Постанова 4857 № 460/8724/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 березня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/8724/21 пров. № А/857/21924/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Хобор Р.Б. та Кузьмича С.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09.11.2021р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської обл. про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання повторно розглянути заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства (суддя суду І інстанції: Комшелюк Т.О.; час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 09.11.2021р., м.Рівне; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 09.11.2021р.),- В С Т А Н О В И В: 29.06.2021р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, із урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати дії Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської обл. протиправними; зобов`язати Городоцьку сільську раду Рівненського району Рівненської обл. надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею до 2,0 га, що розташована на території Городоцької сільської ради, для ведення особистого селянського господарства, за поданими ним заявами від 26.04.2021р. (Т.1, а.с.1-5, 61-65). Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (Т.1, а.с.157-159). Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09.11.2021р. заявлений позов задоволено; визнано протиправною бездіяльність відповідача Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської обл., яка полягає у неприйнятті рішень з питання надання ОСОБА_1 за його заявами від 23.04.2021р. дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської обл., для ведення особистого селянського господарства; зобов`язано відповідача повторно розглянути заяви позивача від 23.04.2021р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської обл. для ведення особистого селянського господарства із дотриманням порядку, встановленого ст.ст.26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст.118 Земельного кодексу /ЗК/ України (Т.1, а.с.217-222). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач ОСОБА_1 , який, покликаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що у своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, з урахуванням правових позицій Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 442/3936/17; зобов`язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею до 2,0 га, що розташована на території Городоцької сільської ради, для ведення особистого селянського господарства, за поданими позивачем заявами від 26.04.2021р. (Т.1, а.с.226-228). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що повноваження стосовно надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні регламентовані нормами ч.6 ст.118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними. Отже, суд дійшов помилкового висновку про те, що повноваження відповідача у спірних правовідносинах є дискреційними. Вказаний висновок відповідає позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду від 11.09.2019р. у справі № 819/570/18, від 12.06.2020р. у справі № 808/3187/17, від 29.09.2020р. у справі № 814/2221/17. З огляду на викладене, саме зобов`язання відповідача надати дозвіл є найбільш ефективним способом захисту порушеного права позивача. Відповідачем Городоцькою сільською радою Рівненського району Рівненської обл. скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення (Т.2, а.с.9-13). Також позивачем направлено до апеляційного суду відповідь на відзив по справі № 460/8724/21, в якій наводить усталену судову практику із спірного питання (Т.2, а.с.1-4). Апеляційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як достовірно встановлено під час судового розгляду, 23.04.2021р. позивач звернувся до відповідача із 43 заявами про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею до 2,0 га, що розташована на території Городоцької сільської ради, для ведення особистого селянського господарства. До поданих заяв позивач долучив копію паспорта, довідку про присвоєння ідентифікаційного номера, копію посвідчення учасника бойових дій, графічний матеріал місця розташування земельної ділянки (Т.1, а.с.10-53, 66-156). Листом № вих-520/02-20/21 від 25.05.2021р. відповідач повідомив позивача про те, що його заява розглянута на сесії Городоцької сільської ради 21.05.2020р., однак рішення по суті питання не прийнято, оскільки пропозиція надати згоду (підтримати проекти про надання згоди на виготовлення проектів землеустрою) не набрала необхідної кількості голосів депутатів (Т.1, а.с.9). Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що питання передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність, встановлені ст.ст.118, 122, 123 ЗК України, розглядаються виключно на пленарних засіданнях, а рішення з цих питань приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету. Рішення за результатами розгляду 43 заяв позивача від 23.04.2021р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідачем не прийнято. Отже, у даному випадку відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті відповідного рішення за результатами розгляду заяв позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою згідно із чинним законодавством. Стосовно зобов`язання надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд керувався тим, що розпорядження землями державної та комунальної форм власності здійснюють, відповідно, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, зазначені органи проводять й передачу земель у власність чи інше право користування. Законодавець наділив дані органи дискреційними повноваженнями при прийнятті управлінських рішень. З огляду на вказане, право відповідача на вчинення дій щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема, у власність, є його дискреційними повноваженнями, а тому задоволення позовних вимог про зобов`язання надати такий дозвіл є формою втручання в дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування. При цьому, рішення за заявами позивача від 23.04.2021р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, відповідачем у встановленому чинним законодавством порядку не прийнято, що позбавляє суд можливості перевірити його на дотримання критеріїв, встановлених ч.2 ст.2 КАС України. Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до роз`яснень, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови). Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині задоволених позовних вимог у викладеній судом редакції, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є такими, що відповідають фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, з наступних причин. Частиною першою ст.3 Земельного кодексу /ЗК/ України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Із змісту пункту «б» ч.1 ст.81 ЗК України слідує, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності. Частинами першою, другою статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, зокрема, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п.«в» ч.3 ст.116 ЗК України). Частиною першою ст.121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара (п.«б» ст.121 ЗК України). Таким чином, надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Приписами абз.1 ч.7 ст.118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Згідно з абз.3 ч.7 ст.118 ЗК України особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу, якщо уповноважений орган у місячний строк не надав ні дозволу на його розроблення, ні мотивованої відмови у наданні такого дозволу. Отже, цією нормою закріплено право громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб`єкта владних повноважень) або відмови у його наданні після спливу місячного строку (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.07.2018р. в справі № 806/3095/17, від 17.12.2018р. у справі № 509/4156/15-а). Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови. При цьому, відповідно до ч.7 ст.118 ЗК України підставою відмови у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Аналіз цієї норми дає підстави для висновку про те, що розгляд будь-якої поданої заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки завершується прийняттям відповідного рішення. У розглядуваному випадку заяви позивача 23.04.2021р. виносилася на розгляд сесії сільської ради, однак по них не було прийнято будь-якого рішення. Відповідь Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської обл. не містила передбаченої ч.7 ст.118 ЗК України підстави для відмови в задоволенні відповідних заяв позивача та, відповідно, для ненадання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. При цьому, будь-яких покликань на невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, в розглядуваній відповіді не зазначено. Звідси, наведені заяви позивача фактично були прийняті до розгляду відповідачем, винесені на вирішення сесії, тобто, такі не містили недоліків або неточностей, які б перешкоджали їх розгляду по суті. Пунктами «а», «б» ч.1 ст.12 ЗК України визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу. Згідно з ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Статтею 80 ЗК України передбачено, що суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. З урахуванням зазначеного, до повноважень Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської обл. належить розпорядження земельними ділянками комунальної власності територіальної громади с.Городок Рівненського району Рівненської обл. Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Згідно ч.1 ст.46 цього Закону сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради. Частиною 1 ст. 47 зазначеного Закону визначено, що постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету. Згідно з ч.4 ст.47 наведеного Закону постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями. Відповідно до ч.ч.1-3 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою орган місцевого самоврядування приймає одне із рішень, визначених ч.7 ст.118 ЗК України. При цьому, зважаючи на норми Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», таке рішення приймається на пленарних засіданнях. Відсутність рішення про надання дозволу або відмову у наданні дозволу в межах встановленого законом місячного строку у формі рішення свідчить про протиправну бездіяльність відповідного органу і надає особі право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу відповідно до абз.3 ч.7 ст.118 ЗК України. З матеріалів справи слідує, що по заявам ОСОБА_1 від 23.04.2021р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність рішення сесією сільської ради не прийняті, оскільки проекти рішень по ним не набрало необхідної кількості голосів. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що заяви ОСОБА_1 від 23.04.2021р. не розглянуті відповідачем в порядку та у спосіб, встановлені ЗК України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки останнім не прийнято рішення про надання дозволу чи про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Окрім цього, з огляду на викладене, заяви ОСОБА_1 від 23.04.2021р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею до 2,0 га, що розташована на території Городоцької сільської ради, для ведення особистого селянського господарства, не були перевірені відповідачем на їх відповідність вимогам ст.ст.116, 118, 121 ЗК України, по ним не прийнято відповідачем будь-якого рішення, яке визначено вищевказаними нормами закону. В межах цього адміністративного спору позивач звернувся до відповідача не із зверненнями, а із відповідними заявами (з належними додатками), за наслідками розгляду яких суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа. Відсутність належним чином оформленого рішення Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської обл. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі рішення, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом. Щодо відсутності достатньої кількості голосів для прийняття сільською радою відповідного рішення колегія суддів вважає, що органом місцевого самоврядування не було наведено будь-яких підстав для відмови у задоволенні заяв позивача. Єдина наведена підстава - недостатня кількість голосів депутатів для прийняття рішення радою - не надає достатніх юридичних підстав для такої відмови. Допускаючи такий нерозгляд звернення позивача, незважаючи на актуальність поставлених ним питань, відповідач створив умови для юридичної невизначеності, а тому така поведінка органу місцевого самоврядування має ознаки свавільної і не відповідає вимогам закону. При цьому, в силу діючого законодавства позивач мав «законні сподівання» на вирішення його заяв. Згідно п.3.1 рішення Конституційного Суду України № 17-рп/2010 від 29.06.2010р. одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення вказаних обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки. Таким чином, безпідставне та протиправне відтермінування суб`єктом владних повноважень прийняття рішення за заявою позивача є прихованою формою відмови у його розгляді та прямо суперечить принципу правової визначеності. Звідси, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені ЗК України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», без дотримання вимог ч.2 ст.2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем як суб`єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно розгляду поданих позивачем заяв. З приводу дискреційності наданих відповідачу повноважень щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980р. на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд. Тобто, в контексті обставин спору застосування обраного позивачем способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Наведених обставин судом першої інстанції не встановлено. При цьому, суд не досліджував, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усі інші умови для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею до 2,0 га, що розташована на території Городоцької сільської ради, для ведення особистого селянського господарства. За таких обставин в суду є відсутніми підстави для зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення. При цьому, відповідачем не було перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею до 2,0 га, що розташована на території Городоцької сільської ради, для ведення особистого селянського господарства. Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача в цій ситуації колегія суддів враховує роз`яснення, які наведені в постанові Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно яких у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов`язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право. Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє. Суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду. За своєю правовою природою повноваження відповідача щодо надання дозволів на розробку проектів землеустрою є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу. За таких умов колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано зобов`язав відповідача повторно, з урахуванням висновків суду, розглянути заяви ОСОБА_1 від 23.04.2021р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею до 2,0 га, що розташована на території Городоцької сільської ради, для ведення особистого селянського господарства. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.09.2015р. у справі № 21-1465а15. Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про підставність та обґрунтованість заявленого позову, через що останній підлягає до задоволення, із вищевказаних мотивів. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. За правилами ст.139 КАС України підстав для розподілу судових витрат у цій справі немає. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09.11.2021р. в адміністративній справі № 460/8724/21 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Р. Б. Хобор С. М. Кузьмич Дата складання повного тексту судового рішення: 11.03.2022р.