Постанова КЦС ВС № 757/22936/19-ц

Постанова Іменем України 06 грудня 2021 року м. Київ справа № 757/22936/19-ц провадження № 61-12685св21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - Моторне (транспортне) страхове бюро України, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) про відшкодування збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 15 лютого 2018 року о 12 год 45 хв на перехресті бульвару Лесі Українки та вул. Генерала Алмазова у м. Києві відбулося зіткнення автомобіля Toyota, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_4 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , та автомобіля Lexus, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Постановою Київського апеляційного суду від 11 січня 2019 року постанову Печерського районного суду від 25 вересня 2018 року відносно ОСОБА_2 , якою її визнано винною за статтею 124 КУпАП та закрито провадження за закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, залишено без змін. Внаслідок ДТП, що сталося з вини ОСОБА_2 , автомобілю Toyota, номерний знак НОМЕР_1 , який належить на праві приватної власності позивачу, спричинено механічні пошкодження, чим завдано значних матеріальних збитків. Відповідно Звіту від 12 березня 2018 року № 1009/02/18Н про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди, завданої власнику КТЗ, вартість матеріального збитку складає 377 570,24 грн. У зв`язку із тим, що власник автомобіля Lexus, номерний знак НОМЕР_2 , на момент ДТП не мав страхового полісу, МТСБУ відшкодувало їй 100 000,00 грн. Вказана сума не покриває увесь розмір спричиненої шкоди, різниця між виплаченим страховим відшкодуванням та реальними збитками підлягає відшкодуванню відповідачем. Посилаючись на викладене, позивач просила стягнути з ОСОБА_2 у рахунок відшкодування завданих матеріальних збитків: 277 570,24 грн; вартість послуг евакуатора - 700,00 грн.; вартість послуг проведення оцінки вартості майнової шкоди - 1 500,00 грн; витрати на проведення експертного дослідження № 0289 згідно з рахунком фактурою № СФ-0258 - 5 880,00 грн; витрати на отримання довідки від КП «Центр організації дорожнього руху» згідно з рахунком фактурою № СФ-00059 - 636,97 грн; витрати на правничу допомогу, що надавалася адвокатами - 20 000,00 грн та 10 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03 березня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування майнової шкоди 277 570,24 грн, на відшкодування вартості послуг евакуатора - 700,00 грн, вартості проведення оцінки- 1 500 грн, судові витрати у розмірі 3 566,10 грн, а також на відшкодування моральної шкоди 2 000,00 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки страхове відшкодування у розмірі 100 000,00 грн виплачене страховиком не покрило повністю розмір завданого матеріального збитку, то відповідач зобов`язаний відшкодувати різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, яка становить 277 570,24 грн, а також 700,00 грн вартості послуг евакуатора, 1 500,00 грн вартості послуг проведення оцінки розміру майнової шкоди. Постановою Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року рішення суду першої інстанції в частині відшкодування майнової шкоди у розмірі 277 570,20 грн та судового збору скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що якщо транспортний засіб вважаєтьсязнищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. З врахуванням зазначеної норми на підтвердження своєї вимоги позивачем мали б бути представлені не тільки докази дійсної вартості авто до ДТП, але й вартість такого авто після пригоди. Довівши розмір вартості транспортного засобу до ДТП, позивач не надала доказів вартості автомобіля (його залишків) після ДТП. Згідно з відповіддю Головного сервісного центру МВС від 09 серпня 2019 року № 31/667аз, позивач відчужила автомобіль. Зазначене позбавило суд можливості встановити належну суму відшкодування шкоди, у зв`язку із чим суд відмовив у задоволенні позову в цій частині за недоведеністю вимог. При цьому суд критично оцінив твердження позивача, що цю обставину мала доводити відповідач. Після ДТП пошкоджений автомобіль залишився у позивача, саме позивач здійснила відчуження пошкодженого автомобіля, саме позивач заявила вимогу про стягнення суми відшкодування, для визначення розміру якого має значення вартість автомобіля після ДТП. За таких умов обов`язок доказування такої обставини має бути покладено саме на позивача. Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 729/1523/14, від 30 січня 2018 року у справі № 318/515/15-ц, від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19. Інші учасники справи своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористалися.

Позиція Верховного Суду У цій справі касаційне провадження відкрито Верховним Судом на підставі підпункту а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, з метою формування єдиної правозастосовчої практики. Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості. Обставини, встановлені судами 15 лютого 2018 року о 12 год 45 хв, на перехресті бульварі Лесі Українки та вул. Генерала Алмазова у м. Києві відбулося зіткнення автомобіля Toyota, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_4 , який належить на праві приватної власності позивачу та автомобіля Lexus, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 . Постановою Київського апеляційного суду від 11 січня 2019 року постанову Печерського районного суду від 25 вересня 2018 року відносно ОСОБА_2 , якою і визнано винною за статтею 124 КУпАП та закрито провадження за закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності - залишено без змін Автомобілю Toyota, номерний знак НОМЕР_1 , який належить на праві приватної власності позивачу спричинено механічні пошкодження та завдано значні матеріальні збитки. Відповідно до Звіту від 12 березня 2018 року № 1009/02/18Н про оцінку вартості (розміру) майнової шкоди, завданої власнику КТЗ, вартість матеріального збитку завдана власнику КТЗ складає 377 570,24 грн. Оскільки власник автомобіля Lexus, номерний знак НОМЕР_2 на момент ДТП не мав страхового полісу, то МТСБУ відшкодувало позивачу 100 000,00 грн. На час розгляду справи судом позивач реалізувала належний їй автомобіль Toyota, номерний знак НОМЕР_1 . Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що отримала від МТСБУ страхове відшкодування, якого недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої відповідачем у результаті ДТП, а тому відповідач в силу статті 1194 ЦК України зобов`язана відшкодувати їй різницю між фактичним розміром шкоди, якою є вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, і страховою виплатою, яка нею одержана від страховика. Нормативно-правове обґрунтування Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Відповідно до вимог статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Отже, при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, потрібно враховувати положення статті 1192 ЦК. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Ухвалюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, заподіювач може вимагати передачі йому цього майна після відшкодування збитків. Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків). Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. У контексті справи, що переглядається, якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження. Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі по тексту - Закон № 1961-IV), який згідно зі статтею 8 ЦК (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Тобто транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. У разі, якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди. Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК Українивідшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги У цій справі позивачем заявлено вимоги про відшкодування збитків у розмірі 277 570,24 грн, який становить різницю між виплаченим страховим відшкодуванням (100 000 грн) та реальними збитками (377 570,24 грн - вартістю пошкодженого автомобіля до ДТП), а також інших витрат: вартість послуг евакуатора - 700,00 грн; вартість послуг проведення оцінки вартості майнової шкоди - 1 500,00 грн; витрати на проведення експертного дослідження № 0289 - 5 880,00 грн; витрати на отримання довідки від КП «Центр організації дорожнього руху» - 636,97 грн. Розмір збитку, заподіяного власнику пошкодженого автомобіля (позивачу), є таким, що дорівнює ринковій вартості транспортного засобу до ДТП, оскільки вартість відновлювального ремонту перевищує його ринкову вартість до ДТП, тобто ремонт автомобіля є економічно необґрунтованим. Позивачем не надано доказів того, що вона як власник пошкодженого транспортного засобу погодилась на визнання його фізично знищеним. Навпаки, за встановленими у справі обставинами позивач відчужила пошкоджений автомобіль, проте ухилилась від повідомлення суду про розмір коштів, отриманих за пошкоджений автомобіль. Верховний Суд наголошує, що у разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди. Такий підхід до визначення розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, який ґрунтується на тому, що розмір збитків повинен відповідати реальній вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, є усталеним. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 277 570,24 грн різниці між фактичним розміром шкоди, який відповідає вартості пошкодженого автомобіля до ДТП, і страховою виплатою, оскільки позивачем не надано суду відомостей про вартість пошкодженого автомобіля після ДТП, що має значення для визначення розміру реального збитку, заподіяного позивачу. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимога про стягнення грошових коштів із відповідача на відшкодування майнової шкоди є підставною, проте оскільки на момент розгляду справи автомобіль відчужено позивачем, відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 у частині стягнення з ОСОБА_2 277 570,24 грн різниці між фактичним розміром шкоди, який дорівнює вартості пошкодженого транспортного засобу до ДТП, і страховою виплатою, оскільки пошкоджений транспортний засіб фізично знищеним не визнано. У своїх касаційній скарзі заявник вказує на те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 729/1523/14, від 30 січня 2018 року у справі № 318/515/15-ц, від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19. У постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 729/1523/14 сформульовано висновок про те, що розмір шкоди обраховується як різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП у разі, якщо власник автомобіля не погоджується із визнанням його фізично знищеним. Залишаючи без змін судові рішення попередніх інстанцій, Верховний Суд у постанові від 30 січня 2018 року у справі № 318/515/15-ц виходив із того, що пошкоджений автомобіль позивача є фізично знищеним, оскільки його ремонт є економічно необґрунтованим, а отже, у такому випадку розмір спричиненої позивачу шкоди необхідно визначити у розмірі вартості автомобіля на момент ДТП за мінусом виплаченого страхового відшкодування. У постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19 сформульовано висновок про те, що оскільки вартість майнового збитку, завданого позивачу пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то із відповідача, як винної особи, на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням. Саме відповідач, як особа винна у вчиненні ДТП, зобов`язаний сплатити позивачу таку різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Колегія суддів вважає, що аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях попередніх інстанцій у цій справі, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним Верховним Судом у справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі. Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли своє підтвердження. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник. Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України. Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: О. В. Ступак І. Ю. Гулейков В. В. Яремко