Постанова 4811 № 456/1921/22

Справа № 456/1921/22 Головуючий у 1 інстанції: Брона А.Л. Провадження № 22-ц/811/2186/22 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 листопада 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Копняк С.М., суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В., секретар судового засідання - Матяш С.І., з участю представника апелянта адвоката Звєрєвої К.С., представника позивача адвоката Буй Б.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Сколівського районного суду Львівської області від 01 серпня 2022 року, у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМ-ІНДЕКС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, В С Т А Н О В И В: в провадженні Сколівського районного суду Львівської області Сокальського районного суду Львівської області перебуває цивільна справа за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМ-ІНДЕКС» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 01 серпня 2022 року заяву директора ТОВ «ПРОМ-ІНДЕКС» Камінського В.В. про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на транспортний засіб АНАТОЛЬ 12252С-03, д.н.з. НОМЕР_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 . Накладено арешт на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 82,1 кв.м., що належать на праві власності ОСОБА_1 . Накладено арешт на земельну ділянку площею 0,0659 га, кадастровий номер 0510400000:00:010:0670, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . Ухвалу суду в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 , подавши у серпні 2022 року апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Сколівського районного суду Львівської області від 01 серпня 2022 року скасувати повністю, постановити нову ухвалу про відмову в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що задовольняючи заяву, та вживаючи заходи забезпечення позову, поза увагою суду залишилось те, що відповідач ОСОБА_1 є зареєстрований, як фізична особа-підприємець, на рахунок якого у 2022 році надійшло 1 984 375,98 грн. Житловий будинок, на який судом накладено арешт не є його особистою власністю, а є спільною частковою власністю. Відтак, його арешт порушує права третіх осіб, які не є стороною у даній справі, а саме ОСОБА_3 , яка також є підприємцем, і планувала використовувати арештоване майно у власній підприємницькій діяльності, що станом на сьогодні є неможливим, через накладення арешту на таке майно. Вважає, що оскаржувана ухвала ґрунтується на припущеннях, адже доказів того, що ним не буде виконуватися рішення суду, позивачем не надано. Також в апеляційній скарзі міститься прохання винести окрему ухвалу приватному виконавцю Тимощуку Володимиру Вікторовичу та державному реєстратору Тимощуку Володимиру Вікторовичу за довільне трактування рішення суду, що призвело до обмеження прав заявника щодо права власності в період воєнного часу та реєстрації на себе прав на майно заявника в умовах реального конфлікту інтересів. В жовтні 2022 року від товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМ-ІНДЕКС» надійшов відзив на апеляційну скаргу, який підписаний адвокатом Буй Богданом Володимировичем, в якому міститься прохання відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржувану ухвали залишити без змін. Відзив на апеляційну скаргу мотивований законністю та обґрунтованістю оскаржуваної ухвали суду першої інстанції. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, які з`явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частина друга статті 149 ЦПК України). У частині першій статті 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1). Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача». У пунктах 5.5. - 5.10. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 січня 2020 року у справі № 923/826/19 зазначено: «При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Оскільки у даному випадку позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (наведена правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18)». У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що «…повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу». Встановивши, що між сторонами дійсно виник спір щодо відшкодування майнової шкоди у значному розмірі, яка була заподіяної внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, і таку позивач просить стягнути з обох відповідачів, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову у зазначений спосіб (накладення арешту на майно), з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позову, в тому числі, спроможності заходів, які заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, без необхідності звернення з новими позовами, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, дійшов вірного висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а відтак і про те, що заява про вжиття таких підлягає задоволенню. Колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника (позивача), та не порушує прав та інтересів відповідача, адже об`єктом обтяження є житловий будинок та земельна ділянка, які не можуть використовуватись в підприємницькій діяльності, тим самим відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо цього питання. Накладення арешту також не перешкоджає відповідачу використовувати це майно за його цільовим призначенням. При цьому, цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, чи досліджувати питання обґрунтованості позову, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено, чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Також колегія суддів звертає увагу і на те, що на цій стадії не вирішується питання щодо належності арештованого майна іншим особам, а також підстави його набуття або набуття ним правового статусу спільного майна подружжя. При цьому колегія суддів також враховує, що частка в арештованому майні, власником якої є особа, що подала апеляційну скаргу, не виділена в натурі. Доводи апеляційної скарги про те, особа, яка її подала є підприємцем, на рахунок якого у 2022 році надійшла значна сума грошових коштів, з огляду на те, що така діяльність здійснюється на власний ризик, не спростовують вірних висновків суду щодо наявності підстав для задоволення заяви про забезпечення позову. Також до апеляційної скарги не додано належних доказів того, що вартість арештованого майна перевищує ціну позову. Враховуючи встановлені судом першої інстанції обставини та норми процесуального права, які були застосовані до вказаних спірних правовідносин, судова колегія вважає висновки суду правильними та обґрунтованими, а ухвалу суду законною. Пунктом першим частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення питання про забезпечення позову, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду залишенню без змін. Щодо постановлення окремої ухвали. Статтею 385 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу. Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Згідно з частиною першою статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд може постановити окрему ухвалу щодо державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця та направити її органам, до повноважень яких належить притягнення таких осіб до дисциплінарної відповідальності, або органу досудового розслідування, якщо суд дійде висновку про наявність в діях (бездіяльності) таких осіб ознак кримінального правопорушення (частина третя статті 262 ЦПК України). За відсутності виявлених порушень і недоліків у діяльності заінтересованої особи суд апеляційної інстанції не має підстав, передбачених статтею 262 ЦПК України, для постановлення окремої ухвали, враховуючи при цьому, що така заява, яка викладена в прохальній частині апеляційної скарги, нічим не мотивована. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Сколівського районного суду Львівської області від 01 серпня 2022 року залишити без змін. В задоволенні заяви ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, в касаційному порядку може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 22 листопада 2022 року. Головуючий С.М. Копняк Судді: С.М. Бойко А.В. Ніткевич