Постанова 4873 № 911/790/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "06" грудня 2021 р. Справа№ 911/790/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Шаптали Є.Ю. суддів: Яковлєва М.Л. Хрипуна О.О. без повідомлення (виклику) учасників справи розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віта-Логістік" на рішення Господарського суду Київської області від 16.07.2021 у справі №911/790/21 (суддя Сокуренко Л.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТА-ЛОГІСТІК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНОКС-Л" про cтягнення 199 910, 16 грн. ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІТА-ЛОГІСТІК» звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНОКС-Л» про стягнення 199 910, 16 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язання в частині здійснення оплати за надані послуги. У зв`язку із цим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 185 850,00 грн. основного боргу, 6 446,20 грн. пені, 1 603,91 грн. 3 % річних та 6010,05 грн. інфляційних витрат. Рішенням Господарського суду Київської області від 16.07.2021 у справі №911/790/21 в задоволенні позовних вимог відмовлено. Суд дійшов висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження неналежного виконання відповідачем свого зобов`язання зі своєчасного надання послуг позивачу, що є умовою для застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Віта-Логістік» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 16.07.2021 у справі №911/790/21 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта-Логістік» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНОКС-Л» 199 910,16 грн. та судового збору. Скаржник вважає, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не повністю з`ясував обставини, що мають значення для справи, неповно дослідив докази у справі, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до наступного: - апелянт не погоджується з твердження суду щодо ненадання доказів стосовно того, що електронні адреси, на які були направлені позивачем листи щодо повернення грошових коштів, є офіційними електронними адресами співробітників відповідача, зазначаючи, що у позивача не можуть бути такі докази, оскільки спілкування велось із співробітниками відповідача і такі електронні адреси належать відповідачу, який, на переконання апелянта, під час судового розгляду мав реалізовувати своє право на захист, тобто, обов`язок доказування з даного приводу лежав на відповідачеві; - судом не надано оцінку листуванню та графіку повернення невикористаних коштів; - позивач наголошує, що відмовою у задоволенні позову не враховано гарантованого законодавством права на доступ до правосуддя; - апелянт вважає, що позовні вимоги позивача є доведені належними та допустимими доказами та не спростовані відповідачем, а тому підлягають задоволенню. 03.08.2021 безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта-Логістік» на рішення Господарського суду Київської області від 16.07.2021 у справі №911/790/21. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.08.2021 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Хрипун О.О., Сітайло Л.Г. На час надходження апеляційної скарги матеріали справи №911/790/21 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили, у зв`язку з чим ухвалою від 09.08.2021 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта-Логістік» на рішення Господарського суду Київської області від 16.07.2021 у справі №911/790/21 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Київської області надіслати матеріали справи №911/790/21 на адресу Північного апеляційного господарського суду. 02.09.2021 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали вказаної справи. Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/4294/21 від 09.09.2021, у зв`язку з перебуванням судді Сітайло Л.Г. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Яковлєв М.Л.., Хрипун О.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2021 у справі №911/790/21 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта-Логістік» на рішення Господарського суду Київської області від 16.07.2021 у справі №911/790/21 прийнято до свого провадження колегією суддів у визначеному складі. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта-Логістік» на рішення Господарського суду Київської області від 16.07.2021 у справі №911/790/21. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта-Логістік» на рішення Господарського суду Київської області від 16.07.2021 у справі №911/790/21 ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Учасникам справи повідомлено про право подати відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив, заяви, клопотання, заперечення та встановлено строки на їх подання. 15.09.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНОКС-Л» надійшла заява про надання копії апеляційної скарги. 04.10.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНОКС-Л» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Зокрема, відповідач зазначає наступне: - жодних помилкових перерахувань коштів не було, оплата здійснювалась в якості авансу відповідно до виставлених рахунків; - згідно усного договору між сторонами, обов`язок виконання послуг настає лише після повної оплати виставленого рахунку №70; - на переконання відповідача, суд правомірно та із дотриманням вимог матеріального та процесуального права дійшов висновку про відмову в задоволенні позову. Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Так, згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів дійшла висновку про необхідність вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України. Суд апеляційної інстанції, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України, вказаного підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Юридичними фактами є такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Статтею 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. За змістом ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. При цьому, за приписами ст.207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частиною першою статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство ВІТА-ЛОГІСТІК (позивач) та Товариство з обмеженою відповідальністю ІНОКС-Л (відповідач) домовились про укладання договору в усній формі шляхом прийняття до виконання замовлень, а відповідач зобов`язався надати позивачу послуги в три етапи. 03.09.2020, 25.09.2020 та 25.09.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю ІНОКС-Л (відповідачем) було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство ВІТА-ЛОГІСТІК (позивачу) рахунки на оплату: - № 66 на суму 120 000,00 грн щодо надання послуг з піскоструменевого чищення ємностей; - № 69 на суму 90 747,60 грн. щодо надання послуг з виготовлення та встановлення підсилювачів в цистерни; - № 70 на суму 265 500,00 грн. щодо надання послуг з підготовки та нанесення полімочевини на стінки цистерни відповідно. Відповідно до зазначених рахунків постачальником є Товариство з обмеженою відповідальністю ІНОКС-Л, покупцем є Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство ВІТА-ЛОГІСТІК, також визначено вартість кожної послуги відповідно до кожного рахунку. Позивачем здійснено перерахування грошових коштів на рахунок відповідача в якості авансу за послуги у розмірі 369 373,32 грн., а саме: -11.09.2020 позивачем сплачено грошові кошти у сумі 120 000,00 грн. за рахунком на оплату № 66 (платіжне доручення № 778 від 11.09.2020); - 28.09.2020 позивачем сплачено грошові кошти у сумі 63 523,32 грн. за рахунком № 69 (платіжне доручення № 808 від 28.09.2020); - 28.09.2020 позивачем сплачено грошові кошти у сумі 185 850,00 грн. за рахунком № 70 (платіжне доручення №809 від 28.09.2020). Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Отже, виходячи з наведених вище норм законодавства та матеріалів справи, виставлення відповідачем рахунків на оплату послуг, та відповідно їх оплата позивачем свідчать про виникнення між сторонами правовідносин щодо надання послуг. При цьому, викладені обставини свідчать про волю сторін до настання відповідних правових наслідків, що не суперечить вимогам ст.205 Цивільного кодексу України, з огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, та у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, у позивача та відповідача виникли взаємні цивільні права та обов`язки. Зазначені обставини сторонами не заперечуються. Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно до ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Частинами 1, 2 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Як встановлено судом та було зазначено вище, на виконання укладених сторонами у спрощений спосіб договорів надання послуг позивачем сплачено на користь позивача грошові кошти в якості авансу за послуги у розмірі 369 373,32, а саме: 11.09.2020 позивачем сплачено грошові кошти у сумі 120 000,00 грн. за рахунком на оплату № 66 (платіжне доручення № 778 від 11.09.2020); 28.09.2020 позивачем сплачено грошові кошти у сумі 63 523,32 грн. за рахунком № 69 (платіжне доручення № 808 від 28.09.2020), а також, 28.09.2020 позивачем сплачено грошові кошти у сумі 185 850,00 грн. за рахунком № 70 (платіжне доручення №809 від 28.09.2020). Позивач стверджує, що послуги з третього етапу за рахунком № 70, а саме: підготовки та нанесення полімочевини на стінки цистерни, відповідачем не надані, а позивачем не отримані. При цьому, позивачем сплачено в якості попередньої оплати за рахунком № 70 грошові кошти у розмірі 185 850,00 грн. Водночас, матеріали справи містять претензію позивача до відповідача вих. № 45 від 08.12.2020, в якій позивач стверджує, що відповідачем не було надано послуги, у зв`язку із чим вимагає від останнього повернути йому грошові кошти у сумі 185 850,00 грн. Зазначена претензія була вручена відповідачу 19.12.2020, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення. Однак відповідачем вимога позивача про повернення попередньої оплати у сумі 185 850,00 грн залишена без задоволення, грошові кошти не повернуті. Судом враховано, що звернувшись до суду з даним позовом, позивач посилається на приписи статті ст.612 Цивільного кодексу України, за змістом якої боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. Натомість, посилання позивача на приписи вказаної статті судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято з огляду на наступне. Згідно з ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. З`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Згідно з ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Оскільки у Цивільному кодексі України не визначено порядок, який, у разі невиконання умов договору надання послуг, регулює процедуру повернення сплаченої попередньої оплати, тому суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин аналогію закону. Питання щодо повернення попередньої оплати у випадку непоставки товару врегульовано статтею 693 Цивільного кодексу України. Відповідно до частин 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Зі змісту цієї норми вбачається, що договором на покупця може покладатися обов`язок здійснити попередню оплату товару, тобто оплату до передання товару продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути сплачено повну вартість товару або її частину. Розмір попередньої оплати та строки її сплати встановлюються договором. У випадках, коли договір передбачає обов`язок покупця щодо попередньої оплати, проте не встановлює строків її здійснення, строки оплати визначаються відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України. Отже, продавець має право вимагати здійснення попередньої оплати у будь-який час, а покупець повинен здійснити таку оплату у семиденний строк із дня пред`явлення вимоги. Непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. З аналізу вищевказаних положень чинного законодавства вбачається, що умовою застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю (в даній справі своєчасного надання послуг). У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця (в даній справі вимагати надання оплачених послуг), або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Таким чином, замовник має право вимагати повернення суми попередньої оплати лише у випадку, якщо виконавець не надасть замовнику послуги у встановлений строк. Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Так, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України). Матеріали справи свідчать про те, що сторонами не узгоджено строк виконання послуг за рахунком № 70, в зв`язку з чим суд вважає, що такі послуги мали бути надані відповідачем після спливу семиденного строку від дня пред`явлення позивачем вимоги про виконання обов`язку із надання послуг, в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України. Позивачем долучено до матеріалів справи електронне листування з певними особами, які, за твердженнями позивача є бухгалтером відповідача - Романенко Наталія Олегівна, а також, директором відповідача - Дяченко Леонід Михайлович. При цьому, як свідчать зазначені докази, позивач повідомляє адресатів, що ним було здійснено помилкове перерахування грошових коштів у сумі 185 850,00 грн., а тому останні мають бути повернуті позивачу. Однак суд першої інстанції критично оцінив вищенаведені докази, оскільки позивачем не долучено до матеріалів справи жодних доказів, які б підтверджували, що електроні адреси, на які були направлені позивачем листи щодо повернення грошових коштів є офіційними електронними адресами співробітників відповідача. Водночас колегією суддів враховано заперечення апелянта стосовно наведених висновків суду, натомість слід наголосити, що відповідно до приписів частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Крім того, доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не надано оцінку електронному листуванню не відповідають дійсності та спростовуються змістом самого оскаржуваного рішення, з якого вбачається, що судом надана відповідна оцінка таким доказам. Також матеріали справи містять претензію позивача до відповідача вих. № 45 від 08.12.2020, у якій позивач стверджує, що відповідачем не було надано послуги, у зв`язку із чим вимагає від останнього повернути йому грошові кошти у сумі 185 850,00 грн. Зазначена претензія була вручена відповідачу 19.12.2020, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення про вручення. З наявних у справі доказів у їх сукупності вбачається, що звертаючись до суду з даним позовом, позивачем не було надано жодних доказів на підтвердження направлення відповідачу вимоги саме про надання послуг згідно рахунку на оплату № 70 від 25.09.2020, про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції. Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тому, що строк виконання відповідачем обов`язку надати послуги за рахунком № 70, щодо підготовки та нанесення полімочевини на стінки цистерни, не настав. За таких обставин, оскільки строки надання послуг між сторонами врегульовані не були і позивачем не надано доказів звернення до відповідача з письмовою вимогою про надання послуг, в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, у відповідача обґрунтовано були відсутні підстави виконувати вимогу позивача про повернення коштів з огляду на те, що за аналогією з приписами ст. 693 Цивільного кодексу України, вимогу про повернення коштів позивач має пред`являти у разі невиконання вимоги надати послуги. Крім того, суд звернув увагу позивача на те, що за аналогією закону, а саме, відповідно до частин 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. З урахуванням того, що зі змісту рахунку на оплату № 70 від 25.09.2020 на загальну суму 265 500,00 грн. не вбачається, що сторонами визначено право позивача здійснити попередню оплату не в повному обсязі, а частково, тому фактично, на момент звернення позивачем із даним позовом, останнім не виконано в повному обсязі свого обов`язку із здійснення оплати зазначеного рахунку. Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано доказів на підтвердження неналежного виконання відповідачем свого зобов`язання зі своєчасного надання послуг позивачу, що є умовою для застосування положень статті 693 Цивільного кодексу України, а тому у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача попередньої оплати в сумі 185 850,00 грн слід відмовити. Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що позовні вимоги позивача є доведені належними та допустимими доказами та не спростовані відповідачем. Разом з цим, суд не вбачає у даному випадку обмеження права позивача на доступ до правосуддя, оскільки судом розглянуто заявлений позивачем позов, всебічно досліджено матеріали справи та за результатами прийнято законне та обґрунтоване рішення. Крім того, оскільки в задоволенні основної вимоги про стягнення з відповідача суми попередньої оплати судом відмовлено, то похідні від неї вимоги позивача щодо нарахування та стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат за прострочення повернення відповідачем позивачу попередньої оплати задоволенню не підлягають. Колегія суддів наголошує, що в апеляційній скарзі позивач не наводить обґрунтованих доводів щодо підстав для скасування оскаржуваного рішення. Судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення враховано надані сторонами докази, а тому доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Дослідивши вищенаведені обставини, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Київської області від 16.07.2021 у справі №911/790/21. Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін. За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 16.07.2021 у справі №911/790/21 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення. З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта-Логістік» на рішення Господарського суду Київської області від 16.07.2021 у справі №911/790/21 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта. Керуючись ст.ст. 86, 123, 126, 129, 269, 270, 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта-Логістік» на рішення Господарського суду Київської області від 16.07.2021 у справі №911/790/21- залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 16.07.2021 у справі №911/790/21 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи № 911/790/21 повернути до суду першої інстанції. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України. Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала Судді М.Л. Яковлєв О.О. Хрипун