Постанова Волинський апеляційний суд № 154/1915/20

Справа № 154/1915/20 Головуючий у 1 інстанції: Каліщук А. А. Провадження № 22-ц/802/1425/21 Категорія: 44 Доповідач: Бовчалюк З. А. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 грудня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бовчалюк З.А., суддів - Карпук А.К.,Осіпука В.В., з участю секретаря судового засідання Ганжи М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради про стягнення коштів за втрату можливості отримання соціального житла а апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 05 травня 2021 року, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась із позовом до виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради про стягнення шкоди за втрату можливості отримання соціального житла. Вимоги позовної заяви обґрунтовує тим, що рішеннями Володимир-Волинського міського суду від 05.12.1989 року та 11.03.1999 року її матір ОСОБА_2 та батька ОСОБА_3 позбавлено батьківських прав щодо дітей ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . З 25.12.1989 року по 01.09.1999 року вона перебувала у Володимир-Волинській школі-інтернаті, де і була зареєстрована. З 1999 року вона отримала статус дитини, позбавленої батьківського піклування. Виконавчим комітетом Володимир-Волинської міської ради її не було поставлено на квартирний облік як дитину, позбавлену батьківського піклування, внаслідок чого вона не отримала житлового приміщення, що передбачено для дитини, яка позбавлена батьківського піклування та втратила право на отримання соціального житла. Оскільки працівники Виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради не поставили її у позачергову квартирну чергу, як дитину, що позбавлена батьківського піклування і вона втратила право на отримання житлового приміщення, тому просить стягнути із Виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради майнову шкоду, завдану їй за втрату можливості соціального житла через службову недбалість її працівників у розмірі 341 700 грн, а також моральну шкоду в розмірі 500 000 гривень. Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 05 травня 2021 року в задоволені позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов в даній справі задовольнити. У письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, учасники справи у судове засідання сторони не з`явилися і їх неявка відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Згідно з ч.5 ст.268, ст.381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (ст.4 ЦПК України). Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи ( ч. 1 ст. 13 ЦПК України) Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Відповідно до статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Складовими права на житло є забезпечення умов з приводу можливості кожного громадянина мати житло і гарантовану непорушність права користування житлом. Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтям шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України). Норми статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності держави за дії , бездіяльність органів державної влади наявність вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про відшкодування шкоди. Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність майнової шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (протиправною поведінкою) і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. А суд має самостійно встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який є підставою для стягнення шкоди, оцінивши надані сторонами докази. Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Звертаючись до суду з даним позовом позивач ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовувала тим, що після закінчення школи-інтернату вона не могла повернутись у раніше займане житлове приміщення, оскільки там проживав її батько, який чинив їй перешкоди у користуванні житлом, а тому відповідач повинен був надати їй позачергово житло, як дитині позбавленої батьківського піклування. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Володимир-Волинського міського народного суду Волинської області від 05.12.1989 р. ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав щодо дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .. Вирішено передати дітей на піклування органам опіки та піклування. Довідкою директора Володимир-Волинської спеціалізованої школи-інтернат від 09.10.2017 підтверджується, що ОСОБА_1 з 25.12.1989 по 01.09.1999 перебувала у даному навчально-виховному закладі, як дитина позбавлена батьківського піклування. Із довідки служби у справах дітей виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради Волинської області від 10.03.2017 вбачається, що ОСОБА_1 до направлення її у Володимир-Волинську школу-інтернат проживала та була зареєстрована по АДРЕСА_1 . Розпорядженням Володимир-Волинської міської ради народних депутатів від 29.09.1994 №30 «Про приватизацію квартир державного житлового фонду» підтверджується, що ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 є співвласником кв. АДРЕСА_2 . Із довідки Державної міграційної служби України встановлено, що ОСОБА_1 20.08.2002 знята з реєстрації по АДРЕСА_3 . Таким чином, ОСОБА_1 на час закінчення навчання у школі-інтернат була забезпечена житлом, оскільки була співвласником кв. АДРЕСА_2 та була зареєстрована у цьому житлі. Крім цього судом встановлено, що у 2017 році ОСОБА_1 зверталась із позовом до Володимир-Волинської міської ради про стягнення компенсації за втрату можливості отримання соціального житла та доходу від здачі в оренду житлового приміщення. Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 17.10.2017 було відмовлено у задоволенні позову, котре було предметом апеляційного та касаційного розгляду та залишено без змін, і під час розгляду цієї справи було встановлено наведені обставини. У пункті 3 частини першої статті 247 ЦК України передбачено, що дитина, над якою встановлено опіку або піклування,має право на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону; Згідно з пунктом 2 частини першої статті 248 СК України дитина-сирота і дитина, позбавлена батьківського піклування, яка проживає у закладі охорони здоров`я, навчальному або іншому дитячому закладі, прийомній сім`ї, має право на збереження права користування житлом, у якому вона раніше проживала. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону. Відповідно до частини першої-четвертої статті 32 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» за дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, а також особами з їх числа зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім`ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування за місцем знаходження житла дітей несуть відповідальність за збереження зазначеного у частині першій цієї статті житла і повернення його дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, а також особам з їх числа після завершення терміну перебування у сім`ї опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Жилі приміщення, в яких проживали діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, до влаштування їх у сім`ї громадян України, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також щодо яких є рішення суду, не можуть бути відчужені без отримання згоди на таке від органів опіки та піклування, яка може надаватися лише в разі гарантування збереження права на житло таких дітей. Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, мають право проживати в дитячих будинках сімейного типу до повернення їм зазначеного житла або надання житла місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування. Статтею 46 ЖК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що поза чергою жиле приміщення надається особам, які повернулися з державного дитячого закладу, від родичів, опікуна чи піклувальника, громадянам, незаконно засудженим і згодом реабілітованим, при неможливості повернення займаного раніше жилого приміщення. Особам, які повернулись з державного дитячого закладу надається позачергово жиле приміщення, за умови неможливості їхнього повернення у раніше займане приміщення. Позивач в порушення вимог ст. 81 ЦПК України не надала суду жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували створення її батьком перешкод у користуванні жилим приміщенням по АДРЕСА_1 , як на момент завершення навчання її у школі-інтернаті, так і після завершення такого навчання у даному закладі. Позивачкою також не надано суду будь-яких доказів, що підтверджують неможливість повернення її у раніше займане житло. Захист житлових прав , у випадку їх порушення, є можливим (за умови, що позивачці дійсно чиняться перешкоди у користуванні належним їй житлом) шляхом пред`явлення до суду позову про вселення в це жиле приміщення. Позову про усунення перешкод в користуванні житлом ОСОБА_1 не подавала, що можна розцінювати як її небажання повертатися у вказане житло, а не як неможливість такого повернення через об`єктивні причини. З огляду на те, що на момент закінчення школи-інтернату ОСОБА_1 була забезпечена житлом, оскільки продовжувала бути співвласником квартири та залишалась зареєстрована в цій квартирі, а відтак мала право на проживання у вказаному житлі. У зв`язку з цим висновок суду про відсутність правових підстав для забезпечення її позачерговим житлом на підставі ст. 46 ЖК України є правильним та узгоджується з нормами матеріального права та встановленими у справі обставинами та в свою чергу відсутність вини відповідача у ненаданні такого житла. Суд першої інстанції повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, правильно визначив характер існуючих між сторонами спірних правовідносин та дійшов обґрунтовано висновку про безпідставність заявленого ОСОБА_1 позову, у зв`язку з чим правомірно відмовив у його задоволенні Доводи апеляційної скарги про підставність позовних вимог є власним тлумаченням встановлених обставин справи, були предметом дослідження суду першої інстанції і їм суд в сукупності з іншими доказами по справі дав правильну юридичну оцінку. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять підстав для скасування судового рішення. За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Датою прийняття постанови у даній справі є 13 грудня 2021 року, тобто дата складення повного судового рішення. Керуючись статтями 268, 375, 381, 382, 383, 384, 389-390 ЦПК України, суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 05 травня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий- суддя: Судді: