Постанова 4854 № 420/10861/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 грудня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/10861/21 Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: доповідача - судді Стас Л.В. суддів - Турецької І.О., Шевчук О.А. за участю секретаря - Худика С.А. за участю представника апелянта Афанасьєвої М.В. за участю представника відповідача Клюкіна К.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: 24.06.2021р. до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про: - визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо негайного виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 року у справі №420/4196/20 в частині поновлення позивача на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної Прокуратури Одеської області; - зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 року по справі №420/4196/20 за період з 09.09.2020 року по 24.03.2021 року, врахувавши всі суми нарахованої заробітної плати, згідно із статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства; - визнання протиправними дії відповідача щодо неправильного нарахування та не доплати позивачу заробітної плати за період з 25.03.2021 року по дату прийняття рішення суду; - зобов`язання відповідача донарахувати та виплатити позивачу заробітну плату з 25.03.2021 року по дату прийняття рішення суду у розмірі встановленому статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства. Ухвалою суду від 13.07.2021 року повернуто ОСОБА_1 позовні вимоги в частині щодо визнання протиправною бездіяльність Одеської обласної прокуратури щодо негайного виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 року у справі №420/4196/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної Прокуратури Одеської області. Ухвалою суду від 13.07.2021р. відкрито позовне провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про: - зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 року по справі №420/4196/20 за період з 09.09.2020 року по 24.03.2021 року, врахувавши всі суми нарахованої заробітної плати, згідно із статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства; - визнання протиправними дії відповідача щодо неправильного нарахування та не доплати позивачу заробітної плати за період з 25.03.2021 року по дату прийняття рішення суду; - зобов`язання відповідача донарахувати та виплатити позивачу заробітну плату з 25.03.2021 року по дату прийняття рішення суду у розмірі встановленому статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства; 16.08.2021року до суду надійшло письмове клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 року по справі №420/4196/20 за період з 09.09.2020 року по 24.03.2021 року, врахувавши всі суми нарахованої заробітної плати, згідно із статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства мотивуючи це, тим, що середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, а отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежується місячним строком відповідно до ч.5 ст.122 КАС України з дня коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. 27.08.2021 року до суду надійшла заява представника позивача про поновлення пропущеного строку на звернення до суду, в якому він мотивує, це тим, що наказ про поновлення на посаді ОСОБА_1 прийнятий 25.03.2021року, та звертаючись до суду з позовом 24.06.2021року, виходив з актуальної на час виникнення спірних правовідносин та на час звернення до суду сталої судової практики: постановах Верховного суду : від 30.01.2019р. у справі №808/1271/18, від 25.07.2018р. у справі №552/3404/17, від 24.12.2020р. у справі №807/2434/15 в яких зазначено, що до спірних правовідносин, щодо виплати працівнику середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення суду належить застосовувати частину другу ст.233 КЗпП України, тобто звернення позивача не обмежується будь-яким строком. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року позов в частині зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 року по справі №420/4196/20 за період з 09.09.2020 року по 24.03.2021 року - залишено без розгляду. Суд виходив з того, що адміністративний позов подано поза межами строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, позивач просить скасувати ухвалу суду від 10 вересня 2021 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тими ж самими обставинами, що вказані в заяві про поновлення строку звернення до суду. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів. Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 року по справі 420/4196/20 позов ОСОБА_1 , задоволено. Рішення Другої Кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур №294 від 09 квітня 2020 року про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки визнано протиправним та скасовано. Зобов`язано Офіс Генерального прокурора призначити ОСОБА_1 додатковий день (дата, час, місце) для повторного складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки. Наказ Прокуратури Одеської області №793к від 29 квітня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області, визнано протиправним та скасовано. Поновлено ОСОБА_1 у Прокуратурі Одеської області на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області. Стягнуто з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 92 775,38 гривень. Допущено негайне виконання рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді посади прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області. Допущено до негайного виконання рішення суду у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць 22 933,24 (двадцять дві тисячі дев`ятсот тридцять три гривні двадцять чотири копійки) гривень. На вказане рішення суду подана апеляційна скарга та Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021р. рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року по справі № 420/4196/20 змінено. Викладений абзац третій у наступній редакції: "Зобов`язати Офіс Генерального прокурора призначити ОСОБА_2 новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурорів у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки". Викладений шостий абзац його резолютивної частини в наступній редакції: «Стягнути з Прокуратури Одеської області (вул. Пушкінська, 3, м.Одеса, код ЄДРПОУ 03528552) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 91 732,96 грн. (дев`яносто одна тисяча сімсот тридцять дві гривні дев`яносто шість копійок)» В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року по справі № 420/4196/20, - залишено без змін. На виконання вищевказаних судових рішень Наказом Одеської обласної прокуратури від 25.03.2021 року №809к, Наказ прокурора Одеської області від 29.04.2020 року №793 к про звільнення ОСОБА_1 з посади скасовано, поновлено позивача на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області з 01.05.2020 року, про що внесений також відповідний запис до трудової книжки позивача. Колегія суддів встановила, що одним із спірним питань, що належало вирішити суду першої інстанції у цій справі, яке підлягало першочерговій оцінці, було наявність підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду з даним адміністративним позовом. Як було зазначено вище, Наказ Одеської обласної прокуратури від №809к на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року було прийнято 25.03.2021 року. При цьому, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом 24 червня 2021року. Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частинами другою та третьою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. За правилами статей 123 та 169 КАС України суд зобов`язаний перевірити дотримання позивачем строків звернення до суду, які передбачені статтею 122 КАС України. Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з позовом і розраховувати на одержання судового захисту. За загальним правилом обчислення строків звернення до суду здійснюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Верховний Суд у постанові від 23 квітня 2020 року у справі № 813/3756/17 досліджував питання строків звернення до адміністративного суду. Так, суд зазначив, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії. Згідно з частинами першою та другою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Відповідно до пунктів 1, 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо: позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк; у випадках передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. Згідно ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. З огляду на те, що спірним питанням, поставленим у апеляційній скарзі, є наявність підстав для поновлення пропущеного позивачем строку звернення із цим позовом до суду, слід звернути увагу на таке. Звертаючись до суду за захистом своїх прав, позивач має на меті домогтися поновлення своїх прав у сфері публічної служби. Отже, у випадку, що склався, фактично підставою позову, тобто обставинами, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо права та охоронюваного законом інтересу, є саме : незгода позивача з невиплатою середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі на публічній службі. Наведене свідчить, що спірні правовідносини, які склались у цій справі, спрямовані саме на захист прав позивача щодо проходження публічної служби. За приписами частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Отже, у категорії справ, до якої належить ця справа, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Таким чином, строк звернення до суду з цим позовом становить один місяць, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав. У контексті наведеного, слід зазначити, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 13 грудня 2011 року у справі № 17-рп/2011 визначив, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. В аспекті наведеного, Верховний Суд також вважає за доцільне зазначити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки ж звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. При цьому, підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання, заяви (скарги). Враховуючи викладене, лише наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації права звернення із позовом у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск такого строку з поважних причин. Тобто, поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску. Слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2021 року у справі № 823/2363/18, досліджуючи питання поважності причин строку звернення до суду, дійшов висновку, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Разом з цим, Верховний Суд у зазначеній постанові звернув увагу, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку. У контексті наведеного, слід зазначити, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводити обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду. Особа, яка заявляє клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами. Однак, як слідує з матеріалів справи, позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував неможливість направлення позовної заяви до суду, починаючи з 26 березня 2021 року, тобто з дня поновлення позивача, у строки визначені КАС України. Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем пояснення не підтверджують відсутність у останнього неможливості вчасного звернення до суду, а також не підтверджують наявність обставин непереборної сили, що перешкоджали зверненню позивача до суду. Доказування поважності причин пропуску строку звернення до суду є обов`язком позивача, а суд, у відповідності до положень частини третьої статті 90 КАС України, має оцінити належність, допустимість та достовірність поданих ним доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України. Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в справі № 240/532/20 (постанова від 11 лютого 2021 року) за схожих фактичних обставин сформулював такі висновки: Установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість, строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Усталеною є

позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в розглядуваному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України. Ухвалюючи таке рішення (постанова від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20), Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п`ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 04 грудня 2019 року (справа № 815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа № 620/1982/19). Враховуючи те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (частина п`ята статті 122 КАС України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Таким чином, Верховний Суд, відступаючи від правової позиції, викладеної в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, може не вказувати усі такі рішення, оскільки суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень. Враховуючи вищевикладене, суд вірно вважав, що 11.02.2021 року Верховний Суд визначив свою останню правову позицію з питання колізії, яка виникала при застосування ст.233 КЗПП України та ст.122 КАС України щодо строку позовної давності у справах проходження публічної служби, яка після цього не змінена та повинна враховуватися судами, про що свідчить постанова Верховного суду від 28 травня 2021 року у справі № 380/2355/20. За наведеного правового регулювання й обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду з підстав ч. 3 ст. 123 КАС України, а також зауважує на не наведенні позивачем обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об`єктивних, тобто таких, що не залежали від волі позивача, обставин, які би зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду в розрізі відповідних позовних вимог, і ненадання ним відповідних доказів. Слід зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" від 28 жовтня 1998 року та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" від 19 червня 2001 року зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Зі змісту п. 52 рішення "Устименко проти України" випливає, що якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача "поважних причин" для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення. За цих підстав Європейський Суд з прав людини одноголосно постановив, що було порушення п.1 ст. 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (п. 53 рішення). Отже, апеляційний суд констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно наданій юридичній оцінці встановлених фактичних обставин справи, із дотриманням норм процесуального права. Згідно зі ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст.ст.315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,- залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 13.12.2021р. Головуючий суддя Стас Л.В. Судді Шевчук О.А. Турецька І.О.