Постанова 4873 № 910/12052/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "28" вересня 2021 р. Справа№ 910/12052/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Дикунської С.Я. суддів: Тищенко О.В. Станіка С.Р. секретар судового засідання Макуха О.А. за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Кіро Івана Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 (повний текст рішення складено 15.04.2021) у справі № 910/12052/20 (суддя Мандриченко О.В.) позовом Фермерського господарства «МТД» до Фізичної особи-підприємця Кіра Івана Миколайовича про стягнення 605 800,00 грн. В С Т А Н О В И В: Фермерське господарство «МТД» (далі - ФГ «МТД», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Кіро Івана Миколайовича (далі - ФОП Кіро І.М., відповідач) про 605 800,00 грн., мотивуючи свої вимоги набуттям та зберіганням відповідачем вказаних коштів без належної правової підстави. Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 у справі №910/12052/20 позов задоволено повністю. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Кіро Івана Миколайовича на користь Фермерського господарства «МТД» 605 800, 00 грн. безпідставно набутих коштів та 9 087, 00 грн. витрат по сплаті судового збору. Не погоджуючись із згаданим рішенням, ФОП Кіро І.М. оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги викладених в заявах свідків обставин щодо факту закупівлі обладнання, доставки його до будинку та встановлення в ньому, а також безпідставно відмовив у клопотанні про призначення експертизи, яка б дала можливість встановити, що закуплені відповідачем матеріали дійсно були встановлені в приватному будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який належить на праві власності одному із співвласників позивача, а саме, ОСОБА_1 . Одночасно апелянт звертав увагу, що позивач проводив оплату відповідно до рахунку № 10/2018-1 ВІД 10.10.2018 та акту приймання-передачі наданих послуг № 10-1 від 10.10.2018 за виконання ремонтних робіт, зокрема, організацію робіт з монтажу опалення, водопроводу, каналізації та котельні саме у згаданому приватному будинку за вищевказаною адресою. Крім цього, апелянт стверджував, що у клопотанні про залучення третіх осіб зазначав, що у випадку задоволення позову, виконані відповідачем роботи залишаться неоплаченими саме ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які й пропонували оплатити ремонтні роботи з рахунку позивача, відтак відповідач буде змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за виконані будівельні роботи, що є беззаперечною підставою для залучення цих осіб до участі у справі. На переконання апелянта, правовідносини, які виникли між сторонами, не підпадають під зазначені місцевим судом критерії, оскільки правовою підставою набуття грошових коштів в розмірі 605 800,00 грн. є договір будівельного підряду, істотні умови якого узгоджувалися усно, за допомогою електронної пошти чи за допомогою додатку «Вайбер», відповідно до яких відповідач зобов`язався провести ремонтні роботи у вищезгаданому приватному будинку, власником якого є учасник позивача. Після узгодження істотних умов договору відповідачем розроблялися та направлялися на погодження позивачу проектно-кошторисна документація, закуповувалися матеріали для проведення будівельних робіт, що, в свою чергу, спростовує той факт, що відповідачем не було виконано жодних будівельних робіт. Крім цього, апелянт стверджував, що станом на 09.10.2018, коли позивач перерахував відповідачу кошти з призначенням платежу «за виконання будівельних спеціалізованих робіт, згідно договору № б/н від 09.10.2018», першому було відомо про наявність рахунку № 10/2018-1 від 10.10.2018 та свідомо переведено грошові кошти в загальному розмірі 605 800, 00 грн. на користь відповідача для здійснення ним будівельних робіт, виконання яких підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг (будівельних робіт), письмовими показаннями свідків та фото будинку, в якому проводились будівельні роботи з фіксацією результатів виконаних робіт. Оскільки рахунок № 10/2018-1 від 10.10.2018, надісланий на електронну пошту позивача, було оплачено негайно, повторно його було надіслано разом з актом приймання-передачі наданих послуг (будівельних робіт), поштовим відправленням від 17.08.2020 після того, як відповідачу стало відомо, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами до нього. Вищенаведене, на переконання апелянта, свідчить про прийняття замовлення до виконання, обізнаність сторін про виконання будівельних робіт та безпідставність позовних вимог. Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скарги, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що відповідач не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні з позивачем користуватися передбаченими ст. 42 ГПК України правами. Не можуть вважатися проявом порушення засад змагальності та рівності учасників судового процесу мотивована відмова суду у задоволенні клопотання про проведення експертизи, залучення третіх осіб чи оцінку показів свідків. На переконання позивача, суд першої інстанції належним чином оцінив надані відповідачем докази та дійшов обґрунтованого висновку, що останнім не було підтверджено необхідності проведення експертизи у даній справі, а також законно та підставно відмовив у залученні третіх осіб, оскільки предметом справи є стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих коштів, а ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не є сторонами цих правовідносин, відповідно рішення у цій справі не вплине на їх права та обов`язки. Крім цього, за твердженнями позивача, з долученої заяви свідка вбачається, що існували домовленості щодо виконання робіт в приватному будинку за адресою: с. Романова Балка, Первомайський район. Миколаївської області, проте відомостей, що назване відповідачем нерухоме майно перебуває у володінні, розпорядженні чи користування ФГ «МТД» матеріали справи не містять. З наданих заяв свідків можна зробити висновок про виникнення зобов`язань між зазначеними фізичними особами та відповідачем. Позивач також звертав увагу, що твердження відповідача про укладення договору будівельного підряду у письмовій формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем не знайшли свого підтвердження у наданих ним доказах, адже відповідачем не доведено, що позивач чи його уповноважена особа погодилися (надали згоду) на укладення договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем. В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б засвідчували обмін листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами та іншими засобами електронної комунікації між позивачем та відповідачем. Жодних актів здачі-приймання виконаних робіт між позивачем та відповідачем не підписувалось, відтак відсутні докази укладення договору підряду у спрощений спосіб, а тому такий договір не може бути підставою для виникнення у його сторін майново-господарських зобов`язань (підтвердження прийняття). В судовому засіданні апеляційної інстанції 28.09.2021 з`явились представники сторін, представник відповідача в судових дебатах підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Представник позивача в даному судовому в судових дебатах заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу. Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Як встановлено матеріалами справи, 09.10.2018 Фермерським господарством «МТД» перераховано на рахунок Фізичної особи-підприємця Кіро Івана Миколайовича грошові кошти в сумі 571 500, 00 грн. з призначенням платежу: за виконання будівельних спеціалізованих робіт, згідно договору № б/н від 09.10.2018. 10.10.2018 Фермерським господарством «МТД» перераховано на рахунок Фізичної особи-підприємця Кіра Івана Миколайовича грошові кошти в сумі 34 300, 00 грн. з призначенням платежу: за виконання будівельних спеціалізованих робіт, згідно договору № б/н від 09.10.2018. Проте, за твердженнями позивача, договір про виконання будівельних робіт № б/н від 09.10.2018 між сторонами не укладався, як і не досягалось домовленостей щодо істотних умов договору про виконання будівельних робіт, будівельні роботи відповідачем на користь позивача не виконувалися, тому позивач просив стягнути безпідставно отримані відповідачем кошти в розмірі 605 800,00 грн. на підставі ст.1212 ЦК України. Відповідач (апелянт) заперечуючи проти позову, стверджував, що істотні умови договору підряду були погоджені сторонами за допомогою електронної пошти та мобільного додатку, що свідчить про укладення договору у письмовій формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, будівельні роботи виконувались ним та на оплату коштів виставлявся рахунок. Зобов`язанням згідно ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Цивільні права та обов`язки (ч. 1, 2 ст. 11 ЦК) виникають із дій осіб, які передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин (ч.ч. 1, 2 ст. 205 названого Кодексу) може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов`язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін (ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України). За приписами п. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами. Договір на підставі ст. 638 ЦК України є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції, пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору (ч. 1 ст. 641 згаданого Кодексу). Положеннями ч.1 ст. 642 ЦК України встановлено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказано строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом встановленого актом цивільного законодавства строку, а якщо цей строк не встановлено - протягом нормально необхідного для цього часу (ч. 2 ст. 644 ЦК України). Зміст господарського договору на підставі ст.180 ГК України становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджених сторонами, так і тими, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, які забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору. Господарський договір (ст.181 ГК України) за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України. У відповідності до ч. 3 згаданої статті ГК України сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За договором підряду в силу приписів ст. 837 ЦК України одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Умова про предмет договору підряду є істотною. Предметом договору підряду є індивідуалізований результат праці підрядника, на який спрямована узгоджена воля сторін. Ціна договору підряду - це грошова сума, належна підрядникові за виконане замовлення. За статтею 843 ЦК України у договорі підряду визначається або конкретна ціна роботи, або способи її визначення. Отже, ціна може бути визначена в тексті договору підряду безпосередньо, або у договорі підряду може зазначатися спосіб визначення ціни. Крім цього, ціна у договорі підряду може бути визначена в кошторисі, який містить постатейний перелік затрат на виконання робіт, є додатком до договору та його невід`ємною частиною. Закріплене у ЦК України визначення договору підряду дає підстави для висновку про те, що це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір. При чому консенсуальність договору підряду означає, що він визнається укладеним в момент одержання особою, що направила оферту, акцепту. Відповідно до ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів установлюються в договорі підряду. Якщо в договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту. При цьому в оферті та в акцепті щодо виконання будівельних підрядних робіт повинна бути чітко виражена воля осіб щодо істотних умов договору. Проте матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів укладення між сторонами, а саме, між ФГ «МТД» та ФОП Кіро І.М., договору в письмовій формі, зокрема, погодження проектно-кошторисної документації з чітким переліком видів робіт та їх орієнтовною вартістю, які мав виконати відповідач, так й договору у спрощений спосіб, зокрема, доказів обміну сторонами листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами з відомостями про узгодження ними усіх істотних умов щодо предмету договору (його найменування, виду, кількості, якості тощо), переліку робіт, ціни договору та строку його дії. Відповідно до ч. 1 ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Положеннями ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» встановлено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, яка використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершує створення електронного документа. Роздруківка електронного листування без ЕЦП не може бути використана як доказ у справі, оскільки не відповідає вимогам Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», оскільки не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, що унеможливлює ідентифікацію відправника повідомлення та зміст такого документу не захищений від внесення правок та викривлення. Вказана правова позиція наведена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 9901/43/19, а також в постановах Верховного Суду від 19.12.2018 у справі № 226/1204/18, від 04.12.2018 у справі № 2340/3060/18, від 23.11.2018 у справі № 813/1368/18, від 14.12.2018 у справі № 804/3580/18, від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18 та від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18. При цьому, слід зазначити, що надані відповідачем знімки екранів з мобільного додатку «Вайбер» та електронної пошти «Gmail» на підтвердження досягнення домовленості відповідача із засновниками позивача щодо виконання робіт в приватному будинку за адресою: с. Романова Балка, Первомайський район, Миколаївської області не містять жодного підтвердження факту досягнення домовленостей та укладення будь-яких договорів саме з ФГ «МТД» (позивачем), як юридичною особою, а також підтвердження перебування цього приватного будинку у володінні, розпорядженні чи користуванні ФГ «МТД» (позивача). За приписами ст. 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу. Положеннями ч. 1 ст. 21 Закону України «Про фермерське господарство» визначено, що фермерське господарство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями у межах майна, яке є власністю фермерського господарства. Відповідно до ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Таким чином, виконання відповідачем робіт за замовленням у приватному житловому будинку, який належить одному із засновників (учасників) позивача, може бути підставою відповідних цивільних прав та обов`язків саме у зазначеної особи, а не у юридичної особи - Фермерського господарства «МТД». З приводу наданих відповідачем заяв свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 слід зазначити, що на підставі ст. 89 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які згідно законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків. Показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. В заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів. З долученої відповідачем заяви свідка ФОП Кіро І.М. вбачається, що у нього були домовленості з Кармановою Наталією, Маляренком Олегом Юрійовичем (представником ФГ «МТД») та Маляренко Тетяною Дмитрівною (керівником ФГ «МТД») щодо виконання робіт в приватному будинку за адресою: с. Романова Балка, Первомайський район, Миколаївської області, проте, як вище згадувалось, жодних доказів на підтвердження того, що вказаний приватний будинок перебуває у володінні, розпорядженні чи користуванні ФГ «МТД» (позивача) матеріали справи не містять. З наданих заяв свідків можливо лише дійти висновку, що у ФОП Кіро І.М. могли виникнути правовідносини (зобов`язання) із зазначеними фізичними особами. Оскільки між позивачем та відповідачем не було досягнуто домовленостей щодо істотних умов договору будівельного підряду, надані відповідачем рахунок-фактура та видаткова накладна щодо закупівлі обладнання жодним чином не свідчать про закупівлю відповідачем необхідного обладнання для виконання підрядних робіт саме на користь позивача. З наявних в матеріалах справи фактичних даних взагалі не можливо зробити висновку щодо призначення будівельних матеріалів, закуплених відповідачем згідно вищезгаданих й наданих ним документів. Долучені відповідачем до матеріалів справи розцінки за роботи та загальнобудівельні матеріали, відомості робочих креслень основного комплекту та фото будинку, де, за твердженнями відповідача, проводились будівельні роботи, обладнання та результати будівельних робіт також не дають можливості встановити факт виконання відповідачем робіт саме на користь позивача. З приводу наданих відповідачем рахунку № 10/2018-1 від 10.10.2018 на суму 605 800, 00 грн. та підписаного ним Акту № 10-1 від 10.10.2018 передачі-прийому наданих послуг на вказану суму слід зазначити, що згаданий рахунок датований 10.10.2018, в той час як частина оплати була здійснена позивачем 09.10.2018, тобто до виставлення рахунку відповідачем. Наведене свідчить про те, що перераховуючи кошти 09.10.2018, позивач не міг знати про рахунок відповідача, який буде виставлено (датовано) наступним днем - 10.10.2018. В той же час, посилання апелянта на закупівлю в подальшому необхідного для проведення робіт обладнання, акт передачі-прийому наданих послуг від 10.10.2018 не може бути належним доказом виконання відповідачем робіт після здійснення позивачем оплати, закупівлі відповідачем обладнання та виконання ним відповідних робіт. Крім цього, судом враховано, що згадані вище Рахунок та Акт на адресу ФГ «МТД» (позивача) відповідачем фактично було направлено 17.08.2020, тоді як перерахування позивачем коштів здійснено 09.10.2018 та 10.10.2018, а позов подано 13.08.2020, тобто Рахунок та Акт було виставлено відповідачем позивачу вже після проведення оплати та після подання позову до суду. З огляду на наведене, апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що долучені відповідачем докази не підтверджують правових підстав перерахування йому позивачем 605 800, 00 грн. За приписами ч. ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають в зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок наведено в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18. Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Таким чином, за відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів укладення між сторонами, а саме, між ФГ «МТД» та ФОП Кіро І.М., як договору в письмовій формі, так й договору у спрощений спосіб, досягнення ними згоди щодо всіх істотних умов договору, а також доказів виконання відповідачем робіт саме позивачу та їх прийняття останнім, сплачені позивачем кошти на даний час відповідач утримує без достатньої правової підстави. Доказів повернення відповідачем одержаної суми матеріали справи також не містять. З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України 605 800, 00 грн. безпідставно збережених коштів, які позивачем доведено належними та допустимими доказами, відповідачем жодним чином не спростовано, відтак такі підлягають задоволенню в повному обсязі. Доводи апелянта з приводу неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення, а також з приводу невідповідності висновків місцевого суду обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. За рішенням від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків. Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кіро Івана Миколайовича залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 у справі № 910/12052/20 - без змін. Матеріали справи № 910/12052/20 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України. Повний текст постанови складено 04.10.2021 Головуючий суддя С.Я. Дикунська Судді О.В. Тищенко С.Р. Станік