Постанова Київський апеляційний суд № 369/15908/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 369/15908/19 Головуючий у 1-й інст. - Дубас Т.В. Апеляційне провадження 22-ц/824/14764/2021 Доповідач - Рубан С.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 грудня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Рубан С.М. суддів Заришняк Г.М., Кулікова С.В. при секретарі Загородній С.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 19 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей Бучанської районної державної адміністрації Київської області, про стягнення додаткових витрат на дитину та визначення її місця проживання та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Києво - Святошинська державна адміністрація Київської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини з відповідачем, - В С Т А Н О В И В : У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської райдержадміністрації, про стягнення додаткових витрат на дитину та визначення її місця проживання. Посилалась на те, що 13 липня 2013 року між сторонами був укладений шлюб. У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народився їх спільний син ОСОБА_3 . Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 24 квітня 2018 року шлюб між сторонами розірвано. ОСОБА_1 добровільно не сплачував аліменти, у зв`язку з чим ОСОБА_2 подала до суду заяву про стягнення аліментів. 13 вересня 2019 року Києво - Святошинський районний суд Київської області видав судовий наказ № 369/5787/19. Києво-Святошинським районним ВДВС ГТУ юстиції у Київській області від 02 жовтня 2019 року винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №60192635. Посилалась на те, що ОСОБА_1 не бере участі у додаткових витратах на дитину, які полягають у: - лікуванні та медичному обстеженні на загальну суму 1 060 грн., забій правої гомілки, функціональний розлад травлення на суму 610 грн., прийом лікаря педіатра TOB «АТ АМЕДА» на суму 440 грн.; медичні послуги TOB «АТ АМЕДА» на суму 440 грн.; стоматологічні послуги на суму 500 грн. Загальні витрати на лікування за період з липня по листопад 2019 загалом склали 4 160 грн.; - заняття в мистецьких та спортивних гуртках: гурток англійської мови (жовтень - листопад 2019 року) на суму 800 грн.; танцювальний гурток з хореографії - 400 грн.; тренування з плавання (грудень 2019-лютий 2020 років включно) - 5 840 грн.; дитячий садочок (вересень - жовтень 2019 року ), за вересень - 135 грн, та за жовтень - 337 грн 50 к.; загальні витрати на заняття в мистецьких та спортивних гуртках загалом склали 7512 грн 50 к.; для здорового розвитку сина, його осанки, здорового відпочинку та сну, а також морального стану, позивачем придбано дитячі меблі на загальну суму 11 215 грн. Загалом вартість додаткових витрат на розвиток дитини, відпочинок, лікування та оздоровлення за 2019 рік склали 22 887 грн 50 к. 07 грудня 2018 року розпорядженням №871 Києво - Святошинської районної державної адміністрації Київської області визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , з матір`ю - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Висновком Києво - Святошинської районної державної адміністрації Київської області №07-21/1603 від 21 травня 2019 року про визначення місця проживання було визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_2 за вищезазначеною адресою. ОСОБА_2 просила суд стягнути половину витрачених додаткових витрат на дитину у розмірі 11 443 грн 75 к. та визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . В задоволенні зустрічного позову просила відмовити. 31 серпня 2020 року ОСОБА_1 подав до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Києво - Святошинська державна адміністрація Київської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 13 липня 2013 року між сторонами було укладено шлюб, від якого останні мають спільного сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 24 квітня 2018 року шлюб між сторонами - розірвано. Посилався на те, що ОСОБА_2 створює перешкоди у спілкуванні батька з сином. Проте, взаємовідносини позивача за зустрічним позовом та ОСОБА_3 , характеризуються особливою прихильністю останнього до батька, постійним бажанням сина проводити час з відповідачем. Крім того, ОСОБА_1 є вільним від алкогольної чи наркотичної залежності; є психічно здоровим; добре характеризується за місцем проживання; є законослухняним, не порушує норм закону та не має судимостей; проживає в житлі, яке добре облаштоване та у якому створені усі необхідні умови для виховання дитини; спосіб життя якого відповідає встановленим суспільним та моральним засадам; він з усією відповідальністю відноситься до своїх батьківських обов`язків, є турботливим батьком, опікується фізичним та духовним розвитком сина; він сумлінно виконує свої зобов`язання щодо здійснення матеріального забезпечення дитини, що підтверджується регулярною сплатою аліментів та передання коштів матері дитини готівкою або у безготівковій формі на додаткові витрати на утримання їх спільного сина, що підтверджується відповідними квитанціями. Позивач за зустрічним позовом просив суд визначити місце проживання малолітнього сина - ОСОБА_3 разом з батьком - ОСОБА_1 . В первісному позові просив відмовити. Рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 19 серпня 2021 року позов ОСОБА_2 - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 5 236 грн. 25 к. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 768 грн 40 к. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 . Стягнутоз ОСОБА_1 на користь держави 768 грн 40 к. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, 20 вересня 2021 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким у стягненні додаткових витрат на дитину відмовити та визначити місце проживання дитини з батьком. Посилається на те, що у матеріалах справи відсутні висновки лікаря щодо необхідності проходження дитиною дослідження у медичній лабораторії «СІНЕВО». Крім того, з наданих документів не можливо встановити, що вказані лабораторні дослідження проведені відносно дитини. Зазначає, що ОСОБА_2 не доведено належними та допустимими доказами те, що понесені нею витрати на оздоровлення дитини викликані саме особливими обставинами, оскільки не доведено що проведення лікування сина за вказаними діагнозами було неможливо в державних або комунальних закладах охорони здоров'я та існувала необхідність спеціалізованого лікування дитини в приватних клініках. Крім того, посилається на те, що витрати пов`язані з відвідуванням закладів освіти, у тому числі закладів дошкільної освіти не можуть трактуватися як додаткові, адже вони не викликані особливими обставинами. Також, кошти на одяг, розваги, відпочинок, іграшки, канцелярське приладдя, витрати на навчання не є додатковими витратами. Посилається на те, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах. Також, зазначає, що позивачем не було надано жодних доказів того, що вона здатна самостійно в повній мірі забезпечити найкращі умови для дитини та не доведено, що проживання сина з ОСОБА_2 відповідатиме найкращим інтересам дитини, тому визначення судом першої інстанції місця проживання дитини з позивачем є безпідставним та таким, що порушує інтереси малолітньої дитини, та посилається на висновок експерта згідно якого у нього гарні відносини з сином. Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін. Посилалась на те, що відповідач не довів наявності в нього постійного місця проживання, де дитині були б створені нормальні умови для проживання. Також, відповідач не надав до суду доказів його працевлаштування. Посилається на те, що в апеляційній скарзі скаржник вказує на інший судовий розгляд в Києво - Святошинському районному суді Київської області у цивільній справі № 369/12262/19, де за ухвалою суду було призначено судово - психологічну експертизу, проте при розгляді даної справи Києво - Святошинський районний суд Київської області не досліджував висновок експерта №СЕ-19-20/26446-ПС від 10 березня 2021 року, оскільки відповідач його до суду не надав. Справа станом на сьогодні не розглянута. Крім того, відповідач не довів факту виняткових обставин, які б дали підстави для розлучення дитини з матір`ю у розумінні положень ст. 161 СК України, які б свідчили про неможливість проживання дитини з матір`ю. В судовому засіданні позивач та представник позивача заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили рішення суду залишити без змін. Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що в ході розгляду справи судом не встановлено обставин, а позивачем за зустрічним позовом не надано належних доказів того, що поведінка чи дії ОСОБА_2 або наслідки її спілкування з дитиною, можуть суперечити інтересам дитини або впливати на дитину негативно, перешкоджати його фізичному та духовному розвитку. В частині позовних вимог про стягнення додаткових витрат в розмірі 11 443 грн 75к. суд першої інстанції вважав, що вони підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 5 236 грн 25к. В зустрічному позові судом відмовлено з підстав недоведеності позовних вимог, оскільки доведеними суд вважав вимоги позивача за первісним позовом. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного. Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та апеляційним судом перевірено, що 13 липня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, від якого останні мають спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 24 квітня 2018 року шлюб між сторонами розірвано. Як вбачається із матеріалів справи, малолітня дитина сторін - ОСОБА_3 , проживає та зареєстрований разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідками про реєстрацію місця проживання особи №169 від 17 січня 2019 року та № 355 від 04 лютого 2019 року , виданими відділом реєстрації місця проживання та ведення реєстру територіальної громади виконавчого комітету Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 04 лютого 2019 року № 422, та довідкою № 191 від 17 вересня 2019 року , що видані виконавчим комітетом Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області. У квартирі ОСОБА_2 гарні житлові умови, є окрема дитяча кімната, яка обладнана всім необхідним для комфортного проживання, навчання та дозвілля сина, що підтверджується актом обстеження житлових умов заявника від 29 січня 2019 року, наданим депутатом Софіївсько-Борщагівської сільської ради Нестеруком А.А. Згідно довідки Комунального підприємства закладу дошкільної освіти (ясла-садок) «Щаслива країна» №06 від 18 жовтня 2019 року, ОСОБА_3 , 01 січня 2016 року є вихованцем Комунального підприємства закладу дошкільної освіти (ясла-садок) «Щаслива країна» Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області з 02 вересня 2019 року. 07 грудня 2018 року розпорядженням № 871 Києво - Святошинської районної державної адміністрації Київської області визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , з матір`ю - ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Висновком Києво - Святошинської районної державної адміністрації Київської області №07-21/1603 від 21 травня 2019 року про визначення місця проживання було визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_2 за вищезазначеною адресою. Частиною 4 ст. 29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Малолітній ОСОБА_3 не досяг десяти років, його батьки мешкають окремо, сторони справи не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати їх син. Нормами ч 1, ч. 2 ст. 161 цього Кодексу передбачено, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (ст. ст. 11, 15 Закону України "Про охорону дитинства"). Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 171 СК України передбачено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Згідно ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України" ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Статтею 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що малолітня дитина не повинна, крім виняткових обставин, відокремлюватися від матері. В ході розгляду справи судами не встановлено обставин, а позивачем за зустрічним позовом не надано належних доказів того, що поведінка чи дії ОСОБА_2 або наслідки її спілкування з дитиною, можуть суперечити інтересам дитини або впливати на нього негативно, перешкоджати його фізичному та духовному розвитку. Приймаючи до уваги встановлені судом обставини, а саме те, що за місцем проживання матері створені всі умови для дитини, остання виховує та утримує сина належним чином, а також враховуючи позицію органу опіки та піклування, який дійшов висновку про доцільність проживання дитини з матір`ю, відсутність жодних доказів, які свідчать про неналежне виховання дитини матір`ю, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю підлягають задоволенню. Звертаючись до суду із первісною позовною заявою, ОСОБА_2 просила суд стягнути з відповідача додаткові витрати на дитину. Відповідно до ст. 185 СК України витрати є додатковими, якщо вони понесені понад витрат, що здійснюються у звичайному житті дитини, та викликані особливими обставинами. Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року увагу судів звернуто на те, щодо передбаченої ст. 185 СК України участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). Виходячи з викладеного вище, у витратах, понесених при звичайному способі життя, хоча вони і будуть додатковими, але не викликаними особливими обставинами, участь другого з батьків не є обов`язковою. Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі (Постанова ВСУ від 13.09.2017 у справі № 6-1489цс17). Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 додаткових витрат на загальну суму 5 236 грн 25 коп. (2 080 грн. + 236 грн 25 коп. +2 920 грн), оскільки ці витрати підтверджені належними доказами та розраховані судом вірно та відповідають доцільності витрат на дитину. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного визначення місця проживання дитини з матір`ю, колегія суддів не приймає до уваги, враховуючи висновок органу опіки та піклування, в якому висловлено думку про доцільність проживання дитини з матір`ю та встановлено, що для цього матір`ю створені всі необхідні умови для проживання та виховання дитини. Малолітній ОСОБА_3 проживає та зареєстрований з позивачкою у квартирі АДРЕСА_3 . Довідкою Комунального закладу дошкільної освіти (ясла-садок) «Щаслива країна» № 6 від 18 10.2019 року підтверджується що дитина є вихованцем цього закладу. Як встановлено апеляційним судом, вказаний дошкільний заклад перебуває у районі місця проживання та реєстрації позивача за первісним позовом. Крім того, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду відповідач по первісному позову, позивач по зустрічному позову не надав доказів відповідно до приписів статтей 76-81 ЦПК України наявності у нього на праві власності житла, не довів наявності у нього постійного місця проживання та місця реєстрації. Тобто, відповідачем не доведено суду про те, що він має житло, в якому створені всі необхідні умови для проживання дитини та нормального розвитку дитини. Також, відповідач не надав суду доказів свого матеріального стану який би давав змогу належно забезпечувати дитину з урахуванням розвитку дитини, навчання, дозвілля та потреб дитини цього віку. Посилання позивача за зустрічним позовом на висновок експерта №СЕ-19-20/26446-ПС від 10.03.2021 року колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказаний висновок позивачем за зустрічним позовом до суду надано не було, тобто судом вказаний висновок не досліджувався, і не може бути доказом у даній справі. Апеляційним судом встановлено з пояснень позивача та представника позивача за первісним позовом , що висновок експерта, на який посилається відповідач за первісним позовом, мається у іншій судовій справі № 369/12262/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, та визначення способів участі у спілкуванні з дитиною, де за ухвалою суду було призначено судово - психологічну експертизу. На даний час розгляд цивільної справи 369/12262/19 триває, тобто висновок експерта не являється належним та допустимим доказом у даній цивільній справі. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду, що позивачем за зустрічним позовом не доведено факт створення найкращих умов для проживання малолітньої дитини разом з ним. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. У рішенні від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, у справі «М. С. проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є благодійним (параграф 76). Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у спорі, а вже тільки потім права батьків. Судом першої інстанції правильно застосовано положення ст.161 Сімейного кодексу України, також суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну оцінку, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими. Твердження скаржника про те, що ОСОБА_2 не доведено належними та допустимими доказами те, що понесені нею витрати на оздоровлення дитини викликані саме особливими обставинами апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки матеріалами справи підтверджено витрату грошових коштів на отримання саме дитиною медичних послуг, ці послуги є необхідними для її здоров`я, не є забаганкою дитини та вчинені матір`ю в інтересах сина , який має право на підтримання та профілактику власного здоров`я. Доводи відповідача за первісним позовом про те, що витрати на оздоровлення, розвиток, дозвілля дитини не підтверджені, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки судом першої інстанції детально розглянуто вимоги позивача за первісним позовом щодо додаткових витрат на дитину, оцінені судом вірно з урахуванням вимог закону, та потреби дитини в лікуванні, оздоровленні, розвитку та дозвіллі, що однозначно потребує додаткових витрат, тому підстав для скасування рішення в цій частині колегія суддів не вбачає. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04). За встановлених обставин, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 19 серпня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 17 грудня 2021 року. Головуючий Судді