 643/8131/16-ц про визнання за ОСОБА_6 права власності на квартиру АДРЕСА_6 , судова колегія відхиляє, оскільки квартира АДРЕСА_7 та право власності ОСОБА_6 не є предметом спору у цій справі. Отже, виходячи з того, що заочне рішення суду першої інстанції щодо визнання за ОСОБА_1 права користування житловим приміщенням стосується інтересів ОСОБА_2 як власника квартири та порушує його права на вільне володіння та користування майном, враховуючи, що ОСОБА_2 до участі у справі не залучений, заочне рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі пункту 4 частини 3 статті 376 ЦПК України з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, з ОСОБА_1 на його користь підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1057,20 грн. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст.374, ст.376, ст.ст.381 384, 389 ЦПК України, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 лютого 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Трест «Південзахіденергобуд» (Приватного акціонерного товариства «Трест «Південзахіденергобуд»), третя особа: Регіональне відділення фонду державного майна України по Харківській області про визнання права користування житловим приміщенням відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1057,20 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 22 грудня 2021 року.