Постанова 4855 № 640/26132/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/26132/20 Суддя (судді) першої інстанції: Мамедова Ю.Т. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила: - визнати неправомірною відмову відповідача у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за заявою позивача від 25.06.2020; - зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 згідно з довідкою Верховного Суду України №100/0/21-20 від 25.06.2020, починаючи з 19.02.2020, з урахуванням фактично виплачених сум. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за заявою позивача від 25.06.2020. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2021 року позовні вимоги - задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно її заяви від 25.06.2020 на підставі довідки Верховного Суду України від 25.06.2020 №100/0/21-20. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи із розрахунку 90% від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, згідно довідки Верховного Суду України від 25.06.2020 №100/0/21-20, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020. В апеляційній скарзі, відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині - відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскільки головою ліквідаційної комісії Верховного Суду України призначено Соловйова Л.В., а довідка видана Верховним Судом України ОСОБА_1 підписана в.о. Голови Верховного Суду України ОСОБА_2, тому така довідка підписана не уповноваженою особою, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. У відзиві на апеляційну скаргу позивачем зазначено про те, що з часу ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р/2020 повноваження Соловйової Л.В. як ліквідатора Верховного Суду України є припиненими, що свідчить про відсутність права підпису у останньої апеляційної скарги. Крім того, позивач звертає увагу на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування. При цьому, позивачем подано клопотання про розгляд даної справи за участю сторін у відкритому судовому засідання, втім у задоволенні такого клопотання слід відмовити, з огляду на наступне. У відповідності до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. Пунктом 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. Враховуючи, що позивачем пред`явлено вимоги, які у відповідності до частини шостої статті 12 КАС України належать до справ незначної складності, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.11.2020 дану справу призначено за правилами спрощеного позовного провадження. При цьому, слід зазначити, що практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною на підставі Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року №475/97-ВР (далі - Конвенція) свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 8 грудня 1983 року у справі «Ахеn v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду з прав людини, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. З урахуванням предмету спору та тієї обставини, що відповідно до вимог статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України сторони не позбавлені права подати будь-які письмові пояснення та докази в підтвердження власної позиції, враховуючи, що дана справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), з огляду на положення п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з березня 1977 року працювала на посаді судді та, зокрема, з квітня 1997 року - на посаді судді Верховного Суду України. У подальшому, Постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року №788-VIII її було звільнено з посади у відставку відповідно до пункту 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України, а наказом Верховного Суду України від 17 листопада 2015 року №1050-к виключено зі складу Верховного Суду України. На даний час, позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві, де їй було призначено щомісячне довічне грошове утриманню судді у відставці в розмірі 90%, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII. У зв`язку зі змінами розміру складових суддівської винагороди, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року №2-рп/2020, та зважаючи на отримання довідки Верховного Суду України про суддівську винагороду №100/0/21-20 від 25.06.2020 для обчислення щомісячного довічного утримання судді у відставці, позивачка звернулась до відповідача з відповідною заявою про здійснення перерахунку його утримання на підставі вказаної довідки. Так, відповідно до довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №100/0/21-20 від 25.06.2020, виданої Верховним Судом України, станом на 12 березня 2020 року суддівська винагорода, яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 374 419,70 грн, з яких: посадовий оклад - 197063 грн, доплата за вислугу років - 157650,40 грн; доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці - 19 706,30 грн. Однак, листом від 07.07.2020 №2600-0307-8/9077 ГУ ПФУ в м. Києві повідомило позивача про відмову у здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, у зв`язку з тим, що надана довідка підписана в.о. Голови Верховного Суду України ОСОБА_2 , який не має права першого підпису фінансових документів, оскільки таке право належить голові ліквідаційної комісії, якою є Соловйова Л.В . Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем не доведено наявність компетенції аналізувати правову суть юридичних документів, які подаються для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання поза формальними вимогами до реквізитів, зокрема - компетенції оцінювати правовий статус Верховного Суду України, стажу судді та розміру визначених у відповідній довідці сум. Крім того, враховуючи, що при проведенні перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці змінною величиною повинен бути розмір суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, тому слід визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві №2600-0307-8/90778 від 07.07.2020 у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за заявою від 25.06.2020 та зобов`язати відповідача здійснити перерахунок позивачу щомісячного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020 у відсотковому відношенні до суддівської винагороди, зазначеної у Довідці про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці від 25.06.2020 №100/0/21-20 та здійснити виплати з урахуванням фактично виплачених сум. Колегія суддів не погоджується у повній мірі з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (надалі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. За частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. За частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. У відповідності до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, за наявності стажу роботи більше 35 років суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 80 відсотків посадового окладу (частина п`ята статті 135 Закону № 1402-VIII). Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації, зокрема, якщо відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (частина восьма статті 135 Закону № 1402-VIII). З аналізу вищевказаних норм вбачається, що судді мають право на виплату суддівської винагороди у розмірі, встановленому відповідними нормами Закону № 1402-VIII. Разом з цим, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Так, пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (пункт 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII). При цьому, згідно з пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону. Однак, Законом України від 16.10.2019 №193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 07.11.2019, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». Колегія суддів звертає увагу на те, Верховний Суд України звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням розглянути питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII Закону № 1402-VIII. За наслідками вказаного подання, Конституційним Судом України прийнято рішення 18.02.2020 № 2-р/2020 у справі № 1-15/2018(4086/16), згідно якого визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами: пункту 7 «та ліквідуються» в частині Верховного Суду України; пункту 14 «судді Верховного Суду України»; пункту

25. Приймаючи вказане рішення, Конституційний Суд України виходив з того, що судді Верховного Суду України мають продовжувати здійснювати свої повноваження як судді Верховного Суду. Відтак, фактична диференціація суддів Верховного Суду України та суддів Верховного Суду не узгоджується з принципом незмінюваності суддів, що є складовою конституційної гарантії незалежності суддів. У Конституції України до внесення змін Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII (далі - Закон № 1401) було передбачено, що Верховний Суд України має статус найвищого судового органу у системі судів загальної юрисдикції (частина друга статті 125). Після набрання чинності Законом № 1401, яким внесено зміни до Конституції України, Верховний Суд набув статусу найвищого суду у системі судоустрою України (частина третя статті 125 Основного Закону України). Разом з тим, системний аналіз змін до Конституції України, внесених Законом №1401, вказує на те, що вони не були спрямовані на припинення діяльності та ліквідацію Верховного Суду України як органу державної влади через вилучення слова «України» - власної назви держави - із словесної конструкції «Верховний Суд України». Конституційний Суд України наголосив, що оскільки судді Верховного Суду України є суддями найвищого суду, закріпленого у Конституції України, враховуючи незмінність їх статусу, законодавець має передбачити спеціальну процедуру та критерії оцінювання цих суддів. Порівняльний аналіз положень Конституції України до та після внесення до неї змін Законом № 1401, приписів Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI зі змінами та Закону № 1402 на думку Конституційного Суду України дає підстави для висновку, що немає відмінностей між юридичним статусом судді Верховного Суду України та судді Верховного Суду. Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Отже, при визначенні розміру суддівської винагороди позивача застосуванню підлягали положення статті 135 Закону № 1402-VIII з урахуванням пункту 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII. Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 №2-р/2020 Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 16 червня 2020 року у зразковій справі №620/1116/20 (провадження Пз/9901/5/20). Крім того, Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 06.03.2019 у справі № 638/12586/16-а та від 11.02.2020 у справі № 200/3958/19-а висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що саме з 19.02.2020, з наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020 у позивача виникло право (підстава) на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону № 1402-VIII. Як свідчать матеріали справи, відповідно до довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виданої Верховним Судом України, станом на 12 березня 2020 року суддівська винагорода, яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, складає 374 419,70 грн, з