LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4876908/598/21

від 09.11.2021 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" - залишити без задоволення.

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09.11.2021 Справа № 908/598/21 м.Дніпро, просп. Д. Яворницького, 65 зал №511 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Подобєд І.М. (доповідач), суддів: Іванов О.Г., Кощеєв І.М. секретар судового засідання Загреба В.С. за участю представників: від позивача: Голубова І.О. адвокат, довіреність №76 від 01.03.2021 від відповідача: Бичківський О.О. адвокат, ордер серії АР 1065213 від 11.10.2021 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" на рішення Господарського суду Запорізької області від 19.07.2021 у справі №908/598/21 (суддя Зінченко Н.Г.; рішення ухвалене о 10:21 год. у місті Запоріжжя, повне рішення складено 29.07.2021) за позовом Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", м.Запоріжжя до відповідача Товариства з додатковою відповідальністю "Автопарк", м.Запоріжжя про стягнення 367851,90 грн. ВСТАНОВИВ: У березні 2021 року Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Автопарк" про стягнення 409143,44 грн. заборгованості, в тому числі: 310999,49 грн. основного боргу за спожиту активну електричну енергію, 26511,41 грн. - 15% річних, 15193,09 грн. - пені, 8517,25 грн. - інфляційних нарахувань за період з 01.04.2020 по 31.12.2020, 12876,78 грн. - 3% річних за період з 13.06.2018 по 20.11.2019 та 35045,42 грн. - інфляційних нарахувань за період з 01.07.2018 по 20.11.20219. Позовні вимоги позивача обґрунтовані посиланням на обставини, що спірна заборгованість виникла у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за договором про постачання електричної енергії №17 від 01.04.2011 з подальшими змінами та доповненнями та за договором реструктуризації №28 від 21.11.2019. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 19.07.2021 у справі №908/598/21 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з додатковою відповідальністю "Автопарк" на користь Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" 245000 грн. 00 коп. основного боргу за спожиту електроенергію, 14114 грн. 98 коп. пені, 26511 грн. 41 коп. 15% річних, 15188 грн. 33 коп. інфляційних втрат і 2687 грн. 61 коп. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 5000,00 грн. провадження у справі №908/598/21 закрито. Повернуто позивачу з Державного бюджету України, судовий збір в розмірі 2730,71 грн., у зв`язку з визнанням позову відповідачем, зменшенням розміру позовних вимог, закриттям провадження у справі в частині стягнення 5000,00 грн. Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" (надалі - ПАТ "Запоріжжяобленерго", позивач), не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 19.07.2021 у справі №908/598/21 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 12876,78 грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 35045,42 грн. та ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення зазначених сум. Позивач вважає, що означене рішення суду є незаконним та таким, що підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 12876,78 грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 35045,42 грн., у зв`язку з неправильним застосуванням норм процесуального права та у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач вказує, що на підставі статті 42 Господарського процесуального кодексу України позивачем до суду були надані пояснення №33-33/238, в яких зокрема, було зазначено, на які саме суми прострочення нараховується 3% річних та інфляційні нарахування, строки, за які здійснюються вказані розрахунки та їх розмір, а також зазначено, що "докази виставлення та отримання зазначених рахунків, позивач може надати для огляду в судовому засіданні". Натомість суд першої інстанції, в порушення статті 2 Господарського процесуального кодексу України безпідставно не прийняв до уваги надані позивачем пояснення, пославшись на те, що 07.06.2021 ухвалою суду було закрито підготовче провадження. Окремо позивач звертає увагу, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань з підстав, що їх не доведення, суд в рішенні визнав факт порушення відповідачем термінів виконання зобов`язань, передбачених договором №17 доведеним і вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат такими, що заявлені обґрунтовано. Таким чином, відмовляючи у стягненні вказаних сум, суд своїм рішенням фактично звільнив від відповідальності ТДВ "Автопарк" та безпідставно, з порушенням норм чинного законодавства неправомірно відмовив в частині стягнення з ТДВ "Автопарк" 3% річних в розмірі 12876,78 грн. за період з 13.06.2018 по 20.11.2019, інфляційних нарахувань в розмірі 35045,42 грн. за період з 01.07.2018 по 20.11.2019 у зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання за Договором №1 від 01.04.2011 з подальшими змінами та доповненнями та за договором реструктуризації № 28 від 21.11.2019. Товариство з додатковою відповідальністю "Автопарк" (надалі - ТДВ "Автопарк", відповідач) у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Відповідач вважає, що рішенні Господарського суду Запорізької області від 19.07.2021 є законним, обґрунтованим та таким, що підлягає залишенню в силі. На підтвердження своїх заперечень відповідач вказує, що позивачем для підтвердження своїх позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 12876,78 грн. за період з 13.06.2018 по 20.11.2019 та інфляційних нарахувань в розмірі 35045,00 грн. за період з 01.07.2018 по 20.11.2019 не були надані належні, допустимі, достатні та хоча б вірогідні докази, із яких суд мав би можливість встановити, на які саме суми прострочення нараховувались 3% річних та інфляційні нарахування за зазначені періоди, а також строки порушення і його розмір та у зв`язку з тим, що позивачем не надані розрахунки на оплату спожитої електричної енергії за травень 2018 року - грудень 2018 року суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про неможливість із наданого розрахунку встановити доведеність заявлених вимог. Щодо твердження апелянта про порушення судом першої інстанції принципу змагальності сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України) та приписів пункту 3 частини першої статті 42 Господарського процесуального кодексу України в частині обмеження строків подання стороною пояснень до суду, відповідач не погоджується з такими аргументами, оскільки зазначені пояснення за своєю суттю є заявою про надання доказів до матеріалів справи, які не були подані разом з позовною заявою. Відповідач звертає увагу на положення чинного процесуального законодавства, яке встановлює, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається , як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом; суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи; докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї; кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. В судовому засідання 09.11.2021, яке проводилось в режимі відеоконференції, представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, а представник відповідача заперечував на задоволенні апеляційної скарги з підстав, зазначених у відзиві. За результатами перегляду справи в судовому засіданні 09.11.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду апеляційної інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів виходить з такого. Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені такі обставини. Між Відкритим акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" (Постачальник електричної енергії) та Відкритим акціонерним товариством "Автопарк" (Споживач) укладений Договір про постачання електричної енергії №17 від 01.04.2011 (далі за текстом - Договір №17) з відповідними додатками до нього, а також змінами і доповненнями, внесеними додатковими угодами. Відповідно до вимог Закону України "Про акціонерні товариства" Відкрите акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" перейменовано в Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго" (позивач у справі), про що зазначено в Статуті Підприємства, а Відкрите акціонерне товариством "Автопарк" перейменовано в Товариство з додатковою відповідальністю "Автопарк". 01.01.2019 ПАТ "Запоріжжяобленерго" розпочало провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії на території Запорізької області на підставі отриманої ліцензії, що видана на підставі постанови НКРЕКП №1415 від 13.11.2018. Тобто з 01.01.2019 позивач є Оператором системи розподілу та надає послугу з розподілу. На виконання вимог законодавства в сфері електроенергетики, зокрема, постанови НКРЕКП №1415 від 13.11.2018 ПАТ "Запоріжжяобленерго", для забезпечення публічності, розміщено на офіційному веб-сайті ОСР: http//wwwzoe.com.uа, "Договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії" та Заяви-приєднання. Відповідно до розділу 1 Договору №17 Постачальник електричної енергії продає електричну енергію cпоживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача з приєднаною потужністю, зазначеною у додатку №1 "Обсяги постачання електричної енергії споживачу", а споживач оплачує Постачальнику електричної енергії вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Згідно з п. 2.3.4 Договору №17, cпоживач зобов`язаний оплачувати Постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатка №4 "Порядок розрахунків за активну електричну енергію". Пунктом 10 Додатку №4 до Договору №17 "Порядок розрахунків за активну електричну енергію" встановлено, що Споживач зобов`язаний у термін, що не перевищує 5 операційних днів з дня отримання рахунка або платіжної вимоги -доручення, здійснити оплату рахунка або платіжної вимоги-доручення, що направляється йому Постачальником електричної енергії. Датою отримання рахунка або платіжної вимоги-доручення вважається: - у випадку вручення рахунка або платіжної вимоги-доручення уповноваженому представнику Споживача під розпис в журналі, дата зазначена у журналі; - при направленні нарочним - дата вручення Споживачу. Однак, порушуючи умови Договору, відповідач не виконав належним чином свої