Постанова 4851 № 440/6395/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2021 р. Справа № 440/6395/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Курило Л.В., Суддів: Мельнікової Л.В. , Бегунца А.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2021, головуючий суддя І інстанції: Т.С. Канигіна, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/6395/21 за позовом ОСОБА_1 до 3 Територіального Одеського вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до 3 Територіального Одеського вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі- відповідач) в якому просив: - визнати бездіяльність 3 Територіального Одеського вузла урядового зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України у затримці у зв`язку з невиплатою позивачу грошових коштів у вигляді невикористаних додаткових щорічних відпусток строком на 14 календарних днів, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2020 рік, а саме: затримки з 31.12.2020 по 02.06.2021 у розмірі 58547,65 грн; - зобов`язати 3 Територіальний Одеський вузол урядового зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки з 31.12.2020 по 02.06.2021, тобто по день фактичного розрахунку, грошову суму у розмірі 111142,4 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що при звільненні (31.12.2020) йому не виплачені всі належні суми грошового забезпечення. Позивач також зазначає, що 02.06.2021 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2021 у справі №440/186/21 на рахунок надійшли кошти - компенсація за невикористані дні додаткової відпустки. Позивач вважає, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного проведення повного розрахунку. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 позовні вимоги ОСОБА_1 до 3 Територіального Одеського вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність 3 Територіального Одеського вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки сплати належних при звільненні сум. Стягнуто з 3-го Територіального Одеського вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки сплати належних при звільненні сум у розмірі 4483,98 грн, з урахуванням податків, зборів і обов`язкових платежів. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення в частині неприсудження йому з відповідача грошової суми 106658,42 грн. та ухвалити нове рішення, яким в цій частині позов задовольнити. Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення змінити в частині визначення розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням принципів співмірності, розумності та справедливості. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2021 у справі №440/186/21 за позовом ОСОБА_1 до 3 Територіального одеського вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено; визнано протиправною бездіяльність 3 Територіального одеського вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 як учаснику бойових дій грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, тобто 31.12.2020; зобов`язано 3 Територіальний одеський вузол урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 як учаснику бойових дій грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2020 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 з військової служби, тобто 31.12.2020. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2021 у справі №440/186/21 апеляційну скаргу 3 Територіального Одеського вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України залишено без задоволення, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2021 у справі №440/186/21 залишено без змін. Відповідно до приписів статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2021 у справі №440/186/21 набрало законної сили 25.05.2021. 02.06.2021 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2021 у справі №440/186/21 відповідачем виплачені кошти позивачу в сумі 58547,65 грн (а.с.6). Вважаючи свої права порушеними внаслідок затримки відповідачем виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки при розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що сплата відповідачем грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій- 02.06.2021, тобто на шостий робочий день після набрання законної сили зазначеним рішенням, є підставою для зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 114341,49 грн до 4483,98 (6 днів* 747,33 грн (середньоденне грошове забезпечення). Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом. Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Тобто, відповідно до вищеназваних норм підприємства, установи, організації зобов`язані провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Як правомірно враховано судом першої інстанції, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. При цьому, обрахування затримки розрахунку при звільненні повинно відбуватись в календарних днях. Аналогічні висновки щодо правозастосування у спірних правовідносинах викладені у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 у справі №400/3365/19, що враховується судом з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 КАС України. Отже, загальна кількість календарних днів затримки розрахунку за період з 31.12.2020 по 02.06.2021 (згідно зі статтею 117 КЗпП України - по день фактичного розрахунку) становить 153 дня (січень 2021 року - 31 календарний день, лютий 2021 року - 28 календарний день, березень 2021 року - 31 календарний день, квітень 2021 року - 30 календарних днів, травень 2021 року - 31 календарний день, червень 2021 року - 2 календарних дні). Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), відповідно до підпункту "л" пункту 1 якого визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати. Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів. Матеріалами справи підтверджено, що повний фактичний розрахунок з позивачем шляхом виплати на підставі рішення суду, грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.12.2020, у розмірі 58547,65 грн здійснено 02.06.2021 (а.с. 6). Відповідно до довідки відповідача від 07.07.2021 №27 середньоденний розмір заробітку позивача на момент звільнення становить 747,33 грн (а.с. 21). Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 114341,49 грн (153 днів * 747,33 грн (середньоденне грошове забезпечення). Враховуючи наведене, колегія суддів у цій справі погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Крім того, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням №6-113цс16, та зазначила, що при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16, про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Отже, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (зокрема, висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16). Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. З огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17 у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020, відповідно, суд першої інстанції та колегія суддів враховує при розгляді цієї справи. Судом встановлено, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2021 у справі №440/186/21 апеляційну скаргу 3 Територіального Одеського вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України залишено без задоволення, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2021 у справі №440/186/21 залишено без змін. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2021 у справі №440/186/21 набрало законної сили 25.05.2021. 02.06.2021 відповідачем виконано рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.02.2021 у справі №440/186/21. Як правомірно враховано судом першої інстанції, матеріалами справи підтверджено, що відповідачем виконано рішення суду на шостий робочий день. При цьому, сума розрахованого судом середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 114341,49 грн, що майже у два рази перевищує суму основної виплати, на яку нарахована відповідна компенсація. Отже, сплата відповідачем грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій - 02.06.2021, тобто на шостий робочий день після набрання законної сили зазначеним рішенням, є підставою для зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 114341,49 грн до 4483,98 (6 днів * 747,33 грн (середньоденне грошове забезпечення). Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Враховуючи вищезазначене, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України з метою ефективного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність 3 Територіального Одеського вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки сплати належних при звільненні сум та стягнути з 3 Територіального Одеського вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України середній заробіток за час затримки сплати належних при звільненні позивачу сум у розмірі 4483,98 грн, з урахуванням податків, зборів і обов`язкових платежів. У зв`язку із вищевикладеним, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Щодо оцінки інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Що стосується доводів, викладених відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає, що відповідач фактично не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині визначення середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку при звільненні. Разом з тим, відповідач не скористався правом на подання апеляційної скарги в установленому законом порядку. Згідно з ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Таким чином, враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 року у справі № 440/6395/21 є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та є таким, що ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 по справі № 440/6395/21 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Курило Судді Л.В. Мельнікова А.О. Бегунц