Постанова 4857 № 260/3018/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/3018/20 пров. № А/857/18380/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді: Кухтея Р.В. суддів: Носа С.П., Шинкар Т.І. з участю секретаря судового засідання: Хабазня Ю.Є. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 РадяІвана Івановича на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07вересня 2021 року (ухвалене головуючим-суддею Гаврилко С.Є., час ухвалення судового рішення 07 год 17 хв у м. Ужгороді, дата складання повного тексту судового рішення 17вересня 2021 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру МВС в Закарпатській області, Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі, в с т а н о в и в : У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Регіонального сервісного центру МВС в Закарпатській області (далі РСЦ МВС, відповідач-1), Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ (далі ГСЦ МВС, відповідач-2), в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ РСЦ МВС №28кп від 09.06.2020 про його звільнення та поновити на роботу у філії РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 07.09.2021 у задоволенні адміністративного позову було відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник позивача Радь І.І. подав апеляційну скаргу, в якій через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти постанову, якою повністю задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 . В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що у випадку з позивачем відбулася не ліквідація державного органу, а його реорганізація, оскільки надання сервісних послуг МВС не припинено, а передбачає покладання завдань і функцій з їх надання на новоутворений орган, який є функціональним правонаступником ліквідованого органу. Додатково зазначає, що до новоутвореного сервісного центру в порядку переведення були прийняті на роботу працівники РСЦ МВС. Крім того, висновок суду першої інстанції, що позивач не звертався про переведення його на іншу посаду в новоутворений орган спростовується наданими ним кадровій комісії запитуваними документами. Судом першої інстанції не було встановлено, що у новоутвореному органі були відсутні вільні вакантні посади, які могли бути запропоновані позивачу. Суд першої інстанції не врахував динаміку внесення змін до Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 (далі Закон №889-VIII), правових висновків Верховного Суду, які вказують на обов`язок суб`єкта призначення пропонувати посаду державному службовцю. Крім того, відповідач-1 не дотримався вимог цього Закону в частині попередження про наступне вивільнення, оскільки в день попередження 02.04.2020 звільнив позивача з іншої підстави, зокрема, п.3 ч.1 ст.87 Закону №889-VIII. У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі просять залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Заслухавши суддю доповідача, представника позивача Радя І.І,, який підтримав апеляційну скаргу, представника відповідача ГСЦ МВС в режимі відеоконференції ОСОБА_2 , яка заперечувала проти її задоволення, дослідивши наявні по справі письмові докази та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржуване рішення скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що наказом РСЦ МВС №4кп від 16.01.2019 ОСОБА_1 було призначено з 17.01.2019 на посаду начальника ТСЦ №2141 (на правах відділу, м.Ужгород), як такого, що успішно пройшов конкурсний відбір. Наказом №88 кп від 04.12.2019РСЦ МВСбуло звільнено ОСОБА_1 , начальника ТСЦ №2141 (на правах відділу м. Ужгород) згідно п.3 ч.1 ст.87 Закону №889-VIII, як такого, що отримав негативну оцінку за результатами оцінювання службової діяльності у 2019 році, з припиненням державної служби. Наказом №15кп від 02.04.2020 РСЦ МВСбули внесені зміни до наказу №88кп від 04.12.2019, зокрема, визначено дату звільнення ОСОБА_1 02.04.2020. Також, 02.04.2020 ОСОБА_1 вручено попередження про припинення державної служби на підставі п.11 ч.1, п.1 ч.3 ст.87 Закону №889-VIII у зв`язку з ліквідацією РСЦ МВС та звільнення із займаної посади не раніше 30 календарних днів з дня попередження. Із займаної посади начальника ТСЦ №2141 РСЦ ОСОБА_3 фактично було звільнено 02.04.2020 на підставі наказу №88кп від 04.12.2019, про що свідчить запис у його трудовій книжці під порядковим №20. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 по справі№260/140/20, було визнано протиправним та скасовано в частині п.23 висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців РСЦ МВС, який затверджений наказом РСЦ МВС №171-АГ від 02.12.2019, визнано протиправним та скасовано наказ РСЦ МВС №171-АГ від 02.12.2019 про затвердження висновку в частині оцінювання результатів службової діяльності начальника ТСЦ №2141 (на правах відділу, м. Ужгород) ОСОБА_1 , визнано протиправним та скасовано наказ РСЦ МВС №88кп від 04.11.2019 про звільнення ОСОБА_1 , начальника територіального сервісного центру №2141 (на правах відділу, м. Ужгород) з припиненням державної служби, поновлено на займаній на час звільнення посаді начальника ТСЦ №2141 (на правах відділу, м. Ужгород) з 03.04.2020, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді начальника ТСЦ №2141 (на правах відділу, м. Ужгород) допущено до негайного виконання. Наказом РСЦ МВС №16кп від 14.04.2020, на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 по справі №260/140/20, ОСОБА_1 було поновлено на посаді начальника ТСЦ №2141(на правах відділу, м. Ужгород). 