LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд640/32362/20

від 23.12.2021НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/32362/20 Суддя (судді) першої інстанції: Мазур А.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2021 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В.В., суддів: Ганечко О.М., Василенка Я.М., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2021 року, В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просила: - визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 19.10.2020 у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за заявою від 16.10.2020; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 12.03.2020 у відсотковому відношенні до суддівської винагороди, зазначеної у "Довідці про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці" за № 140/0/21-20 від 14.07.2020 та здійснити виплати з урахуванням фактично виплачених сум. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.09.2021 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову ОСОБА_1 у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді, викладеного у листі від 19.10.2020 №2600-0303-8/148039. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді Верховного Суду України у відставці ОСОБА_1 з урахуванням довідки Верховного Суду України №140/0/21-20 від 14.07.2020 про розмір суддівської винагороди та здійснити виплати з урахуванням фактично сплачених сум. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального права та просить відмовити у задоволенні позову. Доводи апелянта аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву та обґрунтовані зокрема тим, що для перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці, позивачкою було подано довідку №140/0/21-20 від 14.07.2020, яка підписана не уповноваженою особою, позаяк Верховний Суд України перебуває в стані припинення і згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців головою ліквідаційної комісії є ОСОБА_2 , а не ОСОБА_3 , а відтак, правові підстави для перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці - відсутні. Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує довічне грошове утримання судді у відставці. 16.10.2020 позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного Фонду України у місті Києві із заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці з 12.03.2020 на підставі довідки Верховного Суду України № 140/0/21-20 від 14.07.2020. 19.10.2020 Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві листом №2600-0303-8/148039 у перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці відмовлено з підстав того, що довідка підписана в.о. голови Верховного Суду України ОСОБА_3 , в той час як підписантом є голова ліквідаційної комісії ОСОБА_2 . Позивачка вважаючи відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці протиправною, звернулася до суду із даним адміністративним позовом. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив зокрема з того, що оскільки припинення Верховного Суду України не відбулось, то мотиви відмови відповідачем у прийнятті повторної заяви позивача від 06.10.2020 про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у зв`язку з неналежним підписом на довідці є безпідставними, а саме рішення таким, що підлягає скасуванню. Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. У відповідності до частини четвертої статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Згідно з ч. 5 ст. 142 Закону № 1402-VIII пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України. Отже, правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 1402-VIII були передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Так, пунктом 22 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII було визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом. Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01.01.2017 отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». До проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (пункт 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII). При цьому, згідно з пунктом 25 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII встановлено, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону. Разом з тим, Законом України від 16.10.2019 № 193-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування», який набрав чинності 07.11.2019, було виключено зазначені вище пункти 22, 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII, якими було передбачено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом; що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя. Також Конституційний Суд України у рішенні від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016 зазначив, що конституційний статус суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці передбачає їх належне матеріальне забезпечення, яке повинне гарантувати здійснення справедливого, незалежного, неупередженого правосуддя (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). При цьому, рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону № 1402-VIII зі змінами. У вказаному рішенні Конституційний Суд зазначив, що право судді на відставку є конституційною гарантією незалежності суддів (пункт 4 частини шостої статті 126 Конституції України). Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді; наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуття права на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (абзац четвертий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 № 10-рп/2013). Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесяти п`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом № 1402-VIII. У зв`язку з викладеним, Конституційний Суд України вважає, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує діючий суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності. Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 Закон № 1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 16 червня 2020 року у зразковій справі № 620/1116/20 (провадження Пз/9901/5/20). У відповідності ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 06.03.2019 у справі №638/12586/16-а та від 11.02.2020 у справі № 200/3958/19-а висловлював правовий висновок, відповідно до якого правовою підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що саме з 19.02.2020, наступного дня з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 у справі № 2-р/2020 у позивача виникло право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді відповідно до Закону № 1402-VIII. При цьому, підпунктом 4 пункту 24 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII передбачено, що розмір посадового окладу судді з 01.01.2020 становить для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Тобто, факт зміни грошового утримання/складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді відбувся станом саме на 1 січня відповідного року. Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який вказав, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо перерахунку позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є протиправною, що є підставою для зобов`язання Головного Управління Пенсійного Фонду України в м. Києві здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі вищезгаданої довідки. Аналогічна правова позиція також викладена в рішенні Верховного Суду у зразковій справі №620/1116/20 від 16.06.2020. В частині доводів апеляційної скарги стосовно того, що подана позивачкою довідка Верховного Суду України про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці № 140/0/21-20 від 14.07.2020 є неналежно оформлено та підписаною не уповноваженою особою, колегія суддів зазначає наступне. Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 у справі №2-р/2020 - визнано не конституційним п.7 розділу ХІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України №1402-VIII щодо ліквідації Верховного Суду України. Відповідно до ст.104 Цивільного кодексу України, - юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Тому, у зв`язку з висновками Конституційного Суду України, припинення Верховного Суду України як юридичного факту не відбулось. Відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зібрані посадовими особами в порядку реалізації наглядової функції держави є даними похідними від юридичних дій та подій, які створюють статус юридичної особи. Визначення державної реєстрації слідує з норми пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", а саме: державна реєстрація юридичних осіб - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб про юридичну особу, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що оскільки припинення Верховного Суду України не відбулось, то мотиви відмови у прийнятті повторної заяви позивача від 06.10.2020 про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставки у зв`язку з неналежним підписом на довідці є неспроможними. Крім того, досліджуючи питання щодо порядку перерахунку довічного утримання судді у відставці та враховуючи висновки Верховного Суду пункті 33 постанови від 16.10.2019 зразкової справі №240/5401/18 на підставі частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції доречно вказав на необхідність врахування відповідачем при виконанні рішення у даній справі наступного правозастосування. При проведенні перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці змінною величиною повинен бути розмір суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. При цьому відсоткове значення розміру щомісячного довічного грошового утримання, яке обчислювалось при його призначенні відповідно до наявної у судді вислуги років, - є незмінним. Саме таким чином викладена позиція Великої Палати Верховного Суду з цього питання в п.33 рішення у зразковій справі від 16.10.2019 №240/5401/18. В контексті обставин спірних правовідносин, колегія суддів також звертає увагу на те, що право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі "Міллер проти Австрії", де суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16 вересня 1996 року, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності. Оцінюючи твердження апелянта щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, колегія суддів зазначає, що засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95). Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). Так, стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14, 04.11.1950, визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 52). Відповідно до п. 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. В контексті викладеного вище, суд попередньої інстанції аргументовано задовольнив позовні вимоги, вказавши на протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови позивачці у перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці. Апеляційна скарга не містить жодних інших обґрунтувань, ніж ті, які були зазначені у відзиві на позовну заяву, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій та були враховані судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення, яке, на переконання колегії суддів, є законним та прийнято з дотриманням норм матеріального права. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку за наслідками розгляду даного спору. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві провизнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач В. В. Кузьменко Судді: О. М. Ганечко Я. М. Василенко

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»