Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/2192/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/2192/19 пров. № А/857/17611/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Судової-Хомюк Н.М., суддів Носа С.П., Шевчук С.М. за участі секретаря судового засідання Лутчин Н.М., представника позивача: не з`явився представника відповідача: Кучер Д.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2021 року у справі № 140/2192/19 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про скасування рішення, суддя в 1-й інстанції - Андрусенко О.О., час ухвалення рішення - 06 серпня 2021 року, місце ухвалення рішення - м. Луцьк, дата складання повного тексту рішення - не зазначено,- В С Т А Н О В И В : Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення № 1101 від 27.06.2019 про анулювання свідоцтва платника єдиного податку. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27.06.2019 ГУ ДФС у Волинській області прийнято рішення №1101 від 27.06.2019 про анулювання свідоцтва платника єдиного податку, у зв`язку із наявністю податкового боргу у позивача на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів. Позивач не погоджується з рішенням контролюючого органу про анулювання свідоцтва платника єдиного податку та вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки у позивача податковий борг відсутній, рішення про анулювання свідоцтва платника єдиного податку винесене контролюючим органом не на підставі акту перевірки, а на підставі даних картки особового рахунку платника податку, тобто всупереч вимогам пункту 299.11 статті 299 ПК України. Просив визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС у Волинській області №1101 від 27.06.2019 про анулювання свідоцтва ФОП ОСОБА_1 платника єдиного податку. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2019 адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ДФС у Волинській області №1101 від 27.06.2019 про анулювання свідоцтва платника єдиного податку. Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 14.01.2020 рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.20219 у справі №140/2192/19 залишив без змін. Постановою Верховного Суду від 27.05.2021 скасовано рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.09.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2020 у даній справі, а справу направлено на новий розгляд до Волинського окружного адміністративного суду. Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд, Верховний суд у постанові від 27.05.2021 вказав на те, що суди, посилаючись на відомості з інтегрованої картки платника податків, не звернули уваги, що у ній відсутні відомості щодо сплачених позивачем коштів згідно з наданими квитанціями від 06.02.2018, від 07.05.2018, відповідно, не з`ясували причин такої розбіжності. Також, посилаючись на те, що пеня була погашена згідно з платіжним дорученням № 18 від 10.08.2018 на загальну суму 10350,00 грн., суди не долучили до матеріалів справи такого платіжного доручення. При цьому, згідно з даними інтегрованої картки платника податків, зазначена сума коштів була перерахована з бюджетного рахунку. Тобто, не з`ясованим залишилося питання, чи були ці кошти сплачені платником як сплата недоїмки, чи здійснювалося перезарахування коштів, помилково зарахованих на бюджетний рахунок зі сплати іншого податку. 29.06.2021 представником відповідача були надані документи щодо відсутності в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо сплачених позивачем коштів згідно з квитанціями від 06.02.2018 та від 07.05.2018. У письмових поясненнях від 15.07.2021 позивач повідомив суд, що жодних платежів 10.08.2018 на рахунки ДКС нею не здійснювались. Такі дії вчиняв фінансовий (або інший відділ, що відповідальний за рух коштів на рахунках ДПС), на виконання заяви ОСОБА_1 від 27.07.2018 про перерахунок коштів у розмірі 10350,00 грн., у зв`язку з невірним зазначенням працівником банку рахунку. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2021 року позов задоволено. Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що ГУ ДФС у Волинській області було проведено камеральну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо порушень платником єдиного податку вимог перебування на спрощеній системі оподаткування, за результатами якої складено акт перевірки №12111 від 11.06.2019. Перевіркою встановлено, що в порушення частини восьмої підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України, абзацу 3 пункту 299.11 статті 299 ПК України, ФОП ОСОБА_1 не сплачено протягом двох послідовних кварталів податкові зобов`язання по єдиному податку в розмірі 84,10 грн.. У зв`язку із чим, ГУ ДФС у Волинській області було прийнято оскаржуване рішення №1101 від 27.06.2019 про анулювання свідоцтва платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 з 01.07.2019 та не підлягає скасуванню. Просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2021 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.309 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Задовольняючи позовні вимоги в справі, суд першої інстанції виходив з того, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання з єдиного податку до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 ПК, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов`язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК. Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки ГУ ДПС у Волинській області, як суб`єктом владних повноважень, всупереч положенням статті 77 КАС України, не доведено правомірності винесення оскаржуваного рішення №1101 від 27.06.2019 про анулювання ФОП ОСОБА_1 свідоцтва платника єдиного податку. Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ГУ ДФС у Волинській області було проведено камеральну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо порушень платником єдиного податку вимог перебування на спрощеній системі оподаткування, за результатами якої складено акт перевірки №12111 від 11.06.2019. Перевіркою встановлено, що в порушення частини восьмої підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України, абзацу 3 пункту 299.11 статті 299 ПК України, ФОП ОСОБА_1 не сплачено протягом двох послідовних кварталів податкові зобов`язання по єдиному податку в розмірі 84,10 грн.. Зокрема, як вбачається із інтегрованої картки платника по єдиному податку з 19.11.2018 року за ФОП ОСОБА_1 рахувався податковий борг в розмірі 84,10 грн., у тому числі на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів з 01.01.2019 року по 01.06.2019 року. Даний борг виник в результаті того, що грошове зобов`язання за податковою декларацією платника єдиного податку - фізичної особи підприємця за IV квартал 2017 року №3257 від 26.01.2018 року в розмірі 2399,56 грн. та терміном сплати до 19.02.2018 року було погашено лише 03.08.2018 року, в результаті чого була нарахована пеня в розмірі 84,54 грн. за період з 21.05.2018 року по 03.08.2018 року. Вищезазначена пеня була погашена згідно платіжного доручення №18 від 10.08.2018 року на загальну суму 10350,000 грн.. Як наслідок станом на 19.08.2018 року - граничний термін для сплати грошового зобов`язання за декларацією платника єдиного податку - фізичної особи підприємця за півріччя 2018 року №15003 від 27.07.2018 року за позивачем рахувалася переплата в розмірі 7865,90 грн., тоді як сума задекларованого грошового зобов`язання згідно з вказаною декларацією становила 7950,00 грн., і відповідно утворилася недоїмка в розмірі 84,10 грн.. Станом на кожне перше число протягом двох послідовних кварталів з 01.01.2019 року (І квартал 2019 року) та 01.06.2019 року (II квартал 2019 року) дана сума заборгованості (пені) сплачена не була. У зв`язку із чим, ГУ ДФС у Волинській області було прийнято рішення №1101 від 27.06.2019 про анулювання свідоцтва платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 з 01.07.2019. Крім того, судом встановлено, що 27.07.2018 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ДФС у Волинській області з заявою, у якій просила перерахувати помилково сплачені кошти з рахунку НОМЕР_1 ПДФО на рахунок НОМЕР_2 - єдиний податок у сумі 10350,00 грн.. 10.08.2018 відбулося перерахування коштів з одного бюджетного рахунку на інший у сумі 10350,00 грн., що підтверджується зворотнім боком облікової картки платника податків та листом Управління електронних сервісів ГУ ДПС у Волинській області. З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Частина 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Податкова декларація, розрахунок, в силу вимог пункту 46.1 статті ПК України, це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Згідно з підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Згідно пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків. Згідно з пунктом 54.1 статті 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою. Підпунктом 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 ПК України передбачено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя). Відповідно до абзацу 2 пункту 294.1 статті 294 ПК України податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку третьої групи є календарний квартал. Податковий (звітний) період починається з першого числа першого місяця податкового (звітного) періоду і закінчується останнім календарним днем останнього місяця податкового (звітного) періоду (пункт 294.2 статті 294 ПК України). Згідно з пунктом 295.3 статті 295 ПК України платники єдиного податку третьої групи сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал. У разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, в останній день другого із двох послідовних кварталів (пункт 8 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України). Відповідно до пункту 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу. Пунктом 299.11 статті 299 ПК України передбачено, що у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом. Таким чином, наявність у платника єдиного податку третьої групи податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів є обставиною, з якою ПК України пов`язує можливість анулювання свідоцтва платника єдиного податку, а відтак, у справах цієї категорії істотне значення має встановлення обставин наявності такого податкового боргу. Як вбачається з копій квитанцій від 06.02.2018 на суму 2400,00 грн. та від 07.05.2018 на суму 7950,00 грн., кошти за даними квитанціями були сплачені як податок на доходи фізичних осіб, у зв`язку з чим, у інтегрованій картці платника єдиного податку відсутні відомості про сплату єдиного податку відповідно до квитанцій від 06.02.2018 та від 07.05.2018. Відповідно до письмових пояснень позивача, при зарахуванні коштів за квитанціями від 06.02.2018 та від 07.05.2018 відбулась помилкова їх сплата на рахунок ПДФО замість єдиного податку. У зв`язку з чим, 27.07.2018 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ДФС у Волинській області з заявою, у якій просила перерахувати помилково сплачені кошти з рахунку НОМЕР_1 ПДФО на рахунок НОМЕР_2 - єдиний податок у сумі 10350,00 грн.. 10.08.2018 відбулося перерахування коштів з одного бюджетного рахунку на інший у сумі 10350,00 грн., що підтверджується зворотнім боком облікової картки платника податків та листом Управління електронних сервісів ГУ ДПС у Волинській області. Статтею 43 Бюджетного кодексу України встановлено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України. В органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (далі - органи Казначейства України), бюджетним установам відкриваються рахунки у встановленому законодавством порядку. Відповідно до частин 4 та 5 статті 45 Бюджетного кодексу України податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном). Податки і збори та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок. Єдиний казначейський рахунок (далі - ЄКР) - це консолідований рахунок, відкритий Державному казначейству України в Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України (абз.2 розділу 1 Положення про єдиний казначейський рахунок, затвердженого Наказом Державного казначейства України від 26.06.2002 №122). Відповідно до норм Положення про рух коштів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом 12.02.2016 № 54, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, Державна фіскальна служба України (далі - ДФС) та