яких: посадовий оклад - 197063 грн, доплата за вислугу років - 157650,40 грн; доплата за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці - 19 706,30 грн. Довідка видана на підставі Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» з подальшими змінами, Рішення Конституційного Суду України від 4 грудня 2018 року №11-р/2018, Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року №2-р/2020, Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року №4-р/2020. У той же час, у матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо визнання недійсною довідки, виданої Верховним Судом України від 25.06.2020 №100/0/21-20. Втім, згідно відповіді на звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не заперечує права позивача на перерахунок і утримання з 19.02.2020 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за Законом України «Про судоустрій та статус суддів», а зазначає, що подана довідка підписана не уповноваженою особою. На думку відповідача, оскільки з 21.06.2018 Верховний Суд України перебуває у стані припинення, а головою ліквідаційної комісії, відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, призначено Соловйова Л.В. , втім надана до заяви довідка від 25.06.2020 №100/0/21-20 підписана В.о. Голови Верховного Суду України ОСОБА_2, вказане свідчить про наявність права першого підпису фінансових документів голові ліквідаційної комісії, а не виконуючому обов`язки Голови Верховного Суду України. Поряд з цим, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону №1402-VI з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Конституційним Судом України 18 лютого 2020 року прийнято рішення №2р/2020 від 18 лютого 2020 року у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, яким визнано неконституційним, зокрема, пункт 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону №1402-VI щодо ліквідації Верховного Суду України. Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 є в.о. Голови Верховного Суду України. З урахуванням викладеного, довідка Верховного Суду України про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці від 25.06.2020 №100/0/21-20, яка підписана в.о. голови Верховного Суду України ОСОБА_2, є довідкою, яка підписана уповноваженою особою. При цьому, Рішенням Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року №4-р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними): - частину першу статті 37, частину першу статті 94, пункт 3 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX; - пункти 4, 5, 6, 7, 9, 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX; - частину третю статті 24, статтю 28-1, частину восьму статті 31, частину першу статті 42, частину третю статті 47, частину четверту статті 48 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX. Ззаначеним рішенням Конституційного суду України визначено, що положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року №193-IX, Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Тобто, положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX, Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-IX втратили чинність 11 березня 2020 року. Таким чином, довідка Верховного Суду України про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці від 25.06.2020 №100/0/21-20 не позбавляє позивача права на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі такої довідки. Слід вказати, що відповідачем не доведено наявність у нього компетенції аналізувати правову суть юридичних документів, які подаються для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання поза формальними вимогами до реквізитів, зокрема - компетенції оцінювати правовий статус Верховного Суду України та розміру визначених у відповідній довідці сум. У той же час, зобов`язуючи здійснити перерахунок позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці саме в розмірі 90% грошового утримання, судом першої інстанції не було враховано, що спору щодо відсоткового розміру заробітної плати для перерахунку довічного грошового утримання на час звернення позивача у цій справі до суду не існувало, та відповідач ще не ухвалював рішення щодо перерахунку призначеного позивачу пенсії щомісячного довічного грошового утримання судді на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого перерахунку будуть порушені. При цьому, діючим Законом України «Про судоустрій і статус суддів», передбачені інші розміри суддівської винагороди та розмір відсотків від неї, для нарахування щомісячного грошового утримання. Таким чином, неможливо використовувати для обрахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці одночасно складові, які передбаченні для різних формул обрахунку грошового утримання та за різними законами. Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції. Відповідно до статті 317 КАС України підставами для, зокрема, зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Частиною четвертою вказаної статті закріплено, що зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність зміни судового рішення в резолютивній частині, виклавши абзаци третій резолютивної частини рішення в редакції, з урахуванням вищевикладених мотивів судом. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2021 року - змінити, виклавши абзац абзаци третій резолютивної частини рішення у наступній редакції: «Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно довідки Верховного Суду України від 25.06.2020 №100/0/21-20, з урахуванням фактично виплачених сум, починаючи з 19.02.2020». В іншій частині - рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук