Постанова 4815 № 568/532/16-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 грудня 2021 року м. Рівне Справа № 568/532/16-ц Провадження № 22-ц/4815/1545/21 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчук Н. М., суддів: Гордійчук С. О., Хилевича С. В. учасники справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідач ОСОБА_1 , розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 30 вересня 2021 року у складі судді Троцюк В. О., ухвалене в м. Радивилів Рівненської області, повний текст рішення складено 08 жовтня 2021 року, в с т а н о в и в : Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог вказувало, що згідно укладеного між Банком та відповідачем кредитного договору № б/н від 30.03.2010 року остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, у зв`язку з чим станом на 31.05.2016 року виникла заборгованість в розмірі 21 666,91 гривень, з яких: 6 828,94 гривень заборгованість за кредитом; 11830,99 гривень заборгованість за відсотками за користування кредитом, 1499,03 гривень заборгованість за пенею та комісією, та штрафи: 500 гривень (фіксована частина) та 1007,95 гривень (процентна складова).З урахуванням зменшених позовних вимог просив суд стягнути на свою користь з відповідача 4 999,24 грн. заборгованості за тілом кредиту та 8 793,95 грн. заборгованості за відсотками. Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 30 вересня 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції вмотивоване тим, що ОСОБА_1 виконала свої обов`язки перед Банком щодо погашення заборгованості за договором кредиту, відповідно до умов договору, повідомила банк про несанкціоноване списання грошових коштів з її рахунку та звернулася до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з картковим рахунком. Судом також взято до уваги принцип загальності сторін судового процесу та враховано відсутність належних доказів зі сторони позивача, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Вважаючи рішення суду в частині відхилених позовних вимог незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, ПАТ КБ «ПриватБанк» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що відповідач був належним чином повідомлений про умови кредитування, у тому числі щодо сплати відсотків та штрафу. Додає, що проценти нараховуються з моменту узгодження сторонами сплату процентної ставки за користування кредитними коштами. Пояснює, що відповідач після отримання картки за умовами укладеного з Банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Стверджує, що активація картки відповідачем та користування картковим рахунком свідчить про укладення сторонами кредитного договору. Додає, що відповідач користувався кредитними коштами, а також частково погашав наявну заборгованість та продовжував користуватися кредитними коштами у вигляді кредитного ліміту на платіжній картці, і такі дії свідчать про згоду з умовами кредитування. Звертає увагу, що при укладенні договору кредиту відсоткова ставка 2,5% на місяць була визначена сторонами і вказана у заяві, яку обидві сторони підписали, а тому у суду були всі підстави для стягнення заявлених відсотків за кредитним договором. Зазначає, що відмова у стягненні відсотків суперечить принципам платності кредитного договору, наносить шкоду споживачам банківських послуг, банку та в цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Доводить, що відсутні підстави для звільнення відповідача від відповідальності за кредитним договором з огляду на те, що мало місце відкриття кримінального провадження за фактом незаконних операцій з карткою відповідача. Додає, що кримінальне провадження було закрите у зв`язку із встановленням відсутності складу кримінального правопорушення, тобто не підтвердилися факти, які б свідчили про те, що використання кредитних коштів дійсно відбулося шахрайським способом і щодо відповідача вчинено кримінальне правопорушення. Зазначає, що відповідач сама повідомила стороннім особам особисту та контрольну інформацію, в т.ч. СVV-код картки, що дало змогу ініціювати платіжні операції, тоді як умовами договору передбачено, що клієнт зобов`язаний вживати заходів щодо запобігання втраті (викраденню) карток або інформації, нанесеної на картку і магнітну смугу або їх незаконному використанню, не передавати карти, ПІН, постійний пароль, одноразові паролі і контрольну інформацію третім особам. З наведених міркувань просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі. Також просить судові витрати у справі покласти на відповідача. Відзиву на апеляційну скаргу не подано. Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Судом встановлено, що 30 березня 2010 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір у вигляді Анкети-заяви № б/н, за умовами якої остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 9 800,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії платіжної картки.. Угода складається із Анкети-заяви, Пам`ятки клієнта, Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів банку. Про згоду відповідача на укладення договору свідчить підпис ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Строк дії платіжної картки спливав у грудні 2013 року. В подальшому ОСОБА_1 було виготовлено ще дві платіжні картки з терміном дії 09/16 та 07/17 кожна відповідно. Відповідно укладеного договору відповідач взяла на себе зобов`язання своєчасно та у повному обсязі здійснювати повернення кредиту та сплачувати відсотки за користування кредитними коштами. Своїх зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 до грудня 2014 року не порушувала, що підтверджується наданими позивачем розрахунку заборгованості за договором б/н від 30.03.2010 року (а.с.3-4). З цього розрахунку вбачається, що починаючи з 30.03.2010 року до 30.05.2014 року вона користувалася кредитними коштами, сплачувала заборгованість за кредитом та відсотки за його користування та інші платежі. З розрахунку заборгованості вбачається, що 29.12.2014 року з рахунку зафіксовано зняття кредитних коштів, на які в подальшому було здійснено відповідні нарахування. Факт списання коштів 29.12.2014 року з кредитного рахунку ОСОБА_1 також підтверджується наданою позивачем випискою по рахунку ОСОБА_1 за договором №б/н станом на 06.05.2020 року. Згідно інформації з ЄРДР за заявою ОСОБА_1 було внесено відомості до ЄРДР №12015180210000022 від 20.01.2015 року та розпочато досудове розслідування (а.с. 44). 29.01.2015 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «Приватбанк» із заявою про припинення нарахування відсотків та штрафних санкцій за невиконання зобов`язань, в зв`язку з викраденням коштів з її карткового рахунку. Вказана заява отримана ПАТ КБ «Приватбанк», що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Постановою слідчого Радивилівського ВП Дубенського ВП ГУНП в Рівненській області Ткачук Т. В. від 11.04.2017 року кримінальне провадження №12015180210000022 від 20.01.2015 року закрите в зв`язку з встановленням відсутності складу кримінального правопорушення. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Банку, місцевий суд взяв до уваги висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року № 6-71цс15, який зводить до того, щотвідповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223, банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Апеляційний суд не погоджується з такою позицією суду першої інстанції. Як вбачається із Виписки за рахунками відповідача, 29.12.2014 року за її кредитною карткою було вчинено ряд платіжних операцій з використанням кредитних коштів, за саме: - 29.12.2014 - 5211537442992322 - LiqРау. Телеком послуги: КЙИВСТАР ИВР від 29-12-2014, ГО платежу 47423773 (сума у валюті операції -700,00 грн.); - 29/12/2014 - 5211537442992322 - Переказ зі своєї карти (сума у валюті операції - 6 570,00 грн.). Вчинення вищевказаних операцій відбулося із введенням особистої та контрольної інформації, відповідальність за схоронність якої несе клієнт. Заперечуючи проти позову, відповідачка стверджувала, що операції за її кредитною карткою були вчинені 29.12.2014 невідомими особами шахрайським способом, а сама вона особисту та контрольну інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, не розголошувала. Проте за даними перевірки за зверненням відповідачки щодо оспорюваних операцій від 29.12.2014 року було встановлено наступне: «Транзакция на 700грн авторизации без 3DSecure, успех, карта, сввкод, cрок действия. Транзакция на 6570грн р2р дебет,успех, карта, свв код, срок действия. Вины банка не подтверждено». Таким чином, обидві оспорювані відповідачкою операції були вчинені з правильним введенням номера картки, строку її дії, а також СVV-коду, розміщеного на картці. Відповідальність за розголошення зазначених даних несе саме клієнт. Cудом також встановлено, що постановою слідчого Радивилівського ВП Дубенського ВП ГУНП в Рівненській області Ткачук Т.В. від 11.04.2017 року кримінальне провадження №12015180210000022 віл 20.01.2015 закрите в зв`язку з встановленням відсутності складу кримінального правопорушення. Тобто, при досудовому розслідуванні не підтвердилися факти, які б свідчили про те, що використання кредитних коштів дійсно відбулося шахрайським способом, а щодо відповідача вчинено кримінальне правопорушення. Відповідачкою ця постанова про закриття кримінального провадження не оскаржена. Наведені обставини дають суду підстави для висновку про те, що сама відповідачка розголосила особисту та контрольну інформацію, у тому числі СVV-код картки, шо дало змогу ініціювати платіжні операції. П. 1.1.5.13. Умов та правил надання банківських послуг клієнт несе відповідальність у повному обсязі за всі операції, що супроводжуються авторизацією, до моменту письмової заяви Клієнта про блокування картки/рахунку/на рух коштів, номера мобільного телефону на надання банківських послуг. Згідно з п. 1.1.5.14 Умов, Клієнт відповідає за усі операції у повному обсязі, здійснені у підрозділах Банку, через пристрої самообслуговування, систему MobileBanking, систему Приват24 із використанням передбачених цими Умовами засобів його ідентифікації та аутентифікації. Відповідно до п. 1.1.2.10 Умов, Клієнт зобов`язаний вживати заходів щодо запобігання втраті (викраденню) карток, стікера РауРаss, SIM-карти мобільного телефона, ПІНа (персонального ідентифікаційного номера) або інформації, нанесеної на картку і магнітну смугу, або їхньому незаконному використанню. Згідно п. 1.1.2.11 Умов встановлено обов`язок Клієнта інформувати Банк, а також правоохоронні органи про факти втрати картки, стікера РауРаss, ПІНа, SІМ-картки мобільного телефону або отримання повідомлення про їх незаконне використання. Відповідно до п.п. 1.1.5.5. Умов та правил надання банківських послуг. Банк не несе відповідальність у випадку, якщо інформація про рахунки Клієнта, Карти, контрольної інформації Клієнта, відправленої в SMS повідомленні ПІН коді, Ідентифікаторі користувача, паролях системи Приват24, паролі MobileBanking або проведених Клієнтом операціях стане відомою третім особам в результаті недобросовісного виконання Клієнтом умов зберігання та використання або/та прослуховування або перехват інформації в каналах зв`язку під час використання цих каналів. Відповідно до п. 2.1.1.5.1 Умов та правил Надання банківських послуг, клієнт зобов`язується не передавати карти, ПІН, постійний пароль, одноразові паролі і контрольну інформацію третім особам, не використовувати картки або нанесені на них дані в цілях, не передбачених цим договором; вживати необхідних заходів для запобігання втрати, пошкодження, розкрадання Карти; нести відповідальність за операціями, здійсненими з використанням ПІН, постійного пароля, одноразових паролів; операціями по зміні ПІНу. Відповідно до п. 2.1.1.7.3 Умов, у разі якщо держатель картки дає згоду на проведення операцій з картками або нанесеними на них даними поза полем його зору, він несе повну відповідальність за їх можливе шахрайське використання надалі. Банк не несе відповідальності за операції, що супроводжуються правильним введенням ПІ На або нанесеними на карті даними. Згідно до п. 2.1.1.7.4 Умов та правил надання банківських послуг, держатель Картки несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються правильним введенням нанесених на карті даних, до моменту звернення Держателя Картки до Банку та заяви про блокування коштів на Картрахунку і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки Карти в СТОП-ЛИСТ Платіжною системою. Відповідно до п. 14.12 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається, крім випадку емісії додаткового електронного платіжного засобу для довіреної особи. Згідно з п. 14.16 статті 14 Закону, користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов`язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту7 повідомлення користувачем банку ризик збитків віл здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів: під час реєстрації банком повідомлення користувача щодо втрати електронного платіжного засобу банк зобов`язаний відобразити дату та час повідомлення. Відповідно до п. 6 розділу VI Положення № 705 «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (п.9). Відповідно до п. 1.1.2.19. Умов клієнт повинен негайно повідомляти Банк шляхом дзвінка до Колл-центру (протягом 15 хвилин) інформацію, що стала відома клієнту, про втрату/викрадення карти, стікера РауРаss, SІМ-картки мобільного телефону, несанкціоновані транзакції за його рахунками, а також за рахунками третіх осіб. Як встановлено судом, відповідачка ОСОБА_1 звернулася до Банку із заявою про викрадення коштів з її карткового рахунку 29.01.2015 року, тобто через тривалий час після подій, які вона зазначила як шахрайські дії з її коштами, що мали місце 29.12.2014 року, що в свою чергу, є порушенням з її боку умов договору з Банком. Оцінюючи наведені обставини в сукупності і взаємозв`язку із нормами закону, якими вони регулюються, а також враховуючи постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, апеляційний суд приходить до висновку про те, що оскільки саме відповідачка ОСОБА_1 розголосила особисту та контрольну інформацію, у тому числі СVV-код та строк дії картки, тому відсутні підстави для звільнення її від відповідальності зі сплати коштів за кредитним договором. Апеляційний суд також враховує, що сам по собі факт звернення відповідачки до правоохоронних органів та наявність кримінального провадження не може свідчити, в силу презумпції невинуватості, про вчинення злочину стосовно неї до ухвалення вироку, яким будуть встановлені обставини вчинення злочину та відповідні винні особи. В разі встановлення обставин правопорушення та винної особи відповідачка має право звернутися до такої особи з цивільним позовом про відшкодування завданих збитків. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року по справі № 524/3979/16-ц (провадження № 61-20290св18). Із долученого до позовної заяви розрахунку вбачається, що Банк визначив заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 30.03.2010 року станом на 31 жовтня 2019 року у сумі 51 562 грн. 94 коп., з яких: 4 999 грн. 24 коп. заборгованість за кредитом; 43 632 грн. 13 коп. заборгованість за відсотками за користування кредитом, 500 грн. 00 коп. штраф (фіксована частина), 2 431 грн. 57 коп. штраф (процентна складова). Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає і погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. На обґрунтування позовних вимог Банк вказує, що при укладання договору сторони керувалися саме вказаними нормами законодавства, при цьому, формулярами та стандартними формами є Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи банку, згідно яких обслуговується відповідач. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України). Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо зміни кредитного ліміту, сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Покликання у апеляційній скарзі на те, що позичальник був ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, згідно яких обслуговується відповідач, включаючи стягнення неустойки за порушення умов договору, не заслуговує на увагу. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Вказані Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, наявні в матеріалах справи, не є належним доказом встановлення та погодження сторонами умов укладеного між ними кредитного договору. Оскільки відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, місцевим судом правомірно відмовлено у задоволенні таких позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк». Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17. За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Частиною другою статті 1050 ЦК України визначено, що у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою позикодавцю в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві. Як вбачається з розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 30.03.2010 року, наданого Банком, заборгованість позичальника по тілу кредиту становить 6 828,94 грн.. Така заборгованість відповідачем не спростована, підтвердження розрахунками, наданими позивачем, де відображено рух коштів з використанням кредиту та його погашенням, і відповідає умовам укладеного між сторонами кредитного договору, а тому підлягає до стягнення. Доводи апеляційної скарги про неправомірність відмови суду першої інстанції у задоволенні вимог про стягнення відсотків за користування кредитними коштами не заслуговують на увагу суду. Так, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по відсотках, комісії та штрафах, а також по простроченому тілу кредиту. У зв`язку з наведеним, апеляційний суд приходить до переконання, що місцевим судом було неповно встановлено обставини справи та неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють кредитні правовідносини, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нової постанови про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № б/н від 30.03.2010 року в сумі 6 828,94 грн.. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч.1, 2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення понесені ним судові витрати, які складаються із судового збору, сплаченого Банком за подачу позовної заяви в сумі 1378,00 грн. та за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в розмірі 2 067,00 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1 085,86 грн. Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 340 вересня 2021 року скасувати. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 ) на Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, адреса м.Дніпро вул.Набережна Перемоги, 50) заборгованість за кредитним договором № б/н від 30.03.2010 року у розмірі 6 828 (шість тисяч вісімсот двадцять вісім) гривень 94 копійки. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 ) на Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, адреса м.Дніпро вул.Набережна Перемоги, 50) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1 085 (одна тисяча вісімдесят п`ять) гривень 86 копійок. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 13 грудня 2021 року. Головуючий Ковальчук Н. М. Судді: Гордійчук С. О. Хилевич С. В.