Постанова Полтавський апеляційний суд № 639/3862/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 639/3862/20 Номер провадження 22-ц/814/1534/23Головуючий у 1-й інстанції Гаврилюк С.М. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2023 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І. Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М. при секретарі Коротун І.В. учасники справи: представник відповідача - адвокат Борисова І.М. переглянув у судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та її представника - адвоката Борисової Ірини Миколаївни на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 листопада 2021 року, ухвалене суддею Гаврилюк С.М., повний текст рішення складено - 02 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини, - В С Т А Н О В И В: 24 червня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини, в якому просив суд визначити місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 20.06.2009 сторони перебували у шлюбі, який розірвано рішенням суду 14.02.2017 року. Від вказаного шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу залишився проживати з відповідачем. Згідно рішення суду ОСОБА_2 сплачує аліменти на утримання дитини на користь ОСОБА_1 , проте, допомогу дитині він не обмежує лише аліментами, а допомагає додатково подарунками, забирає сина до себе на вихідні, під час канікул, також часто робить з ним уроки, забезпечує йому гармонійний розвиток. Позивач зазначає, що завжди піклується про дитину, слідкує за станом здоров`я сина та його розвитком, постійно спілкується з ним та намагається забезпечити його довкілля, купує йому одяг, взуття канцелярські прилади, намагається виховувати його належним чином; приділяє йому багато уваги, щоб хлопчик ріс здоровим, був людиною різносторонньою, отримав освіту, намагається забезпечити йому належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Позивач вказує, що не вживає спиртні напої, має постійний заробіток, працює механіком автомобільної колони в ТОВ «Люкс Сервіс Плюс», ніяких негативних залежностей не має, характеризується позитивно, проживає в двокімнатній квартирі, одна з якої буде належати синові, з сином має дружні стосунки, добрий психологічний контакт, вони прив`язані один до одного. ОСОБА_2 вважає, що мати, яка є відповідачем у справі, належним чином увагу дитині не приділяє, систематично покидає сина на тривалий час, оскільки їздить в іншу державу. Так, у вересні 2016 року, коли дитина пішла в перший клас, ОСОБА_1 залишила його на двох незнайомих позивачеві хлопців та виїхала в Турцію. Потім приїхали батьки відповідача, які є людьми похилого віку, її мати - ОСОБА_4 , 1954 р.н., часто хворіє, майже не ходить та батько - ОСОБА_5 , 1950 р.н. Коли позивачеві це стало відомо, він забрав сина до себе, перевів його до школи АДРЕСА_1 і син проживав з ОСОБА_2 з серпня 2018 року по червень 2019 року. Коли відповідач приїхала з Турції тільки в червні 2019 року, то позивач не заперечував, щоб син поспілкувався з матір`ю, однак вона без згоди ОСОБА_2 забрала хлопчика до себе та перевела його в іншу школу №18. На думку позивача, ОСОБА_1 належним чином дитину не виховує, залишає дитину на своїх батьків похилого віку, постійно їздить в Турцію, а коли знаходиться в Харкові, то вчиняє сварки між своїми батьками та сином, пригнічує дитину. Так, 05.05.2020 року син ОСОБА_3 зателефонував позивачеві, був дуже збуджений і повідомив, що мама свариться з бабусею та б`є його. Позивач поїхав до сина, викликав поліцію та швидку допомогу. Робітником поліції був складений відповідний протокол на відповідача. Згідно консультативного висновку у сина була шишка, гематома на голові та зафіксовані інші сліди побоїв. ОСОБА_2 зазначає, що син завжди скаржиться йому, що між матір`ю та її батьками постійні сварки, бійки, вони виражаються нецензурними словами і він дуже нервує. Крім того хлопець хоче проживати разом з батьком. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 листопада 2021 року позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визначення місця проживання дитини - задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 840,80 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за результатами розгляду справи та встановленою однаковою прихильністю дитини до обох батьків, з урахуванням обставин справи, віку дитини, для забезпечення прав та інтересів, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має бути визначено разом із батьком ОСОБА_2 тому, що ним створено більш сприятливі умови для проживання дитини, її гармонійного психологічного розвитку і це не вплине на реалізацію матір`ю своїх прав її участі у вихованні сина. Батько хлопчика офіційно працевлаштований, має стабільний дохід, постійно проживає за місцем своєї реєстрації як внутрішньо переміщеної особи. Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні не довела, що має постійний дохід, жодних доказів щодо її працевлаштування суду не надала. Окрім того, відповідач постійно виїжджає за кордон, а тому достатнього часу сину не приділяє. Мати дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати. Визначаючи місце проживання дитини з батьком, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суд при вирішенні спору надає першочергове значення саме найкращим інтересам дитини. До того ж, відповідач із зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини з нею до суду не зверталася. Враховуючи зібрані докази у справі з приводу визначення місця проживання дитини в їх сукупності, а також, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування дитини з обома батьками, суд дійшов висновку щодо задоволення позовної заяви та визначення місця проживання дитини разом з батьком ОСОБА_2 , оскільки це буде відповідати якнайкращим інтересам дитини з огляду на її вік, потребу у турботі, догляді, повноцінному вихованні та розвитку. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та її представник - адвокат Борисова І.М. просять рішення суду першої інстанції скасувати з підстав невідповідності висновків, вкладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував та не дав оцінки наступним обставинам, які мають значення для вирішення справи, а саме, що дитина тривалий час (і в даний момент) поживає з матір`ю і з рідними для себе людьми - з бабцею та дідусем і примусове переселення до родини батька, де також проживає чужа для дитини людина, нова дружина батька, не буде мати позитивного результату, тим паче, що теперішня дружина позивача не має досвіду виховання дітей; дитина у судовому засіданні 06.10.2021 року висловила чітке бажання проживати з матір`ю; батько дитини має перед ОСОБА_1 заборгованість зі сплати аліментів на суму 5 000 грн.; відносно ОСОБА_2 відкрито кримінальне провадження 15.10.2020 року за ст. 164 КК України за ухилення від сплати аліментів; ОСОБА_2 має заробітну плату нижче мінімального розміру - 2 901 грн.; ОСОБА_2 у 2014-2015 роках піддавався адміністративним стягненням за психологічне насильство у сім`ї, що свідчить про стійку агресію до родини; допитаний у судовому засіданні ОСОБА_3 06.10.2021 року сказав: «Папа агресивний» і заплакав, що підтверджує негативну поведінку ОСОБА_2 . Також вказують, що ОСОБА_1 має дохід - допомогу переселенцям у розмірі 1000 грн. в місяць, перебуває на обліку в Харківському центрі зайнятості, проживає в орендованому житлі, в наркологічному та психоневрологічному диспансерах на обліку не перебуває. Суд не прийняв в якості доказів пояснення сина ОСОБА_3 , свідка ОСОБА_4 , не вмотивував, чому прийняв одні докази та відхилив інші, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 89 ЦПК України. Також вказують, що вважають за необхідне приєднати до апеляційної скарги письмові докази, які не були приєднані у судовому засіданні в суді першої інстанції. При цьому, посилаються на постанову Верховного Суду від 05.10.2021 року у справі №755/16464/20, в якій зазначено, що доказ може бути приєднано до матеріалів справи судом апеляційної інстанції за умови, якщо такий має вирішальне значення для правильного вирішення справи, тому докази, які додають до апеляційного суду мають вирішальне значення, зокрема: довідку з Центра зайнятості, довідку про допомогу переміщеним особам, довідку з наркологічного та психоневрологічного диспансерів, акт оцінки потреб сім`ї, характеристику зі школи, договір оренди житла, витяг з ЄРДР, договір на туристичні послуги за 2018 рік, згідно якого ОСОБА_1 та її син ОСОБА_3 відпочивали в Єгипті, постанову про відкриття виконавчого провадження відносно ОСОБА_2 . Також просять долучити до матеріалів справи два консультативні висновки щодо емоційного стану дитини, який погіршився після відвідин батька, та договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків щодо виховання та утримання дитини від 25.07.2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , укладений коли мати ОСОБА_1 з 2016 року виїжджала на заробітки за межі України, проти чого ОСОБА_2 не заперечував, згідно п.2 цього договору постійним місцем проживання дитини є місце проживання матері. При цьому посилаються на правову позицію Верховного Суду від 14.04.2021 року у справі №716/591/19. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Ухвалами Харківського апеляційного суду від 01.02.2022 року у даній цивільній справі відкрито апеляційне провадження та справа призначена до апеляційного розгляду на 11.04.2022 року о 11-40 год., з повідомленням учасників справи (т.3 а.с. 214,216). Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд. З 05.08.2022 року дана цивільна справа перебуває у провадженні Полтавського апеляційного суду (т.3 а.с. 217). Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 10.10.2022 року справа призначена до апеляційного розгляду на 15.05.2023 року о 10-00 год., з повідомленням учасників справи (т.3 а.с. 218). У судове засідання до суду апеляційної інстанції не з`явилися позивач та представник третьої особи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судових повісток про виклик до суду на офіційні електронні адреси. Крім того, інформація про дату, час та місце розгляду справи доступна на сайті «Судова влада». Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 20.06.2009 року, який розірвано за рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова 14 лютого 2017 року (т. 1 а.с. 11,13). Від вказаного шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають малолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується відповідною копією свідоцтва про народження, серія НОМЕР_1 , виданим Калінінським відділом реєстрації актів цивільного стану Горлівського міського управління юстиції Донецької області 25 листопада 2009 року, актовий запис №792 (т.1 а.с. 12). Наразі сторони є внутрішньо переміщеними особами з Донецької області, проживають окремо у м. Харкові. Позивач проживає за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 14). Відповідач разом з батьками проживає за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 68,69,70). Малолітній син сторін проживає з матір`ю та її батьками за вказаною адресою. 10.09.2014 року постановою Дергачівського районного суду Харківської області у справі №619/4696/14-п (провадження № 3/619/1265/14) ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 173-2 ч. 1 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 51 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 36,54 грн. (т. 1 а.с. 174-175). Згідно вказаної постанови суду, 28.08.2014 року ОСОБА_2 вчинив психологічне насильство по відношенню до своє дружини ОСОБА_1 , яке виразилось в образах. 15.05.2015 року постановою Дергачівського районного суду Харківської області у справі №619/1721/15-п (провадження № 3/619/465/15) ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, та піддано його адміністративному стягненню у виді громадських робіт на строк 50 годин. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 36,54 грн. (т. 1 а.