Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/687/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/687/21 пров. № А/857/16711/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року (головуючого судді Кравціва О.Р., ухвалене у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в м. Львів о 15 год. 59 хв. повний текст рішення складено 13.07.2021) у справі №380/687/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 18.01.2021 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області з врахуванням уточнення позовних вимог в якому просить скасувати податковий борг ОСОБА_1 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, який визначено у податковій вимозі №Ф-14029-13 від 06.11.2020 на суму 985,10 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року задоволено позов повністю. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вказує, що згідно з даними податкового обліку та реєстрів органу доходів і зборів позивач перебуває на загальній системі оподаткування і станом на 01.04.2021 за позивачем обліковується податковий борг в сумі 4285,10 грн. На переконання відповідача спірна податкова вимога сформована відповідно до вимог законодавства. Крім того звертає увагу, що в ІС «Податковий блок» в реєстрі страхувальників відсутня інформація щодо наявності у скаржника пільги по сплаті єдиного внеску. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно із частиною 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.10.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року у справі №380/687/21 та ухвалою суду від 18.10.2021 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Згідно форми №2-ЄСВ №1413158000008 від 15.04.2014, як самозайнята особа, відповідно до основного виду діяльності КВЕД 74.11.1 (адвокат); взятий на облік як платник єдиного соціального внеску в Буській ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області. З 02.06.2015 працює на посаді директора Буського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги. 06.11.2020 Головним управлінням ДПС у Львівській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) форми «Ф» №14029-13 ,якою повідомлено позивача проте що станом на 31.10.2020 у ОСОБА_1 наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску на суму 985,10 грн. Вважаючи вимогу протиправною, а заборгованість такою що нарахована з порушенням вимог законодавства, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (що набрав чинності з 01.01.2011, далі - Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. При цьому, недоїмка сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. Згідно пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. Страхувальниками, в свою чергу, вважаються роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Згідно з пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Відповідно до частини 8 статті 9 Закону №2464-VI (у редакції, що діяла до 01.01.2018), платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини 1статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Частиною 8 статті 9 Закону №2464-VI (у редакції, що діє з 01.01.2018) передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом №2464-VI, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Відповідно до частини 4 статті 25 Закону №2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску. Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. При цьому, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета законодавчого запровадження збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, що перебувають на обліку в органах ДПС як фізичні особи-підприємці, однак, підприємницьку діяльність не здійснюють і доходи від неї не отримують, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI). Згідно з частиною 3 статті 4 Закону №5076-VI, адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (стаття 13 Закону №5076-VI). Відповідно до частин 1, 3 статті 13 Закон №5076-VI адвокатське об`єднання є юридичною особою, створеною шляхом об`єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту. Адвокатське об`єднання має самостійний баланс, може відкривати рахунки у банках, мати печатку, штампи і бланки із своїм найменуванням. Аналіз наведених норм Закону №2464-VI та Закону №5076-VI дає підстави для висновку про те, що особи, які провадять індивідуальну адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, зобов`язані сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, як самозайнята особа або як фізична особа-підприємець. Якщо ж особа здійснює адвокатську діяльність у формі адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання, то платником єдиного внеску є адвокатське об`єднання, якщо таке бюро використовує найману працю як роботодавець у розумінні Закону №2464-VI. Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах, ухвалених в інших справах, зокрема в постанові від 05.03.2020 у справі №824/509/19-а, та у постанові від 06.05.2020 у справі №400/1622/19, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються під час вирішення наведеного спору апеляційним судом. Судом встановлено з матеріалів справи, що відповідно до інтегрованої картки платника податків станом на 19.01.2021 недоїмка зі сплати єдиного внеску позивача становить 4285,10 грн.: за 2020 рік - 985,10 грн., за 2021 рік - 3300,00 грн. Згідно довідки від 18.11.2020 №58-К виданої Буським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги, ОСОБА_1 працює у центрі на посаді директора та з 01.01.2020 по жовтень 2020 та єдиний внесок за нього сплачував роботодавець, а оскаржувана вимога від 06.11.2020 у тому числі яка охоплює період з 02.06.2015 по 01.11.2020, у якому позивач перебував у трудових відносинах із Буським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Індивідуальними відомостями про застраховану особу реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (довідка Форма ОК-7) підтверджується що за вказаний період вказана юридична особа сплачувала за позивача податки. Доказів несплати Буським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги єдиного соціального внеску на користь позивача не надано. Оскільки позивач з 2015 року і по даний час працює на посаді директора Буського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, за період охоплений спірною податкової вимоги у позивача відсутній обов`язок щодо сплати єдиного внеску як у самозайнятої особи. Тлумачення норм Закону №2464-VI, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. За таких обставин, позивач є застрахованою особою та єдиний внесок за нього сплачує роботодавець ( адвокатське бюро) в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску як особою що має право проводити адвокатську діяльність, зокрема у періоди коли він є найманим працівником, а не самозайнятою особою. Вказане свідчить про протиправне нарахування відповідачем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Підсумовуючи вищенаведене, виходячи з системного аналізу норм законодавства та обставин справи, суд приймає до уваги твердження позивача, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності свого рішення, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, згідно яких доводи позивача задоволені, апелянтом не подано обґрунтованих доводів на спростування зазначеного судом, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області - залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року у справі №380/687/21 - залишити без змін Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді Р.Й. Коваль В.В. Гуляк