Постанова 4811 № 466/6493/20

Справа № 466/6493/20 Головуючий у 1 інстанції: Луців-Шумська Н.Л. Провадження № 22-ц/811/2375/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. Категорія: 72 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В., суддів: Бойко С.М., Копняк С.М., секретаря Жукровської Х.І. з участю позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 травня 2021 року в складі судді Луців-Шумської Н.Л. у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , з участю третьої особи Органу опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, про позбавлення батьківських прав,- встановив: У жовтні 2020 року позивачка ОСОБА_5 звернулася до суд з позовною заявою до ОСОБА_3 , з участю третьої особи Органу опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, про позбавлення відповідача батьківських прав щодо дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вимоги обгрунтовувала тим, що з 20 вересня 2003 року перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 , у якому ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_6 . Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 14 серпня 2007 року шлюб між ними розірвано. 27 листопада 2018 року ухвалою Галицького районного суду м. Львова у справі №461/7435/18 затверджено мирову угоду між нею та відповідачем, якою вирішено стягувати з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі 2 000,00 грн. та стягнуто на її користь додаткові витрати на лікування, розвиток та оздоровлення дитини, що мали місце за останній рік до 27.11.2018. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_3 умов затвердженої мирової угоди, ухвала Галицького районного суду м. Львова від 27.11.2018 пред`явлена до примусового виконання приватному виконавцю Пиць А.А., яким 28.01.2019 відкрито виконавче провадження. Також, на виконанні у приватного виконавця Пиць А.А. перебуває виконавче провадження №61841638 про стягнення з ОСОБА_3 додаткових витрат на сина на лікування ГРЗ та гострого бронхіту, стоматологічні послуги у розмірі 5 694,16 грн. Покликається на те, що увесь час з моменту припинення фактичних шлюбних відносин дитина проживає разом із нею та перебуває на її утриманні та вихованні. ОСОБА_3 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не піклується про фізичний, моральний, культурний, соціальний і духовний розвиток дитини, навчання та підготовку до самостійного життя. Більше того, відколи вона звернулася до суду про стягнення аліментів та додаткових витрат на дитину, ОСОБА_3 почав чинити над нею та дитиною психологічне насильство з метою спонукання до відмови від примусового стягнення аліментів і додаткових витрат. З цією метою він неодноразово звертався із заявами до Сихівського відділу поліції з необгрунтованими заявами щодо неї та її теперішнього чоловіка про нібито насильство над сином, погрози теперішній сім`ї відповідача тощо. Крім того, з метою спростування витрат на навчання та лікування дитини відповідач створив скандал в школі, де навчається син, зіпсував дитині стосунки у школі з учнями, вчителями, почав перевірки у поліклініці щодо з`ясування діагнозів, призначеного лікування. Такими діями ОСОБА_3 призвів до нервового зриву у дитини. Вона двічі зверталася до відділу у справах дітей щодо вчинення ОСОБА_3 психологічного насильства над сином - у травні 2019 року та у листопаді 2019 року, при розгляді яких ОСОБА_6 скеровано для проведення психодіагностичного обстеження у Львівський міський центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді з метою встановлення наявності психологічної травматизації та дослідження особливостей стосунків із батьком. 15 травня 2019 року ОСОБА_7 написав заяву у відділ у справах дітей відносно вчинення батьком психологічного насильства на ним. За останні кілька років ОСОБА_3 не проводить з сином часу, не відвідує його, до себе не запрошує та не бачиться з ним взагалі. Крім того, відповідач не тільки не приймає участі у лікуванні сина, не дбає про його здоров`я, а ще й чинить перешкоди у цьому їй. Зазначені вище обставини дають підстави стверджувати про ухилення ОСОБА_3 від виховання дитини та свідомого нехтування своїми обов`язками щодо останнього. Відтак, звернулася до суду із позовом про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_6 , який просила задовольнити. Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 13 травня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , третя особа Орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - відмовлено. Рішення суду оскаржила позивачка ОСОБА_5 , вважає рішення безпідставним, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також таким, що не відповідає обставинам справи. Покликаючись на хронологію відносин між сторонами та відповідні судові рішення зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінки тому, що у відповідача наявна заборгованість із сплати аліментів і цю обставину визнав сам відповідач. Весь час з моменту припинення фактичних шлюбних відносин син проживає разом з матір`ю і перебуває на її утриманні, вихованням також займається особисто мати. Поряд з цим, батько ОСОБА_3 свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не піклується про фізичний, моральний, культурний та інший розвиток сина, його навчання, підготовку до самостійного життя. При цьому, після звернення з вимогами про стягнення аліментів та додаткових витрат на дитину, відповідач почав чинити над сином та позивачкою психологічне насильство. Про зазначене, на думку позивачки, свідчить переписка та неодноразове звернення до поліції з відповідними заявами, про що у подальшому стало відомо сину, відтак довелося його заспокоювати стосовно викликів до поліції. Звертає увагу, що відповідач не заперечує, що не знав про зміну номеру телефону сина, з дитиною до лікаря не ходив, ніколи з ним не відпочивав. Вважає, що відповідач виключно з метою спростування витрат на навчання та лікування дитини, пише відповідні запити, при цьому жодного разу не запропонував допомоги з проблемних питань, ні власною участю у вирішенні таких, ні матеріальною. Такими діями відповідач довів до нервового зриву і сина, і позивачку, оскільки вимагав до підписання нікчемного договору про відсутність будь яких фінансових претензій до нього до кінця життя, з приводу чого зверталася у Відділ у справах дітей Сихівського району, де з відповідачем були проведені профілактичні бесіди, однак такі, на думку позивачки, результату не дали. Стверджує, що відповідач не має на меті поновлення стосунків і спілкування з сином, не виявляє турботу про нього, а виключно хоче спростувати понесені нею витрати і не нести таких на утримання сина. Покликається на висновок психолога, який складений за результатами психодіагностичного обстеження та звернення до Відділу у справах дітей щодо вчинення ОСОБА_3 психологічного насильства над сином. Звертає увагу на пояснення свідка ОСОБА_8 та пояснення самого ОСОБА_6 . Зазначає, що відповідач перешкоджає їй проводити оздоровлення сина на морському узбережжі. Крім цього, просить врахувати висновок органу опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав та підтримання такого висновку в судовому засіданні. Також зазначає про надання відділом у справах дітей Сихівського району ОСОБА_3 шестимісячного строку для налагодження і відновлення контактів і спілкування з дитиною, а у протилежному випадку рекомендовано матері повторно звернутися із заявою про позбавлення його батьківських прав. Окремо звертає увагу на заборгованість відповідача із сплати додаткових витрат на сина, заяви та пояснення родичів та свідків щодо спірних правовідносин, характеристику сина, як учня 4-г класу ЗШ «Первоцвіт» від 14.06.2014, у якій йдеться про те, що з першого по четвертий клас батько жодного разу не цікавився успіхами сина. Покликаючись на відповідні норми матеріального права та судову практику, вважає, що позбавлення судом ОСОБА_3 батьківських прав має відбутися для захисту емоційного здоров`я та моралі неповнолітньої дитини. Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 травня 2021 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Стягнути з відповідача судові витрати. 31.08.2021 на адресу апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_3 на апеляційну скаргу, у якому покликаючись на правовідносини, які склалися між сторонами та щодо надання ним коштів на утримання сина, відповідну судову практику, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. В судовому засіданні 14 грудня 2021 року позивачка ОСОБА_5 повідомила про зміну прізвища на ОСОБА_9 у зв`язку із реєстрацією 29 квітня 2021 року шлюбу із ОСОБА_8 . Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав, місцевий суд виходив з того, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, як підстава для позбавлення відповідача батьківських прав відносно дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в судовому засіданні свого підтвердження не знайшла. При цьому, з пояснень відповідача слідує, що він виявляв бажання спілкуватися з дитиною, намагався налагодити таке спілкування, не ухилявся від виконання своїх батьківських обов`язків, а навпаки, мав намір їх виконувати, приймати участь у вихованні дитини, цікавився навчанням дитини, його станом здоров`я, про що свідчать звернення до вчителів та керівництва школи, в медичні заклади. Також суд зазначив, що покази свідка та думка дитини не дають достатньо підстав суду зробити висновок про те, що відповідач ухилявся від виконання своїх батьківських обов`язків. Крім цього, суд не врахував висновок органу опіки та піклування №4-260001-24568 від 10 серпня 2020 року, яким визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав щодо дитини, оскільки такий є неповним та складений без врахування всіх фактичних обставин справи. Окремо суд зазначив, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача, однак особливості характеру батька дитини самі по собі не можуть бути підставою для позбавлення його батьківських прав, відтак врахувавши та оцінивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку про те, що позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого у спірних правовідносинах позивачкою не доведено. Розглядаючи даний спір та перевіряючи законність оскаржуваного рішення згідно вимог ЦПК України колегія суддів враховує таке. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК Українизобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог. Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_3 перебували між собою в зареєстрованому шлюбі з 20 вересня 2003 року, який рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 14 серпня 2007 року розірвано. Від спільного подружнього життя у сторін є син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно із довідкою ОСББ Першого молодіжного житлового комплексу №55 від 06 липня 2020 року, позивачка ОСОБА_5 разом з дитиною ОСОБА_6 проживають та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Правовідносини між сторонами вже були предметом судового розгляду. Так, ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 27 листопада 2018 року у справі №461/7435/18 затверджено мирову угоду між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , відповідно до умов якої: ОСОБА_3 зобов`язується щомісяця сплачувати аліменти у розмірі 2 000,00 грн., починаючи з 03 жовтня 2018 року і до 26 жовтня 2022 року; при досягненні дитиною повноліття, якщо син продовжує навчання, виплата аліментів відповідачем здійснюється до досягнення ним двадцяти трьох років або до закінчення навчання; сума заборгованості відповідача понесених позивачем додаткових витрат на неповнолітню дитини, що виникла станом на 27.11.2018 становить 25 657,40 грн. (т.1 а.с. 92-93). Постановою приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Пиць А.А. від 28.01.2019 відкрито виконавче провадження ВП № 58216094 з примусового виконання ухвали Галицького районного суду м. Львова у справі №461/7435/18 (т.1 а.с.94-95). Згідно розрахунку приватного виконавця Пиць А.А. станом на 30.03.2019 сумарна заборгованість ОСОБА_3 по сплаті аліментів становила 1000 грн. (т.1 а.с. 97). При цьому, відомості про наявність у відповідача заборгованості по сплаті аліментів на час звернення в суд з даним позовом відсутні. Звертаючись із позовними вимогами та обґрунтовуючи необхідність позбавлення відповідача батьківських прав, позивачка ОСОБА_5 свої доводи зводить до того, що ОСОБА_3 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не піклується про фізичний, моральний, культурний, соціальний і духовний розвиток дитини, навчання та підготовку до самостійного життя, з часу звернення до суду про стягнення аліментів та додаткових витрат на дитину, ОСОБА_3 почав чинити над нею та дитиною психологічне насильство з метою спонукання до відмови від примусового стягнення аліментів і додаткових витрат, вважає, що відповідач цікавиться навчанням та лікування дитини виключно з метою спростування витрат на таке, одночсно провокуючи скандали в школі, де навчається син, при цьому зіпсував відносини з учнями та вчителями, і такими діями ОСОБА_3 призвів до нервового зриву в дитини. Відношення відповідача до цих позовних вимог та позиція ОСОБА_3 викладені у відзивах на позов та на апеляційну скаргу, зводяться до того, що останнім такі не визнаються, відповідними доказами заперечуються і у задоволення таких відповідач просить відмовити. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства"). Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією Організації Об`єднаних Націй про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно частин першої, другої статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція ООН про права дитини) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Статтею 9 Конвенції ООН про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Згідно із частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті 3 СК України). Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначені статтею 181 СК України. СК України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Згідно з пунктом другим частини першої статті 164 СК України батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини і водночас, санкція (відповідальність) за протиправну винну поведінку матері або батька. Згідно із роз`ясненнями, наданими у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року за № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Пунктом 16 цієї ж Постанови передбачено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав,передбачених ст. 164 СК України. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного огляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Згідно із ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має, зокрема один з батьків. Відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду про те, що позивачка ОСОБА_5 свої вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав зводить до того, що останній, на її думку, ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, тобто як на правову підставу покликається на п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України. Разом з цим, колегія суддів розділяє висновок суду першої інстанції про те, що відповідні обставини, як підстава для позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свого підтвердження не знайшли. Крім цього, навіть за умови доведення факту ухилення відповідача від сплати аліментів, як обов`язку по утриманню спільного із позивачкою сина, докази про винність та умисність такої поведінки та про відповідні правові наслідки з цього приводу, в матеріалах справи відсутні. Натомість, як встановлено судом заборгованість із сплати аліментів у відповідача відсутня, тобто, нехай у примусовому порядку, але певне утримання відповідач своєму сину надає. При цьому, будь які доводи сторони позивача щодо відносин з відповідачем, як колишнім чоловіком чи таких за час шлюбу між з ним, зокрема в контексті застосування відповідачем домашнього насильства, не можуть братися до уваги судом, як підтвердження відповідних позовних вимог у даній категорії справ, оскільки не входять у предмет доказування таких та можуть мати окремі наслідки. У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18). Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). З пояснень відповідача слідує, що останній виявляє бажання спілкуватися з дитиною, намагався налагодити таке спілкування. Про те, що відповідач не ухилявся від виконання своїх батьківських обов`язків, а навпаки, мав намір їх виконувати, приймати участь у вихованні дитини, цікавився навчанням дитини, його станом здоров`я, свідчать його звернення до вчителів та керівництва школи, в медичні заклади. Зокрема, з листів № 93 від 11.09.2019, № 06 від 27.01.2020, які підписані директором СЗШ №9 МЖК -1 м. Львова Шостак Б.Є. слідує, що відповідач ОСОБА_3 цікавиться успішністю дитини ОСОБА_6 та його відвідуванням школи, наявністю батьківського комітету у класі (т.1 а.с. 253, 254, 255, 259, 260, 262). Крім цього, відповідач ОСОБА_3 з лютого 2019 року підтримує зв`язок з класним керівником щодо навчальних досягнень сина, телефонує, цікавлячись шкільним життям сина, що підтверджується характеристикою, яка видана СЗШ № 9 МЖК -1 м. Львова 27.05.2019 (т.1 а.с. 264). Згідно із довідкою № 63, яка видана СЗШ № 9 МЖК -1 м. Львова 27.07.2020, батько учня 11-А класу ОСОБА_10 - ОСОБА_3 часто приходить до школи, цікавиться навчанням та шкільним життям сина, тактовний та ввічливий у спілкуванні з класними керівним та іншими вчителями, що спростовує протилежні доводи в цій частині (т.1 а.с. 265). В контексті спілкування, шляхом листування відповідач надав суду копії листів, адресованих сину та докази їх відправлення адресатові (т. 1 а.с. 270-276). Наявні в матеріалах справи також і звернення відповідача у відповідні медичні установи і усі ці дії відповідача, у часовому проміжку, який значно раніше дати подання даного позову. Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що та обставина, що відповідач не звертався до органу опіки та піклування із заявою про встановлення йому способу та порядку зустрічей з дитиною не може слугувати доказом ухилення його від виконання своїх батьківських обов`язків. Поряд з цим, на підтвердження винного ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків ОСОБА_5 не надала належних доказів, а про такі не може свідчити їх з відповідачем переписка обговорення щодо витрат на перші необхідності сину, його лікування та відпочинок. Натомість, власне така переписка між відповідачем і позивачкою впродовж тривалого часу свідчить, що відповідач цікавився життям сина, його здоров`ям, успіхами та заперечує байдужість останнього до сина. В свою чергу, Європейський суд з прав людини у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58). Як у відзиві на позов, так і у відзиві на апеляційну скаргу, відповідач заперечує позовні вимоги, зазначає, що погасив заборгованість по сплаті аліментів. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей…Зважаючи на те що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України). Крім цього, відповідно до положень ч. 4, 5 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Разом з цим, згідно ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. За змістом висновку органу опіки та піклування №4-260001-24568 від 10 серпня 2020 року, відповідача ОСОБА_3 визнано за доцільне позбавити батьківських прав щодо дитини ОСОБА_6 (т.1 а.с. 22-25). При цьому, колегія суддів приходить переконання про те, що висновок органу опіки та піклування є недостатньо обгрунтованим та складений без врахування всіх фактичних обставин справи, тому не може з таким погодитися. Зокрема, у висновку враховані свідчення відповідних осіб, однак на переконання колегії суддів, жодні докази сторонніх осіб, не можуть ствердити про винне та свідоме ухилення батьків від виконання свої обов`язків, а тим більше засвідчити їх внутрішнє ставлення до таких обов`язків. В свою чергу, станом на час розгляду в матеріалах справи відсутні дані про те, що відповідач притягався до кримінальної відповідальності, має не зняту чи непогашену судимість чи перебуває у розшуку, доказів про те, що перебуває у лікаря-нарколога на диспансерному обліку чи числиться у психоневрологічному диспансері, суду не надано, відтак не можливо ствердити, що останній проявляє себе з вкрай негативної сторони або веде антисоціальну поведінку, яка виключає можливість виховання сина. Враховуючи наведене, колегія суддів приходить переконання про те, що зібраними по справі доказами у їх сукупності не доведено наявності передбачених у ст. 164 СК України підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно його неповнолітнього сина ОСОБА_6 , що свідчить про безпідставність доводів апеляційної скарги та обґрунтованість висновків оскаржуваного рішення. Таке рішення суд приймає виключно в інтересах дитини, надаючи можливість батькові та сину налагодити їх родинні стосунки. При цьому, заперечуючи проти задоволення вимог про позбавлення батьківських прав, відповідач повинен чітко розуміти, що такі права, однак не виключно вони, несуть обов`язок, зокрема щодо надання належного утримання дитині. Окремо колегія суддів зазначає, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (ч. 1 ст. 6) СК України. При цьому, навіть особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини (ч. 2 ст. 166 СК України). Таким чином, враховуючи досягнення у 2022 році ОСОБА_6 повноліття, що означає втрату статусу дитини, колегія суддів не може погодитися із тим, що задоволення позовних вимог сприятиме захисту його емоційного здоров`я та моралі, оскільки сину сторін на сьогоднішній момент повних сімнадцять років, він є фактично дорослою особистістю та зі сформованим відношенням до всього оточуюшого, при цьому, задоволення такого роду позовних вимог з врахуванням імовірних інших можливих у майбутньому обставин (правовідносин) не є допустимим. Іншими словами, для з`ясування підставності позовних вимог, спірні правовідносини та поведінка сторін у таких, колегією суддів розглядаються з погляду ретроспективи (минулих фактичних обставин), а не можливих у перспективі (майбутньому). У цьому контекті не може залишитися поза увагою суду і те, що шлюб між сторонами, як вже було зазначено вище, розірвано у 2007 році, однак стверджуючи про неналежне ставлення відповідача, як до себе так і до дитини, позивачка впродовж тривалого часу лише ставила пред судом питання про стягенння з відповідача аліментів на утримання дитини і тільки за рік до досягення сином повноліття звернулася з вимогами про позбавлення відповідача батьківських прав. Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не є та на висновки суду не впливають. Зміст оскаржуваного рішення відповідає вимогам ст. 265 ЦПК України, в тому числі в частині щодо мотивованої оцінки доводів сторін, наданих ними доказів, норм права, які суд застосував та мотивів їх застосування, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, а тому апеляційний суд приходить висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 13 травня 2021 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 15 грудня 2021 року. Головуючий: А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк