Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 2-П-357/06

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 2-П-357/06 Головуючий у 1 інстанції: Гребенюк В.В. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 грудня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Грибан І.О. Лічевецького І.О. За участю секретаря Мельник К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 02 серпня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації у місті Києві, третя особа - виконуючий обов`язки голови ДПА у м. Києві Дрига Анатолій Борисович про поновлення на роботі, оплату вимушеного прогулу та відшкодування шкоди, - ВСТАНОВИЛА: Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду м. Києва із заявою, в якій просив прийняти по справі додаткову постанову та зобов`язати Державну податкову адміністрацію у м. Києві виплатити грошове забезпечення за останньою штатною посадою (старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах УПМ ДПА у м. Києві), починаючи із 22.01.2005 року і до звільнення з роботи, виходячи із середньомісячного заробітку у розмірі 1244,79 грн. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 02 серпня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення - відмовлено. Не погодившись із ухвалою суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нову, якою заяву про ухвалення додаткового судового рішення задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що його не повідомлено належним чином про дату та час розгляду його заяви про ухвалення додаткової постанови. Також, апелянт посилається на те, що висновок суду першої інстанції про тотожність спору у даній справі із справою № 806/2822/16 є передчасним. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 у травні 2005 року звернувся до Подільського районного суду м.Києва, який на той час розглядав справи про поновлення на публічній службі як адміністративний суд 1 інстанції, з позовом та просив суд поновити його як незаконно звільненого на роботі за відповідною посадою в Управлінні податкової міліції Державної податкової адміністрації у м.Києві, зобов`язати ДПА у м.Києві підвищити з 01.11.2004 р. посадовий оклад і грошове забезпечення відповідно до постанови KM України від 04.11.2004 р. №1481 та провести виплату грошового забезпечення за останньою штатною посадою (старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах УПМ ДПА у м.Києві), починаючи із 22.01.2005 р. і до дня звільнення з роботи, виходячи із середньомісячного заробітку у розмірі 1244,79 грн. та стягнути з ДПА у м.Києві на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.03.2005 р. до дня поновлення на роботі, виходячи із середньомісячного заробітку у розмірі 1244,79 грн. та 10000,00 грн. на відшкодування заподіяної моральної шкоди. Постановою Подільського районного суду м. Києва від 30 травня 2006 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 липня 2006 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 грудня 2006 року, в задоволенні позову відмовлено. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2008 року, до підсудності якого на той час були віднесені спори про поновлення на публічній службі, відмовлено в заяві ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Подільського районного суду м. Києва від 30.05.2006 р. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2009 року вищевказана ухвала суду першої інстанції залишена без змін, а апеляційна скарга позивача - без задоволення. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 грудня 2012 року касаційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.08.2008 р. та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2009 р. - без змін. У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив прийняти у справі додаткову постанову та зобов`язати Державну податкову адміністрацію у м. Києві підвищити його посадовий оклад і грошове забезпечення відповідно до Постанови КМУ від 04.11.2004 року №1481, з 01.11.2004 року. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 24 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про прийняти додаткової постанови у справі № 2-п-357/06 - відмовлено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 жовтня 2017 року відмовлено у відкритті касаційного провадження. Як було вищезазначено, 30 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткової постанови, в якій просив прийняти по справі додаткову постанову та зобов`язати Державну податкову адміністрацію у м. Києві виплатити грошове забезпечення за останньою штатною посадою (старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах УПМ ДПА у м. Києві), починаючи із 22.01.2005 року і до звільнення з роботи, виходячи із середньомісячного заробітку у розмірі 1244,79 грн. Звертаючись до суду з даною заявою про прийняття додаткового рішення, ОСОБА_1 посилається на те, що при винесенні постанови від 30.05.2006 року судом першої інстанції не вирішено його вимогу, щодо зобов`язання Державну податкову адміністрацію у м. Києві виплатити грошове забезпечення за останньою штатною посадою (старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах УПМ ДПА у м. Києві), починаючи із 22.01.2005 року і до звільнення з роботи, виходячи із середньомісячного заробітку у розмірі 1244,79 грн. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що судом вирішено усі позовні вимоги, які заявлені позивачем. Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Підстави та умови, за яких суд може ухвалити додаткове судове рішення, визначені статтею 252 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Частиною 1 статті 252 КАС України установлено, що суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Наведений перелік підстав для ухвалення додаткового рішення є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Так, зі змісту постанови Подільського районного суду м. Києва від 30 травня 2006 року вбачається, що на виконання постанови Кабінету міністрів України від 04.11.2004 р. №1481 наказом ДПА України від 10.11.2004 р. №634 з 01.11.2004 р. були затверджені штатні розстановки особового складу підрозділів податкової міліції ДПА у м.Києві. Майор податкової міліції старший оперуповноважений з ОВС ОСОБА_1 перепризначений цим наказом не був, у зв`язку з чим, не могло бути здійснено й підвищення його окладу. Також, зі змісту постанови суду вбачається, що 22.01.2005 року ОСОБА_1 до УПМ ДПА у м. Києві не з`явився. Питання про подальше працевлаштування позивача у його відсутність УПМ ДПА у м. Києві вирішено не могло бути. З 22.01.2005 року по 28.03.2005 року ОСОБА_1 за місцем проходження служби не з`являвся. Відтак, оскільки, у період із 22 січня 2005 року по 29 березня 2005 року позивач без поважних причин на службу не виходив, будь-якої роботи не виконував, то правові підстави для виплати позивачеві грошового забезпечення за вказаний період відсутні. Отже, у постанові Подільського районного суду м. Києва від 30 травня 2006 року судом досліджено позовну вимогу та докази в частині зобов`язання Державну податкову адміністрацію у м. Києві виплатити грошове забезпечення за останньою штатною посадою (старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах УПМ ДПА у м. Києві), починаючи із 22.01.2005 року і до звільнення з роботи, виходячи із середньомісячного заробітку у розмірі 1244,79 грн., що вбачається з мотивувальної частини постанови. Колегія суддів зазначає, що вказане судове рішення перевірялося судами вищих інстанцій щодо правильності застосування норм матеріального та процесуального права, що підтверджується ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.12.2006 р., в тому числі, правової оцінки обставин у справі та на повноту і всебічність досліджених доказів. З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для ухвалення додаткового рішення, оскільки, всі позовні вимоги позивача судом було розглянуто і рішення по них прийнято. Крім цього, як вірно зазначено судом першої інстанції, вимоги даної заяви ОСОБА_1 були ініційовані заявником в межах іншої справи - №806/822/16. Так, постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 01 червня 2017 року у справі №806/822/16, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року та постановою Верховного Суду від 24 квітня 2020 року, у задоволені позову ОСОБА_1 до ГУ ДФС у м. Києві про стягнення недорахованого грошового забезпечення за період з 01.11.2004 року по 29.03.2005 року - відмовлено. Крім того, даною постановою Житомирського окружного адміністративного суду відмовлено ОСОБА_1 у позовній вимозі про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплатити грошове забезпечення за період з 22.01.2005 року по 29.03.2005 року. Відповідно до ч. 4 ст. 252 КАС України, про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу. Відтак, судом першої інстанції правомірно відмовлено позивачу в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення. Щодо доводів апелянта про те, що судом першої інстанції його не повідомлено про дату та час розгляду заяви про ухвалення додаткового судового рішення, колегія суддів зазначає наступне. Матеріали справи свідчать, що повістка-повідомлення про розгляд заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні 02.08.2021 року о 10.00 год. була направлена на адресу позивача, що зазначена в його заяві: АДРЕСА_1 . Проте, вказане поштове відправлення повернулося на адресу суду першої інстанції із відміткою відділу поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою». Відповідно до ч. 2,11 ст. 126 КАС України, особа, яка вручає повістку, зобов`язана повернути до адміністративного суду розписку адресата про одержання повістки, яка приєднується до справи. Згідно п.п. 4, 5 ч. 6 ст. 251 КАС України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 280/228/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №340/4259/20. В силу ч. 3 ст. 252 КАС України, неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Решта доводів та заперечень апелянтів висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм процесуального права, а тому, підстав для її скасування не вбачається. Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 229, 243, 252, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 02 серпня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Грибан І.О. Лічевецький І.О. Повний текст постанови виготовлено 20.12.2021 р.