Постанова Київський апеляційний суд № 940/1426/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 940/1426/20 Головуючий у 1-й інст. - Косович Т.П. Апеляційне провадження 22-ц/824/16411/2021 Доповідач - Рубан С.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 грудня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Рубан С.М. суддів Заришняк Г.М., Кулікова С.В., при секретарі Загородній С.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 21 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Тетіївської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,- В С Т А Н О В И В : У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Тетіївського районного суду Київської області із позовом до Тетіївської міської ради, в якому просила визначити додатковий строк для прийняття нею спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її двоюрідна баба ОСОБА_3 , після смерті якої залишилось спадкове майно, а саме право на земельну частку (пай), розміром 3,6 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яка перебувала в колективній власності КСП «П`ятигори» та знаходиться на території П'ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області, посвідчене сертифікатом на право на земельну частку (пай), зареєстрованим 14 грудня 1996 року. Позивач є спадкоємцем за законом. Проте коли вона звернулася до державного нотаріуса Тетіївської районної державної нотаріальної контори для прийняття спадщини, то їй нотаріус роз`яснила, що вона пропустила шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини, а тому вважається такою, що не прийняла її. Позивач вважає, що вказаний строк пропустила з поважних причин, оскільки вона до 2019 року не знала про наявність спадкового майна, з 2007 року постійно хворіла та потребувала лікування, а факт родинних відносин встановила лише 15 жовтня 2020 року. Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 21 жовтня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Тетіївської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, 29 жовтня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу в якій, посилається на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Тетіївського районного суду Київської області від 21 жовтня 2021 року та визначити додатковий строк для прийняття спадщини. Посилається на те, що не звернулась у встановлений строк із заявою про прийняття спадщини у зв'язку з тим, що з 2007 року постійно хворіла та потребувала постійного лікування, про наявність спадкового майна П'ятигірська сільська рада повідомила лише в 2019 році, до того не знала про наявність земельного сертифікату і не було встановлено факт родинних відносин між нею та ОСОБА_3 через відсутність всіх документів, факт родинних відносин вдалося встановити лише 15 жовтня 2020 року звернувшись до Броварського міськрайонного суду Київської області. Крім того, посилається на те, що факт необізнаності про наявність спадкового майна спростовується повідомленням від старости с. П'ятигори про те, що він не заперечує проти задоволення позовних вимог та просить позов задовольнити. Отже він визнає той факт, що дійсно П'ятигірська сільська рада повідомила позивача про наявність спадкового майна лише у 2019 році. Посилається на те, що П'ятигірська сільська рада була первісним відповідачем у даній справі, оскільки майно знаходиться на їх території. Крім того, у 2021 році у зв`язку з утворенням територіальних громад ОСОБА_1 написала клопотання про заміну відповідача, оскільки П`ятигірська сільська рада увійшла до складу Тетіївської міської ради. Посилається на те, що замість відзиву на позов відповідач надав якісь пояснення, що взагалі не є процесуальним документом, копію пояснень позивачу та представнику позивача вручено не було, в результаті чого позивач був позбавлений можливості письмово відповісти на так зване пояснення. Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що даний документ було подано з порушенням процесуальних прав позивача та його представника та взагалі не відповідає нормам ЦПК України. Від учасників справи відзиви на апеляційну скаргу не надходили. В судовому засіданні представник позивача підтримала апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просила її задовольнити. Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що пропуск спадкоємцем строку для прийняття спадщини без поважних причин не свідчить про наявність у такого спадкоємця порушеного, невизнаного або оспорюваного права, яке підлягає захисту в судовому порядку. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного. Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено та апеляційним судом перевірено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла двоюрідна баба позивача ОСОБА_3 , що підтверджується копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть (а.с. 4) та копією рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 жовтня 2020 року (а.с. 7-8). Після її смерті залишилось спадкове майно, а саме право на земельну частку (пай), розміром 3,6 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яка перебувала в колективній власності КСП «П`ятигори» та знаходиться на території П`ятигірської сільської ради Тетіївського району Київської області, посвідчене сертифікатом на право на земельну частку (пай), зареєстрованим 14 грудня 1996 року (а.с. 10). Позивач є спадкоємцем за законом. Проте коли вона звернулася до державного нотаріуса Тетіївської районної державної нотаріальної контори для прийняття спадщини, то їй нотаріус роз`яснила, що вона пропустила шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини, а тому вважається такою, що не прийняла її (лист нотаріуса № 332/01-16 від 02 липня 2020 року (а.с. 9). Згідно статей 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ст. 78 - 81 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до п.п. 