договірні зобов`язання щодо оплати спожитої активної електричної енергії за травень - грудень 2018 року. Зазначені обставини визнані відповідачем. Заборгованість за активну електричну енергію, яка спожита за період травня 2018 року по грудень 2018 року складала 373199,39 грн. Відповідно до пункту 4.24 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312 (далі - Правила роздрібного рикну) у разі виникнення у споживача заборгованості з оплати за спожиту електричну енергію сторони за взаємною згодою укладають договір щодо реструктуризації заборгованості та оформлюють графік погашення заборгованості який є додатком до договору. Укладення сторонами та дотримання споживачем узгодженого графіка погашення заборгованості не звільняє споживача від оплати поточного споживання електричної енергії. 21.11.2019 між Публічним акціонерним товариством "Запоріжжяобленерго" та Товариством з додатковою відповідальністю "Автопарк" укладено Договір реструктуризації №28 (далі - Договір реструктуризації). Пунктом 1.1. Договору реструктуризації передбачено, що предметом даного Договору є умови і порядок сплати Споживачем Оператору системи розподілу електричної енергії (Позивачу по справі) заборгованості, що виникла на підставі Договору про надання послуг з розподілу електричної енергії від 01.01.2019, укладеного між Оператором системи розподілу та Споживачем, який продовжує дію Договору про постачання електричної енергії №17 від 01.04.2011, за активну електричну енергію, яка була спожита за період з травня 2018р. по грудень 2018р. в розмірі 373 199,39 грн., та за надані послуги з розподілу електричної енергії за період з лютого 2019р. по вересень 2019р. у розмірі 46020,62 грн. Відповідно до пункту 1.2. Договору реструктуризації, споживач виражає вільне волевиявлення щодо сплати заборгованості в сумі 419220,01 грн. Пунктом 1.3. Договору реструктуризації встановлено, що оператор системи розподілу електричної енергії надає розстрочку споживачу в погашенні, а споживач зобов`язується сплатити заборгованість за спожиту активну електричну енергію у розмірі 373199,39 грн., за надані послуги з розподілу електричної енергії у розмірі 46020,62 грн., самостійно на рахунок оператора системи розподілу електричної енергії, зазначеного в розділі 5 даного Договору, відповідно до Графіку погашення заборгованості (далі - ГПЗ) до 25 числа кожного місяця починаючи з січня по грудень 2020р. Згідно пункту 2.2 Договору реструктуризації, споживач зобов`язаний своєчасно вносити платежі згідно з графіком та зазначити призначення платежу та своєчасно сплачувати поточні платежі за Основним договором. Судом першої інстанції правильно встановлено, що строки погашення заборгованості за електричну енергію сторонами погоджені та встановлені в Договорі реструктуризації №28 від 21.11.2019. Отже, зобов`язання відповідача оплатити спожиту за спірний період активну електричну енергії за Договором не припинено. На виконання умов Договору реструктуризації відповідач сплатив платіж на суму 31099,95 грн. до 25.01.2019, що підтверджується платіжним дорученням №46, та платіж на суму 31 099,95 грн. до 25.02.2020, що підтверджується платіжним дорученням №124. Також, 24.02.2021 відповідач сплатив 31099,95 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1407 від 24.02.2021 та 31.03.2021 відповідач сплатив 29899,54 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1515 від 31.03.2021. Враховуючи те, що у відповідача була наявна заборгованість за спожиту електричну енергію по Договору №28 за період березень - грудень 2020 року, сплачені кошти відповідачем у сумі 29889,54 грн. (платіжне доручення №1515 від 31.03.2021), зараховано, як погашення-заборгованості за квітень 2020р., кошти перераховані 24.02.2021 31099,95 грн. (платіжне доручення №1407) як погашення заборгованості за березень 2020 року. Інших зобов`язань щодо сплати до 25 числа кожного місяця 2020року відповідач не виконав, таким чином заборгованість за спожиту електричну енергію станом на час подання позову (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) становила 250000,00 грн. Згідно зпункту 3.1. Договору реструктуризації сторони несуть відповідальність згідно з діючим законодавством України за невиконання або неналежне виконання зобов`язань відповідно до умов даного Договору та вимог законодавства. Відповідно до пункту 3.2 Договору реструктуризації, споживач несе відповідальність у формі сплати штрафної санкції у розмірі 15% річних від несплаченої на кінець відповідного місяця суми основного боргу, як міру відповідальності за вже допущене порушення умов договору про постачання електричної енергії та про надання послуг з розподілу електричної енергії. Сума процентів нараховується в перший робочий день місяця, наступного за звітним. Споживач зобов`язаний сплатити на поточний рахунок ПАТ "Запоріжжяобленерго" суму процентів (15% річних) протягом трьох днів з моменту отримання рахунку. Так, пунктом 4.3.2. Договору реструктуризації встановлено, що датою отримання відповідачем повідомлення або рахунку вважається: - при направленні рекомендованим листом - дата, зазначена на фінансовому чеку поштового відділення, що підтверджує відправлення, з урахуванням поштового пробігу документа (по місту - 3 дні, по області - 5 днів, по Україні - 7 днів); - при направленні нарочним - дата вручення Споживачу, що підтверджується підписом одержувача, та/або реєстрацією вхідної кореспонденції. У зв`язку з несплатою відповідачем щомісячних платежів, позивачем виставлені наступні рахунки: У зв`язку із несплатою щомісячних платежів відповідачу виписувалися відповідні рахунки: - рахунок №17/15/06ш від 08.07.2020 за період червень 2020 року на суму 3823,76 грн., відправлений рекомендований листом від 08.07.2020, що підтверджується реєстром відправлень на копією чеку від 08.07.2020. Зазначений рахунок відповідачем не сплачений. - рахунок №17/15/07ш від 12.08.2020 за період липень 2020 на суму 3951,22 грн., відправлений рекомендованим листом від 12.08.2020, що підтверджується реєстром відправлень на копією чеку від 12.08.2020. Зазначений рахунок відповідачем не сплачений. - рахунок №17/15/08ш від 04.09.2020 за період серпень 2020 на суму 3951,22 грн., відправлений рекомендованим листом від 04.09.2020, що підтверджується реєстром відправлень на копією чеку від 04.09.2020. Зазначений рахунок відповідачем не сплачений. - рахунок №17/15/11ш від 07.11.2020 за період вересень-листопад 2020, за вересень 2020р. - 3823,76, за жовтень 2020р. - 3951,22 грн. та листопад 2020 - 3823,76 грн., загалом на суму 11598,74 грн., відправлений рекомендованим листом від 07.12.2020, що підтверджується реєстром відправлень на копією чеку від 07.12.2020. Зазначений рахунок Відповідачем не сплачений. - рахунок №17/15/12ш від 12.01.2021 за період грудень 2020 року на суму 3186,47грн., відправлений рекомендованим листом від 12.01.2021, що підтверджується реєстром відправлень на копією чеку від 12.01.2021. Зазначений рахунок відповідачем не сплачений. У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання за означеним вище договором №28 про реструктуризацію 09.03.2021 ПАТ "Запоріжжяобленерго" звернулось із позовом до ТДВ "Автопарк" про стягнення 367851,90 грн. заборгованості в тому числі 250000,00 грн. основного боргу за спожиту активну електричну енергію, 26511,41 грн. 15% річних, 28229,96 грн. пені, 15188,33 грн. інфляційних нарахувань за період з 01.04.2020 по 31.03.2021, 12876,78 грн. 3% річних за період з 13.06.2018 по 20.11.2019, 35045,42 грн. інфляційних нарахувань за період з 01.07.2018 по 20.11.20219, вимоги за яким який й стали предметом спору у даній справі. Спірні правовідносини сторін виникли з приводу виконання господарського договору про постачання електричної енергії. За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно зі статтею 714 Цивільного кодексу України та статтею 275 Господарського кодексу України за договором постачання електричними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Споживачі електричної енергії зобов`язані користуватися електричною енергією виключно на підставі договору та сплачувати обсяги електроенергії, а також здійснювати інші платежі відповідно до умов договору. В силу приписів статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Глава 50 Цивільного кодексу України передбачає підстави та умови припинення зобов`язання, зокрема, статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України та частини першої статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до змісту статей 610 Цивільного кодексу України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Частина перша статті 612 Цивільного кодексу України встановлює, що Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Згідно з частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання малу бути виконано, що передбачено частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України. Відповідно до частини шостої статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Приписом частини шостої статті 232 Господарського кодексу України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Судом першої інстанції встановлено, за час розгляду справи в суді відповідач сплатив 03.06.2021 заборгованість за поставлений товар в сумі 5000,00 грн. Зазначений факт сторони підтвердили в судовому засіданні. Також, як встановлено судом першої інстанції відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 245000, 00 грн. та 26511,41 грн. 15% річних, про що повідомив у судовому засіданні. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу. Відповідно до частини першої статті 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Згідно з частиною четвертою статті 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Частиною шостою статті 236 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу. З урахуванням викладеного, у зв`язку із частковим погашенням відповідачем основного боргу за спожиту активну електричну енергію після звернення позивача до суду з позовною заявою у справі №908/598/21, суд першої інстанції визнав за необхідне провадження у справі №908/598/21 в частині стягнення основного боргу в сумі 5000,00 грн. закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із відсутністю предмету спору в цій частині позовних вимог, а також суд першої інстанції дійшов висновку про можливість прийняття визнання позову відповідачем в частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу в розмірі 245000,00 грн. та 26511,41 грн. 15% річних та позовні вимоги в цій частині задовольнити. Також судом першої інстанції встановлено, що за невиконання грошових зобов`язання позивачем пред`явлена до стягнення пеня в розмірі 28229,96 грн., яка розрахована за загальний період з 26.03.2020 по 11.05.2021. Вимоги щодо стягнення пені позивач обґрунтовує пунктом 3.3. Договору про реструктуризацію, яким передбачено, що у разі несвоєчасного виконання зобов`язання споживачем по даному Договору, останній сплачує пеню в розмірі 0,5% від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання. Пеня нараховується по день фактичного виконання простроченого грошового зобов`язання. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки умовами Договору сторони погодили строк нарахування пені протягом усього періоду прострочення зобов`язання, це спростовує заперечення відповідача щодо періоду нарахування пені, який відповідає вимогам частини 6 статті 232 Господарського кодексу України. Розрахунок пені судом перевірений та визнаний таким, що виконаний правильно, а тому вимога про стягнення з відповідача 28229,96 грн. пені за порушення строків оплати за Договором заявлена позивачем до стягнення правомірно. Разом з цим суд першої інстанції врахував, що відповідач в запереченнях на відповідь на відзив заявив клопотання про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, просив суд зменшити пеню, інфляційні втрати та 3% річних. Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Частиною першою статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитків кредитора суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; інші інтереси сторін, що заслуговують увагу. Проаналізувавши зазначені вище норми законодавства, суд першої інстанції зазначив, що правом суду є зменшення саме неустойки, тобто пені та/або штрафу, а стягнення інфляційних втрат та 3% річних - є способом захисту майнового права та інтересу кредитора за користування боржником утримуваними коштами та від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів у випадку прострочення виконання грошового зобов`язання. Тому суд першої інстанції розглянув клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій лише в частині стягнення пені та визнав за необхідне скористатися наданим частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 233 Господарського кодексу України правом та зменшити на 50% розмір пені. При цьому судом першої інстанції враховані обставини, що основним видом діяльності ТДВ "АВТОПАРК", згідно до КВЕД є 49.31 - пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 (зі змінами згідно Постанов КМУ №239 від 25.03.2020 року, №291 від 22.04.2020 року, №343 від 04.05.2020 року) на періоди з 12.03.2020 по 22.05.2020, Постановою КМУ №292 від 20.05.2020 (зі змінами згідно Постанови КМУ №500 від 17.06.2020) на періоди з 22.05.2020 року по 31.07.2020, Постанови КМУ №641 від 22.07.2020 (зі змінами згідно Постанов КМУ №760 від 26.08.2020, №956 від 13.10.2020, №1236 від 09.12.2020) на період з 01.08.2020 року по 19.12.2020, Постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 (зі змінами згідно Постанов КМУ №104 від 17.02.2021, №405 від 21.04.2021) на період з 19.12.2020 по 30.06.2021 на території України були введені карантинні заходи для запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Так, листами №78 від 23.11.2020 та №09 від 02.02.2021, які направлялись на адресу ПАТ "Запоріжжяобенерго", ТДВ "АВТОПАРК" у зв`язку із скрутною фінансово-економічною ситуацією на товаристві та недопущенням банкрутства у тому числі і повної зупинки обслуговування заборгованості та поточних платежів зверталась до кредитора з проханням про відстрочення графіку погашення заборгованості за Договором реструктуризації №28 від 21.11.2019. Отже, зазначена скрутна фінансово-економічна ситуація склалася у зв`язку із введенням КМУ карантинних обмежень (карантину) пов`язаних із поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що призвело до того, що діяльність товариства була фактично зупинена, кількість рейсів скорочено на 60%, отриманий прибуток за один рейс у зв`язку із обмеженням по кількості одночасного перевезення пасажирів зменшилась на 55%, сумарно прибуток від міських перевезень скоротився на 77%. Також, згідно Довідки АТ "Державний ощадний банк України" вих.№107.286-24/101 від 01.06.2021, залишок грошових коштів на рахунку відповідача складає 5148,38 грн. Відповідно до Довідки про рахунок і залишок коштів вих. №21060181111280808 від 01.06.2021, яка видана Акціонерним товариством комерційний банк "ПРИВАТБАНК" та зі вбачається, що ТДВ "АВТОПАРК" в АТ КБ "ПРИВАТБАНК" має відкритий рахунок НОМЕР_1 та залишок грошових коштів на ньому, станом на 01.06.2021 року, становить - 7568,86 грн. Довідкою вих.№73 від 04.06.2021 ТДВ "АВТОПАРК" підтверджує, що станом на 01.06.2021 має заборгованість по податках і зборах до державного і місцевого бюджетів в сумі 74586,10 грн., а також має заборгованість перед Пенсійним фондом України в сумі - 184 851,94 грн. Суд першої інстанції при цьому врахував, що наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 №7-рп/2013). Також, суд першої інстанції зауважив, що штрафні санкції не є доходом, на який розраховують суб`єкти господарювання при укладанні договорів, не є компенсацією збитків позивача. Отже, за висновком суду першої інстанції всі зазначені обставини, в своїй сукупності, підтверджують ті обставини, що відповідач на теперішній час перебуває у важкому фінансово-економічному положенні, а також; ту обставину, що даний випадок враховуючи характер та специфіку господарської діяльності відповідача у поєднанні із епідеміологічною обстановкою в регіоні, яка триває із 11 березня 2020 року, негативно вплинула на спроможності ТДВ "АВТОПАРК" виконати свої грошові зобов`язання перед ПАТ "Запоріжжяобленерго". За таких обставин, суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача 14114,98 грн. пені., що складає 50% від суми 28229,96 грн. При цьому суд врахував, що 07.07.2021 (в судовому розгляді справи) на адресу суду від відповідача надійшла заява про застосування наслідків пропущення строку позовної давності, щодо стягнення пені розмірі 28229,96 грн., яка розрахована за загальний період з 26.03.2020 по 11.05.2021. Оскільки про застосування наслідків пропущення строку позовної давності відповідачем було вказано в запереченнях, які надійшли на адресу Господарського суду Запорізької області 08.06.2021, судом першої інстанції зазначена заява була прийнята до розгляду. Вирішуючи заяву відповідача про застосування до заявлених вимог про стягнення 28229,96 грн. пені, яка розрахована за загальний період з 26.03.2020 по 11.05.2021 наслідків спливу позовної давності суд першої інстанції виходив із того, що приписами статті 223 Господарського кодексу України передбачено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України. Статтею 258 Цивільного кодексу України встановлено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов`язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. Частинами третьою і четвертою статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Як встановив суд першої інстанції, з даною позовною заявою позивач звернувся до суду 09.03.2021, відповідно до розрахунку позивача пеня розрахована за період з 26.03.2020 по 11.05.2021. Пунктом 1.4 Договору реструктуризації сторони погодили, що сторони позовної давності збільшуються за домовленістю сторін та установлюються в 5 (п`ять) років. Отже, сторони збільшили строк позовної давності встановлений статтею 258 Цивільного кодексу України, а тому підстав для застосування строків позовної давності до вимог про стягнення пені суд не встановив. Щодо решти вимог позивача, суд першої інстанції врахував, що до інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України, відносяться, зокрема зобов`язання сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три відсотки річних. Так частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання. Позивачем заявлені вимоги про стягнення 15188,33 грн. інфляційних нарахувань за період з 01.04.2020 по 31.03.2021, 12876,78 грн. 3% річних за період з 13.06.2018 по 20.11.2019, 35045,42 грн. інфляційних нарахувань за період з 01.07.2018 по 20.11.20219. Судом першої інстанції перевірений наданий позивачем розрахунок 15188,33 грн. інфляційних нарахувань за період з 01.04.2020 по 31.03.2021 та встановлено, що розрахунок втрат від інфляції грошових коштів позивачем виконаний неправильно, оскільки неправильно визначений сукупний індекс інфляції, стягненню з відповідача підлягає 19640,83 грн. втрат від інфляції грошових коштів. Однак, оскільки відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України судом спір вирішується в межах заявлених позовних вимог, а позивачем за невиконання відповідачем грошових зобов`язань заявлено до стягнення 15188,33 грн. втрат від інфляції грошових коштів, то судом позовні вимоги в цій частині задоволено в межах суми, заявленої позивачем. Таким чином, за висновком суду першої інстанції стягненню підлягають інфляційні витрати в розмірі 15188,33 грн. Щодо стягнення 3% річних в розмірі 12876,78 грн. за період з 13.06.2018 по 20.11.2019 та інфляційні нарахування в розмірі 35 045,42 грн. за періо з 01.07.2018 по 20.11.2019 у зв`язку із простроченням виконання грошового зобов`язання за Договором №17, суд першої інстанції врахував, що пунктом 4.2. Договору реструктуризації, сторони погодили, що укладання цього Договору (перенесення термінів оплати) не звільняє Споживача від сплати нарахованих штрафних санкцій та інших нарахувань, здійснених у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України та умов договору про постачання електричної енергії, за несвоєчасну оплату електричної енергії. Таким чином, сторони узгодили сплату нарахованих штрафних санкцій та інших нарахувань у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України, а тому посилання відповідача на те, що позивач не мав підстав для нарахування зазначених сум є безпідставними та такими що суперечать умовам укладеного договору. Разом з цим, суд першої інстанції зауважив, що як слідує з аналізу вищевказаних норм законодавства, для розрахунку 3% річних та інфляційного нарахування необхідно встановити розмір боргу, день, коли зобов`язання з його сплати мало бути виконане та день надходження суми, за несплату якої нараховується 3% річних та інфляційні нарахування, або у разі несплати - строк припинення нарахування (період нарахування). Факт порушення відповідачем термінів виконання зобов`язань, передбачених Договором №17, є доведеним і вимоги про стягнення 3% річних та інфляційного нарахування заявлені обґрунтовано. Разом з тим, перевіривши розрахунок зазначених сум, наданий позивачем, судом встановлено, що з наведеного розрахунку неможливо встановити, на які саме суми прострочення нараховується 3% річних та інфляційні нарахування, неможливо встановити строки порушення зобов`язання та його розміру, оскільки розрахунок позивачем здійснений за рахунками на оплату спожитої електричної енергії за травень 2018 - грудень 2018 року, які не додані позивачем ані до позовної заяви, ані під час підготовчого засідання. Враховуючи вищевикладені обставини, суд першої інстанції з посиланням на приписи статті 74 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку, про неможливість лише із наданого позивачем розрахунку встановити факт виникнення обов`язку сплати 3% річних та інфляційних втрат у заявленому позивачем розмірі, тобто недоведеність цих вимог, а також що суд не має можливості здійснити перерахунок, тому у позові в частині стягнення 3% річних в розмірі 12876,78 грн. та інфляційні нарахування в розмірі 35045,42 грн. слід відмовити за недоведеністю. Таким чином, на підставі викладеного, суд першої інстанції визнав вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню частково в частині стягнення з відповідача на користь позивача 245000,00 грн. основного боргу за спожиту електроенергію, 14114,98 грн. пені, 26511,41 грн. 15% річних, 15188,33 грн. інфляційних нарахувань. В іншій частині позовних вимог в задоволенні позову відмовлено. Позивач не погодився з зазначеними вище висновками суду першої інстанції в частині відмови в стягненні суми 3% річних в розмірі 12876,78 грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 35045,42 грн., що й стало предметом перегляду цієї справи в суді апеляційної інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги позивача відносно оскаржуваної частини судового рішення, колегія суддів виходить з такого. Відповідно до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відповідно до частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України). Разом з цим частина перша статті 77 Господарського процесуального кодексу України містить припис, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. У цій справі суд першої інстанції, виходячи із предмету спору, правильно визначив предмет доказування щодо вимог позивача про стягнення суми 3% річних в розмірі 12876,78 грн. та інфляційні нарахування в розмірі 35045,42 грн., а саме, що позивач мав надати суду насамперед докази на підтвердження підстав виникнення основного грошового зобов`язання та строку його виконання, у зв`язку із невиконанням якого було здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України. Так колегія суддів суду апеляційної інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги позивача, встановила, що розрахунок позивача суми 3% до позову (а.с.8 т.1) та розрахунок позивача суми інфляційних нарахувань (а.с.9 т.1) визначають у якості основи для нарахування (бази) окремо суми за виставленими рахунками за договором №17 від 01.04.2011 та окремо суми за договором реструктуризації №28 від 21.11.2019. Колегія суддів також встановила, що при цьому розрахунок позивача суми 3% до позову містить посилання на номери рахунків, дати їх виставлення, термін сплати суми за рахунком, суми та дати надходження коштів в оплату цих рахунків, та відповідний період нарахування 3% річних з зазначенням кількості днів прострочення та формули розрахунку. Розрахунок позивача суми інфляційних нарахувань також містить посилання на номери рахунків, дати їх виставлення, термін сплати суми за рахунком, суми та дати надходження коштів в оплату цих рахунків, та відповідний період нарахування 3% річних з зазначенням кількості днів прострочення та формули розрахунку. Відтак для перевірки правильності та обґрунтованості цих розрахунків позивач мав надати до матеріалів справи не тільки зазначені договори, а й докази виконання позивачем свої зобов`язань за цими договорами, зокрема рахунків з доказами їх пред`явлення відповідачу до оплати за договором №17 від 01.04.2011. При пред`явленні позову та під час проведення підготовчого провадження судом першої інстанції такі докази в матеріали справи