Постанова 4857 № 380/10201/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/10201/20 пров. № А/857/15847/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Судової-Хомюк Н.М., суддів Носа С.П., Хобор Р.Б. за участі секретаря судового засідання Лутчин А.М., представника позивача: Кунащук І.В. представника відповідача: Хомин Н.М. представник третьої особи: Полуліх Н.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року у справі № 380/10201/20 за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Прикарпатпромарматура» до Головного управління ДПС у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне Управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу(недоїмки), суддя в 1-й інстанції Мартинюк В.Я., час ухвалення рішення 12 год. 55 хв, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення 18.06.2021,- В С Т А Н О В И В: Приватне акціонерне товариство «Прикарпатпромарматура» звернулося в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області та просило визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.10.2020 року №Ю-193-11. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до постанови Господарського суду Львівської області від 05.02.2016 року його визнано банкрутом. За результатами розгляду справи про банкрутство затверджено мирову угоду та провадження у справі про банкрутство закрито. Станом на дату затвердження мирової угоди кредиторами було заявлено в межах справи про банкрутство суму вимог по ЄСВ в розмірі 572761 грн. 53 коп., котрі в подальшому увійшли у мирову угоду та були розстрочені згідно умов мирової угоди. Вказує, що виконує зобов`язання по мировій угоді у повному обсязі та заборгованості по виконанню умов мирової угоди немає. А у зв`язку з укладенням мирової угоди виникло нове зобов`язання новація, тобто попередні зобов`язання боржника перед кредиторами трансформуються у нове з новими умовами виконання. Зазначає, що відповідач погодився щодо отримання сум заборгованості на умовах мирової угоди, а відтак вважає, що суми ЄСВ, що заявлені у справі про банкрутство не можуть вважатись недоїмкою, оскільки термін сплати розтермінованих сум чергових платежів щодо ЄСВ згідно умов мирової угоди не настав; позивачем виконуються умови мирової угоди у встановлені строки. Окрім того, стверджує, що у ПАТ відсутня також заборгованість щодо самостійно задекларованих сум ЄСВ та сплачених згідно поданих звітів, оскільки після закриття провадження у справі про банкрутство Товариство відновило свою господарську діяльність, декларує ЄСВ та сплачує такий у встановлені строки. Починаючи з серпня 2019 року подано звіти про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу, прийняту Головним управлінням ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 16.10.2020 року №Ю-193-11. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Львівській області на користь Приватного акціонерного товариства «Прикарпатпромарматура» 4637 грн. 85 коп. сплаченого судового збору. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. Апелянт зокрема вказує на те, що заборгованість по єдиному соціальному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивача, яка відноситься до вимог Управління Пенсійного фонду у Личаківському районі м. Львова та затверджена реєстром вимог кредиторів, складається із заборгованості, яка виникла у період з 2005 року по березень 2012 року та заборгованість за період з жовтня 2012 року по серпень 2013 року. Ухвалою Господарського суду від 19.05.2021 замінено кредитора за мировою угодою, затвердженою ухвалою Господарського суду Львівської області від 19 червня 2019 року у справі №5015/1763/12, а саме: Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області у частині визнаної судом у другій та шостій чергах вимог кредиторів суми єдиного соціального внеску у розмірі 255 493,81 грн (з яких 233 862,07 грн є недоїмкою по єдиному соціальному внеску (2 черга), 10 449,74 грн штрафна санкція, 11 182,00 грн пеня (6 черга), нараховані за період до 01.10.2013 року, на правонаступника Головне управління ДПС у Львівській області (код ЄДРПОУ ВП 43968090) з 01.10.2013 року. Відтак, на виконання вимог вищевказаної ухвали суду контролюючим органом в інтегрованій картці платника податку проведено відстрочення сум заборгованості позивача перед Пенсійним фондом згідно з умовами мирової угоди, внаслідок чого борг позивача станом на 01.06.2021 склав 93 719,9 грн., що становить самостійно задекларовані, однак своєчасно не сплачені позивачем суми коштів по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Також зазначає, що із розрахунку заборгованості платника єдиного внеску, здійсненого на підставі даних ІС «Податковий блок» вбачається, що борг, на підставі якого була виставлена спірна вимога, складається із зобов`язань, які виникли на підставі нарахованих платником сум коштів, починаючи з 19.05.2015, а також штрафних санкцій, починаючи з 27.05.2019. Окрім вказаного, суми, які складали кредиторські вимоги Пенсійного фонду та передбачені мировою угодою, включені у розрахунок такої заборгованості. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін. Зазначає, що під час розгляду справи в суді першої інстанції було встановлено, що станом на 01.10.2013 органом пенсійного фонду передано до ГУ ДПС у Львівській області суми заборгованості по ЄСВ 255 493,81 грн, з яких 233 862,07 грн. є недоїмкою по єдиному соціальному внеску), 10 449,74 грн. штрафна санкція, 11 182,00 грн пеня. Орган пенсійного фонду передав, орган податкової служби прийняв вказану заборгованість на облік як заборгованість, з усіма наступними наслідками, а орган пенсійного фонду залишився кредитором у справі про банкрутство в межах вказаної переданої суми. Жоден з вказаних органів, не повідомили про факт передачі вказаної заборгованості ні суд, в провадженні якого перебувала справа про банкрутство, ні ПрАТ «Прикарпатпромарматура». Також під час розгляду справи в суді першої інстанції було встановлено, що кредитором у справі про банкрутство був один орган, щодо якого була в подальшому укладено мирову угоду в частині вказаних сум ЄСВ, а обліковував вказану суму як борг від 01.10.2013 до дати виставлення вимоги інший - ГУ ДПС у Львівській області. Орган податкової служби свої вимоги у розмірі 338 899.46 грн. за дати заявлення у справу про банкрутство (2013 рік) «заморозив» оскільки на них поширюється дія мораторію ( не стягується, не нараховується пеня та штрафна санкція), а після мирової угоди відстрочив та розстрочив, тому вказана сума електронному кабінеті платника та у інтегрованій картці не обліковувалась як борг, а саме як розстрочене та відстрочене податкове зобов`язання та не неї не нараховувались штрафні санкції та пеня. В той же час, починаючи з 01.10.2013 року передану суму ЄСВ органом ПФУ, обліковує як звичайний борг, котрий погашав поточними платежами платника, в подальшому нараховувались штрафні санкції, та після 19.06.2019 не відстрочив та не розстрочив вказану суму, як суму ЄСВ на умовах мирової угоди. Вказані нарахування та зарахування тривали з 01.10.2013 року до дати винесення Господарським судом Львівської області у справі про банкрутство 19.05.2021 ухвали за заявою ПрАТ «Прикарпатпромарматура», де суд замінив за мировою угодою орган пенсійного фонду на орган податкової служби. Вказану заміну Господарським судом проведено з 01.10.2013 р (тобто від дати фактичної передачі боргу між органами, а орган податкової служби провів це датою 01.06.2021, тобто поточною датою, просто відмінусувавши залишок розстрочених сум ЄСВ, які ще підлягають сплаті розстроченими частинами з червня 2021 року до грудня 2022 року, з заявлених раніше органом пенсійного фонду. Позивач також звертає увагу апеляційного суду на те, що ГУ ДПС у Львівській області, обліковуючи заборгованість щодо ЄСВ органу пенсійного фонду у загальній сумі починаючи з 01 жовтня 2013 року, в час дії мораторію, та в подальшому і після набрання законною силою ухвалою господарського суду Львівської області про затвердження мирової угоди, усі нарахування, зарахування поточних платежів здійснював в рахунок цієї недоїмки та штрафних санкцій (прийнятих від пенсійного фонду), однак вказані суми увійшли у мирову угоду 01 червня 2019 року, котра затверджена судом та такі суми є розстроченими на умовах мирової угоди. Вказане є протиправним та суперечить наступному. Вважає, що вказані протиправні нарахування спричинили наростання суми боргу, а відтак така вимога є протиправною, оскільки сума боргу вказана у ній, у тому числі і після перерахунку станом на 01.06.2021 є визначена протиправно, зокрема суперечить умовам мирової угоди, а також порядку погашення, встановленим умовами мирової угоди та законодавчим вимогам щодо мораторію під час процедури банкрутства. Також позивач стверджує, що заявлені суми ЄСВ орган ДПС не мав права погашати самостійно, оскільки на позивача поширювалася дія мораторію, та в подальшому у повному обсязі увійшли у мирову угоду (при тому, що орган ДПС їх погашав поточними платежами, нараховував на них штрафні санкції, в той же час позивач сплачував вказані суми органу пенсійного фонду згідно умов мирової угоди та без жодних прострочень, однак такі не були зараховані в рахунок розстрочених платежів). Відтак, облік відповідача щодо ЄСВ прямо суперечив умовам мирової угоди, та фактичним платежам відповідача з врахуванням обставин справи про банкрутство. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, з урахуванням наступного. Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.05.2012 року порушено провадження у справі №5015/1763/12 про банкрутство позивача та уведено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Постановою Господарського суду Львівської області від 05.02.2014 року у справі №5015/1763/12 ВАТ «Прикарпатпромарматура» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.06.2019 року затверджено мирову угоду від 03.05.2019 року у справі №5015/1763/12 укладену між комітетом кредиторів та боржником Приватним акціонерним товариством «Прикарпатпромарматура». Відповідно до вказаної мирової угоди вимоги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у розмірі 2565761 грн. 70 коп. сплачуються боржником після спливу періоду відстрочення щомісячно рівними частинами протягом перших 35 місяців у розмірі 71271 грн. 16 коп. кожна, не пізніше 20 числа кожного поточного місяця. Останній платіж (в 36 місяці) здійснюється у розмірі 71271 грн. 10 коп. не пізніше 20 числа поточного місяця згідно графіку погашення вимог кредиторів; вимоги Личаківської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області у розмірі 338 899 грн. 46 коп. сплачуються боржником щомісячно рівними частинами після спливу періоду відстрочення протягом перших 35 місяців у розмірі 9413 грн. 87 коп. кожна, не пізніше 20 числа кожного поточного місяця. Останній платіж (в 36 місяці) здійснюється у розмірі 9414 грн. 01 коп. не пізніше 20 числа поточного місяця згідно графіку погашення вимог кредиторів. Головним управлінням ДПС у Львівській області відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» прийнято вимогу про сплату позивачем боргу (недоїмки) від 16.10.2021 року за №Ю-193-11, відповідно до якої станом на 30.09.2020 року заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені становить 309189 грн. 01 коп. (недоїмка - 302392 грн. 02 коп., штрафи - 6796 грн. 99 коп., пеня - 0 грн. 00 коп.). Не погодившись з наведеною вимогою про сплату боргу (недоїмки) позивач звернувся з позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з 01.01.2011 року здійснюється податковими органами, а суми, які надійшли на рахунки територіальних органів Пенсійного Фонду України в погашення заборгованості до вказаної дати підлягають перерахуванню на відповідні рахунки органів доходів і зборів. Мировою угодою передбачено, що сплата єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за вимогами відповідача повинна здійснюватись через орган Пенсійного фонду України у Львівській області. Суд також встановив, що передбачені мировою угодою суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивачем сплачувались своєчасно, проте відповідачем не зараховувались у відповідності до умов мирової угоди, внаслідок чого у позивача виник борг по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Суд першої інстанції дійшов висновку, що сума недоїмки яка, як вважає відповідач, є дійсною станом на 01.06.2021 року не може вважатись обґрунтованою, оскільки пояснення відповідача від 11.06.2021 року та інтегрована картка позивача підтверджують неврахування при формуванні недоїмки судового рішення про розстрочення боргу від 13.01.2021 року, порядку погашення недоїмки у відповідності до умов згаданої мирової угоди та наслідків застосування такого порядку (нарахування фінансових санкцій). Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань. В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке. Згідно пп. 14.1.153 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкова вимога - це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу. У свою чергу, згідно пп. 14.1.175 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковим бором є сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Відповідно до приписів п. 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків. Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон України №2464-VI). Як зазначено у п.2 ч.1 статті 1 згаданого Закону, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктом 1 ч.1 статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Частиною 2 статті 6 Закону № 2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю. Відповідно до ч. 8 статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Приписами ч.11 статті 9 Закону № 2464-VI встановлено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Частиною 12 цієї ж статті передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Згідно ч.4 статті 25 Закону №2464-VI Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Відповідно до ч.10 статті 25 Закону № 2464-VI, на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Водночас, відповідно до п.2 ч.11 статті 25 Закону № 2464-VI, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум. Таким чином, умовою, з якою законодавець пов`язує можливість застосування визначених у статті 25 Закону № 2464-VI заходів примусу та стягнення, є наявність у платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування недоїмки. Судом встановлено, що Управлінням Пенсійного фонду України в Личаківському районі м.Львова за несплату (неперахування), несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) позивачем страхових внесків винесено рішення №16/04/00218319 від 21.02.2005 року, рішення №17/04/00218319, рішення №18/04/00218319, рішення №300/04/00218319 від 09.04.2009 року, рішення №203/04/0021 та інші рішення. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.11.2013 року у справі №5015/1763/12 грошові вимоги Управлінням Пенсійного фонду України в Личаківському районі м.Львова включено до вимог кредиторів ВАТ «Прикарпатпромарматура». Постановою Господарського суду Львівської області від 05.02.2014 року у справі №5015/1763/12 ВАТ «Прикарпатпромарматура» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.06.2019 року затверджено мирову угоду від 03.05.2019 року у справі №5015/1763/12 укладену між комітетом кредиторів та боржником Приватним акціонерним товариством «Прикарпатпромарматура». Умовами мирової угоди передбачено, що сплата єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за вимогами відповідача повинна здійснюватись через орган Пенсійного фонду України у Львівській області. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов мирової угоди платіжними дорученнями №60 від 21.01.2020 року, №78 від 18.02.2020 року, №101 від 20.03.2020 року, №115 від 17.04.2020 року, №143 від 22.05.202 року, №159 від 19.06.2020 року, №175 від 17.07.2020 року, №205 від 20.08.2020 року, №219 від 16.09.2020 року, №238 від 15.10.2020 року, №61 від 21.01.2020 року суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивачем сплачувались своєчасно. Як зрозуміло з облікової картки позивача за 2020 рік, яка міститься в матеріалах справи, після заміни кредитора за згаданою мировою угодою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на Головного управління ДПС у Львівській області ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.05.2021 року у справі №5015/1763/12 борг позивача станом на 01.06.2021 року по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування складає 93719 грн. 90 коп.. Разом з тим, слід зазначити, що ч.15 статті 16 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року № 2343-XII передбачено, що з моменту порушення провадження у справі про банкрутство пред`явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися лише у порядку, передбаченому цим Законом, та в межах провадження у справі про банкрутство. Відповідно до статті 19 Закону №2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє органи державної виконавчої служби за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: - забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; - забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; - не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; - зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; - не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо. Таким чином, з моменту порушення справи про банкрутство зупиняється виконання боржником зобов`язань щодо сплати податків, зборів, інших обов`язкових платежів, строк сплати яких настав на момент порушення справи про банкрутство, та виключається можливість стягнення таких зобов`язань за межами процедури банкрутства. При цьому, за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань, строк спати яких настав до дня порушення справи про банкрутство, не нараховується штраф та пеня або інші фінансові санкції. Отже зобов`язання боржника (позивача), строк виконання яких настав (дата порушення справи про банкрутство позивача) можуть виконуватись лише в процедурі провадження у справі про банкрутство у порядку господарського судочинства (конкурсні зобов`язання). Їх погашення в інший спосіб, у тому числі, шляхом самостійного зарахування контролюючим органом у рахунок такого боргу платежів, спрямованих на сплату поточних зобов`язань з ЄСВ, не ґрунтується на вимогах закону. Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачений мораторій на задоволення вимог кредиторів, а штрафні санкції та пеня на таку заборгованість не нараховуються. Відповідно до статті 77 Закону №2343-XII під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється шляхом укладення угоди між сторонами. Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. У процедурі розпорядження майном боржника мирову угоду може бути укладено лише після виявлення всіх кредиторів і затвердження господарським судом реєстру вимог кредиторів. Згідно ч.2 статті 78 Закону №2343-XII, у разі якщо умови мирової угоди передбачають розстрочку чи відстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини, орган стягнення зобов`язаний погодитися із задоволенням частини вимог з податків, зборів (обов`язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства. При цьому податковий борг, який виник у строк, що передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду, визнається безнадійним та списується, а податкові зобов`язання чи податковий борг, які виникли у строк протягом трьох останніх перед днем подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду календарних років, розстрочується (відстрочується) або списується на умовах мирової угоди. Зазначену мирову угоду підписує керівник відповідного органу доходів і зборів за місцезнаходженням боржника. Не підлягає прощенню (списанню) за умовами мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, невикористаних та своєчасно не повернутих коштів Фонду соціального страхування України. Відповідно до ч.5 статті 81 Закону №2343-XII, з дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів згідно з умовами цієї мирової угоди. Таким чином, вимоги конкурсних кредиторів, що є предметом мирової угоди, затвердженої у рамках провадження про банкрутство, виконуються у порядку та строки, визначені цією мировою угодою та Законом №2343-XII. При цьому, положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» до вказаних правовідносин не застосовуються. Отже судом першої інстанції вірно зазначено, відповідачем при прийнятті спірної вимоги не було враховано умови мирової угоди при формуванні недоїмки. При цьому, сума недоїмки яка, як вважає відповідач, є дійсною станом на 01.06.2021 року теж не може вважатись обґрунтованою, оскільки пояснення відповідача від 11.06.2021 року та інтегрована картка позивача підтверджують неврахування при формуванні недоїмки судового рішення про розстрочення боргу від 13.01.2021 року, порядку погашення недоїмки у відповідності до умов згаданої мирової угоди та наслідків застосування такого порядку (нарахування фінансових санкцій). За змістом ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що оскаржувана вимога Головного управління ДПС у Львівській області від 16.10.2021 року за №Ю-193-11 не відповідає критерію правомірності, передбаченому п.3 ч.2 ст.2 КАС України, а тому підлягає скасуванню. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Колегія суддів враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, аст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності дост.139 КАС України не здійснюється. Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2021 року у справі № 380/10201/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді С. П. Нос Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 13 грудня 2021 року