Постанова 4857 № 500/3660/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/3660/21 пров. № А/857/20388/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Шевчук С.М., суддів Кухтея Р.В., Шинкар Т.І., за участю секретаря судового засідання: Чопко Ю.Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року (рішення ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін у м. Тернопіль судом у складі головуючої судді Дерех Н.В., повний текст рішення виготовлено 18.10.2021) у справі №500/3660/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача- Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити певні дії, суд - В С Т А Н О В И В : І. ОПИСОВА ЧАСТИНА В червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, яким просила: визнати протиправною та скасувати відмову Тернопільської міської ради, оформлену листом від 15.01.2021 щодо відмови їй у виділенні земельної ділянки для будівництва; зобов`язати Тернопільську міську раду виділити їй земельну ділянку для будівництва та надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано відмову Тернопільської міської ради, оформлену листом від 15.01.2021 щодо виділення ОСОБА_1 земельної ділянки під будівництво житлового будинку. Зобов`язано Тернопільську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.12.2020 щодо надання земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку як учаснику АТО на пільгових умовах та прийняти відповідне рішення. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивач звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує, що судове рішення є необґрунтованим, таким, що не відповідає обставинам справи, а тому підлягає скасуванню. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або про відмову в його наданні з наведенням усіх підстав такої відмови. Просить врахувати, що підставою відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Вважає, що оскільки міська рада безпідставно відмовила позивачеві у наданні дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, порушені права позивача мають бути захищені шляхом зобов`язання селищної ради надати позивачу дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва з подальшою передачею у власність. Зазначає, що процесуальним законодавством саме на суд покладено обов`язок офіційного з`ясування всіх обставин справи, що зобов`язує суд вживати всіх необхідних заходів для його виконання поряд із змагальністю і диспозитивністю судового процесу. Відповідач та третя особа своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, відповідно до частини 4 статті 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні, яке проводилося в режимі відеоконференції, представник позивача Майка М.Б. надав пояснення та підтримав доводи апеляційної скарги. Відповідач та третя особа були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги у відповідності до вимог ст.124 КАС України, шляхом надіслання повідомлень засобами поштового зв`язку та на електронну пошту, зазначену даними учасниками справи, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. В судове засідання відповідач та третя особа не прибули, про причини неприбуття не повідомили, клопотань про відкладення слухання справи не направляли. ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи обставини, що позивач є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 . Рішенням п`ятдесят другої сесії шостого скликання Тернопільської міської ради від 28.10.2014 №6/52/188 визначено земельний масив площею 17 га в районі вулиці Микулинецької під відведення земельних ділянок для будівництва і обслуговування житлових будинків тернополянам - військовослужбовцям, які беруть участь у проведенні антитерористичної операції. 29.12.2020 позивач звернулася із заявою до Міського голови, в якій просила надати земельну ділянку у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку як учаснику АТО на пільгових умовах. У відповідь на вказану заяву Тернопільська міська рада листом від 15.01.2021 №12992/07Ф повідомила позивача про те, що станом на даний час вільних земельних ділянок (не наданих у власність чи користування), визначених містобудівельною документацією на території м.Тернополя під індивідуальну житлову забудову, надання яких передбачено для учасників АТО немає. Не погодившись з такою відмовою відповідача, позивач звернулася до суду з цим позовом. ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що за результатами розгляду звернення особи щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орган місцевого самоврядування приймає рішення про надання відповідного дозволу, або мотивовану відмову у наданні такого дозволу. Отже, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України. За наведених обставин, суд вважав, що бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви позивача є протиправною. При цьому, суд вважав, що належним способом захисту прав позивача буде зобов`язання відповідача розглянути повторно заяву позивача від 29.12.2020 про надання земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку як учаснику АТО на пільгових умовах та прийняти відповідне рішення. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України та Законом України «Про землеустрій». Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Згідно з частиною 2 статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Відповідно до статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин. Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Згідно з пунктом 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Отже, розпорядження землями, які перебувають у комунальній власності, в тому числі надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки покладено на відповідну сільську, селищну, міську раду, у даному випадку Тернопільську міську раду. Відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови. Наведеними положеннями Земельного кодексу України визначено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним із етапів погодження і оформлення документів, який відповідно до вимог чинного законодавства є необхідним для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. У свою чергу, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою. При цьому, за результатами розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення документації землеустрою, відповідач може прийняти одне з таких рішень: або наказ про надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою, або мотивована відмова у його наданні. Із матеріалів справи видно, що відповідач за результатами розгляду заяви позивача щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою на земельну ділянку листом від 15.01.2021 №12992/07Ф повідомив позивача про те, що станом на даний час вільних земельних ділянок (не наданих у власність чи користування), визначених містобудівельною документацією на території м.Тернополя під індивідуальну житлову забудову, надання яких передбачено для учасників АТО немає. Отже, відповідач при розгляді заяви позивача від 29.12.2020 щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, не врахував положення ст.123 Земельного кодексу України та не прийняв одне з таких рішень: або наказ про надання дозволу на розроблення відповідної документації із землеустрою, або мотивовану відмову у його наданні. Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Способом захисту, необхідним для поновлення прав позивачки, є саме зобов`язання відповідача належним чином розглянути питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із прийняттям відповідного владного рішення. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі №509/1350/17 зазначила таке. Щодо ефективності обраного судом апеляційної інстанції способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Натомість, матеріали справи не містять всіх необхідних доказів, з яких суд міг достеменно встановити виконання всіх умов, визначених законом та відсутності перешкод для відмови позивачу у задоволенні його заяви, про які йдеться у статті ст. 118 Земельного Кодексу України, позаяк відповідач допустив не належний розгляд заяви позивача в розумінні приведених норм законодавства, що в свою чергу є перешкодою для задоволення позовних вимог у спосіб визначений позивачем. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.12.2020 року щодо надання земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, як учаснику АТО на пільгових умовах. При цьому, при повторному розгляді заяви відповідачем в обов`язковому порядку повинні бути враховані висновки цього судового рішення. Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення названого адміністративного позову. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні. Доводи апеляційної скарги, в силу викладеного вище, висновків суду першої інстанції не спростовують. Керуючись ст. 308, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2021 року у справі №500/3660/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Р. В. Кухтей Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 16 грудня 2021 року.