Ухвала КАС ВС № 140/15899/20

УХВАЛА 30 серпня 2021 року м. Київ справа № 140/15899/20 адміністративне провадження № К/9901/27265/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Калашнікової О.В., суддів: Губської О.А., Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2021 року у справі №140/15899/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області, Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та стягнення недоплаченої суми суддівської винагороди, УСТАНОВИВ: До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2021 року у справі №140/15799/20, предметом розгляду якої є визнання протиправними дій щодо нарахування та виплати судді суддівської винагороди в обмеженому розмірі, за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, згідно з статтею 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року та стягнення недонарахованої та недоплаченої суми суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в сумі 203767,12 грн. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області щодо нарахування та виплати судді Ківерцівського районного суду Волинської області ОСОБА_1 суддівської винагороди в обмеженому розмірі, за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, згідно з статтею 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. Постановлено стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області на користь судді Ківерцівського районного суду Волинської області ОСОБА_1 недонараховану та недоплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року в сумі 203767,12 грн. Рішення суду в межах суми стягнення за один місяць постановлено звернути до негайного виконання. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2021 року апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області задоволено частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року в справі № 140/15899/20 скасовано в частині задоволеної позовної вимоги щодо визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській області щодо нарахування та виплати судді Ківерцівського районного суду Волинської області ОСОБА_1 суддівської винагороди в обмеженому розмірі, за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, згідно з статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року, прийнято в цій частині постанову, якою в задоволенні даної позовної вимоги - відмовлено. В решті рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року в справі № 140/15899/20 залишено без змін. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідачем подано касаційну скаргу. Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2021 року вказану касаційну скаргу залишено без руху у зв`язку з відсутністю документа про сплату судового збору та надано десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги. На виконання цієї ухвали та в межах встановленого у ній строку, скаржник направив до суду клопотання та платіжне доручення №1876 від 03 серпня 2021 року, а тому касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, що дає змогу суду вирішити питання про відкриття касаційного провадження. Під час повторної перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що доводи касаційної скарги викладені у спосіб, який унеможливлює встановити по якій саме підставі оскаржується судові рішення в касаційному порядку. Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. У тексті касаційної скарги заявник указує, що підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Так, автор зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: частин другої та третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та статті 130 Конституції України стосовно виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження нарахування з травня 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установленим Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Водночас, у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20 викладено правовий висновок щодо неправомірності обмеження виплати, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-ІХ в редакції закону станом на дату виникнення спірних відносин). Верховний Суд у згаданій постанові виснував, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх). Верховний Суд зазначив, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у БК України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Щодо посилання заявника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України (суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження), як на підставу касаційного оскарження, Суд зазначає таке. За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб). Водночас, тільки те, що ця справа не є справою незначної складності ще не визначає процедури її розгляду (тобто за правилами загального позовного провадження). Зважаючи на положення частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 КАС, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, як вважає відповідач, немає. За відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суду дозволено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до частини другої статті 257 КАС). Крім того, оцінити «значення справи для сторін» і «значний суспільний інтерес» мав би суд першої інстанції принаймні до початку її розгляду і таке оцінювання відбувається в рамках конкретних правовідносин, з яких виник спір. Це означає, що вказані підстави (для розгляду справи за правилами загального позовного провадження) повинні мати своєрідне «конкретизоване» пояснення у вимірі певної справи; посилання на ці підстави безвідносно до конкретних фактичних підстав не достатньо для того, щоб вимагати розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Скаржник в касаційній скарзі, підставою касаційного оскарження вказує пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. В обґрунтування наведеної підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 1 частини 2 статті 353 КАС України, а саме: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу, а також пункт 4 частини 2 статті 353 КАС України, а саме суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. Проаналізувавши посилання скаржника на пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження Суд прийшов до наступних висновків. Частиною другою статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо зокрема: 1)суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу. Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження. У відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктом 1-3 частини 2 статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої 4 частини 4 статті 328 КАС України, в частині не дослідження доказів. У разі посилання на пункт 4 частини 2 статті 353 КАС України, скаржнику необхідно чітко зазначити, на підставі який саме недопустимих доказів суд встановив обставини, що мають істотне значення для справи. Всупереч наведеному, скаржником процитовано положення пункту 4 частини 2 статті 353 КАС України без жодного обґрунтування, що свідчить про формальний підхід скаржника до оформлення касаційної скарги. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 січня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2021 року у справі №140/15899/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області, Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та стягнення недоплаченої суми суддівської винагороди- повернути особі, яка її подала. Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Судді О.В. Калашнікова О.А. Губська Н.М. Мартинюк