с. 170-172). Цією постановою встановлено, що 20.03.2015 року ОСОБА_2 вчинив сімейну сварку, в ході якої висловлювався нецензурною лайкою щодо матері своє дружини ОСОБА_5 , в результаті чого вчинив психологічне насильство в сім`ї. З листа Комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) №9 Харківської міської ради» від 04.10.2017 року за №105/01-37 вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виховувався в закладі з 05.06.2015 року по 31.05.2016 року. Дитина мала хороший фізичний і розумовий розвиток, в процесі розвивально-виховної занятості віддавав перевагу художньо-продуктивній діяльності. Зі слів помічника вихователя групи до закладу його приводила і забирала мама ОСОБА_1 , рідше тато. Батьки приймали участь в організації розвивально-виховної роботи свого сина: відвідували групові батьківські та загальні збори, були присутні на святкових розвагах. Побажання і прохання вихователів виконували в повному обсязі. За час перебування дитини в закладі не було жодних зауважень щодо його зовнішнього вигляду: ОСОБА_3 відвідував групу чистий та охайний. Квитанції за харчування хлопчика батьки сплачували своєчасно, заборгованості не було (т. 1 а.с. 21). Як вбачається з характеристики на ОСОБА_3 , учня 2-А класу Харківської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №18, хлопчик, який мешкає за адресою: АДРЕСА_4 , навчається в ХСШ №18 з 1 вересня 2016 року. За час навчання хлопчик проявив себе як недисциплінований учень, дуже активний, рухливий на перерві, непосидючий на уроках. ОСОБА_3 не виявляє зацікавленості до навчання, потребує постійного контролю зі сторони вчителя, повільно засвоює навчальний матеріал, проте любить малювати, відвідувати уроки фізичного виховання. Хлопчик відповідально ставиться до виконання громадських робіт, особливо полюбляє чергувати. За характером ОСОБА_3 добрий, не виявляє агресії до вчителів та однолітків. Вчитель регулярно проводить індивідуальні бесіди з хлопчиком з приводу його поведінки та навчання. Протягом навчання в школі вихованням ОСОБА_3 займаються дідусь та бабуся. Мама ОСОБА_1 не приділяє належної уваги вихованню сина, не підтримує його, не допомагає у навчанні. У 2016-2017 навчальному році мама була у школі, спілкувалася з вчителем, цікавилась успіхами сина 2-3 рази: у вересні та травні. Цього навчального року ОСОБА_1 була у школі тільки на початку вересня. Зі слів бабусі ОСОБА_3 та самого хлопчика мати по декілька місяців вдома відсутня, приїздить на декілька днів, дуже рідко. У жовтні 2016 року за хлопцем почали приходити сторонні чоловіки, говорячи про те, що вони будуть опікуватися ОСОБА_3 на час відсутності матері. Мати ні про що класного керівника не попереджала. Це викликало непокоєння. Соціальним педагогом та класним керівником дитину було відвідано вдома, про що було складено акт обстеження. Чоловіки виявилися сторонніми людьми, вони не мали ніякого відношення до дитини, а мати була певний час відсутня. З того часу до школи та після школи приводили та забирали ОСОБА_3 бабуся та дідусь. Мати дуже часто за нез`ясованими причинами у школі не з`являлася. Батько ОСОБА_2 з ОСОБА_3 не мешкає, але приділяє дитині достатньої уваги, опікується ним, завжди підтримує його, піклується про здоров`я. Відвідує батьківські збори та позакласні заходи, часто спілкується з вчителем. Цікавиться поведінкою та навчанням сина, виконує всі рекомендації. ОСОБА_3 дуже любить батька, з радістю чекає його після уроків в п`ятницю. На вихідні дні та канікули ОСОБА_2 забирає сина до себе. Хлопчик з захопленням розповідає вчителю, як проводить вихідні дні з татом. Після вихідних, проведених з батьком, ОСОБА_3 поводить себе краще, більш спокійний і врівноважений (т.1 а.с. 19). 13.09.2016 року державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП №52227413) з примусового виконання виконавчого листа №2-2282/2011, виданого 16.11.2011 року Калінінським районним судом м. Горівка Донецької області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку, щомісячно, але не менш 3% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 19.09.2011 року, і до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 (т. 1 а.с. 25). 08.12.2016 року ОСОБА_1 складено заяву про те, що остання дає згоду на те, щоб її малолітнього сина ОСОБА_3 , учня 1-А класу Харківської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №18 Харківської міської ради, після закінчення уроків забирали дідусь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та/або бабуся ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , які проживають за адресою: АДРЕСА_5 , у період з 09 грудня 2016 року по 09 грудня 2017 року, які несуть відповідальність за життя та здоров`я її дитини та яким вона надає повноваження вирішувати усі питання, що стосуються її сина. Ця заява посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Мороз Г. І. та зареєстрована в реєстрі за №5439 (т. 1 а.с. 27). У характеристиці на учня 3-в класу Харківської спеціалізованої школи №114 ОСОБА_3 зазначено, що хлопчик навчався у школі у 2018-2019 навчальному році. За час навчання ОСОБА_3 проявив себе як активний, рухливий учень. Особливої зацікавленості до навчання не проявляє, потребує постійного контролю та перевірки з боку вчителя. Хлопчик любить співати, має артистичні дані. Учень із задоволенням відвідує уроки фізичної культури. Відповідально ставиться до громадських доручень. За характером ОСОБА_3 добрий, не виявляє агресії до вчителів та однолітків. Протягом навчання в школі вихованням хлопчика займалися тато та бабуся. Мама ОСОБА_1 не приділяла уваги вихованню сина, не цікавилась успіхами дитини у навчанні. Протягом року мама не віддувала навчальний заклад, не спілкувалась з вчителем з приводу дитини. Зі слів бабусі ОСОБА_3 та самого хлопчика мати по декілька місяців вдома відсутня, приїздить на декілька днів, дуже рідко. БатькоОСОБА_2 приділяє синові достатнього уваги, опікується ним, підтримує його, дбає про здоров`я сина. Відвідує позакласні заходи, батьківські збори, часто спілкується з вчителем. Цікавиться навчанням та поведінкою сина, виконує всі рекомендації. Хлопчик дуже любить батька, з радістю чекає його після уроків. Після вихідних, проведених з батьком, з радістю та захопленням розповідає вчителю та одноліткам, як проводив свій час. Батько позитивно впливає на дитину (т. 1 а.с. 24). Згідно характеристики на ОСОБА_3 , учня 4-А класу Харківської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №18 від 02.06.2020 року, хлопчик навчається у цій школі з 01.09.2016 року. Навчальні досягнення хлопчика на достатньому та середньому рівні. Має логічне та образне мислення. На уроках буває неуважний та не завжди активний, через що не встигає виконувати увесь об`єм завдань. Виявляє активність тільки під час тієї роботи, яка йому подобається. Хлопчик врівноважений, розсудливий, але не завжди виконує правила поведінки у школі. Підтримує дружні стосунки з багатьма учнями класу. До виконання доручень ставиться відповідально. ОСОБА_3 мешкає з дідусем та бабусею, які займаються його вихованням та контролюють навчання. Часто між дитиною та бабусею виникають непорозуміння та суперечки. Мати хлопчика ОСОБА_1 (зі слів бабусі та хлопчика) по декілька місяців не проживає вдома, не бере участі у вихованні сина (працює за кордоном). За весь період навчання дитини у початковій школі приходила до школи та спілкувалася з учителем лише 4 рази. Батько ОСОБА_2 мешкає окремо. На вихідні та канікули забирає сина до себе. ОСОБА_3 має дружні стосунки з батьком та з нетерпінням чекає зустрічей з ним. Після перебування у батька хлопчик приходить до школи спокійний, врівноважений, з гарним бадьорим настроєм. Батько цікавиться навчанням сина, відвідує батьківській збори та позакласні заходи, виконує всі настанови та рекомендації вчителів (т. 1 а.с. 20). З матеріалів справи вбачається, що батьки відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є пенсіонерами та отримують пенсію за віком (т. 1 а.с. 148,149). З довідки ТОВ «Люкс Сервіс Плюс» від 04.06.2020 року за вих. №01/04_06 вбачається, що ОСОБА_2 працює у Товаристві на посаді механіка автомобільної колони (гаража) з 17.01.2020 року (т. 1 а.с. 22). За період роботи з січня по травень 2020 року у вказаному Товаристві позивач отримав дохід, без урахування аліментів, у загальному розмірі 14 509,75 грн, що підтверджується відповідною довідкою про доходи (т. 1 а.с. 23). Згідно характеристики, складеної роботодавцем ТОВ «Люкс Сервіс Плюс» та виданій ОСОБА_2 , 1974 р.н., останній працює на посаді механіка транспортної колони з січня 2020 року та за місцем роботи характеризується з позитивної сторони. Також ОСОБА_2 не вживає алкогольні напої, не палить, займається спортом та пропонує здоровий спосіб життя у колективі (т. 1 а.с. 28). 05.09.2020 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_10 , про що складено відповідний актовий запис №412. Прізвище після державної реєстрації шлюбу: чоловіка - ОСОБА_3 , дружини - ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, серія НОМЕР_2 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Слобідському та Основ`янському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (т. 2 а.с. 32). Державною прикордонною службою 23.10.2020 року надано витяг з наявною у базі даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України» інформацією щодо перетинання державного кордону України, у період з 01.09.2016 року по теперішній час (08:00 22.10.2020) зазначеною особою: громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , паспорт серії та номер НОМЕР_3 та НОМЕР_4 : - 15.10.2016 виїжджала за межі України, 04.12.2016 в`їжджала на територію України, 13.12.2016 виїжджала за межі України, 12.01.2017 в`їжджала на територію України, 24.01.2017 виїжджала за межі України, 21.03.2017 в`їжджала на територію України, 01.04.2017 виїжджала за межі України, 23.05.2017 в`їжджала на територію України, 31.05.2017 виїжджала за межі України, 04.07.2017 в`їжджала на територію України, 21.07.2017 виїжджала за межі України, 21.07.2017 в`їжджала на територію України, 04.08.2017 виїжджала за межі України, 26.08.2017 в`їжджала на територію України, 07.09.2017 виїжджала за межі України, 16.12.2017 в`їжджала на територію України, 23.12.2017 виїжджала за межі України, 27.01.2018 в`їжджала на територію України, 09.02.2018 виїжджала за межі України, 19.03.2018 в`їжджала на територію України, 03.04.2018 виїжджала за межі України, 09.07.2018 в`їжджала на територію України, 31.07.2018 виїжджала за межі України, 07.08.2018 в`їжджала на територію України, 13.08.2018 виїжджала за межі України, 21.04.2019 в`їжджала на територію України, 05.06.2019 виїжджала за межі України, 25.07.2019 в`їжджала на територію України, 07.08.2019 виїжджала за межі України, 02.11.2019 в`їжджала на територію України, 25.11.2019 виїжджала за межі України, 26.11.2019 в`їжджала на територію України, 08.12.2019 виїжджала за межі України, 20.03.2020 в`їжджала на територію України, 18.07.2020 виїжджала за межі України, 27.08.2020 в`їжджала на територію України (т. 1 а.с. 115). У суді першої інстанції ОСОБА_1 зазначила, що вказані відомості не відповідають дійсності, вона дійсно виїжджала за кордон, але не менш ніж на 2-3 місяці, проте жодних доказів на підтвердження своїх свідчень суду не надала. Відповідачем надано суду першої інстанції копії квитанцій, нібито, на підтвердження того факту, що вона здійснювала грошові перекази на утримання сина (т.1 а.с. 150-166, 188-204), проте, суд зазначив, що частина вказаних платежів взагалі не має перекладу з іноземної мови, з іншої ж частини неможливо встановити цільове призначення таких переказів та взагалі вбачається лише, що батько ОСОБА_1 або здійснював валютно-обмінні операції, або отримував перекази від невстановленої особи. Отже, вказані платежі не є належними доказами та не підтверджують доводів відповідача. Згідно копії сертифікату про проходження профілактичного наркологічного огляду, серія 10ААЖ, №184069 від 01.09.2020 року наркологічні протипоказання у ОСОБА_2 не виявлені (т. 1 а.с. 248). Актом обстеження умов проживання від 03.09.2020 року співробітниками Служби у справах дітей по Новобаварському району ДССД ХМР встановлено, що за адресою: АДРЕСА_2 , проживає ОСОБА_2 , який орендує квартиру з 2017 року та відповідно довідки ВПО фактично проживає за вказаною адресою, а також без реєстрації у вказаній квартирі проживає цивільна дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . Квартира складається з двох кімнат, обладнана усіма необхідними комунікаціями, побутовою технікою, меблями. Санітарно-гігієнічні норми задовільні, у квартирі чисто. Для виховання, розвитку та проживання дитини створено такі умови: окрема кімната, двоспальне ліжко, шафа, облаштоване місце для навчання та розвитку, одяг та взуття відповідно віку та сезону, іграшки, книжки. Для виховання та розвитку дитини створені належні умови (т. 1 а.с. 247). 11.09.2020 року ОСОБА_3 складено заяву, в якій хлопчик пояснив, що він мешкає разом з бабусею та дідусем, мама часто їздить в іншу країну на 2-3 місяці, а зараз вона вдома. На вихідних хлопчик у батька та він бажає проживати разом з ним, а мамою бачитися по вихідним (т. 1 а.с. 246). Висновком Департаменту служб у справах дітей Виконавчого комітету Харківської міської ради від 21.12.2020 року №635 встановлено, що батьки малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебували у шлюбі з 20.06.2009 року по 14.02.2017 року. ОСОБА_1 була запрошена до спеціаліста Департаменту служб для з`ясування її ставлення до зазначеного питання, але не з`явилася та ніяких доказів щодо виконання нею батьківських обов`язків не надала. Сім`я ОСОБА_11 до м. Харкова переїхали з м. Горлівка Донецької області у серпні 2014 року. ОСОБА_2 мешкає за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов від 03.09.2020 року, для дитини створено належні умови для проживання та розвитку. ОСОБА_2 займає посаду механіка автомобільної колони в ТОВ «Люкс Сервіс Плюс», має самостійний дохід, на наркологічному обліку не перебуває. Відповідно до вимог ст. 171 Сімейного кодексу України було проведено співбесіду з малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Він пояснив, що хоче проживати разом з батьком, а з мамою зустрічатися по вихідним. Питання щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , додатково було розглянуто на Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Харківської міської ради, згідно рекомендації якої, в інтересах дитини, діючи як представник органу опіки та піклування, Департамент вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 244-245). Жовтневим районним судом м. Харкова від 12.02.2021 року винесено постанову у справі №639/906/2 (провадження № 3/639/525/21), якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та піддано її адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 170,00 гривень на користь держави. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 454,00 грн (т. 2 а.с. 71). Згідно цієї постанови ОСОБА_1 за місцем свого мешкання вчинила сварку зі своїм малолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ході якої вдарила останнього ремнем по руці, чим допустила домашнє насильство. Такі дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. У судовому засіданні ОСОБА_1 свою провину визнала повністю та підтвердила обставини, як вони викладені в протоколі. Як вбачається з довідки ТОВ «Люкс Сервіс Плюс» від 13.05.2021 року за №ЛСП00000002, дохід ОСОБА_2 за період з 17.01.2020 року по 30.04.2021 року склав 78 149,61 грн: сукупний дохід - 78 149,61 грн; утримання - 36 252,41 грн; сума до виплати - 41 897,20 грн. (т. 2 а.с. 224). Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 07.10.2021 року у справі №639/1528/21 (провадження №2/639/1174/21) задоволено повністю позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 01 листопада 2019 року по 01 червня 2020 року у розмірі 5 057,50 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 908 грн. Свідок ОСОБА_14 суду першої інстанції показав, що знає позивача, вони друзі та разом раніше працювали. Позивач приділяє увагу вихованню сина. Коли позивач з сином приходив у гості до ОСОБА_14 , то хлопчик був підтягнутий, схуд, оскільки батько збалансував йому харчування. Зі слів ОСОБА_2 свідку відомо, що він водив сина на плавання та у спортивні секції. Також свідку відомо, що позивач купував для сина речі, продукти. Свідок ОСОБА_5 , яка є матір`ю відповідача ОСОБА_1 суду показала, що позивач не сплачував регулярно аліменти на утримання сина. До п`яти років відповідач з сином проживали разом, а у жовтні 2016 року вона виїхала до Турції. Коли ОСОБА_1 поїхала до Турції у 2016 р., то батько ОСОБА_3 почав забирати до себе. Свідок зазначила, що позивач у 2015 році погано заробляв, у нього не було матеріального достатку. У 2017 році сторони розірвали шлюб. Коли хлопчик був у 5 класі, то ОСОБА_1 погрожувала йому ременем, оскільки він не хотів учити уроки. На питання відповідача свідок пояснила, що позивач разом з дідусем возили сина до ортодонта, проте, платив дідусь, позивач заплатив лише два рази. Окуляри дитині купила відповідач. Мати позивача знаходилася з ОСОБА_3 , коли він жив у батька і той працював. Окрім того, свідок зазначила, що 05.05.2020 року ОСОБА_1 бігала за сином з ременем, він спіткнувся, впав та вдарився. Батьки відповідача втручалися, говорили їй припинити це, на що відповідач викликала поліцію. Свідок теж погрожувала дитині ременем, оскільки він не хотів займатися урокома, а постійно лише хотів їсти. Одного разу свідок вдарила хлопчика ременем по рукам, оскільки ОСОБА_3 написав щось не те у зошиті. Зі слів дитини свідку відомо, що позивач залякував хлопчика. Це було у період, коли вже розглядалася справа у суді. У 2018 році свідок відштовхувала хлопчика, оскільки той кидався на неї і вона була у синцях. Свідок ОСОБА_15 суду показала, що їй відомо, що позивач хотів забрати сина до себе, проте, відповідач цього не дала. Хлопчик казав свідку, що хоче жити з батьком (позивачем). Окрім того, свідок чула як мама та бабуся ОСОБА_3 кричали на дитину нецензурною лайкою та між собою. Це свідок чула по телефону на гучномовці. З 2018 по 2019 роки, коли хлопчик жив у батька, то останній водив його на плавання та інші секції. Зі школи хлопчика забирав позивач, його дружина ОСОБА_16 та бабуся (матір відповідача). Свідок ОСОБА_17 (до шлюбу ОСОБА_18 ), яка є дружиною позивача ОСОБА_2 , суду показала, що познайомилась з сином позивача у 2016 році. Вони разом відпочивали, їздили на атракціони, хлопчику хотілось бути з ними. Коли ОСОБА_3 був у 3 класі, то мати хлопчика погодилася віддати його позивачу з дружиною, оскільки вона була відсутня в Україні, поїхала за кордон. Позивач водив хлопчика на спорт, вони купили йому стіл. У 2019 році ОСОБА_1 забрала ОСОБА_3 до себе, але на вихідних хлопчик був у позивача з дружиною. Свідок зазначила, що дитина плаче, коли їде від них. Позивач ніколи не застосував силу до хлопчика. Зі слів ОСОБА_3 свідку відомо, що його матір та бабуся кричать на нього. Хлопчик називав свідка мамою. На питання відповідача свідок зазначила, що у 2018 році хлопчик ходив з батьком у тренажерний зал та займався в кімнаті, де займалися діти, поки ОСОБА_2 займався в іншому залі. Свідок ОСОБА_4 , який є батьком відповідача ОСОБА_1 , суду першої інстанції показав, що на його думку, дитина повинна залишитися проживати разом з матір`ю. З самого народження онук проживав разом з ними, а відповідач проживав окремо та приїжджав раз на тиждень, оскільки він працював. Позивач у 2010 році отримав гроші на дитину, проте витратив їх на ремонт у своїй квартирі. Дитину забезпечували бабуся та дідусь. У позивача з відповідачем, коли вони проживали разом, грошей не було, донька дзвонила свідку і казала, що у неї немає грошей навіть на молоко. Свідок зазначив, що позивач бив ОСОБА_1 на кухні, коли свідок в цей час був у залі. Відповідач з 2016 року почала працювати адміністратором у ресторані в Турції. Місяць вона працювала, а на місяць приїжджала додому. Хлопчик жив з ними, коли відповідач їхала. ОСОБА_2 кудись пропав і з`явився лише, коли хлопчик пішов до школи. Свідок не пам`ятає, чи допомагав матеріально позивач в утриманні сина. Коли ОСОБА_1 не було в країні, то відводив до школи і забирав хлопчика свідок, а коли ОСОБА_1 поверталася, то це робила вона. У 2016 р. батько ОСОБА_2 став забирати хлопчика по п`ятницям на вихідні. Свідок зазначив що ОСОБА_2 не ніс витрат на підготовку сина у другий клас. Коли ОСОБА_3 був у першому класі, то тиждень проживав зі знайомими, а його матір поїхала тоді до Турції, оскільки їй підвернулася термінова робота. У 2018 році, коли хлопчик навчався у 3 класі, то проживав у позивача. Тоді відповідач передала усі речі сина позивачу. Це була добровільна згода сторін. З дитиною також була матір позивача, їй близько 72 років, вона відводила та забирала його зі школи, бувало і позивач його відводив. Улітку 2019 року дружині свідка зателефонувала матір позивача, щоб вони забрали дитину. Свідок зазначив, що тоді вони забрали хлопчика назад до себе. Участі у підготовці до школи ОСОБА_2 не приймав. Проте, свідок зазначив, що позивач сплачував аліменти та у другому класі наймав сину репетитора. ОСОБА_2 забирав хлопчика на вихідних до себе. Коли відповідач знаходилася в країні, то постійно зверталася з дитиною до лікарів. Свідок пояснив, що бабуся змушує хлопчика робити уроки, якщо б вона цього не робила, то ОСОБА_3 був двієчником. На питання позивача свідок пояснив, що ніколи дитину не бив. Малолітній ОСОБА_3 у присутності представника Департаменту служб у справах дітей у судовому засіданні пояснив, що проживає по АДРЕСА_6 , з мамою, бабусею ОСОБА_19 та дідусем ОСОБА_20 . Хлопчик пояснив, що коли вчився у 3 класі, то проживав з батьком з вересня по червень, коли той його забрав, а мама поїхала до Турції. Коли мати приїжджала, то хлопчик бачився з нею, вона привозила йому смачненького, це було навесні. Дитина бачилася з матір`ю 2 чи 3 рази. Потім ОСОБА_3 переїхав до бабусі, проживав з ними, мати то приїжджала, то їхала. У судовому засіданні хлопчик зазначив, що хотів би жити з мамою. На питання представника відповідача хлопчик пояснив, що коли проживав у батька, то з ним проживала жінка, коли вони були на роботі, то з ним займалася бабуся ОСОБА_21 - мати позивача. Також ОСОБА_3 зазначив, що матір його не ображала, батько інколи сварив, а бабуся з дідусем його сварять, проте не ображають. При вирішенні спору суд першої інстанції виходив з наступного. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Положеннями ст. 160 Сімейного кодексу України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 161 Сімейного кодекс України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Аналіз наведених норм права, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із суб`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини необхідно врахувати найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суд насамперед має виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Відповідно до частин першої, другої статті 171 Сімейного кодекс України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини. Згідно частини третьої статті 171 Сімейного кодексу України суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. Місце проживання малолітньої дитини з одним з батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою. Статтею 150 Сімейного кодексу України передбачено, що обов`язками батьків є піклування про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готування її до самостійного життя. Згідно статті 157 Сімейного кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь в її вихованні й має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь в її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (ст. 142 СК України), у тому числі й на рівне виховання батьками. У справі «Хант проти України» зазначено, що права дитини мають перевагу над правами батьків. Європейський суд з прав людини 11.07.2017 року у справі «М.С. проти України» виніс рішення, де визначив «інтереси дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати 2 аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків випливає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків. Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Предметом даного спору є визначення місця проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Як встановлено судом першої інстанції, сторони з 20.06.2009 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано за рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова 14 лютого 2017 року. Від даного шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 11,13). Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив однакову прихильність дитини до обох батьків, проте, з урахуванням фактичних обставин справи, віку дитини, з метою забезпечення якнайкращих інтересів дитини для її розвитку та виховання, прийшов до висновку про те, що місце проживання малолітнього сина слід визначити саме з батьком, що узгоджується із зібраними доказами по справі. Як правильно звернув увагу суд першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 не пред`являла зустрічний позов про визначення місця проживання малолітнього сина саме з нею. По даній справі вбачається, шо відповідач ОСОБА_1 недобросовісно користувалася своїми працесуальними правами, передбаченими ЦПК України, докази на підтвердження своєї позиції та заперечень позову подала з пропуском процесуальних строків, у зв`язку з чим їй було відмовлено у задоволенні заявлених клопотань. Крім цього, у висновку Департаменту служб у справах дітей Виконавчого комітету Харківської міської ради від 21.12.2020 року №635 зазначено, що мати ОСОБА_1 була запрошена до спеціаліста Департаменту служб для з`ясування її ставлення до питання щодо визначення місця проживання малолітнього сина, але не з`явилася та ніяких доказів щодо виконання нею батьківських обов`язків не надала, на що також звернув суд першої інстанції при вирішенні спору. Вказане свідчить про свідоме ухилення відповідача при вирішенні даного питання, про небажання надати докази та довести свою позицію з цього питання. Крім цьому, як зазначено у висновку Департаменту служб у справах дітей Виконавчого комітету Харківської міської ради від 21.12.2020 року №635, питання щодо визначення місця проживання дитини додатково було розглянуто на Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Харківської міської ради, тобто відповідач мала час зібрати докази та подати їх на розгляд Комісії, проте, ухилилася від вирішення цього питання, відповідач повинна була розуміти та передбачати наслідки не вчинення нею цих дій, що може бути розцінено як свідоме небажання брати участь у вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини саме з нею. Колегія суддів звертає увагу, що 12.11.2023 року син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягне 14 років, на підставі ч. 3 ст. 160 СК України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував та не дав оцінки обставинам, які мають значення для вирішення справи, а саме, що дитина тривалий час (і в даний момент) поживає з матір`ю і з рідними для себе людьми - з бабцею та дідусем і примусове переселення до родини батька, де також проживає чужа для дитини людина, нова дружина батька, не буде мати позитивного результату, тим паче, що теперішня дружина позивача не має досвіду виховання дітей, то ці доводи не заслуговують на увагу та не є підставою для скасування законного і обгрунтованого рішення суду першої інстанції, оскільки зібраними доказами у справі підтверджується те, що дитина мешкала у сім`ї батька у 2018-2019 роках, добре знає його дружину, між ними гарні стосунки, дружина батька, яка була допитана судом першої інстанції, не заперечує проти визначення місця проживання дитини саме з батьком. Доводи апеляційної скарги про те, що дитина у судовому засіданні 06.10.2021 року висловила чітке бажання проживати з матір`ю, то цій обставині при вирішенні спору судом першої інстанції надана відповідна правова оцінка із застосуванням норм матеріального права, тому ці доводи не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги про те, що батько дитини має перед ОСОБА_1 заборгованість зі сплати аліментів на суму 5 000 грн., то ці доводи також не заслуговують на увагу, оскільки з позовом про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у розмірі 5057,50 грн. ОСОБА_1 звернулася до суду у березні 2021 року, тобто після пред`явлення позивачем ОСОБА_2 у червні 2020 року позову про визначення місця проживання дитини. Як вбачається зі змісту позову про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, період заборгованості по сплаті аліментів ОСОБА_1 вказала з листопада 2019 року по березень (включно 2020 року), що згідно розрахунку заборгованості по аліментам, складеного державним виконавцем Міжрайонного ВДВС по Холодногірському та Новобаварському районах у м.Харкові, станом на 17.02.2021 року становить 5 057,50 грн. (т.2 а.с. 143-144). Доводи апеляційної скарги про те, що відносно ОСОБА_2 відкрито кримінальне провадження 15.10.2020 року за ст. 164 КК України за ухилення від сплати аліментів, то ці доводи також не заслуговують на увагу, оскільки заява про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення за ст. 164 ч. 1КК України надійшла 15.10.2020 року саме від ОСОБА_1 після пред"явлення до неї позову про визначення місця проживання дитини та після ухвалення 07.10.2021 року Жовтневим районним судом м. Харкова рішення у справі № 639/1528/21 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 5 057,50 грн. Доводи апеляційнлої скарги про те, що ОСОБА_2 має заробітну плату нижче мінімального розміру - 2 901 грн., то ці доводи не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки чинне законодавство та судова практика твердо стоїть на позиції, що кращі матеріально-побутові умови життя одного із батьків не можуть бути самодостатньою підставою для передання йому дитини. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 у 2014-2015 роках піддавався адміністративним стягненням за психологічне насильство у сім`ї, що свідчить про стійку агресію до родини, то вказані обставини мали місце за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, відповідачем не надано доказів проявів насильства батька до дитини після розірвання шлюбу за час його безпосереднього спілкування з дитиною. Проте, з матеріалів справи вбачається, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 полоція викликалася у зв`язку зі сварками у сім`ї ОСОБА_1 у присутності дитини, що також підтверджується показаннями допитних свідків. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 має дохід - допомогу переселенцям у розмірі 1000 грн. в місяць, перебуває на обліку в Харківському центрі зайнятості, проживає в орендованому житлі, в наркологічному та психоневрологічному диспансерах на обліку не перебуває, то ці доводи не заслуговують на увагу та не є підставою для скасуванні законного і обгрунтованого рішення суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не прийняв в якості доказів пояснення сина ОСОБА_3 , свідка ОСОБА_4 , не вмотивував, чому прийняв одні докази та відхилив інші, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 89 ЦПК України, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки у мотивувальній частині рішення суд детально виклав показання цих свідків. Задовольняючи позов, суд першої інстанції обгрунтував свій висновок та послався на підстави, які вважав за необхідне зазначити для його задоволення, виходячи з фактичних обставин справи та зібраних у справі доказів. Доводи апеляційної скарги щодо необхідності приєднати до апеляційної скарги письмові докази, які не були приєднані у судовому засіданні в суді першої інстанції, то в цій частині колегія суддів вказує на те, що у суді першої інстанції відповідач подала свої докази з порушенням вимог ЦПК України щодо стадії їх подання, тому у її клопотанні було відмовлено і про це зазначено детально у мотивувальній частині рішення суду. Згідно ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Посилання сторони відповідача на постанову Верховного Суду віщд 05.10.2021 року у справі №755/16464/20/ у даному випадку є недоречним, оскільки у справі, що переглядається, відповідач мала достатньо часу для подачі відповідних доказів на підтвердження своєї позиції у справі з 02.07.2020 року, тобто з часу отримання нею ухвали суду від 25.06.2020 року про відкриття провадення у справі (т.1 а.с. 35,42) і до 21.01.2021 року - закриття підготовчого засідання, в якому відповідач брала участь особисто, мала представника - адвоката. У вказаній справі №755/16464/20/ касаційний суд зробив вказаний висновок відносно доказу - виписки по кредитному договору, який не подавався до суду першої інстанції, проте, апеляційний суд врахував виключне значення такого доказу для правильного вирішення справи та вказав, що суд першої інстанції фактично не сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними прав та не роз`яснив їм їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, тобто даказ мав виключне значення та перевагу над іншими доказами. Доводи апеляційної скарги про те, що докази, які додають до апеляційного суду мають вирішальне значення, зокрема: довідка з Центра зайнятості від 07.12.2021 року, то ця довідка є новим доказом, вона з`явилася після ухвалення 17.11.2021 року рішення суду у справі, вона не була досліджена судом першої інстанції, тому не може бути прийнята апеляційним судом, крім цього, відповідач не була позбавлена можливості вчасно отримати цей доказ та надати його суду для дослідження. Довідка про допомогу переміщеним особам датова від 09.12.2021 року, довідки з наркологічного та психоневрологічного диспансерів датовані 07.12.2021 року, тобто отримані після ухвалення рішення суду. У задоволенні клопотання про приєднання акту оцінки потреб сім`ї від 10.02.2021 року судом першої інстанції відмовлено як поданого з порушенням стадії процесу. Характеристика зі школи від 25.11.2021 року складена після ухвалення рішення у справі 17.11.2021 року. Договір оренди житла від 15.07.2016 року, витяг з ЄРДР від 15.10.2020 року , договір на туристичні послуги за 2018 рік без поважних причин не надані суду першої інстанції. Постанова про відкриття виконавчого провадження від 02.12.2021 року відносно ОСОБА_2 прийнята після ухвалення рішення у справі. Щодо клопотання про долучення до матеріалів справи двох консультативних висновків від 05.04.2021 року, другий - без дати, щодо емоційного стану дитини, який погіршився після відвідин батька, то у задоволенні клопотання про приєднання до справи висновку від 05.04.2021 року судом першої інстанції відмовлено, висновок без дати не містить прізвищ лікарів, дати, вихідного номеру документа. Договір від 25.07.2018 року щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків щодо виховання та утримання дитини між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , укладений коли мати ОСОБА_1 з 2016 року виїжджала на заробітки за межі України, проти чого ОСОБА_2 не заперечував, то цей договір суду першої інстанції не був наданий без поважних причин. З вище вказаних підстав колегія суддів відмовила відповідачу у приєднанні вказаних документів в якості доказів до матеріалів справи. Посилання сторони відповідача на правову позицію Верховного Суду від 14.04.2021 року у справі №716/591/19 не приймається до уваги, оскільки фактичні обставини справ не є тотожними. Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає. Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представника - адвоката Борисової Ірини Миколаївни - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 листопада 2021 року- залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 15 травня 2023 року. СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов