Ухвала КАС ВС № 140/4586/21

УХВАЛА 13 грудня 2021 року м. Київ справа № 140/4586/21 адміністративне провадження № К/9901/42546/21 Cуддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді: Мацедонська В. Е., перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року у справі №140/4586/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області про визнання протиправними дій та стягнення суддівської винагороди, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області про визнання протиправними дій ТУ ДСА в Волинській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди в обмеженому розмірі, за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ (далі - Закон №294-ІХ) у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020, та стягнення з ТУ ДСА в Волинській області недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 в сумі 182197,76грн. (з урахуванням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програти 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», головним розпорядником яких є ДСА України. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди в обмеженому розмірі за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ, в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ, у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. Стягнуто з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 182197 грн. 76 коп., з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів». На зазначені рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Волинській області подано касаційну скаргу до Верховного Суду. За наслідками перевірки касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею-доповідачем встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Згідно з частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Так, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися, а також зазначити, в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити відповідні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. У тексті касаційної скарги заявник указує, що підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Так, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо правомірності виконання правової норми про застосування обмеження до суддівської винагороди, а саме щодо застосування частини другої та третьої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та статті 130 Конституції України. Водночас, у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20, про яку зазначає скаржник у своїй касаційній скарзі, викладено правовий висновок щодо неправомірності обмеження виплати, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-ІХ в редакції закону станом на дату виникнення спірних відносин). Верховний Суд у згаданій постанові виснував, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож "спеціальність" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її "продовженням", у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх). Верховний Суд зазначив, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у БК України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. З огляду на викладене, Суд вважає безпідставним посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Крім того, скаржник посилається на пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України, відповідно до якого судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу, а саме: суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Відповідач вказує, що суд першої інстанції помилково розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Разом з тим, частиною шостою статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема інші справи, яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження (пункт 10 частини шостої статті 12 КАС України). За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України), а також які через складність та інші обставини недоцільно розглядати у порядку спрощеного позовного провадження (частина третя статті 12 КАС України). Згідно з положеннями частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу. Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами частини четвертої статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. У цій справі, суд першої інстанції розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки вказана справа не визначена у частині четвертій статті 257 КАС України, як справа, що розглядається виключно за правилами загального позовного провадження. Таким чином, відсутні підстави, за яких ця справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. А тому, скаржником не викладено підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної приписами вказаної норми КАС України, тобто не доведені підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, визначених частинами другою і третьою статті 353 КАС України. Зміст касаційної скарги зводиться до незгоди відповідача із оскаржуваними судовими рішеннями та обґрунтування такої незгоди відповідними посиланнями на нормативно-правові акти України, а також посиланням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. В решті доводи касаційної скарги зводяться до опису встановлених судами у цій справі обставин та їх переоцінки, що виходить за межі повноважень касаційного суду. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень). На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 44, 328, 330, 332 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22 червня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року у справі №140/4586/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області про визнання протиправними дій та стягнення суддівської винагороди - повернути скаржнику. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Суддя Верховного Суду В. Е. Мацедонська