позивачем надані не були. Натомість, як убачається з матеріалів справи, позивачем на стадії розгляду справи по суті на підставі статті 42 Господарського процесуального кодексу України позивачем до суду були надані пояснення №33-33/238, в яких зокрема, було зазначено, на які саме суми прострочення нараховується 3% річних та інфляційні нарахування, строки, за які здійснюються вказані розрахунки та їх розмір, а також зазначено, що "докази виставлення та отримання зазначених рахунків, позивач може надати для огляду в судовому засіданні". Однак з матеріалів справи також убачається, що в ухвалі про відкриття провадження у цій справі від 29.03.2021 суд першої інстанції звернув увагу сторін, що відповідно до частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин що не залежали від неї. Ухвалою суду першої інстанції від 20.04.2021 підготовче засідання було відкладене на 12.05.2021, а ухвалою від 12.05.2021 строк підготовчого провадження у цій справі був продовжений до 29.06.2021, підготовче засідання відкладене на 07.06.2021. Ухвалою суду першої інстанції від 07.06.2021 прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог та вирішено розглядати позовні вимоги позивача до відповідача з урахуванням внесених позивачем змін. Цією ж ухвалою було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 07.07.2021. Згідно з приписами частини другої статті 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Частина четверта статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. За приписами частини восьмої статті 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. За наведених обставин, суд першої інстанції правильно прийняв та долучив до справи пояснення позивача за вих. №33-33/238 від 19.07.2021 щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат за договором №17, в яких пояснює розмір боргу щодо кожного окремого виставленого рахунку (травень 2018 року по грудень 2018 року), однак при цьому правильно не прийняв до уваги посилання позивача про те, що відповідні докази будуть подані позивачем додатково, оскільки ухвалою суду від 07.06.2021 підготовче провадження у цій справі було закрито. Тому колегія суддів відхиляє доводи позивача про порушення судом першої інстанції основних засад (принципів) господарського судочинства, встановлених статтею 2 Господарського процесуального кодексу України, та погоджується з аргументом відповідача, що позивачем для підтвердження своїх позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 12876,78 грн. за період з 13.06.2018 по 20.11.2019 та інфляційних нарахувань в розмірі 35045,00 грн. за період з 01.07.2018 по 20.11.2019 не були надані належні, допустимі та достатні докази, із яких суд мав би можливість встановити, на які саме суми прострочення нараховувались 3% річних та інфляційні нарахування за зазначені періоди, а також строки порушення зобов`язання і його розмір, оскільки позивачем не надані рахунки на оплату спожитої електричної енергії за травень 2018 року - грудень 2018 року. Разом із цим колегія суддів відхиляє аргумент позивача про суперечливість висновків суду першої інстанції, оскільки, як встановлено вище судом, підставами для зазначених нарахувань слугували два окремі договори, що є визначальним як для встановлення суми основного боргу, так і для додаткових нарахувань пені, 3% річних та інфляційних втрат в залежності від моменту часу, з якого виникло відповідне грошове зобов`язання, та періоду, який взятий позивачем для розрахунку. Отже, встановлення судом першої інстанції спірного розміру основного боргу і водночас неможливість встановити та підтвердити правильність та обґрунтованість окремих нарахувань 3% річних та інфляційних втрат - у даному випадку не є взаємовиключним. Відтак колегія суддів погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції, який відповідає встановленим у цій справі обставинам та зроблений у відповідності до наведених вище норм процесуального права. За приписами частини першої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно й об`єктивно розглянув всі обставини справи в їх сукупності і керуючись законом, який регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог. Тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни оскарженої у даній справі додаткової ухвали - немає. Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені позивачем у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника (апелянта) у скарзі та відшкодуванню не підлягають. Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго" - залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Запорізької області від 19.07.2021 у справі №908/598/21 - залишити без змін. Судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції покласти на Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго". Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту з підстав, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Повна постанова складена 15.12.2021. Головуючий суддя І.М. Подобєд Суддя О.Г. Іванов Суддя І.М. Кощеєв

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»