її територіальні органи в областях, місті Києві, Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міста Києва), районах у містах, об`єднані державні податкові інспекції ДФС (далі - територіальні органи ДФС) відкривають в органах Казначейства небюджетні рахунки за балансовим рахунком 3719 «Рахунок для зарахування коштів, які підлягають розподілу за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування» (далі - рахунок 3719) для зарахування та розподілу страхових коштів. Рахунки 3719 відкриваються в розрізі категорій платників, визначених Законом. Рахунки 3719 відкриваються ДФС на балансі Державної казначейської служби України (далі - Казначейство) та територіальним органам ДФС - на балансі головних управлінь Державної казначейської служби України в областях, місті Києві (далі - Головні управління Казначейства). Страхові кошти, що сплачуються страхувальниками, зараховуються на рахунки 3719, відкриті на ім`я територіальних органів ДФС в управліннях (відділеннях) Казначейства. Страхові кошти, акумульовані на рахунках 3719 ДФС, об 11 год. 00 хв. наступного операційного дня засобами програмного забезпечення розподіляються автоматично за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування відповідно до визначених Законом пропорцій (у відсотках) та перераховуються за призначенням - на рахунки, відкриті в Казначействі за балансовим рахунком 3717 «Рахунки державних позабюджетних фондів» (далі - рахунок 3717) на ім`я фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування відповідно до договорів про здійснення розрахунково-касового обслуговування, укладених Казначейством з власниками рахунків. Процедура зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) або повернення платникам, на яких згідно із Законом покладено обов`язок нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (далі - платник), надміру та/або помилково сплачених коштів єдиного внеску (далі - кошти) визначена Порядком зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 6 від 16.01.2016 (далі - Порядок №6). Відповідно до пунктів 5 і 6 Порядку №6 повернення коштів здійснюється у випадках: 1) надмірної або помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на відповідний рахунок 3719; 2) помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на невідповідний рахунок 3719; 3)помилкової сплати сум єдиного внеску та/або застосованих фінансових санкцій на рахунок з обліку доходів бюджету; 4) помилкової сплати податкових зобов`язань з податків, зборів, штрафних (фінансових) санкцій та пені, передбачених Податковим кодексом України, на рахунок 3719. Повернення коштів здійснюється на підставі заяви платника про таке повернення (далі - заява). Помилково сплачені суми у випадках, передбачених підпунктами 3 та 4 пункту 5 Порядку №6, підлягають поверненню з урахуванням положень статті 43 Податкового кодексу України та пункту 12 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Крім цього, пунктом 22.4 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 №2346-ІІІ, в редакції чинній на час винесення оскаржуваного рішення, під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання. Таким чином, оскільки всі сплачені податки і збори (обов`язкові платежі), в будь-якому випадку зараховуються та акумулюються на один консолідований рахунок - єдиний казначейський рахунок, а зарахування коштів на відповідний рахунок має значення лише для обліку коштів, то помилкове визначення рахунку для сплати ЄСВ не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми зобов`язання у визначений Законом №2464-VI строк, та, як наслідок, i для висновку про наявність у контролюючого органу підстав для застосування штрафу та нарахування пені. Навіть у випадку здійснення помилки під час перерахування платником суми грошового зобов`язання з єдиного внеску у строк, встановлений Законом №2464-VI, така має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова, а тому не може слугувати підставою для притягнення платника до відповідальності за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 25 березня 2019 року (справа №823/567/17), від 21 листопада 2019 року (справа №824/493/16-а), від 13 січня 2021 року (справа № 820/5282/17). Окрім того, Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2020 року у справі №821/844/17 зазначив, що штрафні санкції, передбачені Законом №2464-VI застосовуються у разі несплати (неперерахування) або несвоєчасної сплати (несвоєчасного перерахування) єдиного внеску, а не у випадку помилково сплачених сум єдиного внеску на невідповідний рахунок. Здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Отже, дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов`язання, не можуть слугувати підставою для застосування штрафів. Також, суд апеляційної інстанції зауважує, що допущена позивачем помилка не спричинила настання будь-яких негативних наслідків або збитків для Державного бюджету, й, до того ж, в подальшому позивач звертався до контролюючого органу із заявою про перерахування помилково зарахованих коштів на вірний рахунок, що відповідачем не заперечується. Крім того, як правильно зазначив суд першої інстанції, що у даному випадку ініціювання позивачем сплати необхідної суми грошового зобов`язання з єдиного податку до державного бюджету було здійснено 06.02.2018 та 07.05.2018 (граничний термін сплати за декларацією від 26.01.2018 - 19.02.2018, граничний термін сплати за декларацією від 04.05.2018 - 20.05.2018), проте така сплата помилково була здійснена на інший розрахунковий рахунок. За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог, оскільки позивачем фактично було здійснено необхідні дії для повного та своєчасного виконання свого податкового обов`язку. З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вжив усіх заходів для всебічного і повного дослідження обставин справи та ухвалив законне й обґрунтоване рішення. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н ОВ И В : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2021 року у справі № 140/2192/19 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді С. П. Нос С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 15 грудня 2021 року