Постанова 4852 № 280/3816/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 25 листопада 2021 року м. Дніпросправа № 280/3816/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач), суддів: Чепурнова Д.В., Мельника В.В., за участю секретаря судового засідання Солодкова К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року у адміністративній справі № 280/3816/20 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - ВСТАНОВИВ: Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури, а саме: визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Запорізької області №732к від 29.04.2020 щодо звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управляння нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України Про прокуратуру та зобов`язано Запорізьку обласну прокуратуру поновити ОСОБА_1 в Запорізькій обласній прокуратурі на посаді рівнозначній посаді прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управляння нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області з 14.05.2020 року, а також стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 14.05.2020 по 22.06.2021 у сумі 332931 грн. 84 коп. Разом з тим, в частині стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат судом відмовлено, а рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 в Запорізькій обласній прокуратурі на посаді рівнозначній посаді прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управляння нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області та виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі 25240 грн. 25 коп. допущено до негайного виконання. Зазначене рішення суду першої інстанції оскаржено відповідачем по справі з підстав його незаконності та необґрунтованості, а також з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального права (ч.2 ст.19 Конституції України, п.п.7, 18 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, ст.235 КЗпП України), і порушення норм процесуального права (ст.ст. 2, 6, 242, 246, КАС України), у зв`язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти рішення про відмову у задоволені вимог позивача у цій справі. Зокрема, апелянт вказує, що суд через неправильне застосування положень п.п.7, 18 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, ст.235 КЗпП України та неврахування висновків Верховного Суду дійшов помилкового висновку про можливість поновлення ОСОБА_1 на посаді в Запорізькій обласній прокуратурі на посаді рівнозначній посаді прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управляння нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області з 14.05.2020. При цьому, суд не звернув уваги, що пункту 1 наказу Генерального прокурора від 03.09.2020 № 410 «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур» було наказано перейменувати без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у тому числі юридичну особу «Прокуратура Запорізької області» у «Запорізька обласна прокуратура», а відповідно до наказу Генерального прокурора від 08.09.2020 № 414 «Про день початку роботи обласних прокуратур» днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11.09.2020. Апелянт вважає, що оскільки на момент звільнення ОСОБА_1 обіймав посаду прокурора відділу приймання, опрацювання на аналізу оперативної інформації управляння нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області, суд встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, відповідно до положень ч.1 ст.235 КЗпП України зобов`язаний був поновити позивача на попередній роботі виходячи з того, що орган, який розглядає трудовий спір, не наділений повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч.1 ст.235, ст.240-1 КЗпП України. При цьому, апелянт наводить перелік справ у спорах, пов`язаних із реформуванням органів державної влади, в яких Верховним Судом висловлювалася позиція щодо поновлення працівника саме на попередній роботі, а не у новоствореному органі: постанова від 20.01.2021 у справах № 640/18679/18, 804/958/16, постанова від 23.12.2020 у справі № 813/7911/14, постанова від 09.12.2020 у справі № 826/18134/14, постанова від 19.11.2020 у справі № 826/14554/18, постанова від 07.07.2020 у справі № 811/952/15, постанова від 19.05.2020 у справі № 9901/226/19, постанова від 15.04.2020 у справі № 826/5596/17, постанова від 22.10.2019 у справі № 816/584/17, постанова від 12.09.2019 у справі № 821/3736/15-а, постанова від 09.10.2019 у справі № П/811/1672/15, постанова від 22.05.2018 у справі № П/9901/101/18 тощо, що у сукупності є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Іншою підставою для задоволення вимог апеляційної скарги, апелянт вважає неправильне застосування до спірних правовідносин норм спеціального Закону№ 113-ІХ, яким визначено процедуру проведення атестації прокурорів та ухвалення виключно кадровими комісіями відповідних рішень про успішне проходження прокурором атестації, що є умовою для призначення прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, а суд не може втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень й не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Окрім того, апелянт вважає, що зобов`язання Запорізької обласної прокуратури перевести позивача на рівнозначну посаду порушує принцип рівності громадян (ст.24 Основного Закону та ст. 19 Конституції України), оскільки Закон № 113-ІХ та Порядок визначають процедуру атестації прокурорів та слідчих, встановлюють рівні умови її проходження та наслідки неуспішного проходження, а саме звільнення з посади прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1967-У1І (п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ). Тому на переконання відповідача по справі, позиція суду у цій справі дає підстави для можливості поновлення на посаді прокурора, оминаючи процедуру атестації, що саме і суперечить конституційному принципу рівності, а навіть у разі встановлення судом порушення прав позивача при проведенні атестації, захист цих прав шляхом поновлення на посаді в обласній прокуратурі не відповідає імперативним нормам Закону № 113-ІХ. Оскільки за твердженням апелянта звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог законодавства та в межах поноважень, підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також відсутні. Разом з тим, в апеляційній скарзі відповідача наводиться розрахунок розміру середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, який прописується апелянтом виходячи із розрахованої відповідно до п.8 розд.IV постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу прокуратури Запорізької області та кількості робочих днів згідно з графіком роботи установи. При цьому, посилаючись на приписи ст.162, ст.164.1, ст.167.1 Податкового кодексу України і на власні розрахунки податку з доходів фізичних осіб і військового збору, апелянт вказує також на безпідставного стягнення бюджетних коштів. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури по справі посилається на її безпідставність та необґрунтованість, вказує про законність рішення суду першої інстанції у зв`язку з чим просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення. Заслухавши пояснення представника апелянта по позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши за матеріалами справи повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, судова колегія не встановила підстав для задоволення вимог апелянта та для скасування рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року, виходячи з нижченаведеного. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивача ОСОБА_1 було звільнено з посади прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області наказом №732к від 29.04.2020, який керівник прокуратури Запорізької області видав керуючись ст.11 Закону України «Про прокуратуру» і підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», та який є предметом оскарження у цій справі. За змістом оскаржуваного позивачем наказу керівника прокуратури Запорізької області №732к від 29.04.2020, ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 13 травня 2020 року (а.с.29), про що внесено запис до трудової книжки позивача, в якій останнім його днем роботи в прокуратурі Запорізької області зазначено 13.05.2020 (а.с.34-72). Підставою для звільнення позивача з посади прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області та органів прокуратури, в наказі №732к від 29.04.2020 зазначено рішення першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 10.04.2020 за №258 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки», яке визнано протиправним та скасовано рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 02.12.2020 у справі №280/4478/20, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.04.2021 у справі №280/4478/20 (а.с.130-146). Враховуючи факт скасування «рішення кадрової комісії №1», яке в оскаржуваному у цій справі наказі керівника прокуратури Запорізької області від 29.04.2020 за №732к зазначено як підстава для звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управляння нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької області, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність на теперішній час взагалі правових підстав вважати наказ від 29.04.2020 за №732к правомірно прийнятим, що відповідно є підставою для його скасування. Так, відповідно до ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Із зазначеного вбачається, що відповідач зобов`язаний був враховувати обставини встановлені судовим рішенням у справі №280/4478/20 щодо протиправності і скасування рішення першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 10.04.2020 за №258 «Про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, і відповідно, мав би розуміти незаконність прийнятого 29.04.2020 наказу №732к про звільнення ОСОБА_1 , підставою для винесення якого було лише скасоване вже судом рішення кадрової комісії № 258 від 10.04.2020. Проте, не заперечуючи проти наведених у попередньому абзаці фактів, відповідач не вжив заходів на виконання судового рішення у цій справі в частині негайного його виконання щодо поновлення ОСОБА_1 в Запорізькій обласній прокуратурі на посаді рівнозначній посаді прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управляння нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Запорізької області і виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі 25240 грн. 25 коп., а вдався до апеляційного оскарження рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року, намагаючись у такий спосіб знайти формальні підстави для відмови позивачу у відновленні його порушених прав на працю, що гарантовані Конституцією України. Тобто, ігноруючи закріплений у ст.129-1 Конституції України обов`язок виконання у визначеному законом порядку ухваленого іменем України судового рішення в частині негайного його виконання, відповідач в апеляційній скарзі намагається довести неможливість поновлення судом позивача на посаді прокурора Запорізької обласної прокуратури, але посилається при цьому на рішення Верховного Суду у справах, по яким вирішувалися спори, що виникали в період 2016-2018 років, які навіть приблизно не стосуються предмету спору у цій справі, та не мають будь-якого відношення до питань введеної в дію Законом № 113-IX процедури реформування органів прокуратури. Зокрема, наполягаючи на відсутності підстав для поновлення позивача на посаді прокурора Запорізької обласної прокуратури у зв`язку з відсутністю рішення кадрової комісії про успішне проходження ним атестації, відповідач у той же час не взяв до уваги, що позивач вчинив усі передбачені Законом № 113-IX дії (виявив бажання та намір пройти атестацію), але особисто він не може впливати на питання включення його до переліку осіб, яким дозволено пройти атестацію, або стосовно визначення дати і часу проходження атестації. Той факт, що першою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур стосовно позивача було прийнято 10.04.2020 незаконне рішення №258, яке визнано судом протиправним та скасовано, а з моменту винесення Запорізьким окружним адміністративним судом рішення від 02.12.2020 (у справі №280/4478/20), відповідними уповноваженими особами майже рік не вчинено жодної дії по включення ОСОБА_1 до переліку осіб, що мають пройти атестацію та не визначено дати і часу такої атестації - ні в якому разі не може слугувати підставою для звільнення ОСОБА_1 , не позбавляє його права на працю та можливості пройти атестацію у визначеному законом порядку (пп.4 п.7 розділу ІІ Перехідних положень). Наведені вище обставини свідчать про недоречність доводів апеляційної скарги відповідача, які не можуть бути узяті апеляційним судом до уваги, як підстава для скасування законного та обгрунтованого рішення у цій справі. Надуманими судова колегія також визнає доводи апелянта про обмеження повноважень суду при «поновленні працівника на посаді» (аркуш 4 апеляційної скарги) та про можливість поновлення такої особи відповідно до ст.235 КЗпП України «лише на роботі, з якої працівника було звільнено» , оскільки вказана норма: по-перше, вказує на те, що «працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір», тобто, апелянтом викривлено текст ч.1 ст.235 КЗпП; а по-друге, положення цієї норми є незастосовними до спірного у цій справі випадку відповідно до викладеної в постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15 правової позиції Верховного Суду України, яка неодноразово вже підтверджена Верховним Судом в частині того, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі КЗпП, є норми Законів №1697-VII та № 113-IX, якими прокурорам: гарантовано забезпечення особливого порядку призначення на посаду безстроково, та припинення повноважень на посаді лише з підстав і в порядку, передбачених цим законом (ст.16 Закону №1697-VII), і збереження відповідного правового статусу до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури (п.3 Закону№ 113-IX); а також можливість проходження атестації прокурорами, щодо яких набрало законної сили рішення суду про поновлення на посаді прокурора у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, у тому числі у разі прийняття судом рішення про поновлення на посаді прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах (пп.3 п.7 Закону № 113-IX). Отже, саме вказаними спеціальними нормативними актами, за прокурором, безстроково призначеним на посаду, зберігається правовий статус при реалізації функцій прокуратури, який він мав до набрання чинності Законом № 113-IX, у тому числі і після набрання законної сили рішення суду про поновлення його на посаді та до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. Окрім того, на підставі правового аналізу положень Законів №1697-VII та № 113-IX, колегії суддів апеляційного суду вважає помилковим переконання відповідача про можливість поновлення позивача у цій справі лише до прокуратури Запорізької області, оскільки до Запорізької обласної прокуратури позивач може бути переведений тільки за умов успішного проходження атестації. Однак, колегія суддів акцентує увагу на тому, що Законом № 113-IX не передбачалася ліквідація чи реорганізація обласних прокуратур, а лише було змінено їх назву. Зокрема, слова "Генеральної прокуратури України" замінено словами "Офісу Генерального прокурора", "регіональної" замінено словами "обласної", слова "місцеві" замінено словами "окружні", як по тексту Закону №1697-VII, так і по тексту інших гломативних актів: Кримінального процесуального кодексу України і Законів "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років","Про оперативно-розшукову діяльність", "Про Службу безпеки України", "Про попереднє ув`язнення", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", "Про статус депутатів місцевих рад", "Про Державну прикордонну службу України", "Про міжнародні договори України", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", "Про Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України", "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", "Про запобігання корупції", "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Судова колегія наголошує, що сам факт зміни назви органів прокуратури усіх рівнів чи зміна назви посад прокурорів, чинним законодавством не визначається як підстава для припинення повноважень прокурорів на посадах, які вони займали до набрання чинності Законом № 113-IX, також як і не позбавляє працюючих прокурорів їх правового статусу на період проходження атестації (призначення та проведення якої цілком залежить від генерального прокурора та утворених ним кадрових комісій) аж до моменту її завершення та ухвалення Кадровою комісією за результатами атестації можливого рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Оскільки на теперішній час будь-яке рішення кадрової комісії за результатом проходження ОСОБА_1 атестації відсутнє, при його поновленні на рішенням суду у відповідача відсутні правові підстави позбавляти позивача у цій справі можливості виконувати функції на посаді, яку він займав до незаконого звільнення наказом керівника прокуратури Запорізької області №732к від 29.04.2020. Тобто, внаслідок поновлення ОСОБА_1 в органах прокуратури на підставі рішення суду, відповідач зобов`язаний забезпечити його роботою на посаді прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управляння нагляду у кримінальному провадженні, або на рівнозначній посаді у разі, якщо раніше займана ним посада (до незаконного звільнення) змінила свою назву, що об`єктивно є неможливим у прокуратурі Запорізької області, якої не існує ні фізично ні юридично з дня (11.09.2020 року) початку роботи Запорізької обласної прокуратури, що підтверджується інформацією Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та не заперечується сторонами по справі. Виходячи з правил публічного правонаступництва органів державної влади, обов`язок щодо відновлення порушених прав ОСОБА_1 покладається на орган, компетентний відновити такі права, і таким органом є Запорізької обласної прокуратури, керівник якої згідно положень п.3 ч.1 ст.11 Закону № 1697-VII із змінами, внесеними Законом № 113-IX, має повноваження призначати на посади та звільняти з посад прокурорів обласних прокуратур, і такий підхід до обов`язку правонаступника відновити порушене право відповідає принципу верховенства права. При цьому, судова колегія також акцентує увагу на тому, що жодною нормою Законів № 1697-VII та № 113-IX не передбачено право керівника обласної прокуратури призначати осіб на посаду в прокуратуру (неіснуючу регіональну прокуратуру), яка не входить до визначеної ст.7 Закону № 1697-VII системи прокуратури України. Вказані положення Закону № 1697-VII не можуть підмінятися навіть судовим рішенням, тим більш, що запронований апелянтом спосіб судового захисту порушенних прав ОСОБА_1 шляхом його поновлення в прокуратурі Запорізької області - суперечить меті правосуддя та відкрито порушує принцип єдності системи прокуратури України, що забезпечується: єдиними засадами організації та діяльності прокуратури, і єдиним статусом прокурорів. Більш того, запропонований відповідачем спосіб є нефективним захистом і не сприяє відновленню порушених прав, свобод і законних інтересів позивача, оскільки за загально прийнятим правилом незаконно звільненому працівнику при його поновленні має бути відновлено саме той статус прокурора, який він займав до свого звільнення. Підсумовуючи вищенаведені обставини у їх сукупності, судова колегія доходить висновку, що керівник Запорізької обласної прокуратури позбавлений можливості діяти у спірному випадку на власний розсуд та у спосіб не передбачений чинним законодавством, а тому зобов`язаний поновити ОСОБА_1 на посаді, яку останній займав до звільнення чи на на рівнозначній посаді. Таке поновлення відповідач (Запорізька обласна прокуратура), як правонаступник у сфері управлінської діяльності органів державної влади, що набув адміністративну компетенцію (визначену ст.11 Закону № 1697-VII) внаслідок повного припинення адміністративної компетенції прокуратури Запорізької області у вказаних питання. Відсутність на теперішній час рішення кадрової комісії у відношенні ОСОБА_1 по незалежним від нього областавин, ні в якому разі не може розцінюватися як порушення «принципу рівності» у правах або обов`язках, привілеях чи обмеженнях, що встановлені Законом № 113-IX, також як і не вважається «переведенням на посаду прокурора в обласні прокуратурі», оскільки при поновленні позивача на посаду до прокуратури Запорізької області відбувається лише відновлення його правового статусу прокурора, якого він незаконно був позбавлений наказом керівника прокуратури Запорізької області №732к від 29.04.2020, і це не звільняє позивача від проходження атестації. За результатом перевірки рішення суду першої інстанції у цій справі в частині, що стосується стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу судова колегія також не знаходить підстав для врахування доводів апеляційної скарги і її задоволення в частині Тобто, Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається Обрахунки суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14.05.2020 по 22.06.2021 у сумі 332931 грн. 84 коп, судом першої інстанції зроблено вірні, і підстав для зміни в цій частині судового рішення апеляційний суд не знаходить. Таким чином, судова колегія визнає, що апелянтом у цій справі за встановлених обставин не доведено правомірності та обґрунтованості прийняття спірного наказу про звільнення ОСОБА_1 , доводи апеляційної скарги не містять жодних належних та достатніх обґрунтувань протилежному. Враховуючи усе викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення по суті спору з додержанням норм матеріального і процесуального права, що в свою чергу виключає підстави для скасування такого рішення. У цілому, доводи апеляційної скарги по суті спору не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. На підставі приписів ч. 1 ст. 371 КАС України, судом першої інстанції допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та в частині стягнення з відповідача на його користь грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 242, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року залишити без змін Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Головуючий - суддя С.В. Сафронова суддя Д.В. Чепурнов суддя В.В. Мельник