Постанова 4857 № 380/764/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/764/21 пров. № А/857/15849/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І., за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року, ухвалене суддею Кухар Н.А у м. Львові о 12:08, повний текст якого складений 16 липня 2021 року, у справі №380/764/21 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Марта-Транс" до Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - ВСТАНОВИВ: 19 січня 2021 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Марта-Транс" звернувся до суду із позовом до відповідача Державної податкової служби України в особі Головного управління Державної податкової служби у Львівській області, у якому просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.01.2021 №00000030901. В обґрунтування вимог позовної заяви вказує на те, що зберігання пального у спеціалізованому резервуарі без отримання ліцензії не суперечить приписам ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», а тому податкове повідомлення рішення від 05.01.2021 №00000030901, яким до ТОВ «Марта-Транс» застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 500 000 грн є протиправним та підлягає скасуванню. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року адміністративний позов задоволено. Рішення мотивоване тим, що відповідачем не доведено фактів діяльності позивача протягом періоду, що перевірявся, яка б потребувала отримання ліцензії у порядку, встановленому статтею 15 Закону № 481/95-ВР. Зокрема суд вказав на те, що з 01 січня 2020 року по 13 травня 2020 року були відсутні будь-які основні засоби для зберігання пального, лише 14 травня 2020 року на підставі договору від 14/05/20-1 отримано в оренду резервуар горизонтальний стальний РГС-10, заводський номер 0077, та резервуар горизонтальний стальний РГС-10, заводський номер 02, на підтвердження чого надано суду вказаний договір оренди, акт прийому-передачі резервуарів від 14.05.2020. До отримання ліцензії позивач пальне зберігав в орендованому автомобілі, з якого проводилась заправка власних транспортних засобів. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що перевіркою встановлено, що отримане відповідно до накладних від 03.04.2020, 28.04.2020 та 13.05.2020 дизельне паливо зливалось позивачем у резервуари з подальшим використанням для заправки власних транспортних засобів, чим порушено ч.1 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», а саме зберігання пального без наявної діючої ліцензії на право зберігання пального виключно для власних потреб. Вказує на те, що Законом окреслений чіткий перелік місць зберігання пального, для яких не вимагається отримання ліцензії, та звертає увагу, що цим Законом не встановлено окремих застережень щодо місткості, розміщення, характеристик обладнання та або ємностей, що використовується для зберігання пального. Згідно доводів скаржника, у випадку зберігання позивачем пального у паливоцистерні, як ємності, що використовується для зберігання пального, платник податків повинен отримати ліцензію на його зберігання. З врахуванням наведеного скаржник вважає висновки суду про протиправність податкового повідомлення-рішення від 05.01.2021 №00000030901 та наявність підстав для його скасування помилковими. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача та представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав. Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Марта-Транс» зареєстроване як юридична особа з 09 жовтня 2019 року. Основним видом діяльності позивача є: 49.41 Вантажний автомобільний транспорт. Посадовими особами Головного управлінням ДПС у Львівській області проведено фактичну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Марта-Транс» на підставі наказу Головного управління ДПС у Львівській області «Про проведення фактичної перевірки» №4537-ПП від 24.11.2020 та направлень від 25.11.2020 №7119, від 25.11.2020 №4130. Перевіркою встановлено порушення позивачем ч.1 ст.15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального", про що складено акт (довідку) від 07.12.2020 №13/2393/09.01/43279030 про результати фактичної перевірки з питань додержання суб`єктом господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов`язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі та зберігання алкогольними напоями, тютюновими виробами та пального. Зі змісту акту слідує, що позивачем здійснювалось зберігання пального за відсутності діючої ліцензії на право зберігання пального виключно для власних потреб. На підставі висновків згаданого акту перевірки Головним управлінням ДПС у Львівській області винесено податкове повідомлення-рішення від 05.01.2021 №00000030901, яким за порушення позивачем ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» та на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України та ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що викристовуються в електронних сигаретах та пального» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Марта-Транс» застосовано штрафні санкції на суму 500000,00 грн (а.с.12). Позивач, вважаючи податкове повідомлення-рішення від 05.01.2021 №00000030901 протиправним, звернувся до суду з вимогою про його скасування. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів виходить з наступного. Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Підпунктом 19-1.1.1 пункту 19-1.1 статті 19-1 Податкового кодексу України визначено, що контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків. Контролюючі органи, зокрема, мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів. Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки (п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України). Згідно пп.75.1.3 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Згідно п.80.5 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із ст.81 цього Кодексу. За вимогами п.80.7 ПК України, фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб`єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції. Строки проведення фактичної перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу. Порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено ст.86 цього Кодексу. Відповідно до підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України (на підставі якого було призначено перевірку) фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. При цьому, здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального є самостійною обставиною з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання за умови дотримання процедурних питань (прийняття наказу, вручення наказу, направлень, пред`явлення службових посвідчень) та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства. Таким чином, достатньо факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин (виробництва і обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального). Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 05.11.2018 у справі №К/9901/13259/181, від 20.03.2018 справі №820/4766/17. Щодо правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення суд апеляційної інстанції враховує наступне. Так, за визначеннями, наведеними в абзаці 52 та 56 статті 1 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального" від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР (далі - Закон № 481/95-ВР) місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування; зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик. Відповідно до ст.15 Закону №481/95-ВР суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва. Оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років. Встановлено річну плату за ліцензії на право зберігання пального у розмірі 780 гривень. Плата за ліцензії справляється органом, що видає ліцензії, у розмірах, встановлених цим Законом, і зараховується до місцевих бюджетів. Згідно з ст.17 за порушення норм цього Закону № 481/95-ВР щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. Цією ж нормою Закону № 481/95-ВР визначено, що до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500000 гривень. Частиною 22 статті 18 Закону №481/95-ВР (заключні положення) визначено застереження: до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) не застосовується фінансова санкція у вигляді штрафу, передбачена статтею 17 цього Закону, у разі зберігання пального до 31 березня 2020 року без наявності відповідної ліцензії. Положеннями статті 15 Закону № 481/95-ВР передбачено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. У заяві зазначається вид господарської діяльності, на провадження якого суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має намір одержати ліцензію (оптова, роздрібна торгівля алкогольними напоями, тютюновими виробами, оптова, роздрібна торгівля пальним або зберігання пального). Ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у цьому Законі документів. Отже, ліцензія на право зберігання пального повинна бути видана органом, визначеним Кабінетом Міністрів України, не пізніше 20 календарних днів з дня одержання визначених ст. 15 Закону № 481/95-ВР документів. Відповідно до Переліку органів ліцензування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 609 від 5 серпня 2015 року (в редакції станом на 01.07.2019) видача ліцензій на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, як і зберігання пального віднесено до повноважень територіальних органів ДФС. На дату проведеної фактичної перевірки, як і на дату винесення податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у Львівській області було органом ліцензування, до повноважень якого належить контроль за дотриманням законодавства з питань ліцензування зберігання пального. Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішення суб`єкта владних повноважень щодо відповідності критеріям правомірності, визначених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.90 КАС України). Зі змісту аку перевірки слідує, що в ході проведення фактичної перевірки контролюючим органом встановлено факт зберігання позивачем дизельного пального у квітні-травні 2020 року (до отримання ліцензії) за відсутності діючої ліцензії на право зберігання пального виключно для власних потреб, чим порушено вимоги ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального. У Товариства з обмеженою відповідальністю "Марта-Транс" наявна ліцензія на право зберігання пального для власних потреб від 15.05.2020 №13190417202000868 терміном дії з 15.05.2020 до 15.05.2025. Акт перевірки містить покликання на довідку, надану директором ТОВ «Марта-Транс», яка засвідчує, що ТОВ «Марта-Транс» у своїй господарській діяльності використовує два резервуари ємністю 9500 л кожен для зберігання дизельного пального. На залишку станом на 26.11.2020 в резервуарі знаходиться дизельне паливо в кількості 2000 л. З першого квітня 2020 року дизельне паливо було придбане у ПП «ОККО-БІЗНЕС КОНТАКТ» відповідно до накладних № 43ДГ-16985/19-9100674084 від 03.04.2020 в кількості 4525 л, №43ДГ-16985/19-9101451179 від 28.04.2020 в кількості 4525 л. Також було придбане дизельне пальне в ТОВ «ОККО-БІЗНЕС КОНТАКТ» відповідно до накладної №43ДГ-20293/20-9101944787 від 13.05.2020. На спростування висновків акту перевірки позивач стверджує, що отримане протягом квітня - травня 2020 року, тобто до отримання відповідної ліцензії, дизельне пальне не зберігалось у спеціальних визначених законом місцях для зберігання пального, а заправлялось в орендований автомобіль ТЗ КАМАЗ (паливо цистерна-С) та в подальшому використовувалось виключно для заправки транспортних засобів, що перебувають у його володінні та користуванні. На підтвердження вказаних обставин позивачем додано копії: -договору оренди транспортного засобу №01/04/20-1 від 01.04.2020, укладеного з ПП «Агрофірма «Лугове», відповідно до якого ПП «Агрофірма «Лугове» передає в тимчасове користування платне володіння та користування транспортний засіб марки КАМАЗ, модель 4310, 1989 року випуску, тип ТЗ Паливоцистерна-С, р № НОМЕР_1 ; - акту прийому передачі транспортного засобу від 03.04.2020; акту прийому передачі транспортного засобу від 28.04.2020; акту прийому передачі транспортного засобу від 13.05.2020; - товарно-транспортних накладних від 03.04.2020, 28.04.2020, 13.05.2020; - накладних-вимог на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів від 03.04.2020, 28.04.2020, 13.05.2020. Позивач наголошує на тому, що у нього у спірний період не було визначених ст.1 Закону № 481/95-ВР місць зберігання пального, тобто, місць (території), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування, лише 14 травня 2020 року на підставі договору від 14/05/20-1 отримано в оренду резервуар горизонтальний стальний РГС-10, заводський номер 0077, та резервуар горизонтальний стальний РГС-10, заводський номер 02, що підтверджується договором оренди, актом прийому-передачі резервуарів від 14.05.2020. На думку позивача, транспортний засіб, який ним використовувся за договором оренди, не є місцем зберігання пального в розумінні ст. 15 ст. Закону № 481/95-ВР, пп. 14.1.6 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, а відтак вважає, що у нього не виникав обов`язок отримання ліцензії на зберігання пального. Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії (ст.15 Закону №481/95-ВР). Частиною 19 ст.15 Закону №481/95-ВР встановлено, що ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються: -підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету; -підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву; -суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі. Ліценція на право зберігання пального отримується на кожне місце зберігання пального. Відповідно до 14.1.6-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України. Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для: а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом "а" пункту 2 частини другої статті 91 Митного кодексу України); б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України; в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що суб`єкту господарювання, який використовує транспортний засіб паливозаправник (бензовоз) з метою доставки та зберігання пального, необхідно отримати ліцензію на зберігання пального на місце (територію), де знаходиться паливозаправник (бензовоз), як ємність, що використовується для зберігання пального відповідно до вимог Закону №481. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції поділяє висновки контролюючого органу про те, що суб`єкт господарювання у порушення ст.15 Закону №481/95-ВР здійснював зберігання ПММ без отримання відповідної ліцензії. Позивач не заперечує та не спростовує факту відсутності у нього ліцензії протягом квітня - травня (до видачі ліцензії), а лише вказує на відсутність такого обов`язку. Матеріали справи не містять належних і достатніх доказів на спростування висновків контролюючого органу. Натомість, відповідачем Головним управлінням ДПС у Львівській області, як суб`єктом владних повноважень, підтверджено правомірність рішення податкового органу на підставі наданого позивачем переліку документів. Наведені обставини в своїй сукупності під час вирішення спірних правовідносин залишилися поза увагою суду першої інстанції, що має наслідком скасування судового рішення. Приймаючи до уваги встановлені фактичні дані про зберігання станом протягом періоду з квітня по травень 2020 року (до видачі ліцензії) пального без належної на те ліцензії, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками відповідача про порушення позивачем вимог статті 15 Закону №481/95-ВР та правомірність накладення передбаченої частиною другою статті 17 Закону №481/95-ВР фінансові санкції у виді штрафу в розмірі 500 000 грн за встановлене порушення, зафіксоване актом перевірки, а відтак і правомірність прийняття на його підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 05.01.2021 №00000030901, яке прийняте відповідачем на підставі, в межах повноважень та у визначений чинним законодавством спосіб й скасуванню не підлягає. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Оскільки ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.09.2021 Головному управлінню ДПС у Львівській області відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08.07.2021 у справі №380/764/21 та на момент ухвалення судового рішення вказаним скаржником доказів сплати судового збору у визначеному законом розмірі на відповідні реквізити не надано, сума судового збору в розмірі 11250 грн підлягає стягненню з Головного управління ДПС у Львівській області (ЄДРПОУ ВП 43968090). Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 310, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у Львівській області задовольнити, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року у справі №380/764/21 скасувати. В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Марта-Транс" до Державної податкової служби України в особі Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити. Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (ЄДРПОУ ВП 43968090) до спеціального фонду Державного бюджету України на рахунок Державної судової адміністрації України (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 11250,00 (одинадцять тисяч двісті п`ятдесят) грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний Постанова складена в повному обсязі 13.12.2021.