15.04.2021 позивачем було отримано інформаційний лист-нагадування, яким він інформувався про те, що про його майбутнє вивільнення був повідомлений під особистий підпис 02.04.2020, а також нагадано про законодавчі підстави ліквідації РСЦ МВС. 09.06.2020РСЦ МВС за підписом голови ліквідаційної комісії Олега Святецькогобуло видано наказ №28кп, яким ОСОБА_1 , державного службовця 5 рангу, начальника ТСЦ №2141 (на правах відділу, м. Ужгород), було звільнено відповідно до п.11 ч.1 ст.87 Закону №889-VIII, у зв`язку з ліквідацією РСЦ МВС, згідно постанови Кабінету Міністрів України №79 від 12.02.2020«Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», з припиненням державної служби. Наказом №33кп від 14.08.2020 РСЦ МВС за підписом голови ліквідаційної комісії Олега Святецькогобули внесені зміни до наказу №28кп від 09.06.2020, зокрема, визначено дату звільнення позивача 15.08.2020. Вважаючи наказ №28кп від 09.06.2020 протиправним, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про його скасування та поновлення на роботі. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню Закон №889-VIII, який є спеціальним по відношенню до трудового законодавства, відповідно до положень якого суб`єкт призначення не зобов`язаний, а лише наділений правом пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі і лише за наявності. При цьому, позивач не перебував у трудових відносинах з РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області, до якого просив його поновити. Крім того, законодавство не передбачало у разі ліквідації державного органу обов`язку переведення працівника у державний орган, якому передаються відповідні повноваження та функції. Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції прийшов з неповним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, виходячи з наступного. Частина другою статті 19 Конституція України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, а також своєчасно, тобто протягом розумного строку. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Статтею 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон №889-VIII. Частинами першою-третьою статті 5 Закону №889-VIIІ передбачено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Частиною п`ятою статті 22 Закону №889-VIII (у редакції Закону №117-IX) передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу. Згідно п.2 ч.1ст.41 Закону №889-VIII (державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець Відповідно до п.4 ч.1 ст.83 Закону №889-VIII, державна служба припиняєтьсяза ініціативою суб`єкта призначення. Згідно ч.1 ст.87 Закону №889-VIII, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 11) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення. За змістом абзацу третього ч.3 ст.87 Закону №889-VIII, державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу. Трудові відносини всіх працівників регулює Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України). Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (ч.2 ст.1 КЗпП України). Статтею 51 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, у разі зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч.2 ст.40 КЗпП України). Згідно ч.5 ст.40 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»№113-IX від 19.09.2019, який набрав чинності 25.09.2019 (далі - Закон №113-IX), особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п.1 ч.1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, ст.ст.42, 421, ч.1-3 ст.492, ст.74, ч.3ст.121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Частинами першою-третьою статті 492 КЗпП України у цій же редакції визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Згідно ч.2, 3 ст.81 ЦК України (у редакції,на час виникнення спірних правовідносин), юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом. Відповідно до ч.1, 5 ст.104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Згідно п.1 ч.1 ст.110 ЦК України, юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами. Відповідно до ч.5 ст.5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»№3166-VIвід 17.03.2011 (далі - Закон № 3166-VI, у редакції на час виникнення спірних правовідносин), міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Згідно ч.1 ст.13 Закону №3166-VI, територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України. За змістом ч.4 ст.13 Закону №3166-VI, територіальні органи міністерства набувають статусу юридичної особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи та припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про державну реєстрацію їх припинення. Постановою Кабінету міністрів України№1074 від 20.11.2011 було затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - Порядок № 1074), який визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів. Пунктами 5, 6, 7, 8 Порядку №1074 передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади -- до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України. Майнові права та обов`язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб`єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу. Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам. РСЦ МВС в Закарпатській області був створений як юридична особапублічного права згіднопостанови Кабінету Міністрів «Про утворення територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ» №889 від 28.10.2015. За змістом п.1 Положення про РСЦ МВС в Закарпатській області, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України №1406 від 07.11.2015 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України №1036 від 30.09.2016), РСЦ МВС в Закарпатській області підпорядковується МВС України та є його територіальним органом з надання сервісних послуг. Пунктом 1постанови Кабінету Міністрів України №79 від 12.02.2020 «Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи з надання сервісних послуг МВС, а саме усі 26 територіальних органів з надання сервісних центрів МВС - регіональні сервісні центри МВС. Пунктом 2постанови Кабінету Міністрів України №79 від 12.02.2020 «Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» визначено, що територіальні органи з надання сервісних послуг МВС, які ліквідуються згідно пункту 1 цієїпостанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до впорядкування структури ГСЦ МВС. Наказом МВС України №171 від 24.02.2020 «Про затвердження Структури Головного сервісного центру МВС» затверджено структуру ГСЦ МВС та визнано таким, що втратив чинністьнаказ МВС, яким затверджено структуру РСЦ. Також наказом МВС України №354 від 24.04.2020 були внесені зміни до Положення про ГСЦ МВС, затвердженого наказом МВС України №1393 від 07.11.2015 та викладено його у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 3 цього Положення, ГСЦ МВС утворений як юридична особа публічного права та є міжрегіональним територіальним органом з надання сервісних послуг МВС України. Структуру ГСЦ МВС затверджує Міністр внутрішніх справ. ГСЦ МВС складається із структурних підрозділів та відокремлених структурних підрозділів - РСЦ. РСЦ складається зі структурних підрозділів, до яких в тому числі входять територіальні підрозділи - ТСЦ МВС. РСЦ підзвітні та підконтрольні керівництву ГСЦ МВС. ГСЦ МВС, РСЦ і ТСЦ МВС разом становлять систему сервісних центрів МВС. Наказом ГСЦ МВС №10 від 27.04.2020 було затверджено Положення про РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС). Відповідно до пункту 1 розділу І цього Положення, РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС) є відокремленим підрозділом ГСЦ МВС, утвореного на правах філії без статусу юридичної особи. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань РСЦ МВС в Закарпатській області з 05.03.2020 перебуває у стані припинення юридичної особи. В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстрований відокремлений підрозділ РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС). Предметом судового контролю у цій справі є правомірність наказу РСЦ МВС №28кп від 09.06.2020 про звільнення позивачавідповідно до п.11 ч.1 ст.87 Закону №889-VIII. Підставою для прийняття спірного наказу про звільнення позивача, слугували постанова Кабінету Міністрів України №79 від 12.02.2020 та наказ МВС №218 від 03.03.2020 «Про утворення ліквідаційних комісій органів з надання сервісних послуг органів Міністерства внутрішніх справ», якими вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи МВС, зокрема РСЦ МВС. Ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі. Правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції (постанова Верховного Суду від 12.06.2018 по справі №2а-23895/09/1270). Верховний Суд в аналогічних спорах неодноразово вирішував питання публічного правонаступництва для цілей визначення обставин припинення юридичної особи, які фактично відбулися у межах спірних правовідносин, зокрема ліквідація чи реорганізація (постанови Верховного Суду від 22.04.2021 по справі №440/395/20, від 17.06.2021 по справі №240/455/20). Верховний Суд виходив з того, що особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган. Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їхньої передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що для вирішення питання про те, що саме мало місце - ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади. Підґрунтям такого підходу є правова позиція Верховного Суду України, сформована у постановах від 17.10.2011 по справі №21-237а11, від 04.03.2014 по справі №21-8а14, від 27.01.2014 по справі №21-108а14, від 28.10.2014 по справі №21-484а14, від 19.01.2016 по справі №810/1783/13-а, згідно якої, ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Вказана правова позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12.12.2018 по справі №826/25887/15, від 17.07.2019 по справі №820/2932/16, від 26.05.2021 по справі №140/90/20, яка в силу положень ч.5 ст.242 КАС України має бути врахована при розгляді цієї справи. У постанові від 22.01.2020 по справі №2а-15057/09/2670 Верховний Суд дійшов висновку, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому, обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів. У цьому разі, при реорганізації до правонаступника переходять права та обов`язки юридичної особи, які стосуються не лише майнових правовідносин, але і правовідносин з приводу проходження публічної служби, зокрема, в частині продовження дії трудового договору з працівниками. Такий підхід ґрунтується на конституційних принципах безперервності процесу державного управління та відповідальності держави перед людиною за свою діяльність. У цій справі суди встановили, що у постанові Кабінету Міністрів України №870 від 09.10.2019, як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій територіальних органів Мін`юсту або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість передбачено об`єднання (злиття) кількох територіальних органів Мін`юсту, що припиняються, в новий (міжрегіональний) територіальний орган Мін`юсту, повноваження якого поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць (областей). Порівняння змісту Положення про РСЦ МВС в Закарпатській області, затвердженого наказом МВС України №1406 від 07.11.2015 та Положення про РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області (філія ГСЦ МВС), затвердженого наказом ГСЦ МВС №10 від 27.04.2020, свідчить про виконання цими державними органами одних і тих же завдань та функцій, спрямованих на реалізацію повноважень МВС України у сфері надання сервісних послуг. Вказані обставини свідчать, що фактично відбулася реорганізація державного органу РСЦ МВС в Закарпатській області, як територіального органу з надання сервісних послуг МВС та юридичної особи публічного права, а не його ліквідація. До правонаступника ГСЦ МВС перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися РСЦ МВС в Закарпатській області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства доводи представникавідповідача щодо відсутності правонаступництва при ліквідації РСЦ МВС в Закарпатській області та утворення РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області. Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 по справі «Чуйкіна проти України» дійшов висновку, що ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. Як вказано вище, за правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 27.05.2014 по справі №21-108а14, ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників з`ясовувати реальність такої ліквідації із врахуванням вищенаведеного. Верховний Суд у постанові від 11.10.2019 по справі №812/1408/16 дійшов висновку, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів. У межах вирішення питання, яке є предметом спору у даній справі, для встановлення фактичного (або компетенційного адміністративного правонаступництва), тобто такого, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, визначальним є перехід повністю чи частково функцій (адміністративної компетенції) РСЦ МВС в Закарпатській області до іншого суб`єкта ГСЦ МВС. Вище приведено висновок, що аналіз функцій та повноважень ліквідованого органу (РСЦ МВС в Закарпатській області) та функцій та повноважень ГСЦ МВС свідчить, що відбулося публічне правонаступництво внаслідок передачі функцій та компетенції від РСЦ МВС в Закарпатській області до ГСЦ МВС. Відповідно, оскільки права та обов`язки РСЦ МВС в Закарпатській області фактично перейшли до ГСЦ МВС, відтак саме на ГСЦ МВС як правонаступника та органу, наділеного переданою повною або частковою адміністративною компетенцією, покладається обов`язок відновити права позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду з цим позовом. Суд апеляційної інстанції дослідивши матеріали справи вказує, що наказ №28кп від 09.06.2020 «Про звільнення ОСОБА_1 » прийнятий відповідачем без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття, тобто є необґрунтованим, а також прийнятий без дотримання принципу рівності перед законом та є дискримінаційним. Частиною першою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами, суд повинен керуватись принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. У зв`язку з тим, що встановлені у цій справі обставини свідчать про порушення прав позивача, то належним способом захисту порушеного права є приведення сторін у первісний стан, який існував до видання наказу про звільнення. Тобто позивач підлягає поновленню на тій посаді, з якої його було звільнено спірним у цій справі наказом на посаді начальника територіального сервісного центру №2141 (на правах відділу, м. Ужгороді) РСЦ МВС в Закарпатській області, з 16 серпня 2020 року, оскільки позивач вважається звільненим з дати припинення державної служби 15.08.2020, а не з дати прийняття оспорюваного наказу. Судом встановлено, що на час розгляду цієї справи РСЦ МВС в Закарпатській області перебуває у стані припинення. Стосовно вимог позивача про зобов`язання поновити на роботу уфілії РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області,колегія суддів зазначає наступне. межах розгляду цієї справи судом встановлено, що ліквідація РСЦ МВС в Закарпатській області з покладенням завдань, повноважень та функцій цього органу на РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області передбачає зобов`язання роботодавця (держави) вжити заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу. Отже, ГСЦ МВС, з огляду на свій правовий статус, завдання та обсяг повноважень, по суті, є правонаступником ліквідованих РСЦ. А відтак в частині зобов`язанняпоновити на роботу уфілії РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатській області слід відмовити, як і в частині позовних вимог щодо поновлення позивача на рівнозначній посаді, що буде існувати в структурі МВС України та ГСЦ МВС. Метою функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову (стаття 6 Конституції України) є розмежування повноважень між різними органами державної влади та недопущення привласнення повноти державної влади однією з гілок влади (абзац перший пункту 2 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 № 6-рп/1999). Європейський суд з прав людини у свої практиці зазначив, що ефективний спосіб захисту повинен бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд суб`єкта владних повноважень дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення у справі «Гурепка проти України» від 06.09.2005) і такий спосіб захисту повинен існувати незалежно від форми його вираження у правовій системі тієї чи іншої країни (рішення у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» від 15.11.1996). Ефективний спосіб захисту повинен запобігати виникненню або продовженню порушенню чи надати належне відшкодування порушенню, що мало місце (рішення у справі «Кудла проти Польщі» від 26.10.2000). У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» («Doran v. Ireland», заява №50389/99) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» («SalahSheekh v TheNetherlands»; заява № 1948/04), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Таким чином, з метою повного захисту прав та інтересів позивача щодо можливості бути призначеним на посаду у новоствореному органі, що фактично виконує функції ліквідованого, колегія суддів вважає за необхідне зобов`язати ГСЦ МВС вжити заходів щодо призначення (переведення) ОСОБА_1 на рівнозначну посаду до РСЦ ГСЦ МВС в Закарпатської області. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що обираючи саме такий спосіб захисту порушених прав та законних інтересів позивача, суд не підміняє державний орган та не втручається у його дискреційні повноваження щодо здійснення активних дій стосовно працевлаштування позивача. Згідно ст.317 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції та ухвалює нове, коли має місце неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання. Отже, доводи апеляційної скарги є суттєвими та складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, через що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.1, 10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Керуючись ст.ст. 12, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 Радя Івана Івановича задовольнити. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року по справі №260/3018/20 скасувати та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру МВС в Закарпатській області, Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на роботі задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати наказ Регіонального сервісного центру МВС в Закарпатській області №28кп від 09 червня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновити ОСОБА_1 , державного службовця 5 рангу, на посаді начальника територіального сервісного центру №2141 (на правах відділу, м. Ужгороді) Регіонального сервісного центру МВС в Закарпатської області, з 16 серпня 2020 року. Зобов`язати Головний сервісний центр МВС вжити заходів щодо призначення (переведення) ОСОБА_1 на рівнозначну посаду до Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ в Закарпатської області. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 , державного службовця 5 рангу, на посаді начальника територіального сервісного центру №2141 (на правах відділу, м. Ужгороді) Регіонального сервісного центру МВС в Закарпатської області з 16 серпня 2020 року Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках, передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 16.12.2021.