Постанова 4852 № 320/8119/17

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 30 листопада 2021 року м.Дніпросправа № 320/8119/17 ЗП/280/91/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Баранник Н.П., суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року у справі № 320/8119/17 (ЗП/280/91/20) (суддя Максименко Л.Я.) за адміністративним позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 , третя особа Приватне акціонерне товариство Страхова компанія «Український страховий стандарт» про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою, ВСТАНОВИВ: Департамент патрульної поліції (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 (далі - відповідач) 408 082,67 грн. в якості відшкодування матеріальних збитків. В обґрунтування позову зазначав, що 22 червня 2016 року, близько 07:00, інспектор поліції ОСОБА_1 , керуючи службовим автомобілем марки «Toyota Prius», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не впорався із керуванням, виїхав за межі проїзної частини і допустив наїзд на електроопору та паркан з воротами, внаслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження. Вказував, що постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 серпня 2016 року ОСОБА_1 було визнано винним у правопорушенні, передбаченому статею 124 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення. Відповідно до висновку автотоварознавчого експертного дослідження від 19 січня 2017 року, розмір збитків, завданих пошкодженням автомобілю марки «Toyota Prius» в результаті ДТП, складає 408 082 грн. 67 коп.. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено з посиланням на пропуск річного строку, передбаченого ч.3 ст.233 КЗпПУ для звернення до суду з таким позовом. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу. В скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що поліцейські не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями, а проходять службу в лавах Національної поліції України, порядок проходження якої регулюється спеціальними нормативно-правовими актами. Положення КЗпПУ при вирішенні спорів, пов`язаних з проходженням служби в поліції, не застосовуються. Згідно ст.1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної чи юридичної особи відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Винними протиправними діями відповідача спричинено майнову шкоду шляхом пошкодження службового автомобіля, яку і належить стягнути з відповідача. Відповідач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача. У відзиві стверджує, що суд повно встановив обставини справи, прийняв законне і обґрунтоване рішення з урахуванням практики та правових позицій Верховного Суду, висловлених у аналогічних спорах. Просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у даній справі без змін. Апеляційний розгляд справи здійснено за правилами ст.311 КАС України в порядку письмового провадження. Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. З матеріалів справи встановлено, що наказом Департаменту патрульної поліції України Національної поліції України №105 о/с, від 18.04.2016 р. ОСОБА_1 був призначений на посаду поліцейського 3 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції в м. Запоріжжі. 22.06.2016 року близько 07:00 год. інспектор поліції ОСОБА_1 , керуючи службовим автомобілем «Toyota Prius», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух від пр. Соборного по вул. Леніна у напрямку вул. Костянтина Великого у м. Запоріжжі. Під час руху водій ОСОБА_1 не впорався з керуванням, виїхав за межі проїзної частини і допустив наїзд на нерухому перешкоду - електроопору та паркан з воротами структурного підрозділу Вагонне депо Запоріжжя-Ліве РФ Придніпровська залізниця, чим порушив п.2.9(б) Правил дорожнього руху. Відносно ОСОБА_1 було складено адміністративний протокол за ст.124 КУпАП. У зв`язку із отриманням ОСОБА_1 тілесних ушкоджень та госпіталізації, цього ж дня 22.06.2016 року було внесено дані до ЄРДР за № 42016080000000207. 25.07.2016 року ОСОБА_1 на ім`я начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України було подано рапорт з приводу ДТП. Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя у справі № 335/9471/16-п, від 29.08.2016 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Згідно висновку автотоварознавчого експертного дослідження №11-295 від 21.01.2017 року визначено збитки, завдані в результаті дорожньо-транспортної пригоди за участю службового транспорту TOYOTA PRІUS д.н.з (10) 0558, 2013 року випуску. Встановлено, що згідно ремонтної калькуляції №295-16, від 19.01.2017 загальна вартість ремонту автомобіля складає 408 082,67грн.. Департамент патрульної поліції Національної поліції України 02.11.2017року звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 матеріальних збитків у сумі 408 082,67грн. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що пропущення строку, встановленого ч.3 ст.233 КЗпП України, має наслідком відмови позивачу у його позові. Колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, враховуючи наступне. Стаття 60 Закону України «Про Національну поліцію» визначає, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ст.19 Закону «Про Національну поліцію» у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Згідно з п.23 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (затверджене постановою КМУ УРСР від.29.07.1991р. №114) особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством. Відповідач, перебуваючи на службі в поліції, заподіяв майнову шкоду під час виконання службових обов`язків. За правилами, встановленими в п.1 розділу 1 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі (затверджено Постановою Верховної Ради України 25.06.1995р. №243/95-ВР, було чинне на час виникнення спірних правовідносин), яке поширюється також на осіб рядового та начальницького складу МВС України, це Положення визначає підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності осіб винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків. Дія цього Положення поширюється також на осіб рядового та начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України. Відповідно до п.2 розділу 1 Положення, відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, заподіяна розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати. Відповідно до п.16 Положення, розмір заподіяної державі шкоди визначається за фактичними втратами на підставі даних обліку, виходячи з вільних оптово-роздрібних чи договірних цін, що діють на період розгляду питання про матеріальну відповідальність, а в разі відсутності таких даних - за цінами, що обчислюються в порядку, який визначається Міністерством економіки України. Обчислення розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню, провадиться з урахуванням зносу військового майна за встановленими нормами. Згідно з п.10 Положення військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані за шкоду, заподіяну недбалим виконанням ними службових обов`язків, передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами, несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення. Військові будівельники військово-будівельних частин, окремих батальйонів і рот у випадках, передбачених цим пунктом, несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше середньомісячної заробітної плати. За пошкодження, псування або втрату через необережність майна, виданого військовослужбовцям і призваним на збори військовозобов`язаним на період зборів в особисте користування, вони несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше тримісячного грошового забезпечення. Пунктом 13 вказаного Положення визначені випадки повної та підвищеної відповідальності. Так, військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі: умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій; приписки у нарядах та інших документах фактично невиконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в інших формах; заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані; дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину; недостачі, а також знищення або псування військового майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети. Виходячи із обставин справи, відповідач мав би нести обмежену матеріальну відповідальність, бо умови, визначені п.13 Положення судом не встановлені, а позивачем не доведені. В той же час, п.5 Положення передбачено, що час, протягом якого винного військовослужбовця і призваного на збори військовозобов`язаного може бути притягнуто до матеріальної відповідальності, не може перевищувати строків позовної давності, встановлених чинним законодавством. Виходячи із загального строку позовної давності в три роки (ст.257 ЦК України), позивач не пропустив строку, в межах якого може звернутись з вимогою про захист свого цивільного права. Проте, до правовідносин, що виникли між сторонами як працівником та роботодавцем слід застосувати спеціальну позовну давність, встановлену ч.3 ст.233 КЗпП України. Відповідно до ч.3 ст.233 КЗпП для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1992 року №14 Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками, судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений ст.233 КЗпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Цей строк застосовується і при зверненні із заявою прокурора. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Пропуск вказаного ч.3 ст.233 КЗпП України строку для звернення до суду, є підставою для відмови у позові. Як встановив суд, дорожньо-транспортна пригода з ОСОБА_2 сталась 22.06.2016. Надалі, 22.06.2016, у зв`язку із отриманням ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, дані про ДТП було внесено до ЄРДР за № 42016080000000207, а 25.07.2016 ОСОБА_1 на ім`я начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України було подано рапорт з приводу вказаного ДТП. Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя у справі № 335/9471/16-п, від 29.08.2016 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Із позовною заявою про стягнення з працівника матеріальної шкоди до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області позивач звернувся 02.11.2017 року, тобто з порушенням річного строку, встановленого ч.3 ст.233 КЗпП України, що є підставою для відмови у позові. Доводи апеляційної скарги про те, що за змістом статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, не заслуговують на увагу, оскільки підстави відшкодування шкоди, що передбачені вказаною статтею, застосовуються в разі наявності між сторонами спору в деліктних зобов`язаннях. Підстави, умови порядок, межі й розмір матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну ними підприємству, установі організації, встановлені главою ІХ КЗпП України. Посилання скаржника на те, що на працівників поліції не поширюється положення Кодексу законів про працю України, оскільки їхня діяльність регулюється Законом України «Про національну поліцію», є безпідставними, так як у вищезазначеному законі відсутня норма щодо матеріальної відповідальності поліцейських та відшкодування ними матеріальної шкоди. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення. Керуючись ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 березня 2021 року у справі № 320/8119/17 (ЗП/280/91/20) - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках та в строки, визначені статтями 328,329 КАС України. Головуючий - суддя Н.П. Баранник суддя Н.І. Малиш суддя А.А. Щербак