Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/6821/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 грудня 2021 року справа №200/6821/21 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач), суддів Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року у справі № 200/6821/21 (головуючий І інстанції Грищенко Є.І.) за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеро-Транс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,- УСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом, а якому просив стягнути з ТОВ "Аеро-Транс" на користь Державного бюджету України адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у розмірі 119 446,16 грн. та пені у розмірі 1003,38 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідність за 2020 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 65 осіб. Таким чином, у 2020 році у відповідача повинно було бути працевлаштовані 3 особи з інвалідністю, тоді як за даними звіту була працевлаштована 1 особа. У зв`язку з невиконанням відповідачем нормативу по створенню 2 робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році, позивачем нараховано адміністративно-господарські санкції у розмірі 119 446,16 грн. Оскільки зазначена сума не була сплачена у строк до 15 квітня, було нараховано пеню у розмірі 1003,38 грн. Крім того, згідно відповіді Краматорського міського центру зайнятості від 29 квітня 2021 року у 2020 році відповідач неналежно інформував центр зайнятості, а саме звіти за формою №3-ПН надав не на протязі року, а лише за 1 місяць. Також згідно отриманої від центру зайнятості інформації, на заявлені відповідачем вакансії для осіб з інвалідністю було направлено 5 осіб, проте інформація щодо працевлаштування вказаних осіб відсутня. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги. За унормуванням ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідність за 2020 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 65 осіб. Таким чином, у 2020 році у відповідача повинно було бути працевлаштовані 3 особи з інвалідністю, тоді як за даними звіту була працевлаштована 1 особа. Апелянт вважає, що відповідач замість того, щоб створювати конкурентоспроможні робочі місця з вигідними та зручними для осіб з інвалідністю істотними умовами праці, намагається лише формально виконати вимоги Закону. Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне. Фактичні обставини справи. Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, код ЄДРПОУ: 13492430, місцезнаходження: 87528, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Серова, 1а, у спірних правовідносинах виступає у якості суб`єкта владних повноважень, який звернувся до адміністративного суду на виконання повноважень у публічно-правових відносинах. Товариство з обмеженою відповідальністю АЕРО-ТРАНС є юридичною особою, яка зареєстрована та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом 39704948, місцезнаходження юридичної особи: 84333, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Орджонікідзе, 10, офіс

301. Товариством з обмеженою відповідальністю АЕРО-ТРАНС було направлено Донецькому обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік, форми №10-ПОІ (річна). За даними звіту середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 65 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, - 1 особа; кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні - 3 особи; фонд оплати праці штатних працівників, - 3882 тис. грн.; середньорічна заробітна плата штатного працівника, - 59 , 7 тис. грн. ( з одним десятком знаком). Позивач нарахував відповідачу адміністративно-господарські санкції за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у розмірі 119 446,16 грн., що підтверджується відповідним розрахунком. Згідно з розрахунком суми пені на заборгованість по сплаті адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році сума пені за період з 16.04.2021 року по 28.05.2021 року становить 1003,38 грн. Спірним у цій справі є правомірність стягнення позивачем з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році у розмірі 119 446,16 грн та пені у розмірі 1003,38 грн. Оцінка суду. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом пунктів першого та п`ятого Положення про Фонд соціального захисту інвалідів (затверджене наказом Міністерства соціальної політики України 14.04.2011 року № 129) Фонд соціального захисту інвалідів (далі - Фонд) є бюджетною установою, діяльність якої спрямовується, координується та контролюється Міністерством соціальної політики України. Фонд відповідно до покладених на нього завдань: координує та контролює роботу територіальних відділень Фонду соціального захисту інвалідів, у тому числі щодо: зокрема, збору сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів; обліку зазначених сум адміністративно-господарських санкцій та пені і використання шляхом надання фінансової допомоги, цільової позики, дотацій на створення спеціальних робочих місць для працевлаштування інвалідів, забезпечення функціонування всеукраїнських, державних, міжрегіональних центрів професійної реабілітації інвалідів і державних центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів, фінансування заходів, спрямованих на фізкультурно-спортивну реабілітацію інвалідів, фінансування витрат на професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку інвалідів та інші заходи, визначені законом. За приписами статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 21 березня 1991 року № 875-12 (надалі - Закон України № 875), саме Фонду соціального страхування захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Стаття 19 Закону № 875 встановлює для підприємств (об`єднань), установ і організацій (далі підприємства) нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів: для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів. Правилами статті 20 Закону № 875 окреслено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів. Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення. Разом із тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (стаття 18 Закону № 875-ХІІ). Статтею 18-1 Закону № 875-ХІІ встановлено: державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань. Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Частина 4 статті 20 Закону № 875 передбачає, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України. За п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою КМ України від 31.01.2007 року № 70 Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316 затверджені форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядок її подання (далі наказ № 316). Підпунктом 1.1. п. 1 наказу № 316 затверджена форма звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії); пп.1.2. п.1 цього наказу затверджений Порядок подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії). З тексту п. 5 розділу І Загальні положення Порядку подання форми звітності № 3-ПН вбачається, що форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. У розділі ІІ Порядок заповнення розділу І форми № 3-ПН форми відображаються основні дані про вакансії: - порядковий номер запису. Під одним порядковим номером наводяться дані про загальну кількість вакансій за однойменними професіями з однаковими даними щодо оплати праці та місця проведення робіт. В інших випадках дані про вакансії відображаються під окремими порядковими номерами; - найменування професії (посади) відповідно до чинного Національного класифікатора України Класифікатор професій; - кількість вакансій; - розмір заробітної плати з урахуванням основної заробітної плати, премій, надбавок, інших заохочувальних і компенсаційних виплат; - зазначається виключно розмір основної заробітної плати; - місце проведення робіт (область, район, місто, район у місті, селище, село); - робиться запис так, якщо у розділі ІІ форми № 3-ПН надано додаткові коментарі, або запис н, якщо таких коментарів не надано, та за необхідності зазначаються категорії таких громадян, (в тому числі особи з інвалідністю), що визначено пп.3.1.3. п.3.1. Порядку заповнення форми звітності № 3-ПН. Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: - виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; - надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом України Про зайнятість населення та наказом № 316 - звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні та порядком № 70; - у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем надавався звіт форми №3-ПН про попит на робочу силу (вакансії) в тому числі для інвалідів. Зазначене також підтверджується листом Краматорського міського центру зайнятості від 24 квітня 2021 року № 01-14/1116. Крім того, відповідно до вказаного листа, на заявлену вакансію було направлено 5 осіб з інвалідністю, відмов в працевлаштуванні з боку підприємства не було. Таким чином, відповідач належним чином інформував Центр зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому Центром зайнятості інвалідів для працевлаштування. Разом з тим, вищенаведені заходи не призвели до позитивних результатів щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Тобто, із зазначеного вбачається, що відповідачем фактично були створені робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2020 році у встановленій Законом кількості. Проте, підставою для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій стало непрацевлаштування інвалідів. Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні та належне інформування центру зайнятості та населення про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування. Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для неприпущення господарського правопорушення. Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності відповідача складу правопорушення з метою застосування юридичною відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками, а застосування принципу вини, як умови відповідальності пов`язане з необхідністю доведення порушення зобов`язання. Працевлаштування інвалідів на підприємстві відповідача не є його провиною, оскільки воно виконало усі передбачені законодавством заходи. Обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення. Судами встановлено, що відповідачем були виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю. Враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що причини непрацевлаштування інвалідів не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постанові від 20.06.2011 у справі № 21-60а11, Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 28.02.2018 у справі № 807/612/16, від 11.09.2018 у справі № 812/1127/18, від 19.12.2018 у справі № 812/1140/18, від 23.07.2019 у справі № 820/2204/16, від 31.07.2019 у справі № 812/1164/18. За унормуванням ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 р. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Частиною 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Оскільки суд вважає, що позивачем не доведено правомірність застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, відповідно, вимога про стягнення пені є такою, що не відповідає нормам ст. 20 Закону № 875-ХІІ, а тому не підлягає задоволенню як правильно зазначено судом першої інстанції. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність порушень збоку відповідача, за які передбачене застосування позивачем адміністративно-господарських санкцій. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами пункту 1 частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Як визначено п. 6, ч. 6 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Таким чином зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року у справі № 200/6821/21 залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року у справі № 200/6821/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 13 грудня 2021 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає. Повне судове рішення складено 13 грудня 2021 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді І.В. Геращенко Е.Г. Казначеєв