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої Цивільного кодексу України (спадкове право) застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Статтею 1272 ЦК України визначено наслідки пропущення строку для прийняття спадщини, зокрема, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Згідно роз`яснень, викладених у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 року, особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Судом встановлено, що позивач є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та пропустила встановлений законом строк для прийняття спадщини. Причинами пропуску вказаного строку вказує те, що вона не знала про наявність спадкового майна, оскільки П`ятигірська сільська рада повідомила їй про це лише у 2019 році, факт родинних відносин з бабою вона встановила лише рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 жовтня 2020 року, а з 2007 року вона постійно хворіла та потребувала лікування. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанці, що дані причини не є поважними для пропуску строку для прийняття спадщини. Хвороба позивача з 2007 року та потреба в її постійному лікуванні не може бути поважною причиною для пропуску строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки позивач такий строк пропустила ще після спливу шести місяців після смерті спадкодавця, тобто після ІНФОРМАЦІЯ_2 , а захворіла лише у 2007 році, за спливом дев`яти років після її смерті і на протязі всього цього часу жодних дій для прийняття спадщини не вчинила. Судом правильно встановлено, що необізнаність про наявність спадкового майна та встановлення факту родинних відносин з померлою бабою лише 15 жовтня 2020 року не може бути поважними причинами для пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки позивач знала про смерть її двоюрідної баби ОСОБА_3 , внаслідок чого повинна була і знати про коло її родичів, які можуть бути спадкоємцями після її смерті, і у неї було достатньо часу дізнатися про наявність спадкового майна та встановити факт родинних відносин. Однак таким правом позивач скористалася лише через двадцять років. Крім того, факт повідомлення позивача П`ятигірською сільською радою про наявність спадкового майна лише у 2019 році не підтверджено доказами відповідно до приписів статей 76-81 ЦПК України. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджуєтсья з висновком суду першої інстанці, що пропуск спадкоємцем строку для прийняття спадщини без поважних причин не свідчить про наявність у такого спадкоємця порушеного, невизнаного або оспорюваного права, яке підлягає захисту в судовому порядку. (Роз`яснення Постанови Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 592/9058/17-ц (провадження № 61- 200св18). Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вирішуючи спір суд першої інстанції виходив з роз'яснень, викладених у п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України « Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року, особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК. Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак пропустила встановлений законом строк для прийняття спадщини. Позивач вказує причиною пропуску строку те, що вона не знала про наявність спадкового майна. Із слів позивача П`ятигірська сільська рада повідомила їй тільки у 2019 році про наявність спадкового майна. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, а згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Доказів повідомлення позивача П`ятигірською сільською радою про наявність спадкового майна у 2019 році відповідно до приписів статтей 76-81 ЦПК України ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції позивач не надала. Твердження апеляційної скарги про те, що П`ятигірська сільська рада не заперечує проти задоволення позовних вимог і це підтверджує факт, що П`ятигірська сільська рада повідомила позивача про наявність спадкового майна лише у 2019 році, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказане твердження являється припущенням, а рішення суду не може бути постановлено на припущеннях. Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач з 2007 року постійно хворіла та потребувала лікування і це являється поважною причиною пропуску строку, колегія суддів не приймає до уваги виходячи з того, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто позивач пропустила цей строк ще після спливу шести місяців після смерті спадкодавця, а захворіла лише у 2007 році. У постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 зроблено висновок, що «право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними». Вирішуючи питання поважності причин пропуску шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Таким чином, колегія суддів не вбачає жодної поважної причини пропуску строку на які посилається позивач, а саме похилий вік, необізнаність про наявність спадкового майна, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, на які посилається позивач. Таким чином у позивача були відсутні об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для своєчасного прийняття спадщини. Звертаючись до суду з даним позовом позивач не надала допустимих і належних доказів, що лише в 2019 році їй стало відомо про наявність спадкового майна, та у неї з моменту смерті спадкодавця були об`єктивні, непереборні та істотні труднощі на вчинення дій щодо прийняття спадщини у встановлений законом строк, у зв`язку із чим позивач не виконала свій процесуальний обов`язок із доведення тих обставин, на які посилається як на підставу своїх вимог. Пропуск спадкоємцем строку для прийняття спадщини без поважних причин не свідчить про наявність у такого спадкоємця порушеного, невизнаного або оспорюваного права, яке підлягає захисту в судовому порядку. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04). Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). За встановлених обставин, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 21 жовтня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 20 грудня 2021 року. Головуючий Судді