Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/26709/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/26709/21 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: - визнати протиправним та скасувати рішення (повідомлення) Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області про відмову у продовженні строку перебування ОСОБА_1 на території України від 12 квітня 2021 року та від 03 серпня 2021 року; - зобов`язати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про продовження строку перебування на території України, без врахування порушеного ОСОБА_1 встановленого строку перебування на території України на час подачі заяви для продовження строку перебування на території України на підставі подання заяви про отримання дозволу на міграцію за народженням сина, громадянина України. Разом з позовом позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просив: - зупинити дію рішення (повідомлення) Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 12 квітня 2021 року про відмову в продовженні строку перебування ОСОБА_1 на території України до набрання законної сили рішенням по цій справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області; - зупинити дію рішення (повідомлення) Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 03 серпня 2021 року про відмову в продовженні строку перебування ОСОБА_1 на території України до набрання законної сили рішенням по цій справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області. В обґрунтування заяви про забезпечення позову було зазначено, що позивачу відмовлено у продовженні строку перебування на території України, однак при прийнятті спірних рішень відповідачем не взято до уваги, що позивач має стійкий правовий та соціальний зв`язок з Україною. Позивач вказував, що одружений на громадянці України, має малолітнього сина (також громадянина України), проживає на території України та здійснює підприємницьку діяльність, що пов`язана з необхідністю перебування на території України. На розгляді в судах України наявні судові справи за участю позивача, а саме: справа про розірвання шлюбу та справа про визначення місця проживання дитини. Також за заявами позивача було відкрито декілька кримінальних проваджень відносно його дружини. У контексті наведеного позивач зазначав, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав бути присутнім у судових засіданнях по відповідних судових справах та прав сина на батьківський нагляд. Разом з цим наголошував, що він позбавлений можливості вчиняти будь-які дії та користуватись правами без продовження строку перебування на території України. На переконання позивача, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи взагалі унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав чи інтересів, за захистом яких він звернувся до суду. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким задовольнити заяву про забезпечення позову. Апелянт наголошує, що через відмову у продовженні строку перебування в Україні він змушений буде залишити на тривалий термін територію України, що позбавить його права вести підприємницьку діяльність, бачитись з своїм сином, бути присутнім в судових засіданнях та відстояти свої порушені права та права своєї малолітньої дитини. Крім того, позивач може бути примусово повернутий до країни походження, а рішення про примусове повернення може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Разом з цим, враховуючи наявність оскаржуваних рішень (повідомлень), дії позивача порушують Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», що в свою чергу призводить до понесення позивачем адміністративної відповідальності, передбаченої статтю 203 КУпАП, що тягне за собою накладення штрафу та понесення позивачем матеріальних затрат. Стверджує також, що невжиття заходів забезпечення позову призводить до негативних наслідків для приватної особи, у якої позивач орендує житло. Отже, на переконання позивача, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів останнього, за захистом яких він звернувся до суду. Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. Метою застосування заходів забезпечення позову є, перш за все, захист прав позивача до ухвалення рішення у справі. За змістом статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Тягар доведення необхідності вжиття заходів забезпечення позову з наданням відповідних доказів покладається саме на позивачів, які ініціюють таке клопотання. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову. При цьому, колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову та доведеності належними доказами обставин, на які посилається заявник в заяві; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог. Звертаючись до фактів цієї справи, заявник вказує на наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 150 КАС України. Однак, заявником не доведені та документально не підтверджені обставини, які б підтверджували, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективність захисту та унеможливити поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2021 року у справі № 320/5401/20 зазначив, що висновки суду про те, що невжиття заходів щодо зупинення дії оскаржуваного рішення зумовить настання негативних та незворотних наслідків для особи, яка звернулася до суду, повинні бути підтверджені оцінкою судом наданих доказів. Суд повинен зазначити, на підставі яких саме доказів визнано підтвердженими доводи позивача, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективність захисту і унеможливити поновлення порушених прав позивача. Предметом розгляду в даній адміністративній справі є правомірність відмов Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області в продовженні позивачу строку перебування на території України. Разом з цим, будь-які докази щодо прийняття рішення про примусове повернення або видворення з України заявника в матеріалах справи відсутні, останній лише зазначає, що він змушений буде залишити на тривалий термін територію України, що матиме певні негативні наслідки. У свою чергу, ні до поданої заяви про забезпечення позову, ні до апеляційної скарги заявником не додано жодних доказів про те, що з боку відповідача у даний час вчиняються відповідні дії. Крім того, забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваних рішень, до набрання законної сили судовим рішенням у справі, фактично було б ухваленням рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. В матеріалах справи також відсутні докази та підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. В той же час, наявність ознак протиправності рішень відповідача, може бути встановлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за наслідком розгляду справи по суті. Отже, слід погодитись з висновком суду попередньої інстанції про відсутність передбачених процесуальним законом підстав для забезпечення позову у визначений заявником спосіб Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315, частини 1 статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову складено в повному обсязі 13 грудня 2021 р. Головуючий суддя І.О.Лічевецький Суддя В.П.Мельничук Суддя О.М.Оксененко